Рішення № 86125771, 04.12.2019, Оболонський районний суд міста Києва

04.12.2019 Справа № 756/7276/19

Справа пр. №2/756/4452/19

ун. №756/7276/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2019 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Андрейчука Т.В.,

за участю секретаря судового засідання - Лісовенка О.О.,

учасники справи:

представник позивача - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - Петренко С .В.,

розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання недійсним іпотечного договору, -

в с т а н о в и в:

У травні 2019 року позивач ОСОБА_3 звернулася в порядку цивільного судочинства до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до відповідача акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк") про визнання недійсним іпотечного договору.

ОСОБА_3 свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 16 квітня 2008 року між нею та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБСР "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є АТ "Укрсоцбанк", укладено договір кредиту №10-29/6444, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у сумі 229600,00 доларів США на строк з 16 квітня 2008 року по 15 квітня 2033 року. Процентна ставка за користування кредитом становила 13% річних.

Цього ж дня для забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань, узятих на себе за договором кредиту, нею передано АКБСР "Укрсоцбанк" в іпотеку належні позивачеві майнові права на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , про що сторонами укладено іпотечний договір №02-10/1480.

ОСОБА_3 стверджувала, що указаний іпотечний договір суперечить положенням ч. 2 ст. 583 ЦК України та ч. 2 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного іпотечного договору), оскільки на момент укладення оспорюваного договору майнові права на об`єкти незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки. Також позивач зазначила, що в іпотечному договорі неправильно зазначено основне зобов`язання, а саме - номер кредитного договору.

З цих підстав ОСОБА_3 просила суд визнати недійсним іпотечний договір від 16 квітня 2008 року №02-10/1480, виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку від 16 квітня 2008 року №23327333, запис про обтяження від 29 жовтня 2009 року №23326189, запис про обтяження від 16 квітня 2008 року №23326567.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги ОСОБА_3 з мотивів, наведених у позовній заяві, просив суд позов задовольнити.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що за оспорюваним іпотечним договором ОСОБА_3 передано в іпотеку банку нерухоме майно, право власності на яке в майбутньому набуде іпотекодавець, і лише та обставина, що положення ч. 2 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного іпотечного договору) не передбачали, що предметом іпотеки можуть бути майнові права не може бути безумовною підставою для визнання договору іпотеки недійсним. З цих підстав АТ "Укрсоцбанк" просило суд відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти позову з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, а також стверджувала про те, що ОСОБА_3 пропущено строк позовної давності.

Заслухавши вступні слова представників сторін справи, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд дійшов такого висновку.

16 квітня 2008 року АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого АТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_3 укладено договір кредиту №10-29/6444, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 229600,00 доларів США на строк з 16 квітня 2008 року по 15 квітня 2033 року. Процентна ставка за користування кредитом становила 13% річних (а. с. 13-15, 17).

Цього ж дня АКБСР "Укрсоцбанк" (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір №02-10/1480, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М., зареєстрований у реєстрі за №2421 (а. с. 11-12).

Відповідно до цього договору позивач передала в іпотеку відповідачеві належні їй майнові права на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_3 . У вказаному іпотечному договорі зазначено, що іпотекою забезпечено виконання позичальником ОСОБА_3 зобов`язань за договором кредиту від 16 квітня 2008 року №02-10/6444.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного іпотечного договору) іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови:

1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім`я, по батькові, адресу постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України;

2) зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання;

3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;

4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

В іпотечному договорі від 16 квітня 2008 року №02-10/1480 чітко зазначено зміст і розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання (п. 1.3 договору). Допущена в іпотечному договорі описка щодо номера кредитного договору не свідчить про відсутність у ньому істотної умови щодо змісту та розміру основного зобов`язання, строку і порядку його виконання та не може слугувати підставою для визнання недійсним укладеного між сторонами справи іпотечного договору від 16 квітня 2008 року №02-10/1480.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з абз. 2 ст. 1, абз. абз. 1-6 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного іпотечного договору) застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється правилами, визначеними цим Законом. Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору. Частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Водночас поняття "іпотека майнових прав" і правила регулювання відносин в разі передання в іпотеку майнових прав у цьому Законі відсутні.

Ст. 5 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного іпотечного договору) не визначала майнові права як предмет іпотеки.

Майнові права на об`єкт незавершеного будівництва були віднесені до предмета іпотеки Законом України від 25 грудня 2008 року "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", яким були внесені зміни до Закону України "Про іпотеку", тоді як спірний договір був укладений 16 квітня 2008 року.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що під час укладення оспорюваного іпотечного договору майнових прав було порушено приписи ст. 5 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного іпотечного договору) (такий висновок суду відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постановах від 30 січня 2013 року у справі №6-168цс12, від 17 квітня 2013 року у справі №6-8цс13, від 20 квітня 2016 року у справі №6-2994цс15, а також Верховним Судом у постанові від 19 вересня 2018 року у справі №369/1971/16-ц).

Щодо застосування інституту позовної давності слід зазначити таке.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

До позовних вимог про визнання недійсними укладеного між сторонами іпотечного договору відповідно до ст. 257 ЦК України встановлено позовну давність тривалістю у 3 роки.

Ч. ч. 4 та 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається ст. 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Ураховуючи те, що порушення сторонами вимог ст. 5 Закону України "Про іпотеку" було допущено саме в момент укладення спірного договору іпотеки, то саме з цього часу позивач повинна була знати про те, що відповідно до Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного іпотечного договору) майнові права на об`єкт незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки (аналогічний висновок щодо застосування норм ст. 261 ЦК України та визначення початку перебігу позовної давності викладений у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №369/1971/16-ц).

За правилами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У ході розгляду справи представником відповідача АТ "Укрсоцбанк" подано до суду заяву про застосування позовної давності (а. с. 53-54).

Ч. 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Зважаючи на те, що позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсним іпотечного договору від 16 квітня 2008 року №02-10/1480 з підстав недотримання сторонами положень ст. 5 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного іпотечного договору) є обґрунтованими, проте позовна давність щодо її вимог спливла, відповідачем зроблено заяву про застосування позовної давності, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження поважності причини пропущення позовної давності, суд дійшов висновку про необхідність відмовити ОСОБА_3 у задоволенні її позовних вимог.

Відповідно до ст. ст. 15, 16, 203, 215, 217, 256-258, 261, 263, 264, 266, 267, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 5, 18 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній станом на 16 квітня 2008 року), ст. ст. 5, 6, 12 Закону України "Про третейські суди" та, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання недійсним іпотечного договору - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Андрейчук

Повний текст рішення виготовлено 04 грудня 2019 року