Ухвала суду № 858068, 17.04.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01010 м.Київ, вул.Московська,8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2007№К-6813/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого),

БрайкаА.І., ГолубєвоїГ.К., РибченкаА.О., ФедороваМ.О.

при секретарі: Міненко О.М.

за участі представників позивачаШкольногоВ.В. та ПузіковоїН.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Північної МДПІ у м.Кривому Розі на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від16.06.2005 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від21.11.2005 по справі№17/115

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Завод будівельних конструкцій»

до Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м.Кривому Розі

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від12.10.2004 №00011526004255/17525, яким визначено суму податкового зобовязання позивача по єдиному податку в розмірі 27127,57грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від16.06.2005, залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від21.11.2005 по справі№17/115- позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Відповідач (далі-МДПІ) подав касаційну скаргу, обґрунтовуючи ст.ст.1, 3 Указу Президента від03.07.1998 №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, звіту та звітності суб'єктів малого підприємництва», так як у Ікварталі2003року в декларації про прибуток вартість товару, відвантаженого на експорт згідно договору комісії, не було включено до валового доходу підприємства, то при отриманні коштів на розрахунковий рахунок від комісіонера у IIкварталі2003року позивач повинен був нарахувати та сплатити єдиний податок у розмірі 10 відсотків від отриманих коштів на виконання вимог зазначеного Указу. Тому на думку скаржника, позивачем занижено у IIкварталі 2003року об'єкт оподаткування на суму 126909,48грн., внаслідок чого не сплачено єдиний податок у розмірі 12691грн. МДПІ також зазначає, що факт подвійного оподаткування в даному випадку місця не має, оскільки податкові зобов'язання згідно пп.6.2.1 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість» не виникають.

Стосовно донарахування єдиного податку у сумі 6172,44грн. та штрафних санкцій у сумі 1918,63грн., судом не враховано також вимоги ст.ст. 1, 3 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, звіту та звітності суб'єктів малого підприємництва» у звязку з чим занижено єдиний податок за Іквартал2004року у сумі 5828,76грн., за IIквартал2004року у сумі 343,68грн.

Скаржник зазначив, що вищевказані порушення норм матеріального права призвели до неправомірного висновку, і враховуючи все зазначене в скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від16.06.2005 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від21.11.2005 по справі№17/115 і направити справу на новий розгляд.

Позивач (даліВАТ) заперечення на касаційну скаргу не надав.

Досліджуючи позовні вимоги, судами першої та апеляційної інстанції встановлені фактичні обставини справи про те, що 12.10.2004 МДПІ проведено позапланову документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства позивача за період з 01.06.2001 по 01.06.2004, за результатами якої складено Акт від12.10.2004 №77/260/31735481/3-04 і на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення від12.10.2004 №0001152600/1255/17525, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем єдиного податку на підприємницьку діяльність в сумі 27127,57грн. (в т.ч. основний платіж 18863,44грн., 8264,13грн. штрафних санкцій).

Підставою для нарахування платежів стало наступне:

30.10.2002 між позивачем та Дочірньою фірмою ПП«Кредо-2000» був укладений договір поставки №17-ф феронікелю в злитках на загальну суму 243855,24грн.

26.02.2003 ДФ ПП«Кредо-2000» здійснило поставку товару.

В березні 2003року позивач здійснив відвантаження феронікелю, який був придбаний у ДФПП«Кредо-2000» на експорт за договором комісії від14.03.2003, що був укладений між позивачем та ПП«ДНМЕТ». В свою чергу комісіонер за договором від14.03.2003 (ПП«ДНМЕТ») здійснило реалізацію товару за межі митної території України.

Зазначені дії підтверджені належним чином оформленою податковою накладною від28.02.2003 №404, платіжним дорученням від30.04.2003 №2, вантажно-митною декларацією від22.03.2003 №11000/37331264, звітом комісіонера.

Таким чином ПП«ДНМЕТ» здійснило продаж нерезиденту феронікелю в кількості 3,09т. за ціною 41075,65грн. за тону без ПДВ на загальну суму 126923,76грн. без ПДВ.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що операція з продажу феронікелю відбулася в Ікварталі2003року, тобто в той час, коли позивач знаходився на загальній системі оподаткування, а грошові кошти від продажу зазначеною товару надійшли на рахунок позивача в сумі 125909,48грн. - 30.04.2003. А починаючи з IIкварталу2003року (із 01.04.2003) - позивач перейшов із загальної систему оподаткування на спрощену, та став платником єдиного податку за ставкою 10% від виручки. Однак, МДПІ застосувала спрощену систему оподаткування до операції, яка була здійснена в Ікварталі2003року і неправомірно донарахувала повивачеві 12691грн. єдиного податку та 6345,50грн. штрафних санкцій.

Щодо нарахування єдиного податку в сумі 6172,44грн. та штрафних санкцій в сумі 1918,63грн. - підставою для здійснення зазначених нарахувань стало списання сум кредиторської заборгованості позивача, по який минув строк позовної давності.

При прийнятті постанови, суд апеляційної інстанції повністю підтримав позицію суду першої інстанції.

При винесенні рішення, суди посилались на ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» як підставу неправомірності нарахування єдиного податку.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, пояснення представників позивача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України від03.04.1997 №168 «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). Авідповідно до пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 цього Закону - датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Керуючись положеннями вказаного Закону, суди вірно визначились, що датою збільшення валових витрат є дата оприбуткування платником податку товарів: 26.02.2003, коли ДФПП«Кредо-2000» здійснило поставку товару. Тобто МДПІ застосувала спрощену систему оподаткування до операції, яка була здійснена в Ікварталі2003року.

Щодо нарахування єдиного податку в сумі 6172,44грн. та штрафних санкцій в сумі 1918,63грн. вірно встановлено судами, що підставою для здійснення зазначених неправомірних нарахувань стало списання сум кредиторської заборгованості позивача, по який минув строк позовної давності.

Для такого висновку судами правильно застосовано п.5 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат суб'єкта малого підприємництва - юридичної особи, яка застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, затвердженого наказом ДПА від12.10.1999 №554 за якою в графі«5» “позареалізаційні доходи та виручка від іншої реалізації” відображаються суми, фактично отримані суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий (поточний) рахунок та в касу від інших операцій (фінансовий результат від продажу цінних паперів, малоцінних швидкозношуваних предметів, матеріалів, палива, орендна плата, проценти, грошові кошти, отримані у вигляді безповоротної фінансової допомоги, кредиторська заборгованість, щодо якої минув строк позовної давності, а також дивіденди, якщо вони не були оподатковані у джерела виплати відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Також необхідно врахувати, що відповідно до Указу Президента України від03.07.1998 «Про спрощену систему оподаткування, звіту та звітності суб'єктів маною підприємництва» - виручкою від реалізації продукції (товарів, робі та послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Таким чином суди прийшли до вірного висновку, що в даному випадку списання кредиторської заборгованості не тягне за собою надходження грошових коштів до каси або на рахунок підприємства та не може бути базою для оподаткування єдиним податком.

Ґрунтовним дослідженням обставин справи доведено неправомірне нарахування МДПІ єдиного податку за ставкою 10% із суми62740грн., на підставі чого законно визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від12.10.2004 №00011526004255/17525. А зазначені статті закону та указу повністю спростовують доводи скаржника стосовно неправильного застосування норм матеріального права. Відповідно аналізуючи наведені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, звіту та звітності суб'єктів маною підприємництва», встановлено, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно дослідили обставини справи та винесли судові рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, які не підлягають скасуванню.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Північної МДПІ у м.Кривому Розі залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від16.06.2005 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від21.11.2005 по справі№17/115 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст.ст.237-239 КАС України.

Головуючий О.В.Карась

Судді А.І.Брайко

Г.К.Голубєва

А.О.Рибченко

М.О.Федоров