Ухвала суду № 86530652, 23.12.2019, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

УХВАЛА

"23" грудня 2019 р. м ХарківСправа № 922/4171/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Чистякової І.О.

розглянувши матеріали

позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІВАПАК" (61054, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 120, ідентифікаційний код 41049079) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична транспортна компанія "Лидер" (141076, Російська Федерація, Московська область, м. Корольов, вул. Калининградська, 20, індивідуальний номер платника податків НОМЕР_1 ) про стягнення 1120132,78 грн., що відповідно до курсу, встановленого НБУ станом на день подання позову складає 2981931,58 російських рублів

ВСТАНОВИВ:

17.12.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "АРІВАПАК" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична транспортна компанія "Лидер" суми боргу у розмірі 962529,94 грн., що відповідно до курсу, встановленого НБУ станом на день подання позову складає 2562400,00 російських рублів, інфляційних втрат в розмірі 138605,75 грн., що відповідно до курсу, встановленого НБУ станом на день подання позову складає 368985,60 російських рублів та три проценти річних у розмірі 18987,09 грн., що відповідно до курсу, встановленого НБУ станом на день подання позову складає 50545,97 російських рублів, усього 1120132,78 грн., що відповідно до курсу, встановленого НБУ станом на день подання позову складає 2981931,58 російських рублів, а також просить суд покласти на відповідача понесені витрати зі сплати судового збору.

Відповідно до п.9.2 контракту № 1212.2018 від 12.12.2018, сторони погодили, що в разі якщо сторонами не досягнуто згоди, будь-який спір, що виникає за цим Контрактом або в зв`язку з ним, підлягає розгляду в Арбітражному суді м. Харкова, Україна, відповідно до норм законодавства України. Мова розгляду російська, українська - за вибором сторін.

Крім того, 19.12.2019 до суду від позивача надійшло клопотання (вх. №31010), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи дане клопотання із зазначенням контактних даних представника позивача, а також рахунок - інвойс №1 від 12.12.2018.

Дослідивши позовну заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку про залишення позовної заяви без руху, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Статтею 10 Конституції України встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.10 Конституції України держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Згідно з ч.3, ч.4 ст.10 Конституції України держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.12 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою.

Згідно з ч.3 ст.12 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.10 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство в судах здійснюється державною мовою. Суди забезпечують рівність прав учасників судового процесу за мовною ознакою.

Згідно з ч.3, ч.4 ст.10 Господарського процесуального кодексу України суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", що набрав чинності 16.07.2019, встановлено, що єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова.

Згідно з ч.2, ч.3 ст.1 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" статус української мови як єдиної державної мови зумовлений державотворчим самовизначенням української нації. Державний статус української мови є невіддільним елементом конституційного ладу України як унітарної держави.

Відповідно до ч.4, ч.5 ст.1 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" статус української мови як єдиної державної мови в Україні визначається виключно Конституцією України. Порядок функціонування і застосування державної мови визначається виключно законом.

Згідно з ч.6, ч.7 ст.1 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" навмисне спотворення української мови в офіційних документах і текстах, зокрема навмисне застосування її з порушенням вимог українського правопису і стандартів державної мови, а також створення перешкод та обмежень у застосуванні української мови тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов`язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначені цим Законом.

Відповідно до ч.8 ст.1 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" українська мова як єдина державна мова виконує функції мови міжетнічного спілкування, є гарантією захисту прав людини для кожного українського громадянина незалежно від його етнічного походження, а також є фактором єдності і національної безпеки України.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.6 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" кожний громадянин України зобов`язаний володіти державною мовою. Держава забезпечує кожному громадянинові України можливості для опанування державної мови через систему закладів дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, освіти дорослих, а також через підтримку неформальної та інформальної освіти, спрямованої на вивчення державної мови.

Відповідно до ч.3 ст.6 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" держава організовує безкоштовні курси української мови для дорослих та забезпечує можливість вільно опанувати державну мову громадянам України, які не мали такої змоги.

Частиною 1, частиною 6 ст.13 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" визначено, що мовою нормативно-правових актів і актів індивідуальної дії, діловодства і документообігу органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування є державна мова. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.

Згідно з ч.1 ст.14 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.

Відповідно до ч.2, ч.3 ст.14 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" у судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Суди ухвалюють рішення та оприлюднюють їх державною мовою у порядку, встановленому законом. Текст судового рішення складається з урахуванням стандартів державної мови.

