Рішення № 86121935, 04.12.2019, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

Справа № 695/2352/18

номер провадження 2/695/174/19

04 грудня 2019 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого – судді Середи Л.В.

за участю секретаря – Оніщенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, –

ВСТАНОВИВ:

ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у сумі 16201.77 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 09.10.2007 року відповідач став клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» та уклав договір, відповідно до умов якого отримав кредит у розмірі 250 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Позивач наполягає, що кредитні кошти ОСОБА_1 отримав, а свої зобов`язання щодо повернення кредиту належним чином не виконує, а тому станом на 30.05.2018 року утворилась заборгованість, яку позивач визначає в розмірі 16201.77 грн., до якої позивачем внесена наступна заборгованість: 716.77 грн. – заборгованість за кредитом; 10340.00 грн. – заборгованість по процентах за користування кредитом; 3897.30 грн. – заборгованість за пенею та комісією; 500.00 грн. – фіксована частина штрафу; 747.70 грн. – процентна складова штрафу.

Оскільки позичальник добровільно не повертає отримані кошти, тому АТ КБ "ПриватБанк" змушений був подати позовну заяву до суду про стягнення заборгованості за кредитом із відповідача в примусовому порядку.

Дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на підставі ухвали Золотоніського міськрайонного суду від 27.08.2018 року.

Відповідач в судове засідання не прибув хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у порядку визначеному чинним законодавством, однак не повідомив про причини неявки та не надав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Разом із тим відповідач надав до суду відзив на позовну заяву із змісту якого вбачається, що відповідач позовні вимоги банку не визнає, кредитні правовідносини вважає припиненими, адже строк дії картки закінчився 09.10.2008 року, крім того позовні вимоги банку про стягнення із відповідача комісії за користування кредитом, одночасне стягнення штрафу та пені суперечать нормам чинного законодавства та установленій правовій позиції суду касаційної інстанції. Окрім того відповідач наполягав, що Витяг та Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, на які посилається позивач як складову договору, відповідач не підписував, з їх умовами не погоджувався, а тому такі належними доказами бути не можуть.

Також відповідачем у вказаному відзиві було заявлено вимогу про відмову у задоволенні позову у зв`язку із спливом строку позовної давності.

Представник позивача позовні вимоги ствердив, та зазначав, що проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Так як у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, суд, враховуючи пояснення представника позивача та відзив відповідача, розглядає справу за відсутності сторін, по матеріалах справи – заочно на підставі ухвали суду від 04.12.2019 року.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Як вбачається із доводів позивача, відповідач ОСОБА_1 09.10.2007 року підписав анкету-заяву на підставі якої приєднався до умов кредитного договору та отримав кредит у розмірі 250 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22.80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач по справі не заперечує факту отримання ним 09.10.2007 року кредитної картки від АТ «КБ «ПриватБанк», про що безпосередньо зазначає у своєму відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Згідно із ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Позивач наполягає, що підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 3.3 Умов та правил надання банківських послуг.

На думку позивача, підписанням вказаної вище заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

Копії Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою додаються до позовної заяви.

Нормами ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 09.10.2007 року, посилався на довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», та Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяги та Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Тим більше, що як вбачається із відзиву на позовну заяву, відповідач вказані факти заперечує та не визнає.

Так відповідач у своєму відзиві на позовну заяву заперечує факт того, що він погодився саме із наданими вище Умовами та Правилами надання банківських послуг, та фактично заперечує факт досягнення домовленості між сторонами саме на тих умовах, про які зазначає позивач.

При вирішенні вказаного спору суд враховує норми ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» відповідно до частини 6 якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Великою Палатою Верховного Суду 03 липня 2019 року була розглянута справа № 342/180/17 у якій остання, з огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, відступила від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14).

Так у вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сила і и процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення дерміиів виконання договірних зобов`язань.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови і правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права і бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Таким чином, враховуючи не визнання відповідачем заявлених банком умов договору та порядку нарахування усіх сум, які пов`язані із обслуговуванням кредиту та застосування штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору, а також відсутності належних доказів погодження між позивачем та відповідачем саме тих умов на які наполягає позивач, суд приходить до висновку, що у задоволенні вимог позивача про стягнення із відповідача сум заборгованості по процентах за користування кредитом, за пенею та комісією; фіксованої частини штрафу та процентної складової штрафу, слід відмовити.

Що стосується заявленого відповідачем клопотання про відмову у задоволенні позову у зв`язку із спливом строку позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема ч. 2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1ст.259 ЦК України передбачається, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Судом встановлено, що 09.10.2007 року відповідач отримав кредитну картку та користувався кредитними коштами, про що і сам не заперечував виходячи із змісту відзиву на позовну заяву.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданої позивачем, відповідач користувався кредитною карткою та сплачував кошти за користування нею.

Із наданих позивачем розрахунків заборгованості відповідача судом вбачається, що сам позивач користувався кредитними коштами і після 09.10.2008 року, здійснював розрахунки кредитною карткою, поповнював кошти, тощо.

Вказана обставина спростовує доводи відповідача про те, що термін дії кредитного договору закінчився 09.10.2008 року.

Будь-яких доводів чи доказів на спростування розрахунків та відомостей про рух коштів по рахунку відповідача, останнім надано не було та обставини саме отримання кредиту та користування ним відповідачем не спростовується.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов`язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою особою. Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Заявляючи клопотання про закриття провадження по справі у зв`язку зі спливом строку позовної давності відповідач зазначав, що заборгованість у нього перед банком виникла 04.12.2008 року, а тому у позивача виникло право на звернення до суду у зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань саме з 04.12.2008 року.

Разом з тим із змісту заяви відповідача про отримання кредиту від 09.10.2007 року вбачається, що відповідач погодився на отримання кредитної картки де строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки.

Отже виходячи із змісту вказаної заяви відповідачу встановлено кредитний ліміт на картку, видано картку, а сума обов`язкового мінімального щомісячного платежу залежить від суми використання кредитного ліміту.

Строк дії картки позивачем може пролонгуватися щороку, а сам відповідач продовжуючи користуватися нею фактично погоджувався на таку пролонгацію.

Так із наданих розрахунків банку вбачається, що відповідач користувався кредитною карткою і після 2008 року, а останньою датою погашення кредитної заборгованості є 10.10.2015 року, що стверджується даними виписки по рахунку, наданих позивачем.

Вказана обставина спростовує доводи відповідача стосовно строків позовної давності, а враховуючи, що позовна заява подана позивачем 23.07.2018 року, вбачається, що остання подана в межах строку загальної позовної давності.

Нормами статей 526, 527, 530 ЦК України визначено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

За ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином вбачається, що позивач користувався кредитними коштами та їх суму не повернув. Жодних доводів спрямованих на спростування суми заборгованості за кредитом відповідач не надав.

Отже суд приходить до висновку, що у задоволенні вимог позивача про стягнення із відповідача сум заборгованості по процентах за користування кредитом, за пенею та комісією; фіксованої частини штрафу та процентної складової штрафу, слід відмовити, водночас, враховуючи отримання відповідачем суми кредиту та користування нею, із останнього слід стягнути заборгованість за кредитом, яка становить 716.77 грн..

Вказана позиціє відповідає зазначеній вище правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена в рішенні від 03.07.2019 року по справі №342/180/17. Так у вказаному рішенні зазначено, що враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Оскільки позов задоволено частково, а банком сплачена мінімальна сума судового збору, суд, на підставі ст. 141 ЦПК України вважає за необхідне стягнути із відповідача на користь позивача половину суми сплаченого позивачем судового збору, яка становить 881 грн.

На підставі зазначеного та керуючись ст.,ст. 252, 256, 258, 261, 264, 267, 509, 510, ст., ст. 526, 530, 536, 549, 610, 611, 626, 629, 1048, 1054 ЦК України, ст., ст. 10, 264, 265, ст.,ст. 280-284 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" кошти в сумі 716 (сімсот шістнадцять) гривень 77 коп. – в порядку відшкодування заборгованості за кредитним договором від 09.10.2007 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” кошти в сумі 881(вісімсот вісімдесят одна) гривня – в порядку відшкодування коштів по сплаті судового збору.

Рішення може бути переглянуте Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в порядку визначеному ч. 4 ст. 287 та ст. 288 ЦПК України до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Сторони по справі:

– Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», зареєстроване за адресою: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570, рах. НОМЕР_1 , МФО 305299;

- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іден. код НОМЕР_2 , останнє відоме місце проживання: с. Коробівка Золотоніський район Черкаської області, паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 20.09.2007 року Золотоніським МРВ УМВС України в Черкаській області.

Суддя: Середа Л.В.