Рішення № 86062252, 20.11.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

20 листопада 2019 р. № 520/8622/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання Пройдак С.М.,

у присутності

представника позивача Шрамко І.С.,

представника відповідача Надольної М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Фасад-сервіс" (просп. Науки, буд. 27, корп. Б, к. 606,м. Харків,61072, код ЄДРПОУ 31236905) до Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 39599198) про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги заявлені до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.08.2019 № 00002711403 та № 00002721403

Ухвалою суду від 02.09.2019 адміністративний позов залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків. Після усунення недоліків ухвалою суду від 17.09.2019 у справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання по справі.

Протокольною ухвалою від 20.11.2019 у справі закрито підготовче провадження та розпочато розгляд справи по суті в порядку, визначеному ч.7 ст.181 КАС України.

В судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримала у повному обсязі, просила позовні вимоги задовольнити, пославшись на недоведеності складу податкового правопорушення, яке за висновком податкового органу полягає у нереальності господарських операцій платника податків з контрагентами.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечувала, зазначивши, що при винесенні оскаржуваних рішень відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням усіх обставин у справі. Первинними бухгалтерськими документами позивача не доведено реальності здійснення господарської діяльності з зазначеним в акті перевірки контрагентами.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Судовим розглядом встановлено, що фахівцями відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «БК «Фасад-сервіс» з питань дотримання податкового

законодавства за період з 01.01.2016 по 31.03.2019, валютного законодавства за період з 01.01.2016 по 31.03.2019, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування-за період з 01.01.2016 по 31.03.2019, про що складено акт № 2364/20-40-14-03-06/31236905 від 09.07.2019

Перевіркою встановлено порушення: п.44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п.134.1ст.134, п.п. 135.1 ст.135 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 1443348 грн., в т.ч. за 2016 в сумі 11100 грн., за 2017 в сумі 1432248 грн.; пп. «а» п. 198.1, абзаців першого і другого пп. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 603 721 грн., в тому числі за червень 2016 року в сумі 12333 грн., за червень 2017 року в сумі 7500 грн., за липень 2017 року в сумі 205797 грн., за серпень 2017 року в сумі 669255 грн,, за вересень 2017 року у сумі 400349 грн., за жовтень 2017 року в сумі 205797 грн., за листопад 2017 року в сумі 102690 грн.; абз. б п. 176.2 ст.176 Податкового Кодексу України в довідках за формою No 1-ДФ про суми нарахованого (сплаченого) доходу на користь платника податку, та сум утриманого з них податку надані недостовірні дані за 2,3,4 кв. 2018р. на що були надані 09.06.2019р. уточнюючі розрахунки; п.2 ст.6 розділу II, п.п. 1.1 п.1 ст.7 та ч,5 ст.8 розділу III Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а саме: за 2016р. не нараховано єдиний внесок у сумі - 48,09 грн. та своєчасно не нарахований єдиний внесок у сумі-255,10 грн. за 2017р. не нараховано єдиний внесок у сумі- 37,14 грн. та своєчасно не нарахований єдиний внесок у сумі-251.68 грн., за 2018р. не нараховано єдиний внесок у сумі- 407,02 грн. та своєчасно не нарахований єдиний внесок у сумі- 207.73 грн.; неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок, згідно чого відповідно до ч.11 ст. 25 Закону України від 08.07.2010р. № 2464-V1 застосовуються штрафні санкції у розмірі від восьми до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення встановлені актом перевірки, стали підставою для винесення податкових повідомлень-рішень від 12.08.2019 № 00002721403 від 12.08.19, яким збільшено зобов`язання за платежем податок на прибуток на 1591388.00 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 397 847 грн.; № 00002721403 , яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 1804185.00 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 360 837 грн. ТОВ «БК «Фасад-сервіс»

Перевіряючи оскаржуване рішення на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III Податкового кодексу України.

Пунктом 135.1 статті 135 ПК України визначено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає в тому числі у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п. “а” п.198.1). Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В пункті 198.6 статті 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Положеннями п.200.1. ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно вимог п.200.2. ст.200 вказаного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України визначено, що податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З огляду на викладені положення, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Судовим розглядом встановлено, що позивач, пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації, набув статусу суб`єкта господарювання, основним видом діяльності якого в тому числі є будівництво житлових і нежитлових будівель (КВЕД 41.20)

У межах здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Берсерк», ТОВ «Інвест-Майстер-Буд», ТОВ «СТИЛ ФОРТ», ТОВ «Фенікс Менеджмент Груп Плюс» укладено договори поставки ТМЦ, оренди обладнання.

На підтвердження реальності господарських операцій з вказаними контрагентами позивачем надані суду акти виконаних робіт, розрахунки орендної плати, акти приймання-передачі ТМЦ, видаткові накладні, платіжні доручення на здійснення оплати, оборотно -сальдові відомості по рахунку 631 « розрахунки з вітчизняними постачальниками (а.с.128-250, т.1, а.с.1-70, т.2). Крім того контрагентами виписані на адресу позивача податкові накладні, копії яких містяться у матеріалах справи (а.с.71-238, т.2)

На підтвердження подальшого використання придбаних товарів та орендованих ТМЦ надані договори підряду, будівельних робіт № 57 від 04.07.17 (утеплення та декоративне оздоблення фасаду будинку 7 за адресою: вулиця АДРЕСА_1 місті Харкові), № 58 від 04.07.17 (утеплення та декоративне оздоблення фасаду будинку 7 за адресою: проїзд Рогатинський АДРЕСА_2 4 в місті Харкові), № 35 від 12.05.2017 (Утеплення та декоративне оздоблення фасаду будинок 4-Б за адресою: пр. Л. Малої, 36 в м. Харкові) з АТ «Трест Житлобуд 1»; № 11/05-16 от 11.05.16 (декоративна штукатурка та пофарбування фасаду Храмовий комплекс по вул. Єлізарова, 71 в м. Харкові) з Релігійною громадою Свято-Введенської Харківської єпархії Української Православної церкви. Обладнання, орендоване за договорами №296/ар-1 від 29.06.2017; №296/ар-2 від 29.06.2017; №296/ар-3 від 29.06.2017; №296/ар-4 від 29.06.2017; №296/ар-5 від 29.06.2017; №296/ар-6 від 29.06.2017, №317/ар-1від 31.07.2017; №317/ар-2 від 31.07.2017; №317/ар-3 від 31.07.2017; №317/ар-4 від 31.07.2017; №317/ар-5 від 31.07.2017; №317/ар-6 від 31.07.2017; №317/ар-7 від 31.07.2017 у ТОВ «СТИЛ ФОРТ» використовувалось при виконанні договорів № 17 від 05.04.17 (Утеплення та декоративне оздоблення фасаду будинок 6-Б за адресою: вул. Драгоманова 8 та 10 в м. Харкові), № 22 від 05.04.17 (Утеплення та декоративне оздоблення фасаду будівлі по АДРЕСА_3 , 18А, будинок 2, в місті Харків), 36 від 12.05.17 (Утеплення та декоративне оздоблення фасаду будинку 4-А за адресою: вул. Драгоманова 8 та 10 в м. Харкові); 37 від 12.05.17 (Утеплення та декоративне оздоблення фасаду будинок 5 за адресою: вул АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 ), 38 від 12.05.17 (Утеплення та декоративне оздоблення фасаду будинок 4-Б за адресою: вул. Драгоманова 8 та 10 в м. Харкові); 50 від 14.06.17 (Утеплення та декоративне оздоблення фасаду будинку 1 за адресою: АДРЕСА_6 ), 112 від 04.09.17 (Утеплення та декоративне оздоблення фасаду за адресою: вул. Рижовська, буд. 8 в м.Харкові), 59 від 04.07.17 (Утеплення та декоративне оздоблення фасаду будівлі по АДРЕСА_7 , 8 в місті Харків); 10 від 06.09.2016 (Утеплення та декоративне оздоблення фасаду по вул. Гв. Широнинців, 30-А , м. Харків), 111 від 04.09.17 (Улаштування козирка житлової будівлі за адресою: вул АДРЕСА_8 Клочківська АДРЕСА_2 46 в місті Харкові); 114 від 15.11.17 (Утеплення та декоративне оздоблення фасаду будинку 5 за адресою: АДРЕСА_6 ) з АТ «Трест Житлобуд 1», а також за договором № 11/05-16 от 11.05.16 (декоративна штукатурка и окраска фасаду Храмовий комплекс по вул. Єлізарова, 71 в м. Харкові) з Релігійною громадою Свято-Введенської Харківської єпархії Української Православної церкви; довідки про вартість виконаних робіт, примірні форми первинних облікових документів “Акт приймання виконаних будівельних робіт” (примірна форма № КБ-2в) і “Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати” (примірна форма № КБ-3), які наведено у додатку Ф та додатку У до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2013 року № 293, яким прийнято національний стандарт ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 “Правила визначення вартості будівництва."

У судовому засіданні, як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог, представник відповідача послався на акти від 13.02.2018 № 1026/20-40-14-08/11/39223486 від 26.09.2016 № 115/21-22-14-06/40048975 щодо ТОВ « Берсек», податкові інформації, згідно яких контрагенти позивача відсутні за податковою адресою, номенклатура та обсяг придбаних товарів не відповідає номенклатурі послуг, у підприємства відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення операцій, тощо. Крім того відповідач посилається на низку кримінальних проваджень, у яких фігурують контрагенти позивача та сам позивач, які визначаються як вигодоформуючий суб`єкт господарської діяльності, які мають ознаки фіктивності.

З цього приводу суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Суд також критично ставиться до посилання податкового органу на наявність кримінальних проваджень відносно контрагентів позивача, оскільки за приписами ст.83 ПК України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.6. податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Відповідно до ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже в контексті ст.83 ПК України за відсутності вироку суду, що набрав законної сили, відомості набуті під час досудових кримінальних проваджень, мають доказове значення виключно в рамках цих проваджень та не є належними доказами відсутності реального характеру господарських відносин між позивачем та контрагентами.

Оскільки по господарських операціях позивача та його контрагентів не встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, наявності протиправного умислу на укладення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а, отже, віднесення їх до категорії нікчемних та таких, що не спрямовані на настання реальних наслідків є помилковим.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 27.03.2018 року у справі №816/809/17, сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу "Інтерсплав проти України", вказав на те, що " коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи. Так і невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Крім того, доводи відповідача щодо відсутності у контрагента позивача необхідних трудових та інших ресурсів є необґрунтованими, оскільки зазначене не виключає можливості реального виконання господарської операції, враховуючи, що залучення ресурсів, у тому числі працівників, є можливим за договорами цивільно-правового характеру.

Суд також зазначає, що контролюючий орган не проводив документальні перевірки ані контрагентів-постачальників позивача, позаяк висновки контролюючого органу про нереальність операцій ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені посиланнями на будь-які первинні документи.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду по справі К/9901/2558/18 від 16.01.2018, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16 де вказано, що акти про результати проведення податкових перевірок контрагентів позивача не доводять обставин, з якими відповідач пов`язує висновки акту перевірки позивача та прийняті на підставі нього спірні податкові повідомлення-рішення. Твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі реальності господарської операції, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Така ж сама правова позиція висловлена й Європейським Судом з прав людини. Зокрема, у справах Інтерсплав проти України, БУЛВЕС АД проти Болгарії, Бізнес Суппорт центр проти Болгарії, Сєрков проти України, Рисовський проти України. Європейський Суд з прав людини зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Згідно п.36.5 ст.36 ПК України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Таким чином Податковим кодексом України та судовою практикою закріплено принцип індивідуалізації відповідальності платника податків.

Аналіз складеного контролюючим органом акту перевірки, не доводить, що на момент проведення господарських операцій контрагенти позивача були фіктивними підприємствами; вчиняли порушення в сфері оподаткування, документували безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту для інших суб`єктів господарювання, та укладали нікчемні правочини, які завідомо порушують публічний порядок та суперечать інтересам держав і суспільства.

Оскільки, жодного застереження, окрім посилання на нереальність господарських операцій, в порушення норм покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, податковий орган не навів, висновки відповідача ґрунтуються на інформації, отриманої від інших податкових органів щодо перевірок контрагентів позивача по ланцюгу постачання, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2019 року у справі №820/4687/16).

Щодо відсутності товарно-транспортних накладних за певними правочинами, як підстави відмови у задоволенні позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є, серед інших, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж. Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363).

Відповідно до пункту 1 цих Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

За змістом підпунктів 11.4 та 11.6 Правил № 363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

За змістом пунктів 1 та 2 вказаного Переліку наявність ТТН є обов`язковою у випадку здійснення перевезень на договірних умовах. У випадку ж здійснення перевезення для власних потреб - накладна не оформлюється.

Таким чином, ТТН підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів.

Відсутність ТТН, тим не менш, не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася, а причини відсутності ТТН у кожному конкретному випадку мають бути досліджені судом. Тому питання щодо наявності ТТН, а також правильності її оформлення має оцінюватися в сукупності з іншими документами, створеними в процесі здійснення господарської операції.

Системний аналіз матеріалів цієї справи дозволяє прийти до висновку про те, що попри відсутність ТТН, реальність здійснених позивачем операцій з придбання ТМЦ не викликає ґрунтовних сумнівів.

Аналогічний висновок міститься в постанові ВС від 21.02.2019 року № 817/684/14

Відповідно до ст.ст.7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, визначеному ст.139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 139, 242– 246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.08.2019 № 00002711403 на загальну суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1804185.00 грн., в тому числі: податкове зобов`язання 1443348.00 грн. , штрафні санкції 360837.00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.08.2019 № 00002721403 на загальну суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1989235.00 грн., в тому числі: податкове зобов`язання 1591388.00 грн., штрафні санкції 397847.00 грн.

Стягнути на користь ТОВ " Будівельна компанія " Фасад-сервіс" (код ЄДРПОУ 31236905) за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Харківській області (код ЄДРПОУ 39599198) судовий збір у розмірі 19210 (дев`ятнадцять тисяч двісті десять) грн.00 коп.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або через Харківський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі рішення виготовлено 02.12.2019

Суддя Зоркіна Ю.В.