Рішення № 86369968, 05.12.2019, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/6839/19

(2/199/3164/19)

РІШЕННЯ

Іменем України

„05” грудня 2019 року

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого – судді Спаї В.В.,

секретар судового засідання – Перетятько А.В.,

за відсутності учасників справи

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» та Державного реєстратора комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської області Дворецької Юлії Олексіївни, де третя особа: ОСОБА_2 про скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із даним позовом та заявленими в ньому вимогами про скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради Дворецької Юлії Олексіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47571591 від 01.07.2019 18:39:08, - про державну реєстрацію права власності за Акціонерним товариством «Альфа-банк» на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 32200932; скасування запису про право власності: 32200932 державного реєстратора Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради Дворецької Юлії Олексіївни про державну реєстрацію права власності за Акціонерним товариством «Альфа-банк» на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 02.04.2008 між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №0301/0408/88-044 про надання кредиту у сумі 30000,00 доларів США із сплатою відсотків та повернення кредитної суми у строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

В забезпечення виконання вказаних зобов`язань за кредитним договором №0301/0408/88-044 від 02.04.2008 між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 (позивачем) 02.04.2008 був укладений договір іпотеки №№0301/0408/88-044, згідно з яким позивач надала в іпотеку квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 27.12.2000 року, реєстровий №3700.

На підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 відбулось відступлення прав вимоги за кредитним договором №0301/0408/88-044 від 02.04.2008 від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта-Банк».

У свою чергу ПАТ «Дельта Банк» згідно з договором купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 уступив своє право вимоги ПАТ «Альфа-Банк» (наразі акціонерному товариству «Альфа-Банк»).

З інформаційної довідки з Державного реєстру права власності позивач дізналася, що АТ «Альфа-Банк» (відповідач-1) зареєстрував за собою право власності на квартиру, що належить їй на праві власності, а саме на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На переконання позивача, реєстрацію права власності за банком (відповідачем-1) вчинено з порушенням норм законодавства України, виходячи з наступного.

Порушено вимоги законодавства, щодо подвійного стягнення.

Так, умовами договору іпотеки, а саме п. 12 передбачено, що Іпотекодержатель за вибором застосовує один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя.

Позивач зазначає, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2018 року по справі № 199/2598/16 за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до мене було звернуто стягнення на вищевказану квартиру, тобто Банк скористався своїм правом на задоволення своїх вимог шляхом отримання рішення суду.

Договором було чітко передбачено, що Банк має право обрати лише один спосіб звернення.

В даному випадку банк скористався своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості у судовому порядку, а тому, на переконання позивача, звернення банку до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності на дану квартиру є грубим порушенням норм законодавства.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач також зазначає, що наразі існує заборона звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо кредит надавався в доларах США. Крім того, рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2018 року по справі № 199/2598/16 було чітко встановлено, що норми вказаного Закону розповсюджуються на відносини позивача з Банком, адже квартира підпадає під всі критерії передбачені Законом. Тим паче рішення суду зупинено в частині виконання на період дії вказаного Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Також позивач вказує, що законодавством чітко передбачено, що перед вчиненням дій направлених на визнання права власності кредитор зобов`язаний направити повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Також кредитор повинен був провести оцінку майна перед даною процедурою для визначення ціни з метою подальшого визначення чи покриває чи ні вартість заборгованість, проте, жодних повідомлень ні позивач, ні основний боржник не отримували, а тому, на переконання позивача, крім вищевикладеного не було дотримано процедури визнання права власності в позасудовому порядку.

У зв`язку з викладеним, позивач вважає, що є всі підстави для задоволення позовних вимог, адже кредитором та державним реєстратором порушено вимоги законодавства, а тому державна реєстрація відбулася з численними порушеннями.

Відповідно до поданого відповідачем-1 відзиву на позовну заяву, відповідач зазначив, що, посилаючись на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», позивач не враховує, що спори щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не розглядалися, виконавчі надписи нотаріусом не вчинялися, виконавче провадження щодо звернення стягнення на предмет іпотеки і примусове виконання виконавчих документів не здійснювалося. Таким чином, примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не відбувалося, а відповідач придбав право власності у добровільному порядку, за згодою позивача на підставі застереження, встановленого сторонами в іпотечному договорі. Таким чином, на переконання відповідача, рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно було прийнято на підставі згоди позивача, передбаченої іпотечним договором, а тому положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не можуть бути застосовані, і твердження позивача не відповідають чинному законодавству України.

Також відповідачем-1 зазначено, що установлення законом або договором досудового способу врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не вважається обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

У відповіді на відзив відповідача-1 на позовну заяву позивач зазначила, що матеріали справи, а також додані до відзиву документи не містять доказів того, що позивач чи основний боржник (третя особа) отримали повідомлення про досудове врегулювання. Відповідно до реєстру відправлень лист повернувся до Банку без вручення, що не вважається належним повідомленням, адже про повідомлення може свідчити лише повідомлення про вручення з моїм підписом, а тому не було дотримано основного порядку, а реєстратор не перевірив цього при вчиненні реєстраційної дії.

Позивач не скористалася правом брати участь у судових засіданнях; в окремо поданій заяві просила розглядати справу у її відсутності, позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити.

Відповідачі не скористалися правом брати участь у судових засіданнях.

Третя особа не скористалася правом брати участь у судових засіданнях; в окремо поданій заяві просив розглядати справу у його відсутність.

Процесуальні дії у справі наступні:

- ухвалою суду від 07.11.2019 за клопотанням представника позивача витребувано докази від:

- Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (м. Дніпро, вул. Старокозацька, 58) витребувані засвідчені копії документів та реєстраційної справи, на підставі яких було прийнято рішення про держану реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 47571591 від 01.07.2019 та зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 , за Акціонерним товариством «Альфа-Банк».

Судом на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст. 76 - 80, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, встановлено, що 04 лютого 2008 р. між ОСОБА_2 (третя особа) та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-банк», укладено кредитний договір №0301/0408/88-044, згідно якого ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 30.000 доларів США зі сплатою 11,9% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 01 квітня 2018 року (а.с. 7-9).

З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором №0301/0408/88-044 від 04 лютого 2008 року, між ОСОБА_1 (позивачем) та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-банк» був укладений іпотечний договір №0301/0408/88-044 від 02 квітня 2008 року, згідно з яким в іпотеку банку було передано квартиру загальною площею 58,0 кв.м., житловою площею 37,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10-11).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02.07.2018 р. позов Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено; у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 , перед Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» за кредитним договором №0301/0408/88-044 від 02.04.2008 року, що становить 11122,23 долара США, з яких: заборгованість за кредитом – 9750,00 доларів США, за відсотками - 1372,23 долара США, звернуто стягнення згідно договору іпотеки №0301/0408/88-044 від 02.04.2008 року на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 27.12.2000 року, реєстровий №3700, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною предмету іпотеки – 7840102,00 гривень, встановленою п.5 договору іпотеки №0301/0408/88-044 від 02.04.2008 року.

Відповідно до вищевказаного судового рішення судом ухвалено рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не звертати до виконання протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що набрав законної сили 07 червня 2014 р.

АТ «Альфа-банк» звернулося до державного реєстратора комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської області Дворецької Ю.О. із заявою про реєстрацію права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 02 квітня 2008 року.

Державним реєстратором комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської області Дворецькою Ю.О. прийнято рішення, індексний номер 32430682, про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та зроблено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №32200932 про державну реєстрацію права власності АТ «Альфа-банк» на спірну квартиру (а.с.12-13).

Правовідносини між учасниками справи виникли із захисту права власності та з обов`язку виконання зобов`язань (за кредитним та іпотечним договорами).

Дослідив докази, надані у порядку ст.ст. 76 – 80, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають із підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Зобов`язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України), та ці підстави зазначені в ст. ст. 599, 600, 601, 604 - 609 ЦК України, та за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно з положеннями Закону України №1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким запроваджено мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, а саме: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку.

Можна зробити висновок, що держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, направлені на захист прав громадян України, щодо виселення, які пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою. Вказана обставина обумовлена тим, що фізична особа, яка отримала кредит у іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте саме держава зобов`язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб`єктів, так і баланс прав, у тому числі і прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах.

Суд наголошує на тому, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2018 р. у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 , перед Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» за кредитним договором №0301/0408/88-044 від 02.04.2008 року, що становить 11122,23 долара США, з яких: заборгованість за кредитом – 9750,00 доларів США, за відсотками - 1372,23 долара США, звернуто стягнення згідно договору іпотеки №0301/0408/88-044 від 02.04.2008 року на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 27.12.2000 року, реєстровий №3700, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною предмету іпотеки – 7840102,00 гривень, встановленою п.5 договору іпотеки №0301/0408/88-044 від 02.04.2008 року та рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не звертати до виконання протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що набрав законної сили 07 червня 2014 року.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання – звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно ч.ч.1-3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до приписів ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Суд приходить до висновку, що в даному випадку банк скористався своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості у судовому порядку (визначився зі способом звернення стягнення на предмет іпотеки саме в судовому порядку), а тому звернення банку до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності на дану квартиру є грубим порушенням норм законодавства.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що частиною 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першої статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

За змістом статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Як встановлено судом, відповідачем надано до матеріалів цивільної справи повідомлення боржникам про звернення стягнення на предмет іпотеки без вихідного номеру та дати реєстр №101 цінних відправлень, зокрема, на ім`я боржників, листи-повідомлення про повернення підправлення відправнику, роздруківку із сайту Укрпошти про не доставку відправлення боржникам, звіт № ВА 190422-009 про незалежну оцінку вартості квартири станом на 08.05.2019 (в копіях), втім, щодо наявності/відсутності повідомлення боржників про порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору, про відсутність якого наголошувала позивач, та про відсутність якого при поданні документів державному реєстратору наголошував відповідач, то судом були витребувані з Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради завірені копії реєстраційної справи №1862272012101, згідно яких відсутні докази отримання боржниками письмової вимоги про усунення порушення в силу ст. 35 Закону України «Про іпотеку».

Відповідачем не було надано доказів на спростування доводів позивача в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 КПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 КПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, за ч. 5 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

За судового розгляду не встановлено доступу суб`єктом оціночної діяльності до майна, що оцінюється, документації та іншої інформації, яка є необхідною або має суттєве значення для оцінки, а тому суд не бере до уваги звіт про оцінку майна від 08.05.2019, копія якого наявна в матеріалах справи.

Що стосується тверджень позивача щодо того, що фактично відбулося примусове відчуження права власності на предмет іпотеки без згоди власника майна у період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», то суд не знаходить їх слушними, виходячи з наступного.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Разом з тим 7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

Крім того, згідно з пунктом 4 вказаного Закону протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Відтак, відповідач-1, звернувшись до державного реєстратора із заявою про реєстрацію за ним права власності, використав досудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя, що не є примусовим виконанням рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на вказані правовідносини не поширюється.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що, реєструючи право власності за відповідачем-1, державним реєстратором не взято до уваги відсутність документів, передбачених Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, а відповідачем-1, в свою чергу, вже було використано право на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості у судовому порядку (відповідач-1 визначився зі способом звернення стягнення на предмет іпотеки саме в судовому порядку).

Виходячи з вищенаведеного, вочевидь порушення прав позивача з оку відповідача, дорви відповідача не спростовують зазначених вище висновків суду, тому позов підлягає задоволенню.

Питання щодо розподілу судових витрат вирішено у відповідності з ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 7, 9, 10, 11, 13, 19, 34, 76 – 80, 89, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 ст. 258, ч. 3 ст. 258, ст.ст. 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» та Державного реєстратора комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської області Дворецької Юлії Олексіївни, де третя особа: ОСОБА_2 про скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно задовольнити повністю.

Скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради Дворецької Юлії Олексіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47571591 від 01.07.2019 18:39:08, - про державну реєстрацію права власності за Акціонерним товариством «Альфа-банк» на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 32200932;

Скасувати запис про право власності: 32200932 державного реєстратора Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради Дворецької Юлії Олексіївни про державну реєстрацію права власності за Акціонерним товариством «Альфа-банк» на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, ЄДРПОУ 23494714) та Державного реєстратора комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської області Дворецької Юлії Олексіївни (49000, м. Дніпро, вул. Воскресенська,9) на користь ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 (сорок) коп. з кожного окремо.

Дата складення повного судового рішення 16.12.2019.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська або безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Спаї

05.12.2019