Ухвала суду № 8589839, 16.03.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" березня 2010 р.                               м. Київ                                        К-12856/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача          Федорова М.О.

суддів:                    Голубєвої Г.К.

                    Карася О.В.

                    Пилипчук Н.Г.

                    Рибченка А.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області на постанову господарського суду Львівської області від 14.02.2007 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 17.05.2007

у справі          № 5/3277-19/422А                              

за позовом          Державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області

до          Товариства з обмеженою відповідальністю „Галичина”,

          Приватного підприємства „Домініка”

про          визнання недійсним господарського зобов’язання та застосування наслідків

          передбачених ч. 1 ст. 208 ГК України

ВСТАНОВИВ:

Державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області звернулась до господарського суду Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Галичина”, приватного підприємства „Домініка” про визнання недійсним господарського зобов’язання, яке виникло на підставі договору № 01-04/04 від 01.04.2004 укладеного між відповідачами.

Постановою господарського суду Львівської області від 14.02.2007, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.05.2007 у справі № 5/3277-19/422А, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову господарського суду Львівської області від 14.02.2007 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 17.05.2007, прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, позивачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ „Галичина” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2004 по 31.12.2005 та складено акт № 24/23/19174234 від 07.06.2006.

Перевіркою встановлено, що між ПП „Домініка” та ТОВ „Галичина” укладено договір № 01-04/04 від 01.04.2004, згідно з яким замовник замовляє, а виконавець приймає на себе встановлення віконно-дверних конструкцій на об’єкт замовника, на підтвердження виконання договору відповідачами складений акт виконаних робіт № 1/Рм від 30.04.2004 та ПП „Домініка” виписано податкову накладну № 28 від 30.04.2004.

          Визнання спірної угоди недійсною передбачає встановлення невідповідності змісту угоди актам цивільного законодавства.

          Судами попередніх інстанцій не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов’язків і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеної угоди.

          Такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені ст. 208 Господарського кодексу України.

          Згідно ч. 1 ст. 207 цього Кодексу господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

          Положення ст. 207 та ст. 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв’язку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

          Органи державної податкової служби, вказані в абз. 1 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

          Санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків, зборів (обов’язкових платежів) однією із сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування таких санкцій необхідною умовою є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення фіктивного правочину з метою отримання права на валові витрати і податковий кредит або удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

          Оскільки санкції, передбачені вказаною правовою нормою, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України.

          З огляду на це, такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених ст. 250 цього Кодексу.

          Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції стосовно того, що позивачем не доведено, наявність умислу ТОВ „Каскад” та ТОВ „Індекс”, щодо укладення договору, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, як можливої підстави для визнання недійсним господарського зобов’язання.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга Державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області підлягає частковому задоволенню, а постанова господарського суду Львівської області від 14.02.2007 та ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 17.05.2007 у справі № 5/3277-19/422А скасуванню в частині відмови у визнанні угоди недійсною та закрити провадження в цій частині, в іншій частині рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області задовольнити частково.

Постанову господарського суду Львівської області від 14.02.2007 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 17.05.2007 у справі № 5/3277-19/422А скасувати в частині відмови у визнанні угоди недійсною та закрити провадження в цій частині, в іншій частині рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О. Федоров

СуддіГ.К. Голубєва

          О.В. Карась

Н.Г. Пилипчук

А.О. Рибченко