Постанова № 8575743, 23.03.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2010                                                                                           № 12/271

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Євсікова О.О.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Мале приватне науково-впроваджувальне виробниче підприємство "Багіра"

на рішення Господарського суду м.Києва від 04.12.2009

у справі № 12/271 ( .....)

за позовом                               Мале приватне науково-впроваджувальне виробниче підприємство "Багіра"

до                                                   Головне управління з питань взаємодії з засобами масової інформації та зв"язків з громадськістю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 50861,61 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління з питань взаємодії з засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення грошових коштів у розмірі 50.861,61 грн. (43.366,73 грн. – основний борг, 3.455,55 грн. – пеня, 4.039,33 грн. – збитки від інфляції) внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору № 17 від 04.03.2008 р. про надання послуг з оренди пасажирського автомобіля з водієм.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2009 р. у справі № 12/271 (далі – Рішення суду) позов задоволено частково, стягнуто з Головного управління з питань взаємодії з засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01030, м. Київ, вул. Хрещатик, 44, код 26314463, р/р 35412006001221 в ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019, а у випадку відсутності коштів – з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Малого приватного науково-впроваджувального виробничого підприємства “Багіра” (03143, м. Київ, вул. Метрологічна, 6, к. 48, код 19256481, р/р 26002005387001 в АТ “Укрінбанк”, МФО 300142) 31.747 (тридцять одну тисячу сімсот сорок сім) грн. 79 коп. - основного боргу, 863 (вісімсот шістдесят три) грн. 89 коп. - пені, 4.039 (чотири тисячі тридцять дев'ять) грн. 33 коп. – збитків від інфляції, 366 (триста шістдесят шість) грн. 51 коп. державного мита та 315 (триста п'ятнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення суду змінити та задовольнити позов повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, вирішення питання про забезпечення позову, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Малого приватного науково-впроваджувального виробничого підприємства „Багіра” і порушено апеляційне провадження у справі № 12/271, розгляд апеляційної скарги призначено на 23.03.2010 р.

Представник скаржника у судовому засіданні 23.03.2010 р. підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник відповідача у судовому засіданні 23.03.2010 р. заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як підтверджується матеріалами справи, 04.03.2008 р. між сторонами було укладено Договір № 17 про надання послуг з оренди пасажирського автомобіля з водієм (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору позивач надає відповідачу в оренду пасажирський автомобіль з водієм, а відповідач зобов’язується своєчасно оплачувати надані послуги.

Відповідно до п. 3.6 Договору відповідач зобов’язується щомісяця, не пізніше 20-го числа місяця, наступного за місяцем у якому надавались послуги, на підставі акту здачі-приймання наданих послуг здійснювати їх оплату.

Згідно з актами здачі-приймання наданих послуг за період з березня по грудень 2008 року відповідачем надані позивачу послуги, обумовлені Договором.

Так, підтвердженням надання позивачем послуг у 2008 році є акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ - 0000027 від 18.03.2008 р., № ОУ - 0000030 від 31.03.2008 р., № ОУ - 0000032 від 17.04.2008 р., № ОУ - 0000039 від 25.04.2008 р., № ОУ - 0000044 від 15.05.2008 р. , № ОУ - 0000050 від 31.05.2008 р., № ОУ - 0000060 від 16.06.2008 р., № ОУ - 0000065 від 30.06.2008 р., № ОУ - 0000072 від 15.07.2008 р., № ОУ - 0000078 від 31.07.2008 р., № ОУ - 0000083 від 15.08.2008 р., № ОУ - 0000088 від 01.09.2008 р., № ОУ - 0000095 від 15.09.2008 р., № ОУ - 0000102 від 30.09.2008 р., № ОУ - 0000112 від 15.10.2008 р., № ОУ - 0000118 від 31.10.2008 р. , № ОУ - 0000119 від 15.11.2008 р., № ОУ - 0000133 від 15.12.2008 р., № ОУ - 0000136 від 31.12.2008 р. та відмічені ГУ ЗМІ подорожні листи (дані документи є у матеріалах справи).

Проте вартість наданих послуг за Договором відповідачем оплачена не в повному обсязі.

Як підтверджується матеріалами справи та встановлено оскаржуваним рішенням, станом на день розгляду спору місцевим судом заборгованість відповідача становила 43.366,73 грн.

Крім суми основного боргу позивач заявляє вимоги про стягнення пені, що згідно з розрахунком складає 3.455,55 грн., та збитків від інфляції, що згідно з розрахунком складають 4.039,33 грн.

Позивач 15.04.2009 р. звернувся до відповідача з претензією про сплату заборгованості за Договором.

У відповіді на претензію відповідач частково визнав суму заборгованості у розмірі 31.747,79 грн.

Відповідно до абзацу 2 п. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою ст. 193 ГК України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 527 ЦК України боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 Цивільного кодексу України).

В оскаржуваному рішенні зазначено, що факт порушення відповідачем договірних зобов’язань місцевим судом встановлено.

Разом з тим, місцевий суд зазначає, що відповідно до акта № 04-30/196 від 03.03.2009 р. КРУ в м. Києві відповідачем необґрунтовано завищено кредиторську заборгованість по взаємовідносинах за Договором з позивачем на суму 11.618,94 грн. Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.01.2009 р. становить 36.529,48 грн. Відповідачем частково сплачено заборгованість у розмірі 4.781,69 грн.

З урахуванням наведеного, місцевий суд зробив висновок, що на дату розгляду спору судом першої інстанції заборгованість відповідача перед позивачем становить 31.747, 79 грн. і підлягає стягненню лише в цій частині.

При розрахунку суми основного боргу місцевим судом за основу взято Акт ревізії фінансово-господарської діяльності Головного управління з питань взаємодії з засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03.03.2009р. № 04-30/196, в якому зазначено, що позивач обраховував за підвищеним коефіцієнтом не понаднормові години роботи (відповідно до договорів, укладених сторонами та законодавства України), а всю тривалість надання послуг.

Колегія суддів вважає, що місцевий суд безпідставно зменшив основну суму боргу, виходячи з наступного.

Положення п. 3.8 Договору № 17 від 04.03.2008 р. передбачає, що тривалість робочого часу є таким, що не перевищує 40 годин на тиждень на одного водія, при обсязі роботи, що перевищує цю норму, вартість послуг оплачується по тарифу збільшеному на 25% за 1 год. користування та за 1 км. пробігу.

Тобто, сторони у договорі погодили, що при експлуатації автомобіля понад вісім год. вся вартість послуг (а не їх частини після 8 год., як помилково тлумачив місцевий суд) за день при роботі понад встановлену тривалість робочого дня (вісім год.) оплачується по тарифу, збільшеному на 25 %.

Судових рішень або належно ним чином оформленої домовленості сторін щодо іншого тлумачення зазначеного пункту договору апеляційному суду не надано.

У договорі № 17 від 04.03.2008р. у пп. 3.1 вказано, що сторони погодились, що вартість послуг за цим Договором визначається на основі тарифів Орендодавця.

Частина 3 Договору «Вартість послуг і порядок розрахунків» відображає взаємну згоду сторін.

Договір і акти здачі-прийняття послуг підписані обома сторонами, послуги фактично надані.

Відповідно до ст. 37 та ч. 3 ст.213 Цивільного кодексу України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його, частин, усім його змістом, намірами сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 213 Цивільного кодексу України якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин міме сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Поведінка відповідача говорить саме про прийняття умов п. 3.8. договору № 17 від 04.03.2008 р.

Колегія суддів також відзначає, що сам відповідач фактично підтверджує (що також зазначено і в Акті Контрольно-ревізійного управління від 03.03.09 № 04-30/196), що працівники відповідача працювали, табелювалися по 8 год. на день., а авто відповідач фактично використовував по 12-15 і більше годин на день (підтвердження слугує відмітки посадових осіб відповідача у подорожніх листах за кожен день експлуатації авто).

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Місцевий суд не врахував, що належними та допустимими доказами наявності у відповідача заборгованості та її розміру є первинні документи, якими оформлювалось надання позивачем вищезгаданих послуг (копії у справі), в той час як акт КРУ може слугувати лише побічним доказом.

Як зазначалось вище, місцевим судом встановлено порушення договірних зобов'язань зі сторони відповідача, про що зазначено в оскаржуваному рішенні, проте основна сума боргу повністю не визнана, а визначена лише сума основного боргу у розмірі 31.747,79 грн., хоча договір підписаний, подорожні листи відповідачем відмічені, акти - виконаних робіт (наданих послуг) сторонами підписані.

Відповідно до п. 2 Наказу Державного комітету статистики України № 74 від 17.02.1998 р. «Про затвердження типової форми первинного обліку роботи службового легкового автомобіля та Інструкції про порядок її застосування» застосування подорожніх листів та виконання положень Інструкції є обов'язковим для всіх суб'єктів підприємницької діяльності, установ і організацій незалежно від відомчого підпорядкування та форми власності, які експлуатують службові легкові автомобілі або для яких за їх замовленням здійснюється транспортне обслуговування службовими легковими автомобілями.

Відповідно до п. 1.3 Інструкції про порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля та обліку транспортної роботи, затвердженою Наказом Державного комітету статистики України № 74 від 17.02.1998 р. «Про затвердження типової форми первинного обліку роботи службового легкового автомобіля та Інструкції про порядок її застосування», подорожній лист службового легкового автомобіля типової форми N 3 є для перевізника підставою для обліку транспортної роботи та списання витраченого пального на загальний пробіг службових легкових автомобілів, а також для взаєморозрахунків між перевізником і замовником за надання транспортних послуг.

Таким чином, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за 2008 року та відмічені замовником подорожні листи є підтвердженням надання послуг, в т. ч. щодо їх обсягу та вартості.

Між сторонами також було здійснено звіряння розрахунків. Так, було складено акт звіряння розрахунків станом на 31.12.2008 р. Акт звіряння розрахунків підписаний позивачем та підписаний головним бухгалтером відповідача.

Відповідно до акта звіряння розрахунків заборгованість відповідача перед позивачем за 2008 року складає 48.148,42 грн., тобто, навіть більше ніж заявлено до стягнення.

При цьому матеріалами справи підтверджується, що станом на день розгляду спору місцевим судом заборгованість відповідача становила 43.366,73 грн.

В оскаржуваному рішенні місцевий суд також зазначив, що відповідач є бюджетною установою і фінансується виключно з місцевого бюджету, а тому розрахунки за зобов’язаннями може проводити тільки в розмірі бюджетного фінансування даних витрат.

Відповідно до ст. 1 Бюджетного кодексу України (далі – БКУ) Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Бюджетне асигнування (п. 7 ст. 2 БКУ) - повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.

Бюджетне зобов'язання (п. 8 ст. 2 БКУ) - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Бюджетне призначення (п. 9 ст. 2 БКУ) - повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів цим Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Відповідно до п. 6 ст. 78 БКУ виконання місцевих бюджетів за видатками здійснюється за процедурою, визначеною ст. 51 БКУ.

Відповідно до ч. 1. ст.51 БКУ, стадіями виконання місцевого бюджету за видатками визнаються:

- встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису; - затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;

- взяття бюджетних зобов'язань (в даному випадку має місце укладення Договору № 17 від 04.03.2008р. між ГУЗМІ та МПНВВП «БАГІРА»); - отримання товарів, робіт та послуг (має місце отримання ГУ ЗМІ транспортних послуг від МПНВВП «БАГІРА» по Договору № 17 від 04.03.2008 р.); - здійснення платежів (має місце оплата ГУ ЗМІ послуг отриманих від МПНВВП «БАГІРА» по договору № 17 від 04.03.2008 р.); - використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.

Згідно з ч. 2. ст. 51 БКУ відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів.

Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Відповідно до ч. 4. ст. 51 БКУ розпорядники бюджетних коштів (яким є відповідач) несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4. ст. 51 БКУ розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Тобто, відповідач на час укладання Договору № 17 від 04.03.2008р. з МПНВВП «БАГІРА» мав достатнє бюджетне асигнування (виділені кошти) на оплату послуг за даним договором.

Крім того, відповідно до ч. 7 ст. 51 БКУ після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.

Таким чином, відповідач мав оплатити надані послуги, чого зроблено не було.

Крім того, висновок про те, що відповідач є бюджетною установою, а тому розрахунки за господарськими зобов’язаннями може проводити тільки в розмірі бюджетного фінансування даних витрат, є помилковим та не звільняє відповідача від відповідальності, незалежно від того, є він бюджетною установою чи ні.

Так, статтею 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Оскільки відповідач порушив зобов'язання, що встановлено судом, та не довів, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, станом на день розгляду спору заборгованість відповідача становила 43.366,73 грн., то за таких обставин вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а оскаржуване рішення – зміні у цій частині.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, то місцевий суд з цього приводу зазначив наступне.

Відповідно до п. 4.2 Договору за прострочення оплати послуг позивача відповідач сплачує пеню на рівні подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з розрахунком позивача сума пені складає 3.455,55 грн. (розрахунок в матеріалах справи). Контррозрахунку суми пені відповідачем не надано.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з розрахунком позивача сума збитків від інфляції – 4.039,33 грн. (розрахунки в матеріалах справи). Контррозрахунку суми збитків від інфляції відповідачем не надано.

Представником відповідача 04.12.2009 р. подано клопотання про зменшення розміру пені та інфляційних витрат, оскільки відповідач є бюджетною організацією і заборгованість перед позивачем виникла виключно внаслідок недостатності фінансування з місцевого бюджету.

Згідно з ч. 2 ст. 233 ГК України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 83 ГПК України, господарський суд при прийнятті рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зважаючи на наведене та беручи до уваги те, що відповідач є бюджетною організацією, місцевий суд дійшов правомірного висновку щодо можливості задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру виключно штрафних санкцій (оскільки законодавством не передбачено зменшення розміру інфляційних втрат), а саме місцевим судом вирішено стягнути з відповідача 25 % від розміру штрафних санкцій, розрахованих позивачем.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинами справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За вище встановлених обставин апеляційна скарга Малого приватного науково-впроваджувального виробничого підприємства „Багіра” на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2009 р. у справі № 12/271 підлягає частковому задоволенню, а вказане рішення – зміні в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення суми основного боргу в повному обсязі.

Оскільки спір виник з вини відповідача державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за розгляд справи судом першої інстанції, відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати, понесені за подання апеляційної скарги, у розмірі 116,19 грн. державного мита.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Малого приватного науково-впроваджувального виробничого підприємства „Багіра” задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2009 р. у справі № 12/271 змінити, виклавши пункт другий його резолютивної частини у наступній редакції:

„Стягнути з Головного управління з питань взаємодії з засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01030, м. Київ, вул. Хрещатик, 44, код 26314463, р/р 35412006001221 в ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019, а у випадку відсутності коштів – з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Малого приватного науково-впроваджувального виробничого підприємства “Багіра” (03143, м. Київ, вул. Метрологічна, 6, к. 48, код 19256481, р/р 26002005387001 в АТ “Укрінбанк”, МФО 300142) 43.366,73 грн. - основного боргу, 863,89 грн. - пені, 4.039,33 коп. – збитків від інфляції, 482,70 грн. державного мита та 315,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.”

3. В решті рішення Господарського суду міста Києва 04.12.2009 р. у справі № 12/271 залишити без змін.

4. Стягнути з Головного управління з питань взаємодії з засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01030, м. Київ, вул. Хрещатик, 44, код 26314463, р/р 35412006001221 в ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019, а у випадку відсутності коштів – з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Малого приватного науково-впроваджувального виробничого підприємства “Багіра” (03143, м. Київ, вул. Метрологічна, 6, к. 48, код 19256481, р/р 26002005387001 в АТ “Укрінбанк”, МФО 300142) 116,19 грн. державного мита.

5. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 12/271 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді