Рішення № 86116645, 05.12.2019, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/11831/18

Провадження № 2/344/1473/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Шамотайло О.В.

секретаря Устинської Н.С.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Акціонерне товариство «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 , третя особа - Слідче управління Головного Управління Національної поліції в Івано-Франківській області про звільнення майна з-під арешту,-

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить звільнити з-під арешту майно, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , накладений постановою старшого слідчого слідчого управління УМВС України в Івано-Франківській області Лісовою А.Ю.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що 28.03.2007 року відповідач ОСОБА_2 та АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», назву якого в подальшому змінено на АТ «Укрсоцбанк» уклали кредитний договір №1068-22/340, за умовами якого відповідач отримав 79000,00 дол. США, а в забезпечення цього кредитного договору тоді ж було укладено Іпотечний договір, за яким іпотекодавець ОСОБА_2 передала в іпотеку банку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.9-17)

14.03.2012 року старшим слідчим слідчого управління УМВС України в Івано-Франківській області Лісовою А.Ю. в рамках кримінальної справи №323152, порушеної 12.03.2012 року відносно ОСОБА_2 було накладено арешт на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та направлено вказану постанову на виконання в ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» (а.с. 140-141).

Внаслідок неспроможності відповідача виконати свої зобов`язання за кредитним договором №1068-22/340 від 28.03.2007 року, позивач вчиняє дії з метою реалізації майна, що перебуває у іпотеці, однак накладений слідчим арешт на таке майно позбавляє позивача змоги реалізувати своє право.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 13.11.2019р. замінено сторону позивача - Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» на його правонаступника Акціонерне товариство «Альфа-Банк».

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився і заперечень щодо позову не подавав.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, подав суду письмові пояснення, з яких вбачаються заперечення щодо задоволення вказаного позову, оскільки кримінальна справа, в рамках якої було накладено арешт, на даний час не закрита, є зареєстрованим кримінальне провадження №12014090000000207, по якому проводиться досудове розслідування.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає наступне.

14.03.2012 року слідчим було винесено постанову про накладення арешт, якою накладено арешт на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Постанова винесена старшим слідчим слідчого управління УМВС України в Івано-Франківській області Лісовою А.Ю. (а.с. 140).

Відомості про те, що дана кримінальна справа закрита, у суду відсутні, в той же час наявна інформація про те, що органами досудового розслідування проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженню №12014090000000207 (а.с. 137-139).

Відповідно до ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися я і розпоряджатися своєю власністю, Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Основною метою ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людина і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

При цьому в своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено у статті 1 Першого Протоколу, зокрема, вказано на необхідність дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Відповідно до частин 1,2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику про виключення майна з опису» від 27.08,1976 №6 / в редакції від 30.06.1978 року №5/ надані роз`яснення, що вимоги особи, які ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з -під арешту.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові №5 від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», роз`яснив, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року.

Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.

Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

Способів виправлення помилки, допущеної слідчим або прокурором у зв`язку з неприйняттям під час закриття кримінальної справи рішення про скасування арешту майна, після закінчення досудового слідства КПК України 1960 року не встановлював.

Із урахуванням викладеного, а також втрати чинності КПК України 1960 року, тривалого часу, що минув після початку кримінального переслідування, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності позивача шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.

Інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування КПК України 1960 року не містив. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.

Проте кримінальну справу, в межах якої на майно було накладено арешт, на даний час не закрито, а за такими фактами проводиться досудове розслідування в межах кримінального провадження №12014090000000207.

Згідно зі статтею 174 нині чинного КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Ухвалою слідчого судду від 13.12.2018 року відмовлено у задоволенні такого клопотання позивача, заявленого в рамках кримінального провадження №12014090000000207 (а.с. 111-112).

Будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції при умові, що кримінальна справа на момент звернення із таким позовом закрита, оскільки вирішення таких вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Наведене вище узгоджується із правовою позицією Великої палати Верховного Суду (справа №372/2904/17-ц від 15 травня 2019 року) та позицією Верховного Суду України, сформульованою у постанові № 6-26цс13 від 15.05.2013.

В той же час дані спірні правовідносини є відмінними, оскільки відсутні відомості про те, що кримінальна справа №323152, порушена 12.03.2012 року і в рамках якої було накладено арешт на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 на даний час закрита, а натомість є дані, що проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні №12014090000000207, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що на час звернення з заявою до суду за наявності арешту (обтяження), накладеного на майно, право позивача порушується, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, а легітимна мета такого арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - відсутня, оскільки, як встановлено судом в даному кримінальному провадженні не прийнято кінцевого процесуального рішення, і не вирішено подальшу долю спірного майна, і такий позов на думку суду, при наявних обставинах є передчасним.

Розподіл судових витрат підлягає проведенню в порядку ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 30, 76-89, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлений 05.12.2019 року.

Суддя О.В.Шамотайло