Рішення № 8649885, 25.02.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

25 лютого 2010 р.           Справа 7/168-09

за позовом: Публічного акціонерного товариства банк "Укргазбанк", в особі Відділення "Вінницьке обласне управління "АБ Укргазбанк", м. Вінниця

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліберті Карго", с. Павлівка, Калинівський район Вінницька область

про стягнення 1166622,62 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники :

позивача : Михайлишина Л.Л. - начальник юридичного управління Подільської регіональної дирекції АБ "Укргазбанк", довіреність від 24.06.2009 року № 620.

відповідача : не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліберті Карго", с. Павлівка, Калинівський район, Вінницька область на користь Публічного акціонерного товариства банк "Укргазбанк" в особі Відділення "Вінницьке обласне управління "АБ Укргазбанк", м. Вінниця 1166622,62 грн., з яких 92311,44 грн. простроченого кредиту, 937280,00 грн. частини кредиту, що залишилася до погашення, 117804,40 грн. прострочених відсотків, 5664,40 грн. поточних відсотків, 6067,07 грн. пені за прострочення сплати кредиту, 7495,31 грн. пені за прострочення сплати відсотків. Крім того позивач просить звернути стягнення у рахунок погашення заборгованості на транспортні засоби (сідлові тягачі - 2 одиниці) та доручити йому їх реалізацію шляхом укладення договору купівлі-продажу транспортних засобів від імені товариства з обмеженою відповідальністю "Ліберті Карго" з іншою особою.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору № 20-Ю/2008 укладеного 09.07.2008 року, яке полягає в порушенні ТОВ "Ліберті Карго" строків проведення розрахунків.

Ухвалою від 07.07.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/168-09 та призначено до розгляду на 05.08.2009 року.

Однак 31.07.2009 року до господарського суду Вінницької області на ухвалу про порушення провадження у справі від 07.07.2009 року надійшла апеляційна скарга ТОВ "Ліберті Карго".

Беручи до уваги викладене, провадження у справі було зупинено, а справу направлено до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 12.08.2009 року було відмовлено ТОВ "Ліберті Карго" у прийняті апеляційної скарги, а справу направлено до суду першої інстанції.

25.08.2009 року справа надійшла до господарського суду Вінницької області.

В зв'язку з перебуванням судді Банасько О.О. в основній щорічній відпустці до 18.09.2009 року включно провадження у справі було поновлено ухвалою від 21.09.2009 року. При цьому було призначено розгляд справи на 20.10.2009 року.

В судове засідання 20.10.2009 року представник відповідача не з'явився, хоча ухвала від 21.09.2009 року надсилалась сторонам рекомендованим листом і до суду не повернулись конверти з ухвалами.

В судовому засіданні 20.10.2009 року позивач подав заяву про відмову від позову в частині позовних вимог про звернення стягнення на заставлене майно, яка прийнята судом до розгляду.

Також 20.10.2009 року в судовому засіданні оголошувалась перерва до 23.10.2009 року з метою надання позивачем додаткових документів.

23.10.2009 року розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку про необхідність зупинення провадження у справі в зв'язку із з'ясуванням того, що в провадженні господарського суду Вінницької області перебуває справа № 6/240-09 за позовом ТОВ "Ліберті Карго" до ПАТ "Укргазбанк" в особі відділення "Вінницьке обласне управління" АБ "Укргазбанк" про визнання недійсною кредитної угоди, який є підставою позовних вимог позивача у справі № 7/168-09.

Таким чином ухвалою від 23.10.2009 року провадження у справі було зупинено до закінчення розгляду та набуття законної сили рішенням у справі № 6/240-09, що розглядається господарським судом Вінницької області.

21.01.2010 року до суду надійшла заява позивача про поновлення провадження у справі мотивована тим, що 09.12.2009 року у справі № 6/240-09 було прийняте рішення, яким відмовлено позивачу у задоволені позову про визнання кредитного договору недійсним. При цьому позивач вказує, що повний текст рішення оформлений та підписаний 10.12.2009 року, а безпосередньо рішення ні в апеляційному ні в касаційному порядку не оскаржувалось, тобто набуло законної сили.

Ухвалою суду від 25.01.2010 року провадження у справі було поновлено та призначено справу до розгляду на 04.02.2010 року.

В зв'язку з перебуванням судді Банасько О.О. з 26.01.2010 року по 04.02.2010 року на лікарняному розгляд справи 04.02.2010 року не відбувся.

З урахуванням наведеного ухвалою від 05.02.2010 року було призначено до розгляду на 18.02.2010 року.

Слід вказати, що 04.02.2010 року до суду надійшло клопотання відповідача з проханням відкласти розгляд справи на іншу дату в зв'язку із пізнім отриманням ухвали від 25.01.2010 року та неможливістю виконати вимоги вказаної ухвали суду в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання призначене на 18.02.2010 року не з'явився та не надав доказів які від нього витребовувались як ухвалою від 05.02.2010 року, так і попередніми ухвалами.

При цьому суд зазначає, що згідно довідки Головного управління статистики у Вінницькій області від 23.07.2009 року № 13/4/1550 адресою відповідача є вул.Леніна, 34, с.Павлівка Калинівський район Вінницької області, 22436 і саме за цією адресою відповідачу надсилались всі без виключення ухвали рекомендованою кореспонденцією (а.с.78, т.1).

Слід зазначити, що ухвала про порушення провадження у справі, яка надсилалась сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, отримана відповідачем 20.07.2009 року, що вбачається із повідомлення № 308670 (а.с.69, т.1).

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено на виконавчий орган юридичної особи.

При цьому суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На перших примірниках ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Слід зазначити, що ухвала від 05.02.2010 року надіслана відповідачу рекомендованим листом до суду не повернулась, а відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника тощо.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Про поінформованість відповідача стосовно наявності в провадженні господарського суду Вінницької області справи № 7/168-09 свідчать, окрім повідомлення про вручення поштового відправлення, подача ним апеляційної скарги на ухвалу від 07.07.2009 року та подача 04.02.2010 року клопотання про відкладення розгляду справи.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 18.02.2010 року оголошувалась перерва до 18.02.2010 року та до 25.02.2010 з метою надання позивачем додаткових документів.

За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні 25.02.2010 року представником позивача подано заяву про відмову від позову в частині позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати відсотків, яка прийнята судом до розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

09.07.2008 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк "Укргазбанк" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліберті Карго" (Позичальник) укладено кредитний договір №20-Ю/2008, згідно п.1.1 якого Банк надає Позичальнику кредит в сумі 1040000,00 грн..

Цільове призначення кредиту - придбання нових сідлових тягачів Сканія Р 340 LA4X2HNA (п.1.2 Договору).

Згідно п.1.3 Договору термін кредитування становить 84 місяці, при цьому кредит надається з 09.07.2008 року строком на 84 місяці.

В п.1.4 Договору сторони погодили, що за використання кредитних коштів у межах встановленого терміну кредитування процентна ставка встановлюється в розмірі 20 % річних, а за користування кредитними коштами понад термін визначений в п.1.3 Договору процентна ставка встановлюється в розмірі 21 % річних.

Пунктом 1.3.2 Договору сторони передбачили, що Позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни встановлені графіком погашення кредиту (Додаток № 1 до Договору).

Відповідно до п.1.4.3 нарахування процентів по Договору здійснюється за фактичне число календарних днів користування кредитом, виходячи із фактичної кількості календарних днів у році. При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються на залишок заборгованості за кредитом, починаючи з дня надання кредиту (часткового надання кредиту), до дня повного погашення заборгованості за кредитом.

Строк сплати процентів - один раз на місяць, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитом, а також в день закінчення строку, на який надано кредит у відповідності до п.1.3 цього договору (п.1.4.4 Договору).

Відповідно до п.3.1 Договору Банк зобов'язувався надати позичальнику кредитні кошти на умовах на умовах, в сумі та терміни обумовлені цим Договором за умови оформлення відповідного забезпечення, що задовольняє вимоги Банку за цим Договором.

