Рішення № 86587319, 24.12.2019, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/3306/19

РІШЕННЯ

іменем України

24 грудня 2019 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Божук Д.А. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги, рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0011961303 від 05.08.2019, прийняте Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0011991303 від 05.08.2019, прийняте Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0011971303, сформовану Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області 05.08.2019, та №Ф-400-10 від 13.09.2019;

- визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0013131303, прийнятого заступником начальника Головного управління ДФС у Хмельницькій області Процюк Тетяною Миколаївною 05.08.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що підставою для прийняття оскаржених рішень та вимоги стали помилкові висновки відповідача про те, що з 01.01.2016 по 31.12.2018 нею здійснено виплату нібито найманим працівникам, з якими були трудові відносини, не задекларованої заробітної плати в сумі 376972,60 грн. Вказала, що між нею та фізичними особами існували виключно цивільні відносини, відповідно до яких відповідні фізичні особи на підставі договорів про разове перевезення вантажу автомобільним транспортом зобов`язувались доставити довірений їм фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу. Зазначені договори мають цільове призначення та спрямовані на разове виконання перевізником покладеного на нього обов`язку щодо перевезення вантажу.

Звернула увагу на те, що акт перевірки, за результатами якої прийняті оскаржені рішення, не містить відомостей щодо прийняття позивачкою фізичних осіб на роботу за конкретною кваліфікацією, професією, посадою, поширення на них правил внутрішнього трудового розпорядку, постійний характер трудових відносин. Натомість, зміст договорів із фізичними особами також заперечує факт наявності трудових відносин, оскільки у них не містилося обов`язку перевізників бути присутніми на підприємстві у визначені робочі години, дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, обов`язку підприємця забезпечувати виконавців матеріально-технічною базою, регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу.

Зауважила, що нарахування Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області розміру податку на доходи з фізичних осіб в сумі 67855,07 грн, єдиного внеску із сум заробітної плати на суму 82932,19 грн та військового збору з найманих працівників на загальну суму 5654,59 грн здійснено виключно виходячи з показань фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , які сформовані останньою з ініціативи органу податкового контролю та зміст яких складено з вказівки службових осіб відповідача.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.10.2019 відкрито провадження в цій адміністративній справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

До суду 12.11.2019 надійшов відзив, в якому відповідач просив відмовити в задоволення позовних вимог. Зазначив, що за результатами перевірки встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 в період з 01.01.2016 по 31.12.2018 здійснювала підприємницьку діяльність з використанням праці найманих працівників без оформлення трудових відносин, у зв`язку з чим не сплачувалися обов`язкові внески та платежі до бюджету.

Вказав, що фізичні особи виконували не індивідуально визначену роботу, передбачену цивільно-правовими договорами, а фактично здійснювали роботу згідно з професією водія вантажного автомобіля, яка за своїм характером свідчить про наявність трудових відносин. Так, зміст цивільно-правових договорів не містять конкретних фізичних величин або їх об`ємів роботи. Предметом укладених договорів є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи повинні були виконувати систематично певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк.

Звернув увагу на те, що посилання позивачки на надання під час перевірки письмових пояснень з вказівки службових осіб Головного управління ДФС у Хмельницькій області не заслуговує на увагу, у зв`язку з тим, що згідно з підпунктом 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок. Тобто, вказаною нормою визначено право позивачки надавати пояснення, а не обов`язок.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.11.2019 повернуто заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження або в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін заявнику без розгляду.

Розглянувши подані матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд встановив наступне.

У період часу з 24.06.2019 по 01.07.2019 на підставі підпункту 78.1.13 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та наказу Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 20.06.2019 №1452, ГДРІ відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб, самозайнятих осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Хмельницькій області проведена документальна позапланова виїзна перевірка суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань укладання трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору до бюджету, правильності нарахування та сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.12.2018.

У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення позивачкою:

- пункту 164.6 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, пункту 171.1 статті 171, абзацу "а" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, а саме не утримувався та не сплачувався до бюджету податок на доходи з фізичних осіб під час виплати оподаткованого доходу із каси податкового агента в сумі 67855,07 грн;

- пункту 1 частини 1 статті 4, пункту 1 частини 1 статті 7, частин 5 та 7 статті 8, частини 2 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а саме занижено суму єдиного внеску з сум заробітної плати, на які нараховується єдиний внесок, а також утримання єдиного внеску із сум заробітної плати, нарахованої особам, які працюють на умовах трудового договору на суму 82932,19 грн;

- підпункту 168.2.1 пункту 168.2, підпункту 168.4.1 пункту 168.4 статті 168, пункту 16.1 підрозділу 10 розділу ХХ "Інші перехідні положення" Податкового кодексу України, в результаті чого не утримувався та не сплачувався до бюджету військовий збір з найманих працівників на загальну суму 5654,59 грн;

- підпунктів "б", "г" пункту 176.2 статті 176 розділу IV, підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, пунктів 3.2 - 3.7, 3.11 статті 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за №111/26556, в результаті чого подано з недостовірними відомостями та не у повному обсязі звіт форми 1ДФ за IV квартал 2016-2018 та не відображено суму податку необхідну до утримання з сум нарахованих даній особі доходів із зазначенням 102 ознаки доходу, що призвело до збільшення податкових зобов`язань платника податку;

- пункту 63.3 статті 63, пункту 22.1 статті 22 Податкового кодексу України, пункту 8.4 р. VIII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22.04.2014 №462), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.05.2014 за №503/25280, не подані повідомлення за формою №20-ОПП до ХУ ГУ ДФС у Хмельницькій області.

Результати перевірки зафіксовані в акті перевірки від 08.07.2019 №0518/22-01-13-03.

Під час перевірки позивачкою надано письмові пояснення від 25.06.2019, за змістом яких вона під час її діяльності використовувала працю найманих працівників, з якими знаходилася в трудових відносинах.

Також позивачка надала письмові пояснення від 08.07.2019, в яких зазначила, що займалася підприємницькою діяльністю з використанням працівників, з якими укладались цивільно-правові договори.

На підставі викладених в акті перевірки висновків відповідачем прийняті:

- податкове повідомлення-рішення форми "Д" №0011961303 від 05.08.2019, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 126263,82 грн (65124,56 грн за податковим зобов`язанням, 48073,19 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), 13066,07 грн пені);

- податкове повідомлення-рішення форми "Д" №0011991303 від 05.08.2019, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 10520,37 грн (5426,31 грн за податковим зобов`язанням по сплаті військового збору, 4005,55 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), 1088,51 грн пені);

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0013131303 від 05.08.2019, яким застосовано штрафні санкції в розмірі 41466,10 грн;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0011971303 від 05.08.2019, якою визначено суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальну суму 82932,19 грн;

- вимогу про сплату боргу №Ф-400-10 від 13.09.2019, якою визначено суму недоїмки зі сплати єдиного внеску та штраф на загальну суму 119891,06 грн (78424,96 грн недоїмки, 41466,10 грн штрафу).

Рішення №0013131303 від 05.08.2019 та вимога №Ф-0011971303 від 05.08.2019 оскаржені в адміністративному порядку. Рішенням Державної податкової служби України від 23.09.2019 №2774/6/99-00-08-06-01 вказане рішення та вимога залишені без змін, а скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

Позивач, вважаючи зазначені рішення та вимоги протиправними, звернулася в суд з цим позовом.

Вирішуючи питання про правомірність оскаржених актів індивідуальної дії, суд встановив, що ОСОБА_1 23.03.1999 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем. В Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.08.2019 внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

У період, який перевірявся, основним видом діяльності позивачки був вантажний автомобільний транспорт (код КВЕД 49.41).

Між позивачкою (замовником) та фізичними особами (виконавцями) укладено цивільно-правові договори, а саме з ОСОБА_2 (договори від 14.01.2016, від 05.06.2016), ОСОБА_3 (договори від 20.02.2018, від 01.04.2018, від 01.09.2018), ОСОБА_4 (договори від 15.01.2018, від 25.09.2018), ОСОБА_5 (договір від 20.01.2016), ОСОБА_6 (договір від 23.02.2016), ОСОБА_7 (договір від 10.03.2016), ОСОБА_8 (договори від 10.04.2016, від 30.01.2017, від 15.06.2017), ОСОБА_9 (договір від 17.05.2016), ОСОБА_10 (договір від 20.05.2016), ОСОБА_11 (договір від 25.05.2016), ОСОБА_12 (договір від 01.06.2016), ОСОБА_13 (договір від 01.06.2016), ОСОБА_14 (договір від 25.06.2016), ОСОБА_15 (договори від 20.01.2017, від 10.04.2017), ОСОБА_16 (договори від 03.03.2017, від 17.07.2017, від 20.09.2017), ОСОБА_17 (договори від 27.04.2017, від 16.06.2017, від 26.07.2017, від 04.10.2017, від 01.11.2017, від 05.12.2017, від 10.01.2018), ОСОБА_18 (договори від 20.06.2017, від 01.09.2017, від 20.01.2018, від 20.04.2018, від 10.09.2018), ОСОБА_19 (договори від 01.08.2017, від 01.03.2018, від 15.05.2018, від 10.10.2018), ОСОБА_20 (договори від 10.09.2017, від 01.02.2018), ОСОБА_21 (договори від 20.09.2017, від 20.02.2018), ОСОБА_22 (договори 16.05.2018, від 08.08.2018, від 29.10.2018, від 05.12.2018), ОСОБА_23 (договір від 10.12.2018), ОСОБА_24 (договір від 01.10.2018).

За змістом зазначених цивільно-правових договорів:

- виконавець зобов`язується надати замовнику послуги (виконати роботу) в обсязі і на умовах передбачених даним договором, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити дані послуги (роботи) (пункт 1.1);

- виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а сам організовує процес надання послуг (виконання робіт), у тому числі використовує власні засоби та матеріали (пункт 1.2);

- факт надання відповідних послуг (робіт) з боку виконавця буде засвідчуватися актом прийому наданих послуг (виконаної роботи) (пункт 1.4);

- обов`язком виконавця по цивільно-правовому договору є надати послуги, виконати роботи водія вантажного автомобіля (пункт 2.1);

- обов`язком замовника по цивільно-правовому договору є своєчасно здійснювати розрахунки з виконавцем (пункт 3.3).

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (відправник) в період з 01.01.2016 по 31.12.2018 використовувала за договорами про разове перевезення вантажу автомобільним транспортом працю фізичних осіб (перевізники):

- ОСОБА_2 (договори від 28.03.2017 №28/03/17, від 05.06.2016 №05/06/16, від 28.03.2016 №28/03/16, від 24.02.2016 №24/02/16, від 14.01.2016 №14/01/16);

- ОСОБА_3 (договори від 18.01.2016 №18/01/16, від 17.03.2016 №17/03/16, від 13.02.2017 №13/02/17, від 04.04.2017 №04/04/17, від 10.05.2017 №10/05/17, від 06.08.2017 №06/08/17, від 06.09.2017 №06/09/17, від 13.11.2017 №13/11/17, від 04.04.2018 №04/04/18, від 03.09.2018 №03/09/18, від 18.11.2019 №18/11/18, від 27.12.2018 №27/12/18);

- ОСОБА_4 (договори від 06.07.2017 №06/07/17, від 02.08.2017 №02/08/17 від 21.08.2017 №21/08/17, від 25.10.2017 №25/10/17, від 02.10.2017 №02/10/17, від 04.12.2017 №04/12/17, від 01.03.2018 №01/03/18, від 10.04.2018 №10/04/18, від 28.05.2018 №28/05/18, від 06.06.2017 №06/06/17, від 18.04.2017 №18/04/17, від 01.03.2017 №01/03/17, від 13.06.2016 №13/06/16, від 12.05.2016 №12/05/16, від 22.03.2016 №22/03/16, від 27.01.2016 №27/01/16);

- ОСОБА_5 (договори від 21.06.2016 №21/06/16, від 07.06.2016 №07/06/16, від 17.02.2016 №17/02/16, від 20.01.2016 №20/01/16);

- ОСОБА_6 (договори від 25.05.2016 №25/05/16, від 24.04.2016 №24/04/16, від 21.03.2016 №21/03/16, від 23.02.2016 №23/02/16);

- ОСОБА_7 (договори від 13.04.2016 №13/04/16, від 10.03.2016 №10/03/16)

- ОСОБА_8 (договори від 18.07.2017 №18/07/17, від 14.06.2017 №14/06/17, від 29.01.2017 №29/01/17, від 15.06.2016 №15/06/16, від 19.05.2016 №19/05/16, від 10.04.2016 №10/04/16);

- ОСОБА_9 (договір від 15.05.2016 №15/05/16);

- ОСОБА_10 (договір від 20.05.2016 №20/05/16);

- ОСОБА_11 (договори від 24.05.2016 №24/05/16, від 14.03.2016 №14/03/16, від 18.01.2016 №18/01/16);

- ОСОБА_12 (договір від 30.05.2016 №30/05/16);

- ОСОБА_13 (договір від 01.06.2016 №01/06/16);

- ОСОБА_14 (договір від 28.06.2016 №28/06/16);

- ОСОБА_15 (договори від 10.04.2017 №10/04/17, від 23.01.2016 №23/01/16);

- ОСОБА_16 (договори від 20.09.2017 №20/09/17, від 15.08.2017 №15/08/17, від 16.07.2017 №16/07/17, від 24.04.2017 №24/04/17, від 02.03.2017 №02/03/17);

- ОСОБА_17 (договори від 06.11.2018 №06/11/18, від 17.07.2018 №17/07/18, від 26.04.2017 №26/04/17, від 14.06.2017 №14/06/17, від 25.07.2017 №25/07/17, від 04.10.2017 №04/10/17, від 01.11.2017 №01/11/17, від 04.12.2017 №04/12/17, від 13.02.2018 №13/02/18, від 12.03.2018 №12/03/18, від 11.04.2018 №11/04/18);

- ОСОБА_18 (договори від 27.12.2018 №27/12/18, від 18.11.2018 №18/11/18, від 10.09.2018 №10/09/18, від 21.04.2018 №21/04/18, від 02.09.2017 №02/09/17, від 24.06.2017 №24/06/17);

- ОСОБА_19 (договори від 09.12.2018 №09/12/18, від 10.01.2018 №10/01/18, від 14.05.2018 №14/05/18, від 01.03.2018 №01/03/18, від 27.12.2017 №27/12/17, від 12.11.2017 №12/11/17, від 15.10.2017 №15/10/17, від 18.09.2017 №18/09/17, від 09.08.2017 №09/08/17, від 20.06.2017 №20/06/17, від 23.05.2017 №23/05/17);

- ОСОБА_20 (договори від 12.09.2018 №12/09/18, від 27.05.2018 №27/05/18, від 20.03.2018 №20/03/18, від 08.11.2017 №08/11/17, від 11.10.2017 №11/10/17, від 11.09.2017 №11/09/17);

- ОСОБА_21 (договори від 07.07.2018 №07/07/18, від 20.03.2018 №20/03/18, від 20.02.2018 №20/02/18, від 06.12.2017 №06/12/17, від 28.10.2017 №28/10/17, від 26.09.2017 №26/09/17);

- ОСОБА_22 (договори від 06.12.2018 №06/12/18, від 29.10.2018 №29/10/18, від 17.09.2018 №17/09/18, від 08.08.2018 №08/18/18, від 12.05.2018 №12/05/18);

- ОСОБА_23 (договір від 09.12.2018 №09/12/18);

- ОСОБА_24 (договір від 03.10.2018 №03/10/18).

Зазначені договори мали ідентичний зміст, за винятком найменування перевізників та їх реквізитів, зокрема:

- перевізник зобов`язується доставити довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (пункт 1);

- перевезення здійснюється транспортним засобом, який надано перевізнику відправником (пункт 4);

- остаточна вартість послуг з перевезення за цим договором визначається в акті виконаних робіт (наданих послуг); вказаний в акті виконаних робіт (наданих послуг) розмір винагороди відправник сплачує на користь перевізника в момент підписання акту (пункт 7);

- якщо будь-яка із сторін протягом трьох днів з моменту передання перевізником вантажу отримувачу/відправнику не заявить письмової вимоги до іншої сторони про наявність претензій у зв`язку із невиконанням/неналежним виконанням відповідною стороною своїх зобов`язань за цим договором вважається, що усі зобов`язання за цим договором є припиненими та у сторін відсутні претензії одна до одної щодо виконання умов цього договору (пункт 9);

- даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами власних зобов`язань за цим договором (пункт 11).

На виконання кожного з зазначених договорів складено акти виконаних робіт (наданих послуг).

Підставою для винесення оскаржених рішень та вимог стали висновки акту перевірки від 08.07.2019 №0518/22-01-13-03 на предмет своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з виплаченої заробітної плати, укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками, за період 01.01.2016 по 31.12.2018.

Відповідно до підпункту 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України роботодавець - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов`язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов`язки, передбачені законами.

Статтею 30 Закону України "Про оплату праці" визначено, що роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

У той же час особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні (абзац "а" пункту 171.2 статті 171 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Тобто, на особу (податкового агента) покладається обов`язок утримати та сплатити податок з доходів фізичних осіб, лише у разі нарахування та виплати доходу на користь таких фізичних осіб.

Згідно з пунктом 176.2 статті 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;

б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

При цьому, відповідно до положень підпункту 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України для цілей розділу IV цього Кодексу до роботодавця прирівнюються юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво), постійне представництво нерезидента або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) дохід за виконання роботи та/або надання послуги згідно із цивільно-правовим договором у разі, якщо буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими.

Зі змісту наведених норм слідує, що на фізичну особу-підприємця покладено обов`язок утримати та сплатити податок з доходів фізичних осіб у разі наявності з ними трудових відносин, за не виконання чого, до такої особи застосовуватимуться заходи примусу, передбачені податковим законодавством.

Крім того, статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення оплати праці врегульовано розділом VII Кодексу законів про працю України та Законом України "Про оплату праці".

Статтею 1 Закону України "Про оплату праці", яка кореспондується із статтею 94 Кодексу законів про працю України, визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Перевіркою встановлено використання праці найманих працівників без належного оформлення трудових відносин, у зв`язку з чим не сплачувалися обов`язкові внески та платежі до бюджету, зокрема, за найманих осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 .

Зазначені висновки контролюючого органу, зокрема, були зумовлені змістом пунктів 2.1, 3.3 укладених цивільно-правових договорів, а саме, фактичне здійснення трудової діяльності за професією водія вантажного автомобіля, а не виконання цивільно-правових договорів.

Суд критично оцінює зазначені висновки з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 626 та частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За змістом пунктів 40-42 постанови Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №822/723/17 (провадження №К/9901/3264/17) основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. Отже, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Наведене, на думку суду, свідчить про наявність законодавчо визначеної можливості виникнення правовідносин між особами як на підставі цивільно-правових договорів, так і на підставі трудового договору.

При цьому, контролюючим органом зроблено вказані висновки без врахування договорів про разове перевезення вантажу автомобільним транспортом та актів виконаних робіт (наданих послуг), якими визначено і цільове призначення договірних відносин, і разовий характер виконання перевізником покладеного на нього обов`язку щодо перевезення вантажу. Разом з цим, за вказаними договорами оплата здійснювалася за кінцевий результат, а не за процес праці.

Суд вважає помилковим твердження відповідача про наявність трудових відносин з врахуванням змісту пункту 4 договорів про разове перевезення вантажу автомобільним транспортом, а саме надання перевізникам транспортних засобів позивачем, оскільки законодавством не визначено обов`язку осіб, які виконують функції водіїв за цивільно-правовими договорами здійснювати перевезення вантажу виключно власними транспортними засобами.

Необхідно зазначити, що вищевказані договори позивачкою укладались для виконання конкретної роботи і у зв`язку з досягненням зазначеної мети взаємовідносини припинялись, про що свідчать акти виконаних робіт (наданих послуг). Відповідачем не встановлено, що відносини між позивачем та вказаними фізичними особами після підписання вказаних актів продовжувалися на постійній та безперервній основі.

Слід зауважити, що в цьому випадку відповідач не враховує вимоги статті 204 Цивільного кодексу України, якою визначена презумпція правомірності правочину. Доказів недійсності правочинів відповідач суду не надав. Не здобуто таких доказів і судом. Тому не має підстав вважати їх недійсними та погоджуватись з доводами відповідача про те, що ці правочини вказують на наявність трудових відносин фізичних осіб з позивачкою по укладених цивільно-правових договорах.

Суд зазначає, що безпідставними є доводи відповідача, що отримані під час перевірки докази, свідчать про наявність саме трудових відносин працівників з позивачем, оскільки не встановлено судом та не надано відповідачем доказів того, що при виконанні робіт за договорами фізичні особи підпорядковувалася правилам внутрішнього трудового розпорядку позивача, самостійно не організовували роботу і не виконували її на власний ризик. Крім того, за змістом пункту 1.2 цивільно-правових договорів визначено, що фізичні особи не підпорядковувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку позивачки, а самі організовували процес надання послуг (виконання робіт).

Відповідачем не доведено того, що спірні правовідносини мали ознаки трудових відносин. Тобто, відповідач не встановив та не довів, що:

1) особі виплачувалася винагорода більше одного разу за виконувану роботу (оплата носила систематичний характер);

2) робота виконувалась особою за дорученням та під контролем роботодавця;

3) на особу, яка виконує роботу, поширювалися правила трудового розпорядку роботодавця;

4) роботодавець має працівників, з якими укладено трудові договори на аналогічні роботи, які виконуються фізичними особами за цивільно-правовими угодами;

5) має місце недійсність правочинів, укладених з фізичними особами;

6) фізичні особи зараховувалися до штату;

7) вносився запис до трудових книжок фізичних осіб;

8) видавався розпорядчий документ про прийом фізичних осіб на роботу на певну посаду.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на письмові пояснення позивачки від 25.06.2019, надані під час перевірки, за змістом яких фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з вказаними фізичними особами. Зазначені письмові пояснення не є тими доказами, що можуть беззаперечно свідчити про допущення порушень фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 податкового законодавства. Їх слід оцінювати в співвідношенні та в сукупності з іншими доказами. Так, зазначені обставини заперечується письмовими поясненнями від 08.07.2019, а також наявними первинними документами.

Враховуючи наведене, суд вважає відсутнім у позивача обов`язку утримання податку на доходи з фізичних осіб, єдиного соціального внеску та військового збору за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 . Як наслідок, у відповідача відсутні підстави для збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, оскільки трудові відносини у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з вказаними фізичними особами, оформлені не належним чином, суд не встановив.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення форми "Д" №0011961303 від 05.08.2019 є протиправним та його належить скасувати.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до підпункту 16-1.1.1 підпункту 16-1.1 статті 16-1 розділу ХХ Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

При цьому, об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу, а відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Водночас, за змістом частини 3 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим законом, є недоїмкою та стягується з урахуванням пені та застосуванням штрафів.

Суд відхиляє доводи податкового органу з приводу несплати позивачкою єдиного соціального внеску та військового збору, оскільки викладеним спростовані висновки акту перевірки від 08.07.2019 №0518/22-01-13-03 щодо використання позивачкою праці найманих працівників без належного оформлення трудових відносин та встановлено відсутність у відповідача підстав для збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб. Тому всі наступні висновки контролюючого органу з приводу несплати єдиного соціального внеску та військового збору, а також штрафних санкцій та пені є помилковими, оскільки всі донарахування були здійснені на його підставі.

Тому, спірні податкове повідомлення-рішення форми "Д" №0011991303 від 05.08.2019, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0013131303 від 05.08.2019, вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0011971303 від 05.08.2019 та №Ф-400-10 від 13.09.2019, є необґрунтованими та протиправними, а тому, їх слід скасувати.

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. В пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vаstberga Taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden) Європейський суд з прав людини визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Відповідач не спростував, а позивач підтвердив позовні вимоги, а тому, наявні підстави для їх задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Д" Головного управління ДФС у Хмельницькій області №0011961303 від 05.08.2019.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Д" Головного управління ДФС у Хмельницькій області №0011991303 від 05.08.2019.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Хмельницькій області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0013131303 від 05.08.2019.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0011971303 від 05.08.2019.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Хмельницькій області про сплату боргу №Ф-400-10 від 13.09.2019.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2611 (дві тисячі шістсот одинадцять) грн 83 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Хмельницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 24 грудня 2019 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) Відповідач:Головне управління ДФС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука 17, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 39492190) Головуючий суддя Д.А. Божук