Постанова № 8653671, 03.03.2010, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                            

03.03.10                                                                                           Справа № 14/1

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Марко Р.І.,

при секретарі Гулик Н.Г.,

з участю представників:

від позивача – з”явилися,

відповідача – з”явилися,

розглянув апеляційну скаргу акціонерного комерційного банку «Імексбанк»в особі Івано-Франківської філії, м.Івано-Франківськ

та апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус», м.Івано-Франківськ

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2009 року, суддя Булка В.І., у справі № 14/1

за позовом           товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус», м.Івано-Франківськ

до відповідача акціонерного комерційного банку «Імексбанк»в особі Івано-Франківської філії, м.Івано-Франківськ

про визнання договору частково недійсним, визнання дій неправомірними, зобов»язання виконати умови договору та стягнення збитків в розмірі 200000 грн.,

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2009 року частково задоволено позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус»до акціонерного комерційного банку «Імексбанк»в особі Івано-Франківської філії в частині визнання недійсними пунктів 2.10., 2.10.1, 2.10.2, 2.10.3, 3.1.2, 7.4 укладеного між сторонами договору поновлювальної кредитної лінії № 95 від 30.08.2007р. та зобов»язання відповідача виконати умови договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.07: в межах відновлювальної кредитної лінії з позичкового рахунку ТОВ “Бонус” видати грошові кошти в сумі 62 000 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти становить 496 000 грн. неотриманого траншу.

Рішення суду мотивоване тим, що спірні пункти договору суперечать вимогам діючого законодавства, оскільки передбачають збільшення відсоткової ставки з ініціативи тільки однієї із сторін, що не відповідає вимогам ст.188 ГК України та відповідно є підставою для визнання їх недійсними згідно вимог ст.ст.215, 217 ЦК України. Щодо зобов»язання виконати умови договору, то відповідачем не подано доказів виконання умов договору щодо видачі грошових коштів в сумі 62 000 доларів США, договір є чинним, а тому зобов»язання по ньому повинні виконуватися відповідно до ст.193 ГК України та ст.526 ЦК України.

В частині позовних вимог щодо визнання неправомірними дій акціонерного комерційного банку „ІМЕКСБАНК", пов'язаних із збільшенням відсоткової ставки з 14 % до 17 % за користування кредитом по договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.2007р. та зменшенням строку дії договору з 29.08.2017р. на 29.08.2012р. та стягнення з відповідача збитків в розмірі 200000 грн. в позові відмовлено з підстав того, що позивачем не доведено, а судом не встановлено наявність в спірному випадку підстав для задоволення таких вимог.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати частині задоволених позовних вимог та в позові відмовити повністю в зв”язку з неповним з»ясуванням місцевим судом обставин, що мають значення для справи, апелюючи тим, що позивачем не доведено, а судом не встановлено наявність в спірному випадку передбачених ст.203 ГК України підстав для визнання окремих пунктів договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.07 недійсними. При цьому, скаржник покликається на те, що право банку на зміну відсоткової ставки кредиту при умові повідомлення позичальника передбачено п.2.10.2, а тому, зважаючи на лист позивача за №1 від 14.05.2008 року про надання згоди щодо збільшення розміру відсоткової ставки, сторонами укладено додаткову угоду про внесення змін до договору в цій частині, яка оформлена представниками обох сторін у відповідності до вимог ст.208 ГК України.

Щодо зобов»язання виконати умови договору в частині переказу грошових коштів в сумі 62000 доларів США, то скаржник вважає такі вимоги безпідставними, оскільки припинення видачі коштів пов»язано з призупиненням видачі нових кредитів та траншів по діючих кредитних договорах згідно постанови Національного банку №319 від 11.10.2008 року, про що позивача своєчасно було повідомлено листом №1769 від 19.11.2008 року.

Скаржник зазначає про те, що таке право банку на припинення видачі кредиту передбачено і п.2.5.3 укладеного між сторонами договору за умови погіршення фінансового стану позичальника, який визначається за методикою кредитора, перенесення кредиту в групу з більш високим ступенем ризику, зменшення грошових надходжень, неналежного виконання умов кредитного договору. В підтвердження наявності у банку підстав для припинення видачі кредиту позивачу скаржником подано розрахунок фінансового стану позичальника станом на 01.10.2008 року, за яким клас фінансового ризику позичальника визначено за групою «В».

Скаржник також покликається на те, що за умовами договору спірний кредит надавався позивачу для будівництва чотирьохповерхового офісного приміщення та інші поточні потреби, проте, видача банком кредиту в розмірі 228500 доларів США до 01.10.2008 року не створила жодних позитивних змін у цьому будівництві ( роботи знаходяться на початковій стадії по укладенню фундаменту), а тому видача кредиту в розмірі 62000 доларів США не вирішить на думку скаржника жодних питань щодо добудови об»єкту.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення місцевого суду змінити з підстав неповного з»ясування обставин, що мають значення для справи, та стягнути з відповідача 200000 грн. збитків. Вартість вказаних збитків скаржник обґрунтовує тим, що за здійснені будівельні роботи згідно укладеного договору підряду позивач заборговував підряднику суму в розмірі 62000 доларів США, яку відмовився надати відповідач по спірному договору кредиту, а тому за несвоєчасно оплачені виконані роботи позивач змушений сплачувати штрафні санкції згідно договору підряду в розмірі 200000 грн..

В підтвердження факту здійснення сплати штрафних санкцій за невиконання договору підряду позивачем подано відповідні платіжні документи, а тому з цих підстав скаржник вважає про наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, при наявності яких до відповідача повинна бути застосована відповідальність у вигляді стягнення збитків згідно ст.22 ЦК України, ст.224 ГК України.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що рішення суду підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30.08.07 між акціонерним комерційним банком „ІМЕКСБАНК" (кредитор) та ТОВ „Бонус" (позичальник) укладено договір поновлювальної кредитної лінії № 95. Розмір відсоткової ставки за користування кредитом становив 14 % річних у доларах США.

Згідно п.2.10. договору у випадку зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням правління або кредитного комітету АКБ «Імексбанк», кредитор має право ініціювати зміну винагороди за надання кредиту, визначеної цим договором.

Згідно п.2.10.1. договору про намір змінити розмір відсотків за надання кредиту, кредитор зобов"язаний повідомити позичальника не пізніше ніж за десять робочих днів до очікуваної дати початку їх застосування за кредитом відповідно до нових ставок, а також надати для укладення угоду про внесення змін до цього договору.

Згідно п.2.10.2. договору у випадку, якщо позичальник не погодиться з запропонованим розміром винагороди кредитора, він зобов'язаний протягом строку, зазначеного в п.2.10.1 цього договору надану кредитором додаткову угоду про внесення змін до цього договору та повернути її кредитору.

Згідно п.2.10.3. договору у випадку, якщо позичальник не погодиться з запропонованим розміром винагороди кредитора, він зобов"язаний протягом строку, зазначеного в п.2.10.1 цього договору, повернути кредитору існуючу заборгованість за кредитом, нараховані відсотки та можливі штрафні санкції, у повному обсязі. Після сплати позичальником зазначених сум дія цього договору вважається припиненою.

Відповідно до п.3.1.2 договору кредитор зобов»язаний завчасно повідомляти позичальника про намір змінити розмір відсотків (плату за кредит) у порядку, визначеному п.2.10 договору.

Відповідно до п.7.4 договору у випадку, настання обставин, визначених п.п.3.2.3, 4.2, 5.4 цього договору, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився, відповідно позичальник зобов»язаний погасити кредит, сплатити відсотки за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції.

Підставою визнання недійсними вказаних пунктів договору позивач вважає невідповідність їх вимогам діючого законодавства, оскільки дані пункти передбачають збільшення відсоткової ставки з ініціативи тільки однієї із сторін та розірвання договору в односторонньому порядку у випадку незгоди позичальника із збільшенням відсоткової ставки, що не відповідає вимогам п.3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року за №168 та ст.188 ГК України.