Крім цього, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 1999 року у справі № 10-рп/99, українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації, тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина 5 статті 10 Конституції України).

У постанові пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996, а саме у п. 9 зазначено, що згідно зі ст. 10 Конституції державною мовою в Україні є українська мова, всебічний розвиток і функціонування якої в усіх сферах суспільного життя на всій території України забезпечується державою. Виходячи з цього конституційного положення судочинство в Україні має провадитися українською мовою. На виконання ч. 4 ст. 10 Конституції суд за клопотанням осіб, які беруть участь у розгляді справи, зобов`язаний застосовувати при провадженні судочинства й іншу мову в порядку, визначеному законом (наприклад, Кримінально-процесуальним, Цивільним процесуальним кодексами).

Рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2008 від 22.04.2008 у справі №1-18/2008 встановлено, що відповідно до статті 124 Конституції України Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя, яке стосується конституційного, адміністративного, господарського, кримінального та цивільного судочинства. Ці види судочинства є процесуальними формами правосуддя та охоплюють порядок звернення до суду, процедуру розгляду судом справи та ухвалення судового рішення. Суди реалізують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян щодо використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, відповідно до Конституції і законів України. Таким чином, Основним Законом України закладено конституційні основи для використання української мови як мови судочинства та одночасно гарантовано рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою.

Гарантування у судочинстві використання російської та інших мов національних меншин України цілком узгоджується з Європейською хартією регіональних мов або мов меншин, ратифікованою Законом України від 15.05.2003 N 802-IV.

Разом з тим суд зазначає, що забезпечення рівності прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою, гарантування права громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, не означають абсолютного права сторони (учасника справи) подавати відповідні процесуальні документи мовою, якою вона володіє, якому кореспондує безумовний обов`язок суду приймати такі документи до розгляду. Згідно з частиною 1 статті 10 ГПК України господарське судочинство в судах здійснюється державною мовою, а відповідний механізм забезпечення рівності прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою передбачено у частинах 3, 4 статті 10 ГПК України, відповідно до якої суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.

Законом України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" передбачено, що при застосуванні положень Хартії заходи, спрямовані на утвердження української мови як державної, її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України, не вважаються такими, що перешкоджають чи створюють загрозу збереженню або розвитку мов, на які відповідно до ст. 2 цього Закону поширюються положення Хартії.

Отже, враховуючи вищевказані положення Конституції України, Закону України „Про судоустрій та статус суддів", Господарського процесуального кодексу України, Закону України „Про забезпечення функціонування української мови як державної", що набрав чинності 16.07.2019, та інших нормативно-правових актів, та за наслідками їх правового аналізу суд вважає, що процесуальні документи (заяви по суті справи, заяви та клопотання з процесуальних питань, скарги, тощо) мають бути складені та подані до суду учасниками справи лише державною мовою, а у разі, якщо учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, вони мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача в порядку передбаченим Господарським процесуальним кодексом України.

Як вбачається із матеріалів справи, позовна заява подана до суду в письмовій формі і підписана представником позивача адвокатом Качановиим Є.О. - складена російською мовою, що не відповідає вимогам статтей 13, 14 Закону України „Про забезпечення функціонування української мови як державної", ст. 10, частин 1, 2 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд зазначає, що клопотання позивача (вх. №31010 від 19.12.2019), в якому він зазначає контактні данні представника позивача, а також надає рахунок - інвойс №1 від 12.12.2018 також складено російською мовою, що не відповідає вимогам статтей 13, 14 Закону України „Про забезпечення функціонування української мови як державної", ст. 10 Господарського процесуального кодексу України.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що заявником було надано до позовної заяви документи на російській мові без перекладу на українську мову, посвідченого нотаріусом.

Згідно з ст. 79 Закону України "Про нотаріат" від 02 вересня 1993 року, нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.

Отже, заявник мав подати до суду засвідчені нотаріально копії документів (з офіційним перекладом з російської мови на українську мову) або з проставленим апостилем.

Відповідно до пункту 7 глави 8 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, у разі якщо документи, що посвідчуються, видаються або засвідчуються, викладені на двох і більше окремих аркушах, вони повинні бути з`єднані у спосіб, що унеможливлює їх роз`єднання без порушення їх цілісності, із зазначенням кількості прошитих (прошнурованих), пронумерованих і скріплених аркушів, з проставлянням підпису та печатки нотаріуса.

Отже в даному випадку, заявник мав подати до суду прошиту та засвідчену нотаріально копію Контракту № 1212.2018 від 12 грудня 2018 року, копію специфікації №1 та клопотання вих. №18-12/2019 від 18.12.2019 (вх. №31010 від 19.12.2019) разом з рахунком - інвойсом №1 від 12.12.2018 (з офіційним перекладом з російської мови на українську мову) або з проставленим апостилем.

В даному випадку, заявником було надано копію Контракту № 1212.2018 від 12 грудня 2018 року, копію специфікації №1 та клопотання вих. №18-12/2019 від 18.12.2019 (вх. №31010 від 19.12.2019) разом з рахунком - інвойсом №1 від 12.12.2018 на російській мові, які не були прошиті та скріплені печаткою нотаріуса.

Відповідно до ч. 2 ст. 164 ГПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Подані позивачем копії письмових доказів не відповідають вимогам частини четвертої, п`ятої статті 91 ГПК України (копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення) та приписам пункту 5.27 Державної Уніфікованої системи документації ДСТУ 4163-2003 (відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів: "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії; засвідчуватись повинна кожна сторінка документу з відтиском печатки юридичної особи).

Так, судом встановлено, що надані до позовної заяви документи, зокрема копія Контракту №1212.2018 від 12.12.2018 та копія специфікації №1 не містять ані відмітки про засвідчення копії, ані особистого підпису, ані назви посади, ані ініціалів та прізвища особи, ані дату їх посвідчення, що також має бути усунуто позивачем у справі.

Також, відповідно до п. 2 ч.1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

При цьому, у п. 2.21. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України зазначено, що платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява оплачується судовим збором. Відповідні документи подаються до господарського суду тільки в оригіналі; копії, у тому числі виготовлені із застосуванням технічних засобів (фотокопії тощо) цих документів, не можуть бути належним доказом сплати судового збору.

Позивачем до позовної заяви в якості доказів сплати судового збору надано копію платіжного доручення № 2236 від 17.12.2019 про сплату 17296,10 грн., яка судом не приймається в якості належного доказу сплати судового збору, оскільки докази сплати судового збору подаються до господарського суду тільки в оригіналі; копії, у тому числі виготовлені із застосуванням технічних засобів (фотокопії тощо) цих документів, не можуть бути належним доказом сплати судового збору.

Відтак, позивачем не виконано вимоги п. 2 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України щодо надання доказів сплати судового збору у встановленому розмірі.

Відповідно до п.8 ч.3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

У позовній заяві не зазначено щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви, що не відповідає вимогам п.8 ч.3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, відповідно до п.9 ч.3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Проте, позовна заява не містить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, що не відповідає вимогам п.9 ч.3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.1, ч.2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Враховуючи вищевикладене суд приходить до переконання, що позовну заяву у відповідності до положень ст. 174 ГПК України слід залишити без руху, надати позивачу строк для усунення вище перелічених недоліків, шляхом подання господарському суду Харківської області у 10-денний строк з дня вручення даної ухвали: оригіналу платіжного доручення №2236 від 17.12.2019 про сплату судового збору; позовну заяву складену українською мовою; переклад копій документів доданих до позовної заяви з російської мови на українську, посвідчених нотаріусом у відповідності до вимог чинного законодавства; засвідчених відповідно до вимог чинного законодавства копій: контракту №1212.2018 від 12.12.2018, специфікації №1 та рахунку - інвойса №1 від 12.12.2018; відомості щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви; попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Суд звертає увагу позивача, що за умовами ч. 3, ч. 4 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Керуючись статтями 162, 164, 174, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Залишити позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІВАПАК" без руху.

Встановити позивачу для усунення недоліків позовної заяви 10-денний строк з дня вручення даної ухвали.

Позивачу у 10-денний строк з дня вручення даної ухвали подати до господарського суду Харківської області:

- оригінал платіжного доручення №2236 від 17.12.2019 про сплату судового збору у розмірі 17296,10 грн.;

- позовну заяву складену українською мовою

- переклад копій документів доданих до позовної заяви з російської мови на українську, посвідчених нотаріусом у відповідності до вимог чинного законодавства (контракту №1212.2018 від 12.12.2018, специфікації №1 та рахунку - інвойса №1 від 12.12.2018);

- відомості щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви;

- попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Роз`яснити, що якщо заявник усунув недоліки заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу.

Якщо заявник не усунув недоліки заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із заявою.

Ухвала набирає законної сили 23.12.2019.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Ухвалу складено (підписано) 23.12.2019.

Суддя І.О. Чистякова