Рішення № 86529697, 11.12.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.12.2019Справа № 910/13103/19

Господарський суд міста Києва у складі: головуючий - суддя Князьков В.В.,

при секретарі судового засідання Скокіні О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «ДІАМАНТБАНК», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЕНТО», м. Київ,

про стягнення 1 207 903,09 грн,

за участю представників:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «ДІАМАНТБАНК» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЕНТО» про стягнення 1 207 903,09 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором кредитної лінії № 052 від 23.02.2012 (зі змінами та доповненнями) в частині виконання обов`язку з повернення кредитних коштів в сумі 428 943,36 грн та сплати процентів в сумі 314 304,13 грн у встановлені договором строки, що стало також підставою для нарахування пені в сумі 124 955,89 грн та штрафу в розмірі 339 699,71 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2019 порушено провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 16.10.2019.

Оскільки судове засідання, призначене на 16.10.2019, не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Князькова В.В. на лікарняному, ухвалою суду від 23.10.2019 призначено судове засідання на 13.11.2019.

У зв`язку із першою неявкою відповідача підготовче засідання відкладено на 27.11.2019.

27.11.2019 через відділ документообігу, представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 27.11.2019 судом розглянуто клопотання Публічного акціонерного товариства «ДІАМАНТБАНК» про відкладення розгляду справи. Судом, за результатами розгляду клопотання позивача, ухвалено без виходу до нарадчої кімнати, про відмову у задоволенні клопотання, оскільки позивачем не зазначено підстав для відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.12.2019.

Представники позивача та відповідача у судове засідання 11.12.2019 не з`явились.

Представник відповідача в судове засідання втретє не з`явився, відзив на позов не надав, про причини своєї неявки суд не повідомив. При цьому, належне повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЕНТО» про розгляд справи судом підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 010305296507 та №0103052964788.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною другою статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За висновками суду, з огляду на неявку представників сторін, враховуючи, що явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась, господарський суд дійшов висновку, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка представників сторін не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до частини третьої статті 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою не здійснювалось у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

У судовому засіданні судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, у тому числі письмові пояснення учасників справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

17.05.2016 між Публічним акціонерним товариство «ДІАМАНТБАНК» (далі -кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІЕНТО» (далі -позичальник) було укладено договір кредитної лінії № 052 (з подальшими змінами та доповненнями) за умовами п. 1.1. якого кредитодавець з 17.05.2016 по 16.05.2017 включно відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію у розмірі 600 000,00 грн (повернення кредитних коштів позичальник здійснює згідно Додатку № 01 до цього договору).

Додатком № 1 до договору кредитної лінії № 052 від 17.05.2016 сторони погодили, що:

- з 17.05.2016 по 25.02.2017 розмір кредитної лінії (ліміт) зменшується на 150 000,00 грн та підлягає поверненню позичальником до 25.02.2017, розмір кредитної лінії становить 600 000,00 грн;

- з 26.02.2017 по 25.03.2017 розмір кредитної лінії (ліміт) зменшується на 150 000,00 грн та підлягає поверненню позичальником до 25.03.2017, розмір кредитної лінії становить 450 000,00 грн;

- з 26.03.2017 по 25.04.2017 розмір кредитної лінії (ліміт) зменшується на 150 000,00 грн та підлягає поверненню позичальником до 25.04.2017, розмір кредитної лінії становить 300 000,00 грн;

- з 26.04.2017 по 16.05.2017 розмір кредитної лінії (ліміт) зменшується на 150 000,00 грн та підлягає поверненню позичальником до 16.05.2017, розмір кредитної лінії становить 150 000,00 грн.

Відповідно до п. 1.2. кредитного договору кредитні кошти надаються позичальнику в межах відкритої згідно цього договору кредитної лінії зі сплатою позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 30,00% (тридцять відсотків) річних.

Згідно п. 1.3. кредитного договору, видача кредиту позичальнику здійснюється окремими кредитними траншами після подачі останнім заявок на видачу кредитних траншів за формою, встановленою кредитодавцем, в яких вказується запланована до отримання дата, сума і валюта кожного кредитного траншу, ціль його використання, а також після укладення сторонами, за результатами розгляду заявки позичальника, окремих додаткових угод до цього договору, що є його невід`ємною частиною, в яких зазначається сума і валюта кожного кредитного траншу, дата його видачі та у разі необхідності порядок погашення заборгованості позичальника за цим договором.

При цьому, сторони домовились що строк користування кожним кредитним траншем, який позичальник може отримати за цим договором в межах відкритої позичальнику кредитної лінії згідно п. 1.1. цього договору, не може становити більше 60 (шістдесят) календарних днів.

Пунктом 3.2. кредитного договору визначено, що позичальник зобов`язується здійснювати повернення фактично отриманого кредиту шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у валюті отриманого кредиту на рахунок № 29092300062911052, якщо інше не буде погоджено сторонами в додаткових угодах до цього договору, та забезпечити повне повернення фактично отриманого кредиту в останній день періоду, вказаного в п. 1.1. цього договору (п. 3.2.1. договору); щомісячно протягом строку дії цього договору не пізніше останнього робочого дня поточного місяця сплачувати проценти за користування кредитом, що нараховані по 24 (двадцять четверте) число такого місяця включно, у визначеному згідно цього договору розмірі та забезпечити повну сплату процентів за кредитом в останній день періоду, зазначеного в п. 1.1. цього договору, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок № 29092300062911052 (п. 2.3.2. договору); сплачувати комісії, вказані в п. 1.5. цього договору (п. 3.2.4. договору).

Умовами п. 4.1. кредитного договору закріплено, що Банк має право вимагати від позичальника повернення в повному обсязі кредиту і процентів за користування ним у випадку хоча б одноразового порушення останнім терміну повернення нарахованих процентів за користування кредитом та (або) кредиту (його частини), або у разі порушення позичальником будь-яких інших умов цього договору чи договорів, що забезпечують виконання зобов`язань позивальника за цим договором.

За несвоєчасне повернення фактично отриманих позивальником кредитних коштів в межах відкритої згідно цього договору кредитної лінії та/або за несвоєчасну сплату процентів за користування ними та/або за несвоєчасне погашення комісії(й) за цим договором, позичальник сплачує кредитодавцю пеню у розмірі діючої на період виникнення прострочення подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення, яка (пеня) нараховується до дати повного погашення заборгованості за кредитом та процентами відповідно, а також штраф у розмірі 50% від суми невиконаного (неналежно виконаного) зобов`язання (п. 5.1. кредитного договору).

Згідно п. 8.2. цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором.

Додатковою угодою № 01 від 18.05.2016 до договору кредитної лінії № 052 сторони погодили, що 18.05.2016 кредитодавець надає позичальнику кредитний транш у розмірі 150 000,00 грн зі строком погашення до 15.07.2016.

Додатковою угодою № 02 від 18.05.2016 до договору кредитної лінії № 052 сторони погодили, що 18.05.2016 кредитодавець надає позичальнику кредитний транш у розмірі 280 000,00 грн зі строком погашення до 15.07.2016.

Додатковою угодою № 03 від 20.05.2016 до договору кредитної лінії № 052 сторони погодили, що 20.05.2016 кредитодавець надає позичальнику кредитний транш у розмірі 170 000,00 грн зі строком погашення до 17.07.2016.

Додатковою угодою № 04 від 05.08.2016 до договору кредитної лінії № 052 сторони погодили, що 05.08.2016 кредитодавець надає позичальнику кредитний транш у розмірі 200 000,00 грн зі строком погашення до 03.10.2016.

Додатковою угодою № 05 від 08.08.2016 до договору кредитної лінії № 052 сторони погодили, що 08.08.2016 кредитодавець надає позичальнику кредитний транш у розмірі 200 000,00 грн зі строком погашення до 06.10.2016.

