Рішення № 86497165, 19.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 грудня 2019 року № 640/21975/18

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шевченко Н.M., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Громадянки Республіки Ірак ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, третя особа - Головне управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області, про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

Громадянка Республіки Ірак ОСОБА_1 (позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві га Київській області (відповідач, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області), третя особа - Головне управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області (третя особа, ГУ СБУ у м. Києві та Київській області), в якому просить:

- скасувати рішення ДМС про невидачу дозволу на імміграцію від 27.07.2018 та зобов`язати видати дозвіл на імміграцію громадянці Республіки Ірак ОСОБА_1 .

Позив обґрунтовано тим, що позивач подала всі необхідні документи до Дарницького РВ ГУ ДМС України в м. Києві для отримання дозволу на імміграцію, а відповідачем неправомірно відмовлено у наданні такого доказу з підстав надання завідомо неправдивих відомостей без надання відповідного обґрунтування.

У відзиві відповідач наголошує на тому, що під час розгляду заяви позивача були дотримані вимоги чинного законодавства, зокрема, щодо підтвердження підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 є громадянкою Республіки Ірак, дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 виданий у м. Багдад 21.09.2014.

Позивач звернулась до Дарницького РВ ГУ ДМС України в місті Києві із заявою від 28.07.2017 про падання дозволу на імміграцію в Україну па підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки її сип громадянин Республіки Ірак ОСОБА_2 має дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку па постійне проживання № НОМЕР_2 .

У вказаній заяві позивач зазначила місце проживання в Україні: АДРЕСА_1 .

До вказаної заяви серед інших документів було додано: копію паспортного документа ОСОБА_1 ; засвідчену у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа ОСОБА_1; нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_2 про те, що він не заперечує проти імміграції в Україну громадянки Республіки Ірак ОСОБА_1 та гарантує їй матеріальне забезпечення на рівні, не нижчому за прожитковий мінімум, встановлений законодавством України; нотаріально засвідчену заяву Євдокимова Владислава Петровича, який діє на підставі довіреності від 28.04.2015 № 773 від імені ОСОБА_6 , яка надає згоду на постійне проживання та реєстрацію місця проживання Громадянки Республіки Ірак ОСОБА_1 па праві приватної власності, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; копію свідоцтва про право власності ОСОБА_6 на квартиру, копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 29536525 від 04.04.2011 про те, що 100/100 частка квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_6 .

За результатами розгляду матеріалів справи громадянки Республіки Ірак ОСОБА_1 Головним Управлінням ДМС України в місті Києві прийнято рішення від 27.07.2018 про відмову у наданні їй дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію».

Підставою для прийняття такого рішення слугував лист від 20.07.2018 Департаменту контррозвідки СБУ, у якому повідомлено, щодо використання адрес масової реєстрації на території міста Києва іноземцями та особами без громадянства, які звертаються з питання отримання дозволу на імміграцію. Відповідно до інформації, зазначеної у листі Департаменту, вказана позивачем у заяві адреса про надання дозволу на імміграцію в Україну використовується як місце масової реєстрації іноземців.

Від Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області до суду надійшли пояснення від 13.02.2019, у яких зазначено, що в серпні 2017 року Головне управління поінформувало Дарницький РВ ГУ ДМС України в м. Києві про відсутність підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу за приписами ст. 10 Закону України «Про імміграцію».

Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернулась із позовною заявою до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1- 2 ст. 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Статтею 1 Закону України «Про імміграцію» визначено поняття: імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти (п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію»).

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про імміграцію» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

Заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції (п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про імміграцію»).

Відповідно до ч. ч. 2, 5 ст. 9 Закону України «Про імміграцію» заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Крім зазначених документів подаються для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні (п. 6 ч. 7 ст. 9 Закону України «Про імміграцію»).

Постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (Порядок № 1983).

Відповідно до пп. 2 п. 2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), зокрема, батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Пунктом 11 Порядку № 1983 передбачено, що для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються: паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред`явлення повертається), та копія його сторінок; засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ про місце проживання (в Україні та за кордоном); документально підтверджені відомості про склад сім`ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо); документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про відсутність у заявника хвороб, зазначених у пункті 5 частини п`ятої статті 9 Закону України «Про імміграцію» (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону).

Документи, визначені пунктами 1-10 частини сьомої статті 9 Закону України «Про імміграцію», додатково подаються відповідно до категорії іммігрантів.

У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України «Про імміграцію», а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.

Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Копії цих документів, а також письмове підтвердження згоди на імміграцію та гарантії приймаючих осіб, передбачені пунктом 6 частини сьомої статті 9 Закону України «Про імміграцію», подаються нотаріально засвідченими. Документи, відомості за якими можуть змінюватися, можуть бути подані протягом шести місяців від дня їх видачі.

Таким чином, Законом України «Про імміграцію» та Порядком № 1983 регламентований перелік документів та порядок їх розгляду. У той же час, оскільки відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, з огляду на що, перелік документів не є вичерпним та може бути розширений на розсуд відповідного суб`єкта владних повноважень.

Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію» визначений виключний перелік підстав відмови у наданні дозволу на імміграцію. Дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Із матеріалів справи убачається, що відмова у наданні дозволу на імміграцію позивачу обумовлена зазначенням свідомо неправдивих відомостей щодо адреси майбутньої реєстрації та проживання позивача (п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію»).

Оцінюючи докази та факти, на підставі яких відповідач дійшов до згаданого висновку, суд зазначає наступне.

Листом Департаменту контррозвідки Служби Безпеки України № 2/3/3-23105 від 20.07.2018 повідомлено Державну міграційну службу України про адреси масової реєстрації іноземців на території м. Києва, до яких належить АДРЕСА_1 (зареєстровано 177 осіб). Таким чином, іноземці та особи без громадянства надають свідомо неправдиві відомості, що унеможливлює отримання ними дозволів на імміграцію.

Зазначений висновок Департаменту контррозвідки Служби Безпеки України стосується не окремої особи, а невизначеного кола осіб, які зазначають завідомо неправдиві відомості, чим порушують умови надання дозволу на імміграцію. Водночас, відповідачем жодним чином не встановлено факт надання неправдивих відомостей конкретною особою - ОСОБА_1 .

Рішення суб`єкта владних повноважень повинні бути обґрунтованими, із урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, а також відповідати принципу правової визначеності.

У той же час, логічний висновок відповідача, у рішенні від 27.07.2018 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну позивачу, зведений із загального до конкретного. Оскільки Департамент контррозвідки Служби Безпеки України зробив загальний висновок щодо певної кількості осіб, відповідач застосував його до ОСОБА_1 , у той час, як акти індивідуальної дії, яким є рішення від 27.07.2018, за визначенням є індивідуальним і повинно ґрунтуватись на індивідуальних фактах, що досліджуються щодо кожної особи окремо.

Зазначене вище дає підстави для визнання рішення відповідача від 27.07.2018 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 необґрунтованим.

Однак, зважаючи на те, що питання імміграції безпосередньо пов`язано із безпекою України, з огляду на широкий спектр дискреційних повноважень органів ДМС, зокрема, на власний розсуд витребувати додаткові документи стосовно окремих обставин, суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень.

За таких обставин, у задоволенні вимоги щодо зобов`язання відповідача видати дозвіл на імміграцію слід відмовити.

У той же час, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Задля належного захисту прав та інтересів особи, що звернулась до суду, з метою об`єктивного вирішення спору, що виник, суд вважає за доцільне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву із доданими до неї документами громадянки Республіки Ірак ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду.

Згідно із ч. ч. 1- 2 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких гуртуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки відповідачем не доведено правомірність винесення оскаржуваного рішення, у той же час, зважаючи на наявність дискреційних повноважень, суд убачає підстави для задоволення позову частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 134, 139, 241- 247, 255, 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

В И Р І III И В :

Адміністративний позов громадянки Республіки Ірак ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, третя особа - Головне управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області, про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Скасувати рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в місті Києві про відмову у наданні дозволу на імміграцію громадянці Республіки Ірак ОСОБА_1 в Україну від 27.07.2018.

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області повторно розглянути заяву Громадянки Республіки Ірак ОСОБА_1 щодо надання дозволу па імміграцію з урахуванням висновків суду, викладених в даному рішенні.

В іншій частині позовних вимог- відмовити.

Стягнути витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області на користь ОСОБА_1 у розмірі 704,80 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ).

Відповідач: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, будинок 4-А ЄДРПОУ: 42552598).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко