Рішення № 85890633, 26.11.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2019 р. справа № 300/1824/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.06.2019 за №Ф-86546-53 на суму 3 228,61 гривень, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 03.09.2019 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (надалі по тексту також - відповідач, Головне управління ДФС в області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.06.2019 за №Ф-86546-53 на суму 3 228,61 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно в порушення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", 11.06.2019 сформував і скерував позивачу протиправну вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-86546-53 на суму 3 228,61 гривень єдиного внеску. Позивач вказує на відсутність будь-яких відомостей чи доказів виникнення недоїмки, її збільшення, періоду нарахування, на підставі яких нараховано спірний розмір єдиного внеску. На переконання ОСОБА_1 , борг виник у зв`язку із подвійним внесенням контролюючим органом відомостей про позивача в електронну програму даних платників єдиного соціального внеску одночасно про зайняття адвокатською та підприємницькою діяльністю, що є не припустимим, так як останній не здійснює підприємницьку діяльність взагалі. У зв`язку із вказаним ОСОБА_1 просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.06.2019 за №Ф-86546-53.

За наслідками виконання позивачем ухвали суду від 06.09.2019 про залишення позовної заяви без руху (а.с.18-19, 22-31), ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.09.2019 на підставі статей 260-261 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.1-3).

Головне управління ДФС в області скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву, який, разом із відповідними доказами, надійшов на адресу суду 02.10.2019 (а.с.37-40, 41-43). Представник відповідача заперечив з приводу задоволення позовних вимог. Зазначив, що позивач відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як особа, яка проводить незалежну професійну діяльність. Позивач самостійно нарахував до сплати податкові зобов`язання в розмірі 10 311,84 гривень за 2018 рік шляхом подання звітності 24.06.2019. Станом на 02.05.2019 була наявна переплата в сумі 7 083,23 гривень, а відтак при нарахуванні зобов`язання в сумі 10 311,84 гривень відбулась часткова сплата (зарахування) за рахунок погашення такої переплати. Враховуючи те, що нарахування єдиного внеску за 2018 рік в розмірі 10 311,84 гривень перевищувало переплату, то відповідно й утворилась недоїмка у сумі 3 228,61 гривень. Наявність такої заборгованості стало підставою для формування оскаржуваної вимоги. Відповідач вважає вимогу від 11.06.2019 правомірною та такою, що прийнята на підставі чинного законодавства із врахуванням фактичних обставин.

09.10.2019 позивач подав відповідь на відзив, в якому заперечив доводи, викладені представником Головного управління ДФС в області у відзиві. Як повідомив позивачу нього відсутній будь-який борг за 2018 рік зі сплати єдиного внеску оскільки за річною декларацією за 2018 рік податкове зобов`язання в розмірі 10 311,84 гривень ним повністю сплачено, що підтверджується відповідними квитанціями. Відтак, ОСОБА_1 вказує на наявність усіх підстав для задоволення позову (а.с.47-48).

Розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, вивчивши зміст позовної заяви, відзиву на позов, відповіді на відзив, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення проти них, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить із таких підстав та мотивів.

При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_1 провадить незалежну професійну (адвокатську) діяльність, свідченням чого є відомості та інформація з Єдиного реєстру адвокатів України, та взятий на облік Головним управлінням ДФС в області як платник єдиного внеску.

11.06.2019 Головне управління ДФС в Івано-Франківській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-86546-53, згідно якої повідомлено ОСОБА_1 , що станом на 31.05.2019 його заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування становить 3 228,61 гривень, яку необхідно сплатити на рахунок Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (а.с.23).

Вказана вимога №Ф-86546-53 від 11.06.2019 була направлена рекомендованим листом позивачу за його адресою: АДРЕСА_1 , та отримана останнім 24.06.2019, що підтверджується підписом позивача на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення 78405 0617360 8 (а.с.24, 42).

ОСОБА_1 не погоджуючись із вимогою №Ф-86546-53 від 11.06.2019 про сплату боргу (недоїмки), вважаючи її безпідставною та винесеною помилково, в тому числі у зв`язку із подвійним внесенням контролюючим органом відомостей про позивача в електронну програму даних платників єдиного соціального внеску одночасно про зайняття адвокатською та підприємницькою діяльністю, звернувся 26.06.2019 із скаргою до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (а.с.25).

За результатом розгляду скарги ОСОБА_1 відповідач прийняв рішення №3383/10/09-19-10-01-12 від 15.07.2019 про залишення без розгляду скарги позивача від 26.06.2019, оскільки така скарга має подаватися до Державної фіскальної служби України (а.с.26-27).

Позивач 17.07.2019 оскаржив спірну вимогу до Державної фіскальної служби України, однак рішенням від 21.08.2019 за №40306/6/99-99-11-05-02-25 така скарга позивача залишена без розгляду (а.с.29-30).

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-86546-53 від 11.06.2019 протиправною, позивач оскаржив вимогу в судовому порядку, ставлячи питання про її скасування.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами, слід вийти із наступних мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 за №5076-VІ (надалі по тексту також - Закон №5076-VІ).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону №5076-VІ адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (пункт 2 частини 1 статті 1 Закону №5076-VІ).

Згідно частини 3 статті 4 Закону №5076-VІ адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Частинами 1, 2 статті 13 Закону №5076-VІ визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 за №2464-VІ (надалі по тексту також - Закон №2464-VІ).

Приписами пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі по тексту також - єдиний внесок) визначено як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Аналіз коментованої норми закону свідчить, що платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську діяльність.

В даному випадку суд відзначає, що законом застосовано поняття "незалежна професійна діяльність", різновидом якою є "адвокатська діяльність".

Законодавець не конкретизував організаційно-правових форму здійснення адвокатської діяльності - індивідуально чи у форм адвокатського бюро або адвокатського об`єднання (статті 13, 15 Закону №5076-VІ), а, як зазначено вище, застосував поняття "адвокатська діяльність", як таке, що охоплює в собі усі згадані форми незалежної професійної діяльності адвоката.

В даному випадку, ОСОБА_1 здійснює індивідуальну адвокатську діяльність, про що зазначено останнім у позовній заяві та підтверджується інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України (а.с.7).

З приводу доводів позивача про те, що у нього відсутня заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2018 рік, то суд вказує на таке.

Як уже відмічалось судом вище, позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як особа, що проводить незалежну професійну адвокатську діяльність.

Згідно вимог частини 2 статті 6 Закону №2464-VІ платник єдиного внеску поряд з іншим зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1); подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 4).

За змістом пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Максимальна величина бази нарахування єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ є максимальною сумою доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ).

Відповідно до статті 9 Закону №2464-VІ єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Послідовний і системний аналіз коментованих норм закону вказує на те, що особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську діяльність, є платником мінімального страхового внеску (єдиного внеску) навіть за умови не отримання доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (частини 5 статті 8 Закону №2464-VІ).

Згідно абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VІ платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Як свідчать матеріали справи ОСОБА_1 за спірний період нарахування єдиного внеску перебував на обліку в Головному управлінні ДФС в області як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність (ознака незалежної професійної діяльності - адвокат) та відповідно як платник єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Позивач не надав суду доказів зняття з обліку як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 26.04.2019 подав до відповідача звіт, де розрахував суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за січень-грудень 2018 року в загальному розмірі 10 311,84 гривень, помісячний внесок якого становить 859,32 гривень (а.с.43). Така сума єдиного внеску самостійно нарахована позивачем в розмірі 22% від суми чистого доходу (прибутку), отриманого останнім у 2018 році - 46 872,24 гривень.

Подана відповідачем облікова картка повноти і своєчасності сплати позивачем платежів за кодом класифікації доходів 71040000 (єдиний внесок) свідчить про те, що станом на 31.12.2018 у позивача була наявна переплата у розмірі 1 397,16 гривень (а.с.41).

Відповідно до змісту даної облікової картки, позивач здійснював сплату єдиного внеску у розмірі 2 460,00 гривень (платіжне доручення №ПН7594953 від 21.01.2019), у розмірі 2 754,18 гривень (платіжне доручення №ПН9314193 від 22.04.2019) та у розмірі 471,89 гривень (платіжне доручення №ПН9410153 від 26.04.2019).

Таким чином з урахуванням проведених позивачем оплат з єдиного внеску у останнього, станом на день подання звітності 26.04.2019 обліковувалась переплата по єдиному внеску в загальному розмірі 7 083,23 гривень (а.с.41).

Як уже зазначалось, ОСОБА_1 самостійно 26.04.2019 нарахував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2018 рік у загальному розмірі 10 311,84 гривень.

Отже, після подання 26.04.2019 до контролюючого органу звітності у позивача виник обов`язок сплати єдиного внеску за 2018 рік у розмірі 10 311,84 гривень.

При цьому, відповідач, враховуючи наявність у позивача переплати у розмірі 7 083,23 гривень, 02.05.2019 зарахував вказані кошти в рахунок погашення заборгованості зі сплати єдиного внеску за 2018 рік.

Після зарахування коштів у розмірі 7 083,23 гривень, розмір заборгованості позивача зі сплати єдиного внеску за 2018 рік, станом на 31.05.2019, становив 3 228,61 гривня.

Так, відповідно до пункту 1 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року за №449 (надалі по тексту також - Інструкція) до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно пункту 2 розділу VІ Інструкції сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом (пункт 3 розділу VІ Інструкції).

Пунктом 4 розділу VІ Інструкції встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

З огляду на встановлені обставини, самостійного подання позивачем звіту платника про нарахування єдиного внеску та враховуючи наведені положення коментованої Інструкції, суд вважає правомірним формування відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.06.2019 за №Ф-86546-53 на суму 3 228,61 гривень, оскільки станом на 31.05.2019 за позивачем обліковувалась така заборгованість та підлягала сплаті до бюджету.

Досліджуючи доводи позивача про відсутність заборгованості зі плати єдиного внеску за 2018 рік та докази надані останнім на підтвердження таких обставин, судом встановлено наступне.

В матеріалах справи містяться квитанції про оплату ОСОБА_1 єдиного внеску від 17.07.2018 за №109.110.1/1710440 на суму 2457,18 гривень, від 19.10.2018 за №38.118.1/20478571 на суму 2 460,00 гривень, від 16.04.2018 за №19.110.1/13785737 на суму 2 460,00 гривень, на які позивач посилається як на доказ погашення заборгованості зі сплати єдиного внеску за 2018 рік (а.с.51, 52, 53).

Однак, суд звертає увагу, що сплата вищевказаних сум єдиного внеску відбулася до моменту подання позивачем звітності про нарахування єдиного внеску за 2018 рік, а отже такі квитанції не можуть бути належними доказами на підтвердження сплати єдиного внеску саме за 2018 рік.

Згідно даних облікової картки станом на 31.12.2018 у позивача була наявна переплата у розмірі 1 397,16 гривень, яка врахована відповідачем у погашення заборгованості зі сплати єдиного внеску за 2018 рік (а.с.41).

Слід відмітити, що періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік (абзац 5 частини 8 статті 9 Закону №2464-VІ).

Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435 (надалі по тексту також - Порядок №435).

Так, відповідно до пункту 4 Розділу ІІІ Порядку №435 особи, які провадять незалежну професійну діяльність, формують та подають самі за себе до органів доходів і зборів Звіт один раз на рік до 1 травня року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом для них є календарний рік. Звіт подається за формою №Д5 із зазначенням типу форми "початкова".

Як свідчать матеріали справи, позивач дотримуючись вищевказаних положень подав 26.04.2019 до Головного управління ДФС в області звітність щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2018 рік (а.с.43).

З урахуванням виникнення у позивача недоїмки у розмірі 3 228,61 гривень, відповідач сформував та скерував ОСОБА_1 спірну вимогу від 11.06.2019 за №Ф-86546-53.

Покладений частиною 2 статті 77 КАС України на відповідача (суб`єкта владних повноважень) тягар доказування (у випадку заперечення щодо протиправності свого рішення) узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

В той же час, в адміністративному судочинстві діє принцип офіційного з`ясування усіх обставин справи, який полягає в активній позиції суду щодо з`ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини 3 статті 2, частини 2, 4 статті 9, частина 3 статті 77, частина 6 статті 94 КАС України).

В даній справі суд вжив усіх заходів для витребування необхідних доказів, в тому числі з власної ініціативи.

Беручи до уваги встановлених вище обставин, суд вважає, що відповідач обґрунтував правомірність формування своєї вимоги від 11.06.2019.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Як свідчать встановлені в суді обставини, відповідач, формуючи 11.06.2019 вимогу про сплату боргу (недоїмки), діяв на підставі закону, обґрунтовано, з урахування усіх обставин, які маю значення для правильного вирішення питання у спірних відносинах.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення від 11.06.2019 суб`єкта владних повноважень, є правомірним, і відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправною і скасування такої вимоги.

Зважаючи на висновок суду про безпідставність позовних вимог в силу норм статті 139 КАС України судовий збір не підлягає стягненню із відповідача суб`єкта владних повноважень.

Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1 .

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39394463), вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.