Додатковою угодою № 06 від 09.08.2016 до договору кредитної лінії № 052 сторони погодили, що 09.08.2016 кредитодавець надає позичальнику кредитний транш у розмірі 200 000,00 грн зі строком погашення до 07.10.2016.

Додатковою угодою № 07 від 20.10.2016 до договору кредитної лінії № 052 сторони погодили, що 20.10.2016 кредитодавець надає позичальнику кредитний транш у розмірі 360 000,00 грн зі строком погашення до 18.12.2016.

Додатковою угодою № 08 від 25.10.2016 до договору кредитної лінії № 052 сторони погодили, що 25.10.2016 кредитодавець надає позичальнику кредитний транш у розмірі 240 000,00 грн зі строком погашення до 23.12.2016.

Звертаючись до суду з позовом позивач вказує, що зобов`язання обумовлені умовами кредитного договору, зокрема, щодо надання кредиту, Банком належним чином були виконані. В той час, позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконує, проценти за користування кредитними коштами не сплачує, у зв`язку з чим, наявна заборгованість позичальника перед Банком за кредитним договором станом на 01.09.2019 складає 1 207 903,09 грн., з яких:

- заборгованість по тілу кредиту (транш за Додатковою угодою № 07 від 20.10.2016) - 188 943,36 грн;

- заборгованість по сплаті процентів (транш за Додатковою угодою № 07 від 20.10.2016) - 138 742,54 грн;

- пеня за невиконання грошових зобов`язань за кредитним договором (транш за Додатковою угодою № 07 від 20.10.2016) нарахована відповідно до п. 5.1. складає - 55 093,61 грн;

- штраф (транш за Додатковою угодою № 07 від 20.10.2016), нарахований відповідно до п. 5.1. кредитного договору складає - 202 359,19 грн;

- заборгованість по тілу кредиту (транш за Додатковою угодою № 08 від 25.10.2016) - 240 000,00 грн;

- заборгованість по сплаті процентів (транш за Додатковою угодою № 08 від 25.10.2016) - 175 561,59 грн;

- пеня за невиконання грошових зобов`язань за кредитним договором (транш за Додатковою угодою № 08 від 25.10.2016) нарахована відповідно до п. 5.1. складає - 69 862,28 грн;

- штраф (транш за Додатковою угодою № 08 від 25.10.2016), нарахований відповідно до п. 5.1. кредитного договору складає - 137 340,52 грн.

На виконання умов Кредитного договору позивачем було надано відповідачу кредитні кошти в сумі 600 000,00 грн., що підтверджується наданою позивачем випискою з поточного рахунку відповідача за період з 20.10.2016 по 01.09.2019.

21.08.2017 позивачем направлено позичальнику вимогу вих. № 614/2/31.1л від 04.08.2017 про погашення заборгованості за договором кредитної лінії № 052 від 17.05.2016.

З наданих позивачем виписок по особовому рахунку позичальника за період з 20.10.2016 по 01.09.2019 та розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 01.09.2019 за відповідачем за Кредитним договором обліковується прострочений основний борг в розмірі 428 943,36 грн та прострочені проценти за кредитом в сумі 314 304,13 грн.

Спір у справі виник у зв`язку з неналежним, як вказує позивач, виконанням відповідачем свого обов`язку з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості в сумі 1 207 903,09 грн.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, господарський суд зазначає наступне.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір кредитної лінії № 052 від 16.05.2016 (змінами та доповненнями) як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи (виписками з поточного рахунку відповідача за 20.10.2016 та 01.09.2016) підтверджується належне виконання позивачем свого обов`язку за договором кредитної лінії надати позичальнику кредитні кошти в межах кредитного ліміту 600 000,00 грн, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 1.3. кредитного договору визначено, що видача кредиту позичальнику здійснюється окремими кредитними траншами після подачі останнім заявок на видачу кредитних траншів за формою, встановленою кредитодавцем, в яких вказується запланована до отримання дата, сума і валюта кожного кредитного траншу, ціль його використання, а також після укладення сторонами, за результатами розгляду заявки позичальника, окремих додаткових угод до цього договору, що є його невід`ємною частиною, в яких зазначається сума і валюта кожного кредитного траншу, дата його видачі та у разі необхідності порядок погашення заборгованості позичальника за цим договором.

Матеріали справи не містять доказів продовження банком строку кредитування у відповідності до умов договору.

З урахуванням ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 1.3 договору кредитної лінії, умови Додаткової угоди № 07 від 20.10.2016 та Додаткової угоди № 08 від 25.10.2016, відповідач повинен був повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування кредитними коштами: за Додатковою угодою № 07 від 20.10.2016 у строк до 18.12.2016; за Додатковою угодою № 08 від 25.10.2016 у строк до 23.12.2016. Отже, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов`язань, щодо яких заявлено позов, настав.

Пункт 3.2.1. договору кредитної лінії передбачає обов`язок позичальника щомісячно протягом строку дії цього договору не пізніше останнього робочого дня поточного місяця сплачувати проценти за користування кредитом, що нараховані по 24 (двадцять четверте) число такого місяця включно, у визначеному згідно цього договору розмірі та забезпечити повну сплату процентів за кредитом в останній день періоду, зазначеного в п. 1.1. цього договору.

Однак, як встановлено судом, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання за Договором, у зв`язку з чим станом на 01.09.2019 у останнього виникла прострочена кредитна заборгованість в сумі 428 943,36 грн та прострочені проценти за кредитом 314 304,13 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не було спростовано відповідачем.

Оскільки, невиконане зобов`язання договором № 052 від 17.05.2016 про надання кредитної лінії підтверджується матеріалами справи, доказів оплати суми заборгованості по кредиту та процентам відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості по кредиту у розмірі 428 943,36 грн.

Статтею 1056-1 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на дату укладення договору від 17.05.2016, визначалось, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Пунктом 1.2. договору визначено, що кредитні кошти надаються позичальнику в межах відкритої згідно цього договору кредитної лінії зі сплатою позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 30,00% (тридцять відсотків) річних.

Тобто, зобов`язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним.

Судом встановлено, що позивач обов`язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві. Останній зобов`язався за договором та умовами Додаткової угоди № 07 від 20.10.2016 та Додаткової угоди № 08 від 25.10.2016 повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування кредитними коштами: за Додатковою угодою № 07 від 20.10.2016 у строк до 18.12.2016; за Додатковою угодою № 08 від 25.10.2016 у строк до 23.12.2016.

Відповідно до п. 7.4. кредитного договору при розрахунку процентів за кредитом приймаються: фактична кількість днів у році - у разі розрахунку процентів за користування кредитом в національній валюті - гривні; та рік, рівний 360 дням - у разі розрахунку процентів за користування кредитом в будь-якій іншій валюті. При цьому день надання та повернення кредиту для цілей нарахування процентів розраховується як один день. Залишок процентів за неповний розрахунковий період сплачується одночасно з поверненням кредиту.

При цьому судом враховуються висновки про застосування норм права, які викладені у п. п. 53, 54 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12, що припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Разом з тим, у постанові від 23.05.2018 по справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду, частково задовольняючи позов про стягнення 3% річних, нарахованих згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, дійшла правового висновку про те, що положеннями частини 1 статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, тоді як частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому у пункті 6.20 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Таким чином у справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", при цьому, останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною 2 статті 625 ЦК України.

Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

З огляду на вищенаведене, господарський суд вважає, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих на підставі пункту 1.2. та п. 5.4 кредитного договору, у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України. (правова позиція Верховного Суду від 05.03.2019 по справі № 5017/1987/2012).

Враховуючи викладене вище, господарський суд дійшов висновку про задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «ДІАМАНТБАНК» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЕНТО» про стягнення 314 304,13 грн заборгованості по процентам за користування кредитом.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором, позивачем було нараховано пеню за несвоєчасне погашення кредиту та за несвоєчасну сплату процентів на підставі пункту 5.1. договору кредитної лінії у розмірі 124 955,89 грн. Також позивачем нараховано штраф у розмірі 50% від суми невиконаного (неналежно виконаного) зобов`язання відповідачем своїх обов`язків за договором у сумі 339 699,71 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідальність у вигляді пені та штрафу за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за договором встановлена у п. 5.1. договору кредитної лінії, а саме: за несвоєчасне повернення фактично отриманих позивальником кредитних коштів в межах відкритої згідно цього договору кредитної лінії та/або за несвоєчасну сплату процентів за користування ними та/або за несвоєчасне погашення комісії(й) за цим договором, позичальник сплачує кредитодавцю пеню у розмірі діючої на період виникнення прострочення подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення, яка (пеня) нараховується до дати повного погашення заборгованості за кредитом та процентами відповідно, а також штраф у розмірі 50% від суми невиконаного (неналежно виконаного) зобов`язання.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Встановлений наведеною нормою строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання не є строком позовної давності, в межах якого особа може звернутись за захистом свого порушеного права або інтересу, а тривалість цього може бути встановлена договором за домовленістю сторін.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 5.7. договору визначено, що підписанням цього договору сторони встановлюють позовну давність до вимог кредитодавця про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбаченої п. 5.1. - 5.3. цього договору, в три роки.

Отже, з урахуванням того, що пунктом 5.7. договору закріплено інший порядок нарахування пені (протягом 3 (трьох) років), суд дійшов висновку щодо задоволення вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 124 955,89 грн за період з 01.03.2019 по 31.08.2019 за визначений позивачем період.

При розгляді вимог про стягнення штрафу господарський суд виходить з того, що умовами пункту 5.1. договору, по суті, передбачає сплату відповідачем штрафу за несвоєчасне повернення фактично отриманих позичальником кредитних коштів та за несвоєчасну сплату процентів, у розмірі 50% від суми невиконаного (неналежно виконаного) зобов`язання.

При здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку розміру штрафу, судом встановлено, що сума штрафу за прострочення повернення кредитних коштів складає 300 000,00 грн, сума штрафу за несвоєчасну сплату процентів складає 39 699,71 грн, а всього разом - 339 699,71 грн. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, судом враховано, що відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення кредитної заборгованості в розмірі 428 943,36 грн та погашення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 314 304,13 грн.

Таким чином, приймаючи до уваги належне виконання позивачем своїх зобов`язань з надання кредитних коштів, та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе обов`язків за кредитним договором, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ДІАМАНТБАНК» та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЕНТО» заборгованості, яка виникла станом на 01.09.2019, а саме: заборгованості за кредитом у розмірі 428 943,36 грн, заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 314 304,13 грн, пені в розмірі 124 955,89 грн та штрафу в розмірі 339 699,71 грн.

Розподіл судових витрат.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, господарський суд дійшов висновку, що судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 18 118,55 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ДІАМАНТБАНК» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЕНТО» про стягнення 1 207 903,09 грн - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЕНТО» (04053, м. Київ, провул. Бехтерівський, буд. 4, літ. А, нежиле приміщення 19; ідентифікаційний код 39374960) на користь Публічного акціонерного товариства «ДІАМАНТБАНК» (04070, м. Київ, Контрактова площа, буд. 10-А; ідентифікаційний код 23362711) заборгованість по кредиту в сумі 428 943 (чотириста двадцять вісім тисяч дев`ятсот сорок три) грн 36 коп., заборгованість по процентах в сумі 314 304 (триста чотирнадцять тисяч триста чотири) грн 13 коп., пеню в сумі 124 955 (сто двадцять чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят п`ять) грн 89 коп., штраф в розмірі 339 699 (триста тридцять дев`ять тисяч шістсот дев`яносто дев`ять) грн 71 коп., та судовий збір в розмірі 18 118 (вісімнадцять тисяч сто вісімнадцять) грн 55 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 23.12.2019.

Суддя В. В. Князьков