Рішення № 85738670, 18.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 листопада 2019 року № 640/10607/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить:

визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , пенсію за вислугу років з 07.07.2018 у розмірі 40 відсотків від грошового забезпечення відповідно до пункту 11 статті 1 Закону України №1763-VI «Про державні гаранти соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей», чинного на момент звільнення позивача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що він проходив безперервну військову службу у Збройних Силах України у період з 01.08.1990 по 19.11.2005. На момент звільнення з військової служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України він мав вислугу років більше 15 років. У листопаді 2018 року після досягнення 45-річного віку позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України №1763-VI «Про державні гаранти соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей».

Проте відповідач відмовив йому у призначенні такої пенсії, посилаючись на те, що на день звільнення з військової служби у позивача календарна вислуга становила менше 20 років, як передбачено пунктом «в» статті 12 Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у зв`язку з чим у позивача відсутнє право на призначення пенсії відповідно до вказаного Закону.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Вказаною ухвалою відповідачу надано час для подачі відзиву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Представником Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві подано до суду відзив, в якому відповідач жодним чином не спростував обставин, викладених в позові, не надав належних і достатніх доказів в підтвердження своєї позиції щодо відмови позивачу у призначенні йому пенсії відповідно до заяви позивача від 01.11.2018.

У відзиві представник відповідача помилково виклав обґрунтування щодо перерахунку розміру пенсії, що не беруться судом до уваги, оскільки в даному випадку предметом спору є відмова у призначенні пенсії позивачу за вислугу років відповідно до Законів України №1763-VI та №2262-ХІІ.

Позивач надав відповідь на відзив, в якій зазначив, що наведені у відзиві аргументи відповідача не відповідають обставинам, наведеним ним у позовній заяві, тому просив суд визнати отриманий відзив відповідача таким, що не надійшов у встановлений строк та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Враховуючи предмет і підстави позову, а також положення статей 12, 263 КАС України, суд розглядає адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 01.08.1990 по 19.11.2005 проходив безперервну військову службу в Збройних Силах України (далі - ЗСУ). Позивач має військове звання «майор», остання штатна посада перед звільненням у запас - начальник навчальної лабораторії кафедри інженерно-авіаційного забезпечення факультету підготовки фахівців Повітряних Сил.

Згідно із наказом Першого заступника Міністра оборони України (далі - Міноборони) (по особовому складу) від 28.10.2005 № 116 позивач звільнений з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 63 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України (у зв`язку зі скороченням штатів, а також у зв`язку з реформуванням ЗСУ).

Наказом начальника Національної академії оборони України (по строковій частині) від 18.11.2005 № 232 позивача виключено зі списків особового складу академії, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Святошинського районного у м. Києві військового комісаріату.

На день звільнення позивач мав вислугу років - 15 років 3 місяця 18 днів.

07 липня 2018 року позивачу виповнилось 45 років, у зв`язку з чим 01.11.2018 подав відповідні документи та заяву про призначення пенсії за вислугу років встановленого зразка до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві через Київський міський військовий комісаріат згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 22.12.2018 № 140345/03 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «в» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», а саме у зв`язку з тим, що на день звільнення з військової служби у позивача календарна вислуга років для призначення пенсії становила менше ніж 20 років.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» від 15.06.2004 № 1763-IV (далі - Закон №1763-IV) (в редакції на час звільнення позивача з військової служби) та Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон №2262-XII) (в редакції на час звільнення позивача з військової служби).

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Законом № 1763-IV встановлено правові основи забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які звільнятимуться у зв`язку зі скороченням чисельності Збройних Сил України в ході їх реформування, та членів їхніх сімей.

Відповідно до пункту 11 статті 1 Закону № 1763-IV особам, які звільняються з військової служби на підставі нормативно-правових актів, прийнятих у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, надаються такі гарантії соціального захисту: для військовослужбовців, які звільняються зі Збройних Сил України у зв`язку з їх реформуванням, при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 15 років пенсія обчислюється у розмірі 40 відсотків від грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 відсотки за кожний наступний рік, але не більше ніж 50 відсотків відповідного грошового забезпечення.

Статтею 3 Закону № 1763-IV дію вказаної норми поширено на військовослужбовців, які звільнені з військової служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України після 1 січня 2004 року.

Згідно з пунктом «в» статті 12 Закону № 2262-XII пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом при досягненні 45-річного віку і за наявності в них вислуги 15 років, які звільняються з військової служби відповідно до Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей».

В свою чергу, Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI у пункті «в» статті 12 Закону № 2262-XI цифри і слово « 15 років» замінено цифрами і словами « 20 календарних років і більше».

Аналогічні зміни внесені і в пункт 11 статті 1 Закону № 1763-IV відповідно до Закону № 3668-VI.

Таким чином, на час звільнення позивача зі Збройних сил України, пункт «в» статті 12 Закону № 2262-XI та пункт 11 статті 1 Закону № 1763-IV передбачали право на пенсію за вислугу років особам офіцерського складу при досягненні 45-річного віку і за наявності в них вислуги 15 років.

Водночас, на час досягнення позивачем 45 річного віку та звернення до органу Пенсійного фонду щодо призначення пенсії, пункт «в» статті 12 Закону № 2262-XI та пункт 11 статті 1 Закону № 1763-IV передбачали право на пенсію за вислугу років особам офіцерського складу при досягненні 45-річного віку і за наявності в них вислуги 20 років.

Вирішуючи питання про застосування зазначених норм закону у часі, суд зазначає, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у ЗСУ, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратурі, охороні державного кордону України, податковій міліції, Управлінні державної охорони України, державній пожежній охороні, Державному департаменті України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002).

Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність.

Також у Рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002 зазначено, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.

Виходячи із положень пункту 11 статті 1 Закону № 1763-IV та висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Оскільки право на пенсійне забезпечення для осіб, які звільнені у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, при досягненні ними в майбутньому 45 років та наявності вислуги 15 років, було встановлено пунктом 11 статті 1 Закону № 1763-IV, який був чинним на момент звільнення особи, то зазначена норма зберігає юридичну силу під час вирішення спірних правовідносин.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом України у постановах від 06 лютого 2012 року у справі № 21-322а11, від 01 липня 2014 року у справі № 21-244а14.

Також, вказаний правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 16 липня 2019 року по справі №686/651/17.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивача звільнено з військової служби 18.11.2005 (наказ №116 від 28.10.2005) у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України. На день звільнення позивача вислуга років останнього складала - 15 років 3 місяці 18 днів.

При цьому, станом на момент звернення за призначенням пенсії (01.11.2018) позивачу виповнилося 45 років, що в сукупності з відповідною вислугою років є підставою для призначення пенсії.

На підставі вищезазначеного, суд звертає увагу, що застосуванню підлягають норми Закону в редакції на момент виникнення права на призначення пенсії, а не в редакції, чинній на момент її призначення.

Відповідно до частин 1-2 статті 48 Закону № 2262-ХІІ заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою дата їх відправлення. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику роз`яснюється, які документи він повинен надати додатково. При наданні ним цих документів до закінчення тримісячного терміну з дня отримання роз`яснення днем звернення за призначенням пенсії вважається день подання заяви або дата відправлення документів поштою, зазначені в ч. 1 цієї статті.

Відповідно до пункту 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (далі - Порядок) заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом (2262-12), та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України.

Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи з Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів.

Пунктом 12 Порядку визначено, що Уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії, ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи. Уповноважений структурний підрозділ надає допомогу особі в одержанні відсутніх на момент подання заяви документів для призначення пенсії. У разі, якщо підготовлені не всі необхідні для призначення пенсії документи, подаються наявні документи, а документи, яких не вистачає, подаються додатково в строки, визначені пунктом б цього Порядку.

Відповідно до пункту 17 Порядку не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення пенсії на документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення пенсії або про відмову в призначення пенсії.

Аналіз наведених правових норм та вищезазначених обставин справи дає підстави суду для висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки відповідно до норм чинного законодавства, позивач набув право на призначення пенсії за вислугу років з досягнення ним 45-річного віку.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch - United Kingdom» № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»).

Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Von Maltzan and Others v. Germany» № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Враховуючи, що моментом з якого у позивача виникло право на призначення пенсії за вислугою років є досягнення ним 45-річного віку, тобто з 07.07.2018, а також беручи до уваги наявність у нього відповідної вислуги років, суд вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, оформлене листом від 22.12.2018 № 140345/03, щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «в» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 07.07.2018 у розмірі 40 відсотків від грошового забезпечення відповідно до пункту 11 статті 1 Закону України №1763-VI «Про державні гаранти соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей», а також пункту «в» статті 12 Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», чинних на момент звільнення позивача з військової служби.

Згідно із частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведена жодними доказами правомірність та обґрунтованість відмови у призначенні пенсії позивачу.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, за результатами з`ясування обставини у справі та їх правової оцінки, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для його задоволення.

Беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, оформлене листом від 22.12.2018 № 140345/03, щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , пенсії за вислугу років відповідно до Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , пенсію за вислугу років з 07.07.2018 у розмірі 40 відсотків від грошового забезпечення відповідно до пункту 11 статті 1 Закону України №1763-VI «Про державні гаранти соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та пункту «в» статті 12 Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», чинних на момент звільнення позивача з військової служби.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1536,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя В.П. Шулежко