За приписами ст.204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочинів, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав передбачених законом.

В частині першій ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.3.5. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України №168 від 10.05.07, банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише у разі настання події, незалежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв”язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

Приписами ч.1 ст.188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.04.08 відповідачем направлено на адресу позивача лист №629 з повідомленням про те, що у зв'язку з ростом цін на ринку кредитних ресурсів та збільшенням рівня інфляції, відповідач збільшує відсоткову ставку за користування кредитом до 18 % річних у доларах США.

Листом №1 від 14.05.2008 року ТзОВ «Бонус»погодилося на підняття відсоткової ставки до 17% річних у доларах США по договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.2007 року, на підставі чого сторонами підписано додаткову угоду від 08.08.2008 року про збільшення відсоткової ставки до 17% річних.

У відповідності до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до врегульованих Цивільним кодексом України загальних умов укладення договорів (ст.ст. 6, 627, 628 Цивільного кодексу України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, як основний договір, так і додаткова угода до нього укладені повноважними представниками сторін, підписані керівниками сторін та завірені печатками, правочин є реальним, спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним, не суперечить вимогам ст.188 ГК України чи іншим актам цивільного законодавства України.

Інших підстав для визнання оспорюваних пунктів договору недійсними позивачем не доведено, а судом не встановлено.

У відповідності до ст. 33 ГПК України, кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Недоведення позивачем своїх вимог належними та допустимими доказами є підставою для відмови в їх задоволенні.

З наведеного позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус»до акціонерного комерційного банку «Імексбанк»в особі Івано-Франківської філії в частині визнання недійсними пунктів 2.10., 2.10.1, 2.10.2, 2.10.3, 3.1.2, 7.4 укладеного між сторонами договору поновлювальної кредитної лінії № 95 від 30.08.2007р. є безпідставними, а тому в їх задоволенні слід відмовити, скасувавши рішення місцевого суду в цій частині.

В частині позовних вимог щодо зобов»язання відповідача виконати умови договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.07: в межах відновлювальної кредитної лінії з позичкового рахунку ТОВ “Бонус” видати грошові кошти в сумі 62 000 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти становить 496 000 грн. неотриманого траншу, рішення місцевого суду також підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п.2.1 постанови правління Національного банку України №319 від 11 жовтня 2008 року з 13.10.2008 року зобов'язано обмежити здійснення активних операцій банками в обсягах досягнутих кожним із них на цю дату. Надання кредитів в іноземній валюті контрагентам, які не мають валютної виручки, обмежити обсягами заборгованості за ними, що склалася на цю дату.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 14 листопада 2008 року позивач звернувся до банку про надання грошових коштів на будівництво, у відповідь на який за №1769 від 19.11.2008 року банк повідомив, що згідно постанови правління Національного банку №319 від 11 жовтня 2008 року видача нових кредитів та траншів по діючих кредитних договорах тимчасово призупинена.

Відповідно до умов п.2.5.3 договору поновлювальної кредитної лінії №951 30.08.2007 року банк вправі припинити видачу траншів внаслідок погіршення фінансового стану позичальника, який визначається за методикою кредитора, перенесення кредиту в групу з більш високим ступенем ризику, зменшення грошових надходжень, неналежне виконання умов кредитного договору. Згідно розрахунку фінансового стану позичальника, проведеного згідно постанови НБУ №279 від 06 липня 2000 року, станом на 01.10.2008 року клас позичальника визначено за групою „В", що свідчить про наявність у банку правових підстав для припинення видачі кредиту позивачу.

Крім цього, згідно умов договору кредитної лінії №95 від 30.08.2007 року відповідач зобов'язувався надати кошти ТзОВ „Бонус" на будівництво чотирьохповерхового офісного приміщення та інші поточні потреби.

Як вбачається з матеріалів справи та умов договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.2007 року (п.1.2), кредит надається позичальнику на будівництво чотирьох поверхового офісного приміщення та інші поточні потреби. До 01.10.2008 року банком надано траншів позивачу на загальну суму 228500,00 дол. США, проте, будівництво чотирьохповерхового офісного приміщення на момент розгляду справи в суді знаходилось на початковій стадії (роботи по укладенню фундаменту). Доказів в спростування вказаного чи інших доказів в підтвердження факту цільового використання спірного кредиту позивачем не подано, а судом не встановлено.

Наведене свідчить про відсутність правових підстав для продовження банком виконувати свої зобов»язання по видачі спірного кредиту, оскільки видача траншу в сумі 62000.00 дол. США не вирішить питання добудови об'єкту, а може призвести до загострення фінансової ситуації ТзОВ «Бонус», зокрема, в частині збільшення щомісячних платежів за відсотками.

Таким чином, і в частині позовних вимог щодо зобов»язання відповідача виконати умови договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.07: в межах відновлювальної кредитної лінії з позичкового рахунку ТОВ “Бонус” видати грошові кошти в сумі 62 000 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти становить 496 000 грн. неотриманого траншу, слід відмовити, скасувавши рішення місцевого суду в цій частині.

Щодо позовних вимог про визнання неправомірними дій акціонерного комерційного банку „ІМЕКСБАНК", пов'язаних із збільшенням відсоткової ставки з 14 % до 17 % за користування кредитом по договору поновлювальної кредитної лінії № 95 від 30.08.2007р. та зменшенням строку дії договору з 29.08.2017р. на 29.08.2012р., то слід зазначити наступне.

Як встановлено судом вище, зміна розміру відсоткової ставки за кредит здійснена сторонами у добровільному порядку шляхом надання пропозицій в письмовому порядку та підписання додаткової угоди від 08.08.2008 року про збільшення відсоткової ставки до 17% річних. Цією ж угодою сторонами досягнуто згоди щодо зменшення строку дії договору з 29.08.2017р. на 29.08.2012р.

Таким чином, враховуючи вимоги ст.ст. 6, 627, 628 Цивільного кодексу України місцевий суд прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, а тому підстав для скасування рішення місцевого суду в частині позовних вимог про визнання неправомірними дій акціонерного комерційного банку „ІМЕКСБАНК", пов'язаних із збільшенням відсоткової ставки з 14 % до 17 % за користування кредитом по договору поновлювальної кредитної лінії № 95 від 30.08.2007р. та зменшенням строку дії договору з 29.08.2017р. на 29.08.2012р., апеляційний суд не вбачає.

Аналогічним є і правовий висновок суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про стягнення з відповідача збитків в розмірі 200000 грн..

Підставою стягнення з відповідача матеріальних збитків у розмірі 200000 грн. є сплата позивачем штрафних санкцій за невиконання належним чином умов договору підряду в частині проведення оплати виконаних робіт, оскільки оплату за ці роботи позивач мав намір здійснити з отриманого від відповідача кредиту в розмірі 62000 доларів США..

Як вбачається з матеріалів справи, для будівництва 4-х поверхового офісного блоку між позивачем та будівельною компанією укладено підрядний контракт, за умовами якого будівельна компанія повинна здійснити будівельні роботи та здати об”єкт в експлуатацію в 4-му кварталі 2009р. За виконання будівельних робіт позивач до 10.12.2008р. повинен сплатити 62 000 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти становить 496 000,00 грн., у випадку несплати будівельні роботи підлягають зупиненню і як наслідок затримання здачі об”єкта в експлуатацію, в зв”язку з чим ТОВ “Бонус” зобов”язано сплатити штрафні санкції у розмірі 700 000 грн.

Згідно зі ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання. доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

У відповідності з вимогами п.4 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ч.5 ст. 653 ЦК України якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Разом з тим, за вимогами ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкта права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, якби управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та визначено збитки як втрати, яких особа зазнала у зв’язку із знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Проте, факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов»язань щодо ненадання кредиту в розмірі 62000 доларів США не може бути безумовною підставою для відшкодування позивачу завданих збитків, оскільки для визначення підстав застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Звільнення боржника від відповідальності у вигляді збитків за невиконання або неналежне виконання зобов’язань безпосередньо пов’язано з наявністю чи відсутністю вищевказаних елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.

Апеляційним судом встановлено, що сума збитків, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується штрафними санкціями, які позивач змушений буде заплатити в зв»язку з несвоєчасною оплатою підрядних робіт. Оплату цих робіт позивач мав намір здійснити за рахунок отриманого від банку кредиту.

Проте, за змістом ст.22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді реальних збитків відшкодовуються тільки ті збитки, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Позивачем не доведено, що для відновлення свого порушеного права ним необхідно було зробити витрати в розмірі 200000 грн., які становлять штрафні санкції за неоплату підрядних робіт і не доведено, яким чином ці витрати пов»язані з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов»язань за договором.

Покликання позивача на невиконання банком своїх зобов»язань за договором щодо надання кредиту в розмірі 62000 доларів США, не можуть бути підтвердженням належного розміру збитків з огляду на відсутність причинно-наслідкового зв»язку між завданою шкодою позивачу та неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача. За таких обставин наявність теоретичного обґрунтування понесення штрафних санкцій ще не є підставою для їх стягнення.

Враховуючи наведене, місцевий суд прийшов до правильного висновку про те, що між понесеними позивачем додатковими витратами та невиконанням відповідачем зобов'язань за договором відсутній причинно-наслідковий зв'язок, а у зв'язку із цим відсутній склад цивільного правопорушення та підстави для застосування до відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Крім цього, позивачем не доведено, а судом не встановлено і самого факту неналежного виконання відповідачем своїх зобов»язань за договором щодо ненадання кредиту в розмірі 62000 доларів США.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а згідно ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З наведеного місцевим судом підставно відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача збитків в розмірі 200000 грн., оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено наявність правових підстав для їх стягнення.

Оскільки судом першої інстанції неповно з”ясовано обставини, що мають значення для справи та прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому воно підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга відповідача – задоволенню.

При скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України, а тому з позивача на користь відповідача належить стягнути понесені ним витрати у розмірі 563,7 грн. державного мита за апеляційне провадження.

Керуючись ст.ст.99,103-105 ГПК України, суд,

постановив:

рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2009 року в справі за номером 14/1 –частково скасувати, а апеляційну скаргу акціонерного комерційного банку «Імексбанк»в особі Івано-Франківської філії – задоволити.

Відмовити в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус»в частині визнання недійсними пунктів 2.10., 2.10.1, 2.10.2, 2.10.3, 3.1.2, 7.4 укладеного між акціонерним комерційним банком „ІМЕКСБАНК" та ТОВ „Бонус" договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.2007р. та зобов»язання акціонерного комерційного банку «Імексбанк»в особі Івано-Франківської філії виконати умови договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.07: в межах відновлювальної кредитної лінії з позичкового рахунку ТОВ “Бонус” видати грошові кошти в сумі 62 000 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти становить 496 000 грн. неотриманого траншу.

В решті рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2009 року залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус»- без задоволення.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Бонус”, вул.Донцова, 13/6, м.Івано-Франківськ (р/р 2600201411001 в АКБ „Імексбанк", МФО 328384, ідент. код 24684204) на користь акціонерного комерційного банку „ІМЕКСБАНК", проспект Гагаріна, 12а м.Одеса в особі Івано-Франківської філії акціонерного комерційного банку “ІМЕКСБАНК”, вул.Південний бульвар, 24а, м.Івано-Франківськ (МФО 336785, код ЄДРПОУ 35241662) 563,7 грн. державного мита.

Накази видати місцевому суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя: С.М.Бойко

Судді: Т.Б.Бонк

Р.І.Марко