Ухвала суду № 8547466, 26.02.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м.Київ-32, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви без розгляду

"26" лютого 2010 р. № 02-03/247/22

                    Суддя О.О.Третьякова, розглянувши матеріали

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт», (09100, Київська обл. м.Біла Церква, вул.Ярмаркова, буд.4, код 30813888)

до Білоцерківської міської ради (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 19, код 04055009)

про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

встановив:

До господарського суду Київської області з позовною заявою № 1 від 12 січня 2010 року (за вх. суду № 548 від 12 лютого 2010 року) звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Комфорт» (далі –Позивач) до Білоцерківської міської ради (далі –Відповідач) про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі.

Як вбачається зі змісту позовної заяви Позивачем заявлено дві самостійні позовні вимоги, кожна з яких підлягає оплаті державним митом.

Підпунктами «а», «б»пункту 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» ставки державного мита встановлені у таких розмірах: із позовних заяв майнового характеру –1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (від 102,00 грн. до 25500, 00 грн.); із позовних заяв немайнового характеру –5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (85,00 грн.).

У постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2007 № 8/219-07 викладено правову позицію, за якою державне мито з позовної заяви про визнання права власності визначається з урахуванням вартості спірного майна та з огляду на приписи пунктів 29 і 30 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року № 15 (пункт 14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14 серпня 2007 року № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року").

У випадках об’єднання в одній заяві вимог, як майнового, так і немайнового характеру державне мито, згідно пункту 36 Інструкції, підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв немайнового характеру.

Як вбачається з квитанції № 40090 від 12 січня 2010 року Позивачем державне мито оплачено в розмірі 85,00 грн.

Таким чином, Позивачем не подано доказів сплати державного мита у встановленому розмірі, оскільки вимога про визнання права власності на майно повинна бути оплачена як вимога майнового характеру у розмірі, що становить 1% вартості майна, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Також, відповідно до частин 1 та 3 статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі –позивачами і відповідачами –можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред’явлено позовну вимогу.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (в тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів; у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Як вбачається з позовної заяви однією із вимог Позивача є визнання дійсним договору купівлі-продажу нежитлової споруди, який укладений 01 жовтня 2002 року між товариством з обмеженою відповідальність «Комфорт»та фізичною особою Мегедь Юлією Петрівною, тобто за вимогою про визнання договору дійсним відповідачем повинна виступати інша сторона договору.

Водночас в силу вимог статей 1, 21 Господарського процесуального кодексу України фізична особа не може бути стороною у справі, за виключенням випадків, коли вона звертається до господарського суду як кредитор з заявою про банкрутство, або є стороною –учасником у корпоративному спорі.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що позовна вимога про визнання договору дійсним повинна розглядатись за правилами цивільного судочинства.

Як передбачено частиною 3 статті 58 Господарського процесуального кодексу України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, Позивачем порушено правила об’єднання вимог, оскільки в позовній заяві об’єднані вимога, що підлягає розгляду за правилами господарського судочинства –визнання права власності, та вимога, що підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства –визнання дійсним договору купівлі-продажу нежитлової споруди, оскільки другою стороною за договором купівлі-продажу від 01 жовтня 2002 року є фізична особа.

Крім того, пунктом 4 частини 1 статті 57 Господарського процесуального кодексу України передбачено що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Позивачем не додано доказів звернення до Білоцерківської міської ради та відповідної відповіді останньої. При чому, Позивачем не зазначено й обставин, які обґрунтовують порушення прав Позивача Білоцерківською міською радою.

Відповідно до пунктів 3, 4 та 5 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо у позовній заяві не вказано обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обґрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми; не подано доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі; порушено правила поєднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 63, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт»№ 1 від 12 січня 2010 року (вх. суду № 548 від 12 лютого 2010 року) разом з доданими до неї матеріалами (всього на 39 арк., в тому числі оригінали квитанцій № 40090 та № 40091 від 12 січня 2010 року та фіскальний чек УДППЗ “Укрпошта” № 2641 від 12 лютого 2010 року) повернути без розгляду.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущених порушень.

Суддя О.О.Третьякова