З поміж іншого Банк мав право вимагати від Позичальника достроково погасити заборгованість за кредитом, включаючи нараховані проценти за користування кредитом, комісії та штрафні санкції у випадках невиконання Позичальником умов цього Договору, невиконання умов укладених договорів забезпечення, значного погіршення фінансового стану Позичальника тощо (п.3.2.7 Договору).

В свою чергу Позичальник зобов'язувався використати кредит на зазначені у цьому Договорі цілі і забезпечити повернення отриманого кредиту і сплату нарахованих процентів та комісій у порядку та терміни, встановлені договором. У разі виникнення простроченої заборгованості за простроченим кредитом сплачувати проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки, встановленої п.4.4.2 цього Договору, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості (п.п.3.3.1, 3.3.3 Договору).

До вказаного кредитного договору між сторонами було підписано додаток № 1 "Графік погашення кредиту" відповідно до якого Позичальник починаючи з 05.11.2008 року зобов'язувався сплачувати кредит один раз на місяць в розмірі 12840,00 грн. (а.с.17-18, т.1).

Також в забезпечення виконання умов кредитного договору між сторонами було укладено договір застави від 09.07.2008 року (а.с.19-23, т.1).

Як вбачається із матеріалів справи факт надання відповідачу кредиту підтверджується випискою банку по рахунку № 20635012359.980, меморіальним ордером від 09.07.2008 року № TR.2114.1.23 (а.с.24-31, 52, т.1).

Також судом встановлено, що з моменту укладення кредитного договору відповідачем було проведено наступні платежі: 10.11.2008 року - 2727,30 грн., 14.11.2008 року - 7681,26 грн. в рахунок погашення кредиту; 05.08.2008 року - 13071,04 грн., 04.09.2008 року - 17617,49 грн., 06.10.2008 року - 17049,18 грн., 10.11.2008 року - 17617,49 грн., 06.05.2009 року - 2000,00 грн. в рахунок сплати відсотків за користування кредитом.

Вказане підтверджується випискою банку по рахунку № 20635012359.980, платіжними дорученнями, меморіальними ордерами, розрахунком заборгованості за підписом начальника відділення "Вінницьке обласне управління" та начальника відділу забезпечення банківських операцій тощо.

Таким чином відповідачем погашено кредит на суму 10408,56 грн. та сплачено 67355,20 грн. відсотків за користування кредитом.

Невиконання Позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором спонукало Банк неодноразово звертатися до останнього з претензіями про погашення чергових платежів за кредитом та процентів (а.с.32-37, т.1).

Неодноразове порушення Позичальником умов Договору зумовило подачу Банком позовної заяви до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Також судом встановлено, що назву "Відкрите акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" змінено на "Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (скорочена назва - АБ «Укргазбанк»), що стверджується Статутом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк", зареєстрованого 12.06.2009 року Державним реєстратором Солом 'янської районної у місті Києві державної адміністрації. Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" є правонаступником Відкритого акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк"(п. 1.2. Статуту) (а.с.61-64, т.).

Крім того, судом було здійснено перевірку повноважень відділення "Вінницьке обласне управління" АБ "Укргазбанк" щодо можливості бути стороною у судовому процесі.

В матеріалах справи наявна довіреність від 23.06.2009 року відповідно до якої Осмоловську Ларису Олександрівну уповноважено представляти Банк з питань банківської діяльності перед третіми особами, крім іншого, в судах усіх інстанцій з усіма правами, наданими чинним законодавством сторонам та учасникам процесу (а.с.60, т.1).

В п.1 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 28.07.1994 року № 02-5/492 "Про участь в судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб" зазначається, що коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і стягнення здійснюється господарським судом з юридичної особи або на її користь.

Аналогічний припис міститься також в п. 27.1 Рекомендації президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 року № 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", в якому з поміж іншого вказано, що територіальна підсудність справи за участю відособленого підрозділу юридичної особи визначається відповідно до вимог статті 15 ГПК за місцем знаходження відособленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи. При цьому господарським судам слід також враховувати, що оскільки відособлений підрозділ юридичної особи діє у межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про наявність у відділення повноважень сторони у справі та подачі останнім позовної заяви.

Беручи до уваги встановлені обставини суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи із встановлених обставин спору суд дійшов висновку, що між сторонами укладено кредитний договір правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Зокрема в ст. 1054 ЦК України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З урахуванням наведеного позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по простроченому кредиту, частини кредиту, що залишився до погашення, прострочених та поточних відсотків підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

Разом з тим, перевіркою правильності нарахування відсотків за користування кредитом встановлено, що позивач допустив помилки в їх нарахуванні спричиненні неврахуванням правил математичного заокруглення при обрахунку.

Зокрема у період з 09.07.2008 року до 05.11.2010 року судом отримано 68196,72 грн. та у період з 06.11.2008 року до 07.12.2008 року 17961,27 грн., в той час як позивач визначив розмір вказаних відсотків наступним чином - 68196,73 грн. та 17961,28 відповідно.

З урахуванням того, що позивачем в кожному з цих періодів нараховано на 0,01 грн. більше суд відмовляє в стягненні 0,02 грн. відсотків за користування кредитом.

З урахуванням наведеного позовні вимоги про стягнення з відповідача 92311,44 грн. заборгованості по простроченому кредиту, 937280,00 грн. частини кредиту, що залишився до погашення., 117804,38 грн. прострочених відсотків та 5664,40 грн. поточних відсотків задовольняються судом.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені за порушення строків здійснення платежів на погашення кредиту у розмірі 6067,07 грн. в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В п. 5.3 кредитного договору сторони погодили, що за порушення строків (визначених в цьому Договорі) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом Позичальник зобов'язаний сплатити Банку неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період існування заборгованості, обчисленої від суми простроченого платежу за кожен день прострочення виконання зобов'язань від дня виникнення такого прострочення до повного погашення заборгованості.

У відповідності до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України сторони домовляються, що нарахування пені за прострочення виконання зобов'язань (щодо строків (визначених в цьому Договорі) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом) припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Сплата ! штрафних санкцій (неустойки, пені) за цим Договором не звільняє Позичальника від відшкодування збитків, завданих Банку, в повному обсязі.

Таким чином заявлення позивачем вимог про стягнення пені за порушення строків погашення кредиту є правомірним та обґрунтованим, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами Договору.

Перевіркою розрахунку суми пені за порушення строків здійснення платежів на погашення кредиту та процентів в сумі 6067,07 грн. за період з 06.11.2008 року до 10.06.2009 року судом встановлено, що позивачем допущено помилки які полягають в тому, що останнім було невірно визначено кількість днів в періоді нарахування пені з 06.02.2009 року по 05.03.2009 року, яка фактично становить 27 днів, а не 28 як вказав позивач.

В результаті проведеного перерахунку пені судом отримано 6060,14 грн. пені за порушення строків здійснення платежів на погашення кредиту у зв'язку з чим суд відмовляє в стягненні 6,93 грн. пені за порушення строків здійснення платежів на погашення кредиту.

При цьому суд враховує, що нарахування та заявлення до стягнення пені проведено в межах строку передбаченого законодавством.

Одночасно розглянувши заяви позивача про відмову від позову в частині позовних вимог про звернення стягнення на заставлене майно шляхом продажу їх від імені боржника третім особам та відмову від стягнення 7495,31 грн. пені за прострочення сплати відсотків суд дійшов висновку про прийняття їх до розгляду та необхідність припинення провадження у справі в цій частині з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.78, п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заяви позивача про відмову від позову в частині позовних вимог про звернення стягнення на заставлене майно шляхом продажу їх від імені боржника третім особам та відмову від стягнення 7495,31 грн. пені за прострочення сплати відсотків приймаються судом, оскільки відмова позивача від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтереси. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України позивачу роз’яснені процесуальні наслідки його дій.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, відсотків за користування кредитом, пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні заборгованості з прострочених відсотків та пені за порушення строків здійснення платежів на погашення кредиту, а також припинення провадження стосовно частини позовних вимог від яких відмовився позивач.

Задовольняючи позовні вимоги судом також враховано довідку від 22.02.2010 року № 44132/249 надану позивачем в підтвердження відсутності розрахунків відповідача з моменту звернення з позовною заявою до суду.

При розподілі судових витрат суд дійшов висновку про необхідність достягнення з позивача в доход державного бюджету недоплаченого при подачі позовної заяви мита в розмірі 0,01 грн..

Приходячи до такого висновку суд врахував позицію викладену в п.15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009 року № 01-08/530 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" в якому зокрема зазначається, що якщо факт недоплати суми державного мита з'ясовано судом у процесі розгляду прийнятої позовної заяви, суд у залежності від конкретних обставин справи може:

1) зобов'язати позивача доплатити необхідну суму державного мита, подавши суду відповідні докази у встановлений ним термін, та за необхідності - відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК), і в такому разі неподання позивачем без поважних причин витребуваних доказів може бути підставою для залишення позову без розгляду (пункт 5 частини першої статті 81 ГПК);

2) стягнути відповідну суму державного мита за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 названого Кодексу.

Крім того при розподілі судових витрат суд врахував вимогу, яка міститься в п. 6.1 зазначеного вище роз'яснення в якій вказано, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову у повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані із сплатою державного мита, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судових витрат застосовуються як у майнових спорах, так і у спорах немайнового характеру.

Виходячи з наведеного суд достягує з позивача в доход державного бюджету 0,01 грн. державного мита виходячи з того, що 1 % від ціни позову із врахуванням правил математичного заокруглення буде становити 11666,23 грн., в той час як позивачем сплачено 11666,22 грн. державного мита.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

За письмовим клопотанням позивача 25.02.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, ч. 1 ст.530, ч.1 ст. 546, ст.549, ч. 1 ст.550, ст.610, п.3 ч.1 ст.611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст. 625, 627, 628, 629, 1046, ч.1 ст.1048, ч.1 ст.1049, ч.ч. 1, 2 ст.1050, ст.1054 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, ч.2 ст.217, ст.230, ч.6 ст.232 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.2, 5 ст. 49, ст.ст.75, 78, п. 4 ч. 1 ст. 80, ст.ст.82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліберті Карго", вул. Леніна, 34, с. Павлівка, Калинівський район, Вінницька область, 22436 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 35418569) на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" в особі Відділення "Вінницьке обласне управління" АБ "Укргазбанк", вул. Івана Бевза, 34, м. Вінниця, 21009 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 23697280) - 92311 грн. 44 коп. боргу по простроченому кредиту, 937280 грн. 00 коп. частини кредиту, що залишилася до погашення, 117804 грн. 38 коп. заборгованості з прострочених відсотків, 5664 грн. 40 коп. поточних відсотків, 6060 грн. 14 коп. пені за порушення строків здійснення платежів на погашення кредиту, 11591 грн. 22 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 312 грн. 98 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Відмовити в стягнені 00 грн. 02 коп. заборгованості з прострочених відсотків та 06 грн. 93 коп. пені за порушення строків здійснення платежів на погашення кредиту.

4. Прийняти відмову позивача від позовних вимог про звернення стягнення на заставлене майно шляхом продажу їх від імені боржника третім особам та про стягнення 7495 грн. 31 коп. пені за прострочення сплати відсотків.

5. Припинити провадження в частині позовних вимог про звернення стягнення на заставлене майно шляхом продажу їх від імені боржника третім особам та стягнення 7495 грн. 31 коп. пені за порушення строків здійснення платежів на погашення відсотків за користування кредитом відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" в особі Відділення "Вінницьке обласне управління" АБ "Укргазбанк", вул. Івана Бевза, 34, м. Вінниця, 21009 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 23697280) - 00 грн. 01 коп. державного мита в доход Державного бюджету України.

7. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

8. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 02 березня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Івана Бевза, 34, м. Вінниця, 21009.

3 - відповідачу - вул. Леніна, 34, с. Павлівка, Калинівський район, Вінницька область, 22436.