Рішення № 86228760, 10.12.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року Справа № 160/9689/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

04.10.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №Ф-108879-17/415 від 05.06.2019 року, прийняте Головним управління ДФС у Дніпропетровській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-108879-17/415 від 05.06.2019 року відповідно до якої нараховано борг (недоїмку) з єдиного внеску у розмірі 14972,60 грн. Позивач вважає протиправним нарахування боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки в даному випадку має місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності та подвійне оподаткування, що суперечить вимогам податкового законодавства, у зв`язку з чим вказана вимога про сплату боргу (недоїмки), є неправомірною та підлягає скасуванню. З огляду на вищевикладене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити.

08.10.2019 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

31.10.2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого вказано, що оскаржувана вимога є правомірною, та такою, що винесено відповідно до вимог діючого законодавства, у зв`язку з чим, підстави для її скасування відсутні.

05.11.2019 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було залишено позовну заяву без руху, після відкриття та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали від 05.11.2019 року позивач надав уточнену позовну заяву відповідно до якої просить суд: - визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.06.2019 року №Ф-108879-17/415 прийняту Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області.

26.11.2019 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було прийнято уточнену позовну заяву та продовжено строк для вчинення процесуальних дій до 06.12.2019 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як фізична особа-підприємець з 10.04.2015 року та з 01.07.2015 року перебуває на обліку в ДПІ на спрощеній системі оподаткування.

ФОП ОСОБА_1 є платником єдиного внеску (друга група) за кількома видами діяльності, одним з яких є – діяльність у сфері права (код 69.10).

05.06.2019 року Головне управління ДФС у Дніпропетровській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-108879-17/415 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 14972,60 грн.

Згідно інформаційних баз даних ДФС України («ITC «Податковий блок»), податковим органом здійснено нарахування позивачу єдиного внеску, за провадження незалежної професійної діяльності.

Позивач вважає вказану вимогу протиправною та такою, що не відповідає вимогам законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що податковий орган не заперечує факт сплати позивачем сум єдиного внеску за діяльність фізичної-особи підприємця, проте вважає, що він також зобов`язаний сплачувати єдиний внесок за провадження незалежної професійної діяльності, у зв`язку з чим і сформував оскаржувану вимогу, правомірність прийняття якої і є предметом розгляду у цій справі.

При цьому, дослідженню у вказаному спорі підлягають обставини визначення/нарахування податковим органом позивачу фактично подвійного об`єкту оподаткування зі сплати єдиного внеску за Законом №2464, як особі, яка на момент прийняття оскаржуваної вимоги здійснювала незалежну професійну діяльності та одночасно була фізичною особою-підприємцем.

Так, згідно ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту

Частина 3 статті 4 вказаного Закону передбачає, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до положень п. 178.1, п. 178.2 ст. 178 ПК України, особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

З системного аналізу положень Податкового кодексу України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, а доходи, отримані від здійснення такої діяльності підлягають оподаткування згідно ст. 178 ПК України у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

При цьому, п. 63.5 ст. 63 ПК України визначено, що всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.

Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.

Відповідно до п. 65.2 ст. 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

При цьому, згідно п.п. 65.4.4 п. 65.4 ст. 65 ПК України, контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Таким чином, Податковий кодекс України передбачає обов`язок самозайнятих осіб стати на облік у контролюючому органі, при цьому, такий обов`язок передбачено у разі коли особа здійснює підприємницьку діяльність, а також у разі, коли особа здійснює незалежну професійну діяльність.

Однак, слід зазначити, що Кодексом передбачено, що контролюючий орган відмовляє у повторному взятті на облік особи, яка вже взята на облік як самозайнята особа, тобто, якщо особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, вона не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

Разом з цим, відповідно до положень ч.4 п. 6.7 Розділу VI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 № 1588 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 р. за № 1562/20300 (надалі - Порядок № 1588) якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п.10 ч.1 ст. 1 Закону № 2464, страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Суд звертає увагу, що Законом №2464 не передбачений порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

У той же час, п.4-5 ч.1 ст. 4 Закону №2464-УІ визначено, що платниками єдиного внеску є:

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4);

- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності (п.5).

Таким чином, платниками єдиного внеску є як фізичні особи - підприємці, так і особи, які провадять незалежну професійну діяльність.

Згідно з п.4 ч.2 ст.6 Закону №2464-УІ платник єдиного внеску зобов`язаний подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п.19 розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язана перебувати на обліку як платник податків та окремо як платник єдиного внеску. Така особа, відповідно до цього Порядку, веде різний податковий облік та подає до контролюючих органів різні види податкових декларацій та звітів.

Аналіз наведених норм у їх сукупності з нормами Податкового кодексу України дає суду підстави для висновку, що необхідність подачі окремих звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування виникає лише у тому разі, якщо особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно є фізичною особою-підприємцем, здійснює відмінні види діяльності.

У межах спірних правовідносин, позивач, на момент прийняття оскарженої вимоги, провадив підприємницьку діяльність за кодом КВЕД 69.10 діяльність у сфері права та адвокатську діяльність, тобто, здійснював однакові види діяльності.

Таким чином, здійснюючи підприємницьку діяльність за кодом КВЕД 69.10 діяльність у сфері права та адвокатську діяльність, позивач займається одним і тим же видом підприємницької діяльності, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що у позивача не виникає обов`язку подання звітності та сплати єдиного податку як особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, адже у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, а відповідно і подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.

Суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків, слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Отже, приймаючи оскаржену вимогу та нараховуючи позивачу подвійний об`єкт оподаткування зі сплати єдиного внеску, податковий орган діяв не у спосіб, передбачений законодавством України.

Аналогічна правова позиція суду викладена у рішенні Верховного Суду від 02 вересня 2019 року у справі № 520/3939/19.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією 3560-0855-2771-6323 від 04.10.2019 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в розмірі 768,40 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17А, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправними дій та визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-108879-17/415 від 05.06.2019 року.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв