Рішення № 86190736, 02.12.2019, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/1201/19

Провадження № 2/645/1049/19

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2019 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі :

головуючого судді - Шарка О.П

секретаря судових засідань - Христенко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про усунення перешкод у користуванні приватною власністю шляхом виселення і вселення, - ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», в якому просить суд иселити ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення; виселити ОСОБА_3 , з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення; виселити ОСОБА_4 , з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення; виселити ОСОБА_5 , з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення; вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 .

В обгрунтування позову зазначив, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 , яка була продана з публічних торгів (СЕТАМ) на виконання рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова по справі №415/7319/15-ц від 15.02.2018 року. Незважаючи на факт втрати права власності відповідачі відмовляються звільняти житло, чим перешкоджають їй користуватись моєю приватною власністю. Як вбачається зі змісту рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова по справі №415/7319/15-ц від 15.02.2018 року, суд встановив: «Пунктом 1.3 кредитного договору передбачено, що в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги, в день укладення цього договору кредитор укладає: з позичальником іпотечний договір, за умовами якого позичальник передає кредитору в іпотеку нерухоме майно, для придбання якого, згідно з п. 1.2. цього Договору, надається кредит, заставною вартістю 126 250,00 гривень. Іпотечний договір підлягає нотаріальному посвідченню, обтяження нерухомрго майна іпотекою - реєстрації в Державному реєстрі у встановленому порядку, а на відчуженні нерухомого майна нотаріусом накладається заборона. На виконання вимог п. 1.3. кредитного договору №833/33-27/33/6-159 від 22.06.2006 року відповідачем ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір №833/34-27/33/6-266 від 22.06.2006 року. Також Відповідач ОСОБА_2 є власником трьох кімнатної квартири АДРЕСА_2 .

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги визнав у повному обсязі, просив їх задовольнити, надав суду пояснення аналогічні, викладеним у позовній заяві.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, хоча про час, дату та місце слухання справи повідомлялися у встановленому законом порядку за місцем реєстрації, про що свідчать конверти, які повернулися на адресу суду із зазначенням причини повернення - за закінченням терміну зберігання, причини неявки суду не повідомляв, відзиви на позовну заяву не надходили, а тому суд за згодою позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч.3 ст.128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Згідно ч.5 ст.128 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК Україна, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасним існуванням умов, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.

Відповідно до ст.283 ЦПК України, відповідачам, які не з`явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).

Приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, його значення для сторін, за письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи без участі сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних матеріалів справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся заздалегідь і належним чином, надав суду заяву з проханням розглянути справу у їх відсутність.

Суд, вислухавши пояснення представника, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що предявляється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

З огляду на вказані норми закону позивач, обравши певний спосіб захисту цивільного права перед судом, має довести, шляхом подання належних та допустимих доказів, що надані підприємствами - виробниками/виконавцями житлово-комунальних послуг відомості про заборгованість є неправомірними , які порушують, не визнають або оспорюють охоронювані законом його цивільні права.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ході судового розгляду встановлено, що позив ач ОСОБА_1 , є власником квартири АДРЕСА_1 , яка була продана з публічних торгів (СЕТАМ) на виконання рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова по справі №415/7319/15-ц від 15.02.2018 року (Актом про реалізацію предмета іпотеки від 07.12.2018 року Нотаріально засвідченим свідоцтвом від 07.12.2018 року, зареєстрованим у реєстрі за №2760; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №148589978 від 07.12.2018 року)

Згідно статті 41Конституції України ніхто не може бути обмежений у здійсненні права власності.

Відповідно до ст.317Цивільного кодексуУкраїни (далі ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право розпорядження означає юридично забезпечену можливість встановлювати, змінювати, припиняти юридичну долю речі (майна). Право розпорядження закріплює абсолютну владу власника над річчю (майном), яка може виражатися навіть у відчуженні або знищенні речі (майна).

Відповідно до ст.319ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст.321ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст.391ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі жилого приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відтак за аналізом вказаних статей слід дійти до висновку, що положення статті 391ЦК України передбачає право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод.

Виходячи з приписів статті 109 ЖК України суттєвою умовою, яка визначає необхідність надання чи не надання іншого постійного жилого приміщення громадянам, яких виселяють є інформація щодо джерела придбання жилого приміщення. Якщо жиле приміщення було придбано за власні кошти або у спадщину чи за договором дарування тоді громадян яких виселяють необхідно забезпечити іншим постійним жилим приміщенням. Якщо жиле приміщення було придбано за рахунок кредиту (позики) банку, повернення якого було забезпечено іпотекою накладеною на придбане за рахунок кредитних коштів житлове приміщення, у такому випадку законодавство не передбачає надання іншого постійного жилого приміщення громадянам яких виселяють.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідачів немає встановлених законом підстав користуватися житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1.

Відтак, суд вважає, що заявлений позов знайшов своє підтвердження в судовому засіданні та підлягає задоволенню, а відповідачів необхідно виселити із зазначеного приміщення без надання їм іншого житла, вселивши позивача до квартири АДРЕСА_1 ,

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.116, 150 ЖК України, ст.ст.383, 391, 402 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-89, 258, 259, 265, 268, 280-284 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про усунення перешкод у користуванні приватною власністю шляхом виселення і вселення - задовольнити.

Виселити ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення;

Виселити ОСОБА_3 , з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення;

Виселити ОСОБА_4 , з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення;

Виселити ОСОБА_5 , з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення;

Вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 ;

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Надруковано в нарадчій кімнаті.

Повний текст рішення виготовлено 09 грудня 2019 року.

Головуючий-суддя: