Рішення № 8545525, 24.12.2009, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"24" грудня 2009 р. Справа № 7/592-08/9          

За позовом

До

Третя особа

ПроБроварської районної спілки споживчих товариств

Суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Прищепи Олега Дмитровича

Броварське міське споживче товариство

стягнення 13214,00 грн.

За зустрічним позовом

До

Третя особа

Про Суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Прищепи Олега Дмитровича

Броварської районної спілки споживчих товариств Броварське міське споживче товариство

стягнення 20786,84 грн. та визнання Договору оренди основних засобів від 01 серпня 2006 року, в частині оренди приміщення за адресою: с. Требухів, вул. Гоголівська, 8-А, недійсним

Суддя Сокуренко Л.В.

Представники:

Позивача (відповідача за зустрічним позовом) - Балинська Л.М., дов. б/н від 04.11.2009 року

Відповідача (позивача за зустрічним позовом) - Огейчук Т.В., дов. б/н від 22.06.2009 року

Третьої особи - не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Київської області передані позовні вимоги Броварської районної спілки споживчих товариств до Суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Прищепи Олега Дмитровича, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Броварського міського споживчого товариства про стягнення боргу у розмірі 13 214,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.12.2008 року порушено провадження у справі № 7/592-08.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.01.2009 року прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву Суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Прищепи Олега Дмитровича до Броварської районної спілки споживчих товариств, за участю третьої особи - Броварського міського споживчого товариства, про стягнення боргу у розмірі 20786,84 грн. та визнання Договору оренди основних засобів б/н від 01 серпня 2006 року в оренди приміщення за адресою: с. Требухів, вул. Гоголівська, 8-А, недійсним.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.04.2009 року провадження у справі № 7/592-08 за позовом Броварської районної спілки споживчих товариств до Суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Прищепи Олега Дмитровича, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Броварського міського споживчого товариства, про стягнення боргу у розмірі 13 214,00 грн. та за зустрічним позовом Суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Прищепи Олега Дмитровича до Броварської районної спілки споживчих товариств, за участю третьої особи - Броварського міського споживчого товариства, про стягнення боргу у розмірі 20786,84 грн. та визнання Договору оренди основних засобів від 01 серпня 2006 року, в частині оренди приміщення за адресою: с. Требухів, вул. Гоголівська, 8-А, недійсним припинено.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.09.2009 року у справі № 7/592-08, апеляційну скаргу Броварської районної спілки споживчих товариств на ухвалу Господарського суду Київської області від 14.04.2009 року у справі № 7/592-08 задоволено, ухвалу Господарського суду Київської області від 14.04.2009 року у справі № 7/592-08 скасовано, справу передано на розгляд до Господарського суду Київської області.

За резолюцією Голови Господарського суду Київської області від 13.10.2009 року справу № 7/592-08 передано судді Сокуренко Л.В.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем передбачених Договором зобов’язань, а саме, несплату у передбачені Договором строки суми орендної плати та суми компенсації земельного податку, у зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 13 214,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.10.2009 року справу № 7/592-08/9 прийнято до свого провадження та призначено її розгляд на 10.11.2009 року.

10.11.2009 року через загальний відділ Господарського суду Київської області надійшло клопотання представника відповідача б/н від 10.11.2009 року у справі № 97/592-08/9 про витребування додаткових доказів, а саме, про витребування у позивача документів, що підтверджують право власності позивача на надані відповідачу в оренду по Договору об’єкти (нежитлові приміщення) та про витребування у КП «Броварське МБТІ»Київської обласної ради відомостей про реєстрацію права власності на вказані в Договорі нежитлові приміщення.

У судовому засіданні 10.11.2009 року представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні 10.11.2009 року в усних поясненнях просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник третьої особи, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання 10.11.2009 року не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 23.10.2009 року не виконав.

Відповідно до ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в зв’язку з нез’явленням в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, ухвалою Господарського суду Київської області від 10.11.2009 року розгляд справи було відкладено на 26.11.2009 року та зобов’язано позивача - надати в судове засідання оригінали рішень суду № 2-7812/05 від 30.11.2005 року та № 2-3496/2007 від 12.10.2007 року, відповідача –надати в судове засідання письмові пояснення щодо сплати орендних платежів (на чию користь (позивача, чи третьої особи) сплачувалася відповідачем орендна плата за спірний період), третю особу –виконати вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 23.10.2009 року.

26.11.2009 року через загальний відділ Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог вих. № 285 від 18.11.2009 року, в якій, в зв’язку з тим, що відповідач, станом на 23.11.2009 року, не повернув у передбаченому Договором та чинним законодавством України порядку об’єкти (нежитлові приміщення та майно), передані йому позивачем в оренду по Договору, надалі використовує їх у своїй господарській діяльності, але не сплачує передбаченої Договором орендної плати та суми компенсації земельного податку, керуючись ст. 22 ГПК України, змінив (збільшив) суму позову з 13 214,00 грн. на 32331,89 грн. та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість зі сплати орендної плати та суми компенсації земельного податку за період з 01.01.2008 року до 01.11.2009 року у розмірі 32331,89 грн., з яких 27404,00 грн. - сума основного боргу, 866,09 грн. –сума трьох процентів річних та 4061,80 грн. –сума збитків від інфляції.

У судовому засіданні 26.11.2009 року представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними, та просить суд задовольнити їх в повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог вих. № 285 від 18.11.2009 року. Також, представник позивача надав в судове засідання документи, витребувані ухвалою Господарського суду Київської області від 10.11.2009 року.

У судовому засіданні 26.11.2009 року представник відповідача в усних поясненнях суду оспорює заявлену до стягнення суму заборгованості, вказує на необґрунтованість збільшення розміру позовних вимог та стягнення штрафних санкцій, та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі; документів, витребуваних ухвалою Господарського суду Київської області від 10.11.2009 року, представник відповідача в судове засідання не надав.

Представник третьої особи, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання 26.11.2009 року не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 23.10.2009 року не виконав.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України, в зв’язку з нез’явленням в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, ухвалою Господарського суду Київської області від 26.11.2009 року розгляд справи було відкладено на 10.12.2009 року та зобов’язано відповідача –надати в судове засідання відзив на заяву про збільшення позовних вимог, третю особу –виконати вимоги ухвал Господарського суду Київської області від 23.10.2009 року та 10.11.2009 року.

03.12.2009 року через загальний відділ суду від представника відповідача надійшов відзив на заяву про збільшення позовних вимог б/н від 03.12.2009 року, в якому відповідач вказує на укладення Договору з порушенням норм чинного законодавства України, у зв’язку з відсутністю у позивача на момент укладення Договору права власності на нежитлові приміщення, що передавалися в оренду по Договору, та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. До відзиву представник відповідача додав копії договорів оренди, укладених між ним та позивачем, а також між ним та третьою особою щодо оренди спірних нежитлових приміщень.

09.12.2009 року через загальний відділ Господарського суду Київської області від представника позивача надійшли пояснення на відзив відповідача щодо заяви про збільшення позовних вимог, в яких позивач вказує на необґрунтованість відзиву відповідача та не підтвердження належними та допустимими доказами викладених у ньому заперечень (обґрунтувань).

У судовому засіданні 10.12.2009 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просить суд задовольнити їх в повному обсязі, відповідно до підстав та обґрунтувань, викладених ним у позовній заяві, заяві про збільшення позовних вимог та поясненнях на відзив відповідача щодо заяви про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача, у судовому засіданні 10.12.2009 року, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі виходячи з підстав, викладених ним у відзивах на позовну заяву та на заяву про збільшення позовних вимог.

Представник третьої особи, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання 10.12.2009 року не з’явився, не повідомив суд про причини неявки та не виконав вимоги ухвал Господарського суду Київської області.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, в судовому засіданні 10.12.2009 року судом було оголошено перерву до 24.12.2009 року.

У судовому засіданні 24.12.2009 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просить суд задовольнити їх.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.12.2009 року просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник третьої особи, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання 10.12.2009 року не з’явився, не повідомив суд про причини неявки та не виконав вимоги ухвал Господарського суду Київської області.

У зв’язку з нез’явленням представника третьої особи в судові засідання та не виконання ним вимог ухвал Господарського суду Київської області в частині надання пояснень та доказів по справі, на підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути та вирішити справу без участі третьої особи, за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 24.12.2009 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши усні пояснення представників позивача та відповідача, вивчивши письмові пояснення позивача та відповідача, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, наявні у матеріалах справи, суд,-

ВСТАНОВИВ:

01.08.2006 р. між Броварською районною спілкою споживчих товариств (далі - позивач, за договором - Орендодавець) та Суб’єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Прищепою Олегом Дмитровичем (далі - відповідач, за договором - Орендар) було укладено Договір оренди основних засобів б/н від 01.08.2006 року (далі - Договір).

В п.1.1 вказаного Договору визначено, що позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування приміщення загальною корисною площею 213 кв.м., а саме: приміщення, розташоване за адресою: с. Зазим'є, вул. Мельника, площею 97 кв.м., та приміщення, розташоване за адресою: с. Требухів, вул. Гоголівська, 8-а, площею 116 кв.м. (далі –приміщення), та інші основні засоби, малоцінний інвентар (далі –майно), склад і вартість яких визначена згідно акту здачі-приймання, який являється невід'ємною частиною Договору (Додаток № 1).

Відповідно до п.1.3. Договору приміщення та майно передаються в оренду відповідачу для здійснення ним підприємницької діяльності.

Згідно п.2.1 Договору, вступ відповідача у користування приміщеннями та майном, вказаними в п.1.1 Договору, настає одночасно із підписанням сторонами Договору та Акту прийняття-передачі вказаних приміщень та майна.

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що передача приміщень та майна в оренду не спричиняє передачу Орендареві (відповідачу) права власності на ці приміщення та майно.

Факт приймання - передачі визначених п.1.1. Договору приміщень та майна в оренду від позивача відповідачу підтверджується відповідними, підписаними та скріпленими печатками сторін Договору, Актами прийому-передачі основних засобів б/н від 01.08.2001 року (належним чином завірені копії знаходяться в матеріалах справи).

Матеріалами справи підтверджується, що орендні правовідносини, щодо оренди визначених в п.1.1. Договору приміщень та майна, існують між позивачем та відповідачем з 2000 року.

08 лютого 2000 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір про оренду майна та співробітництво б/н від 08.02.2000 року терміном дії з 08.02.2000 року до 01.03.2000 року з подальшою пролонгацією за згодою сторін (належним чином завірена копія знаходиться в матеріалах справи), за яким позивачем були передані відповідачу в оренду приміщення та майно.

01 березня 2000 року позивач та відповідач підписали новий Договір про оренду майна та співробітництво б/н від 01.03.2000 року терміном дії з 01.03.2000 року до 01.03.2001 року з подальшою пролонгацією за згодою сторін (належним чином завірена копія знаходиться в матеріалах справи).

01 серпня 2001 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір про оренду майна та співробітництво б/н від 01.08.2001 року (терміном дії з 01.08.2001 року до 01.08.2002 року з подальшою пролонгацією за згодою сторін) та за Актами прийому-передачі основних засобів б/н від 01.08.2001 року було передано майно та приміщення від позивача відповідачу, а саме: будівля господарського магазину загальною площею 116 кв.м., розташована за адресою: Броварський район, с. Требухів, та обладнання в ній, і будівля господарського магазину № 1 загальною площею 97 кв.м., розташована за адресою: Броварський район, с. Зазим’є, вул. Мельника, та обладнання в ній.

Термін дії Договір про оренду майна та співробітництво б/н від 01.08.2001 року сторони в подальшому щорічно продовжували додатковими угодами до 31.06.2006 року (належним чином завірені копія договору та додаткових угод до нього знаходяться в матеріалах справи).

Як вже було зазначено, 01 серпня 2006 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір оренди основних засобів б/н від 01.08.2006 року (Договір). Так як майно та приміщення, передані в оренду за Актами прийому-передачі основних засобів б/н від 01.08.2001 року, відповідачем позивачу з оренди не поверталися, а їх кількість та характеристики не змінилися, сторонами Договору не оформлялися нові акти прийому-передачі основних засобів.

Приписами п. 7.1 Договору передбачено, що Договір діє з 01.08.2006 року по 30.07.2007 року. Отже, строк дії Договору складає 11 місяців 30 днів.

Зміна, розірвання або продовження Договору можуть мати місце за погодженням сторін (п.7.2. Договору).

Відповідно до п.7.4 Договору, дія Договору припиняється внаслідок: закінчення терміну його дії, загибелі об'єкта оренди, за погодженням сторін, за рішенням господарського суду.

Підпунктом 4.1.5 Договору передбачено обов'язок відповідача, після закінчення терміну дії Договору, повернути позивачу в належному, непошкодженому стані орендоване майно, яке повинно відповідати техніко-економічним показникам на час передачі майна в оренду.

Згідно п. 5.6 Договору, після припинення строку дії Договору,якщо він не буде продовжений за угодою сторін, відповідач зобов'язаний повернути позивачеві орендоване майно на протязі двох днів з дня закінчення строку.

Відповідно до п.2.3. Договору, орендовані приміщення та майно вважаються повернутими позивачеві з часу підписання сторонами Акту прийняття-передачі про фактичне повернення приміщень та майна.

Керуючись матеріалами справи та поясненнями позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що сторони не продовжували на підставі п.7.2. Договору дію Договору після закінчення строку, на який його було укладено, та не підписували додаткової угоди про це, але відповідач не виконав передбаченого умовами Договору обов’язку щодо повернення приміщень та майна із оренди за відповідним Актом прийняття-передачі про фактичне повернення приміщень та майна, а позивач не звертався до нього у порядку, передбаченому чинним законодавством України, з вимогою повернути приміщення та майно.

На підтвердження того, що відповідач користується орендованими по Договору приміщеннями після закінчення строку дії Договору, позивач надав суду Акт комісії від 01.12.2008 року та Акт комісії від 23.11.2009 року (належним чином завірені копії актів знаходяться в матеріалах справи).

Згідно з ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ), договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 ст. 785 ЦКУ передбачено, що у разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору найму передбачені ч.1 ст. 764 ЦКУ, згідно з якою, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Таким чином, вказані норми ЦКУ передбачають можливість автоматичного продовження (пролонгації) строку дії договору найму в разі відсутності заперечень як зі сторони наймодавця, так і зі сторони наймача. Бажання наймача (відповідача) продовжувати орендні відносини (відносини найму) підтверджується конклюдентними діями - шляхом продовження користування переданим в оренду (найм) по Договору майном та приміщеннями після закінчення встановленого в Договорі строку дії Договору. Підставою для продовження строку дії Договору зі сторони наймодавця (позивача) є його мовчазна згода, яка виражається у відсутності вимог до наймача (відповідача) повернути орендовані приміщення та майно протягом одного місяця після закінчення строку дії Договору.

Отже, в даному випадку, Договір щорічно поновлювався на той строк, на який він був попередньо укладений.

Відповідно до п.3.1. Договору, протягом строку дії Договору Орендар (відповідач) зобов’язується за користування орендованим майном та приміщеннями вносити орендну плату у розмірі 1278,00 грн. в місяць. Оплата проводиться попередньо, не пізніше десятого числа кожного місяця, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Орендодавця (позивача). Несвоєчасно перерахована орендна плата індексується відповідно до офіційного індексу інфляції.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що орендна плата перераховується відповідачем позивачу по день фактичного повернення майна та приміщень, незважаючи на закінчення строку дії Договору.

В зв’язку з тим, що позивач з 01.01.2007 року перейшов на загальну систему оподаткування, а саме став платником до державних цільових фондів та обов’язкових зборів, правління позивача постановило (Постанова № 47 від 01.06.2007 року «Про оплату земельного податку») здійснювати відшкодування земельного податку згідно п.3.3 договорів оренди основних засобів за рахунок орендарів на підставі виставлених рахунків на комунальні послуги, починаючи з 01.01.2007 року.

Пунктом 3.3. Договору передбачено, що вартість комунальних послуг (водо, енерго, теплопостачання, зв’язок, тощо), а також інші затрати, що пов’язані з утриманням приміщень, в тому числі вартість витрат на утримання прибудинкової території; вартість послуг по технічному обслуговуванню інженерного обладнання внутрішньо будинкових мереж не входять до складу орендної плати та сплачуються окремо на підставі виставлених рахунків позивача.

Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, належать до правовідносин з оренди.

Частиною 1 ст. 283 ГКУ передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Частиною 1 ст. 286 ГКУ закріплено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Крім того, орендні відносини між суб’єктами господарювання регулюються ЦКУ, ч.1 ст.759 якого встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. А частиною 1 ст.762 ЦКУ передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.5 ст. 762 ЦКУ).

Згідно ч.1, ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) зобов'язання для фізичних та юридичних осіб виникають внаслідок вчинення ними дій, передбачених ЦКУ, зокрема, шляхом укладення договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦКУ).

В даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер. Приміщення та майно були передані в оренду позивачем відповідачу за Договором оренди основних засобів б/н від 01.08.2006 року.

У своєму відзиві б/н від 15.01.2009 року на позовну заяву, відповідач вказує суду на відсутність підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення орендної плати за Договором в повному обсязі, у зв’язку із порушенням позивачем при укладенні Договору норм чинного законодавства України в частині передання відповідачу в оренду за Договором приміщення за адресою: с. Требухів, вул. Гоголівська, 8-А, площею 116 кв.м., право власності на яке належить не позивачеві, а третій особі.

У вищевказаному відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що 29 вересня 2008 року він отримав лист ліквідатора Бориспільського міського споживчого товариства (третьої особи) з вимогою звільнити приміщення магазину «Господарчі товари»по вул. Гоголівська, 8-А, в с. Требухів, оскільки згідно рішення Броварського районного суду Київської області від 12.10.2007 року за Бориспільським міським споживчим товариством визнано право власності на цей об'єкт нерухомості (приміщення).

Відповідач у зазначеному відзиві, керуючись ст. 761 ЦКУ, яка встановлює, що право передавати майно у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права, дійшов висновку, що оскільки право власності на приміщення по вул. Гоголівській, 8-А в с. Требухів визнано рішення Броварського районного суду Київської області від 12.10.2007 року, на підставі ст. 344 ЦКУ, за третьою особою, то на момент укладання Договору позивач не мав права укладати договір в частині оренди магазину по вул. Гоголівській, 8-А, в с. Требухів.

На підставі зазначеного, а саме відсутності у позивача на момент укладення Договору права власності на приміщення за адресою: с. Требухів, вул. Гоголівська, 8-А, відповідач (за зустрічним позовом –позивач) подав до суду зустрічну позовну заяву, в якій просить стягнути з позивача (за зустрічним позовом –відповідач) борг у розмірі 20786,84 грн. та визнати Договір оренди основних засобів від 01 серпня 2006 року, в частині оренди приміщення за адресою: с. Требухів, вул. Гоголівська, 8-А, недійсним.

Суд розглянув зустрічну позовну заяву та встановив наступне:

Відповідно до ст.15 ЦКУ, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦКУ, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Одним із способів захисту, визначених ст. 16 ЦКУ, є визнання правочину недійсним.

Ст. 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Відповідно до ч. 2 цієї статті, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦКУ, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦКУ.

Згідно ч. 2. ст. 215 ЦКУ, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦКУ).

Відповідно до ч.1 ст. 217 ЦКУ, правочин може бути визнаний судом недійсним у певній його частині.

Абзацом третім п. 1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12 березня 1999 року № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними»роз’яснено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною 1 ст. 203 ЦКУ передбачено, щозміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 ст. 207 ГКУ, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Спеціальна (господарська) правосуб'єктність –це основана на законі можливість суб'єктів господарського права набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, вступати в зобов'язання, виступати у судових органах тощо. Правосуб'єктність суб'єкта господарського права визначається як господарська компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у господарських правовідносинах прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 761 ЦКУ встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦКУ, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст. 317 ЦКУ). Згідно ч.1 та ч.2 ст. 328 ЦКУ, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 45 ГПК України встановлено, що господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов’язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

Згідно зі ст. 82 ГПК України, при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення.

Таким чином, чинне рішення суду про визнання прав власності на нерухоме майно є правовстановлювальним документом.

На підставі рішень суду проводиться державна реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна (п.10 додатка 1до п. 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за №157/6445), здійснюється відчуження об’єктів нерухомості (положення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 pоку).

У відзиві на зустрічну позовну заяву позивач (за зустрічним позовом –відповідач) просить суд повністю відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви, з огляду на те, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 30.11.2005 року у справі №2-7812/05 було визнано за Броварською районною спілкою споживчих товариств право власності на магазин «Господарчі товари»по вул. Гоголівська, 8-А, в с. Требухів Броварського району Київської області. Отже, станом на 01.08.2006 року (дата укладення спірного Договору) Броварська райспоживспілка була власником вказаного приміщення і могла ним розпоряджатися.

Також, у відзиві вказується, що рішення Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12.10.2007 року у справі № 2-3496/2007, яким право власності на приміщення магазину «Господарчі товари»по вул. Гоголівська, 8-А, в с. Требухів Броварського району Київської області було визнано за Броварським міським споживчим товариством, не зареєстровано у БТІ як правовстановлюючий документ, що посвідчує право власності Броварського міського споживчого товариства на вказаний. За таких обставин, позивач у відзиві стверджує, що станом на дату написання відзиву він, фактично, володіє спірним майном і це право не припинено з підстав, передбачених ст.399 ЦКУ.

Суд, в свою чергу, зазначає, що згідно абз. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень –це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Державна реєстрація, згідно з нормами чинного законодавством України, не є правовстановлюючим чинником, а є лише фактом визнання і підтвердження речового права з боку держави.

Щодо обґрунтувань позивача (відповідача за зустрічним позовом), викладених ним у Заяві про збільшення позовних вимог, щодо встановлення рішенням Господарського суду Київської області від 02.06.2009 року по справі №3/273-08, залишеним в силі Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 04.11.2009 року, факту, який не потребує повторного доведення у суді, що Броварська райспоживспілка була належним власником приміщення магазину «Господарчі товари»по вул. Гоголівська, 8-А, в с. Требухів, на підставі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30.11.2005 р., яке відповідно до законодавства є правовстановлюючим документом, то суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи. Відповідно до вказаного рішення від 02.06.2009 року (копія знаходиться в матеріалах справи), сторони у справі №3/273-08 та у даній справі є різними, тому в даному випадку встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 02.06.2009 року по справі №3/273-08 обставини та обґрунтування не можна вважати фактами, що не потребують доведення.

У відзиві на заяву про збільшення позовних вимог відповідач (за зустрічним позовом – позивач) звертає увагу суду на те, що неможливо розглядати як правовстановлюючий документ рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30.11.2005 року, на яке посилається позивач (за зустрічним позовом –відповідач), оскільки зазначене рішення було переглянуто за нововиявленими обставинами та винесено нове рішення, яке 08 жовтня 2009 року рішенням суду апеляційної інстанції було скасовано.

Виходячи із усних та письмових пояснень позивача та відповідача, відповідно до досліджених матеріалів справи, судом встановлено, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 30.11.2005 року у справі № 2-7812/05, за позовом Балинської Л.М. до Плосківського споживчого товариства та Броварської районної спілки споживчих товариств про захист порушеного права та за зустрічним позовом Броварської районної спілки споживчих товариств до Плосківського споживчого товариства та Балинської Л.М. про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, було визнано за Броварською районною спілкою споживчих товариств право власності на магазин «Господарчі товари»по вул. Гоголівська, 8-А, в с. Требухів Броварського району Київської області (копія знаходиться в матеріалах справи).

30.11.2005 року Броварське міське споживче товариство звернулось до суду із заявою про перегляд рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30.11.2005 року у справі № 2-7812/05 за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду від 26.07.2007 р. рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30.11.2005 року у справі № 2-7812/05 було скасовано.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12.10.2007 року у справі № 2-3496/2007, за позовом Балинської Л.М. до Плосківського споживчого товариства та Броварської районної спілки споживчих товариств про захист порушеного права та за зустрічним позовом Броварської районної спілки споживчих товариств і Броварської міської спілки споживчих товариств до Плосківського споживчого товариства та Балинської Л.М. про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, право власності на приміщення магазин «Господарчі товари»по вул. Гоголівська, 8-А, в с. Требухів Броварського району Київської області було визнано за Броварським міським споживчим товариством (копія знаходиться в матеріалах справи).

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 08.10.2009 року у справі № 22-Ц –2612/2008 р., за апеляційною скаргою Споживчого товариства «Юлія»на Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12.10.2007 р. у справі № 2-3496/2007, було скасовано Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12.10.2007 р. у справі № 2-3496/2007 в частині зустрічних позовів Броварської районної спілки споживчих товариств і Броварської міської спілки споживчих товариств до Плосківського споживчого товариства та Балинської Л.М. про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна і ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічних позовів відмовити (копія знаходиться в матеріалах справи). В мотивувальній частині рішення апеляційна інстанція дійшла висновку, що Броварська районна спілка споживчих товариств станом на 04.02.2000 року неправомірно володіла об'єктами нерухомості, оскільки вказана обставина встановлена рішенням Господарського суду Київської області від 06.06.2003 року у справі № 133/4-03-А за позовом Броварської міської спілки споживчих товариств до Броварської районної спілки споживчих товариств про зобов'язання анулювати Акт прийому-передачі основних засобів Броварського міського споживчого товариства від 04.02.2000 року та визнання володіння основними засобами неправомірним та не підлягала доказуванню при винесенні Броварським міськрайонним судом рішень від 30.11.2005 року та від 12.10.2007 року.

Отже, при укладенні Договору позивачем (за зустрічним позовом – відповідач) були порушені вимоги ч.1 ст. 761 ЦКУ в частині наявності прав на розпорядження одним із об’єктів оренди по Договору, а саме: приміщенням магазину «Господарчі товари»по вул. Гоголівська, 8-А, в с. Требухів Броварського району Київської області.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ч. 3 ст. 215 ЦКУ та ч.1 ст. 207 ГКУ, суд дійшов висновку, що вимоги зустрічної позовної заяви щодо визнання недійсним Договору оренди основних засобів від 01 серпня 2006 року, в частині оренди приміщення за адресою: с. Требухів, вул. Гоголівська, 8-А, є обґрунтованими, належним чином доведеними, підтвердженими доказами, наявними в матеріалах справи, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому, суд зазначає, що згідно ч.1 ст. 216 ЦКУ, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 1 ст. 236 ЦКУ передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов’язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до ч. 3 ст. 207 ГК України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення.У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє. За тими зобов’язаннями, що були виконані, проводиться реституція.

При цьому, суд зауважує, що відповідач (за зустрічним позовом) надав суду докази користування позивачем (за зустрічним позовом) спірним приміщенням з моменту укладення Договору і станом на дату розгляду справи у суді, а позивач (за зустрічним позовом) не спростував їх.

В даній справі, суд бере до уваги, що застосування двосторонньої реституції при визнанні Договору недійсним в даній справі не можливе, оскільки, фактичне користування майном (приміщенням) на підставі договору оренди унеможливлює в разі його недійсності проведення між сторонами реституції, так як фактично неможливо повернути вже здійснене до моменту визнання договору оренди недійсним використання майна (користування майном) і, як наслідок, здійснена до визнання недійсним правочину оплата за користування майном (орендна плата) теж не підлягає поверненню.

Що ж до вимог позивача за зустрічним позовом про стягнення боргу у розмірі 20786,84 грн., то суд дійшов висновку про їх недоведеність.

Згідно зі статтею 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У зустрічній позовній заяві позивач (за первісним позовом –відповідач) стверджує, що відповідач (позивач за первісним позовом) має перед ним заборгованість у розмірі 20786,84 грн., що складається із відшкодування сплачених ним відповідачу сум орендної плати за оренду приміщення, розташованого по вул. Гоголівська, 8-А в с. Требухів, яке відповідач не мав права передавати йому в оренду, а також сум збитків від інфляції та 3% річних. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач за зустрічним позовом також посилається на норми ч.1 та ч.2 ст. 216 ЦКУ, відповідно до яких передбачена двостороння реституція при визнанні договору недійсним та обов’язок відшкодування винною стороною збитків, завданій другій стороні внаслідок вчинення недійсного правочину.

У відзиві на зустрічну позовну заяву позивач (за зустрічним позовом –відповідач) зауважує, що відповідач (за зустрічним позовом –позивач) не вказав у своїй позовній заяві жодного доказу про завдання йому збитків. В тому разі, якщо б він мав право на користування спірним майном безкоштовно, тільки за таких умов він мав би право на відшкодування збитків. Але, ні на час укладання договору оренди, ні в подальшому, він не набув ні права власності, ні іншого речового права на вказане майно, яке надавало б йому права на безкоштовне користування цим майном.

На думку позивача (за зустрічним позовом – відповідач), вимога позивача про відшкодування збитків відповідно ч.2 ст.216 ЦКУ є необґрунтованою. Розрахунок орендної плати за один метр квадратний зроблений відповідачем (за зустрічним позовом –позивач) не відповідає вимогам ст.762 ЦК України.

Між позивачем та відповідачем не існує іншого грошового зобов’язання, крім того, що передбачене самим договором оренди основних засобів. А, відповідно до п.3.1. цього договору, це грошове зобов’язання встановлене для позивача (за зустрічним позовом). Тому, є необґрунтованою вимога позивача застосувати до відповідача (за зустрічним позовом) відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачену ст. 625 ЦКУ (збитки від інфляції та три проценти річних від суми заборгованості).

Суд погоджується з обґрунтуваннями відповідача (за зустрічним позовом) щодо необґрунтованості зустрічного позову в частині стягнення заборгованості і повторно вказує на те, що в даній справі не можливе застосування двосторонньої реституції при визнанні договору оренди недійсним.

Отже, на підставі вищевикладеного, оцінивши доводи сторін та наявні у справі докази, суд вважає вимоги зустрічної позовної заяви в частині стягнення боргу у розмірі 20786,84 грн., належним чином не доведеними, та такими, що не підлягають задоволенню.

Також, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог вих. № 285 від 18.11.2009 року, в якій, в зв’язку з тим, що відповідач, станом на 23.11.2009 року, не повернув у передбаченому Договором та чинним законодавством України порядку об’єкти (нежитлові приміщення та майно), передані йому позивачем в оренду по Договору, надалі використовує їх у своїй господарській діяльності, але не сплачує передбаченої Договором орендної плати та суми компенсації земельного податку, керуючись ст. 22 ГПК України, позивач (за первісним позовом) змінив (збільшив) суму позову з 13 214,00 грн. на 32331,89 грн. та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість зі сплати орендної плати та суми компенсації земельного податку за період з 01.01.2008 року до 01.11.2009 року у розмірі 32331,89 грн., з яких 27404,00 грн. - сума основного боргу, 866,09 грн. –сума трьох процентів річних та 4061,80 грн. –сума збитків від інфляції, суд розглянув первісний позов.

В частині позовних вимог щодо стягнення із відповідача 27404,00 грн. суми основного боргу, що виник у зв’язку з не сплатою відповідачем позивачу орендної плати та суми компенсації земельного податку за період з 01.01.2008 року до 01.11.2009 року, суд дійшов наступного висновку:

Згідно ч.1, ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) зобов'язання для фізичних та юридичних осіб виникають внаслідок вчинення ними дій, передбачених ЦКУ, зокрема, шляхом укладення договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦКУ).

01.08.2006 року сторони уклали Договір оренди основних засобів б/н.

Пунктом 3.1. вищевказаного Договору встановлювався обов’язок відповідача за користування орендованим майном та приміщеннями вносити орендну плату у розмірі 1278,00 грн. в місяць та визначався порядок її внесення (сплати). Також, в цьому пункті Договору передбачено, що несвоєчасно перерахована орендна плата індексується відповідно до офіційного індексу інфляції.

У мотивувальній частині цього рішення судом розглянутий даний Договір та визначено, що сума орендної плати у розмірі 1278,00 грн. в місяць підлягала сплаті за оренду об’єктів нерухомості загальною корисною площею 213 кв.м., а саме: приміщення, розташованого за адресою: с. Зазим'є, вул. Мельника, площею 97 кв.м., та приміщення, розташованого за адресою: с. Требухів, вул. Гоголівська, 8-а, площею 116 кв.м., та обладнання, що знаходиться в цих приміщеннях і передане в оренду разом з ними за відповідними актами приймання-передачі до Договору.

Договір оренди основних засобів б/н від 01.08.2006 року, відповідно до умов якого у відповідача виникло зобов’язання перед позивачем своєчасно сплачувати орендну плату, визнаний судом за зустрічним позовом недійсним в частині оренди приміщення за адресою: с. Требухів, вул. Гоголівська, 8-А.

Права та обов’язки сторін за нікчемним (як і за недійсним оспорюваним) правочином не підлягають виконанню з моменту підписання такого договору (ст. 236 ЦКУ).

Стаття 217 ЦКУ передбачає можливість визнання правочину недійсним в його окремій частини з відповідними наслідками недійсності.

Таким чином, у відповідача відсутнє зобов’язання за вказаним договором щодо оплати орендної плати за оренду приміщення за адресою: с. Требухів, вул. Гоголівська, 8-А.

Доводи позивача про обов’язковість договору, з посиланням на ст. 629 ЦКУ, у даному випадку є необґрунтованими з огляду на положення ст. 236 ЦКУ.

Як наслідок, відхиляються судом доводи позивача про те, що з моменту укладення до моменту визнання договору недійсним у відповідача існує заборгованість з оплати орендної плати, яку він повинен сплатити.

Стосовно застосування при вирішенні даного спору положень ч. 3 ст. 207 ГКУ слід зазначити наступне.

Відповідно до вказаної норми, виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Вказана норма застосовується при вирішенні питання проведення реституції та не може бути підставою задоволення позовних вимог про стягнення орендної плати за недійсним правочином.

Уважно проаналізувавши норми ч. 3 ст. 207 ГКУ, ст. 236 ЦКУ та інших, слід зробити висновок про те, що у будь-якому разі після визнання правочину недійсним припиняється виконання поточних зобов’язань (після визнання частини договору недійсною припиняється виконання зобов’язань за договором в цій частині).

За тими зобов’язаннями, що були виконані (наприклад, здійснена оплата за договором купівлі-продажу та передано товар) проводиться реституція. При цьому ж, за вказаним прикладом, ті кошти, які не були сплачені до моменту визнання договору недійсним, не підлягають сплаті або стягненню.

За тими зобов’язаннями (в тому числі, це договори оренди), в яких при визнанні їх недійсними не можливе застосування двосторонньої реституції (здійснене користування як безповоротна річ не підлягає поверненню, як наслідок, здійснена до визнання недійсним правочину оплата теж не підлягає поверненню). При цьому, також ті кошти, що не були сплачені не підлягають сплаті або стягненню, оскільки правочин є недійсним з моменту вчинення.

Норма ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України не передбачає обов’язковості виконання тих зобов’язань, що не були виконані до визнання недійсним правочину.

Отже, у суду не має законних підстав для стягнення з відповідача орендної плати за користування приміщенням, розташованим за адресою: с. Требухів, вул. Гоголівська, 8-а, площею 116 кв.м.

У відзиві на позовну заяву відповідач погоджується з позовом частково, а саме у частині стягнення з нього суми орендної плати у розмірі 5238,00 грн. за орендну протягом строку з 01.03.2008 року до 30.11.2008 року (дев’ять місяців) переданого в оренду по Договору приміщення, розташованого за адресою: с. Зазим'є, вул. Мельника, загальною площею 97 кв.м. та обладнання в ньому (з розрахунку: 6 грн. (орендна плата за оренду 1 кв.м. приміщення) х 97 кв.м. (площа приміщення по вул. Мельника, в с. Зазим'є) х 9 (кількість місяців, протягом яких не сплачувалася орендна плата) = 5238,00 грн.).

Відповідач стверджує, що орендну плату за оренду приміщення, розташованого за адресою: с. Зазим'є, вул. Мельника, загальною площею 97 кв.м. та обладнання в ньому за січень та лютий 2008 року, відповідач сплатив позивачу, що підтверджується відповідним платіжним дорученням (належним чином завірена копія міститься у матеріалах справи).

У відзиві на заяву про збільшення позовних вимог, відповідач просить відмовити в позові в повному обсязі у зв’язку з тим, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30.11.2005 року було переглянуто за нововиявленими обставинами, а рішенням Апеляційного суду Київської області від 08.10.2009 року у справі № 22-Ц –2612/2008 р., за апеляційною скаргою Споживчого товариства «Юлія»на Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12.10.2007 р. у справі № 2-3496/2007, було скасовано Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12.10.2007 р. у справі № 2-3496/2007 в частині зустрічних позовів Броварської районної спілки споживчих товариств і Броварської міської спілки споживчих товариств до Плосківського споживчого товариства та Балинської Л.М. про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна (зокрема, і на приміщення за адресою: с. Зазим’є, вул. Мельникова, 6) було скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічних позовів відмовлено.

При вирішенні спору судом враховано, що в частині передання в оренду по Договору приміщення, розташованого за адресою: с. Зазим'є, вул. Мельника, площею 97 кв.м., Договір предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був. Відповідно до цього, відповідач має перед позивачем обов’язок, встановлений п.3.1. Договору щодо сплати орендної плати за оренду приміщення площею 97 кв.м. по вул. Мельника, в с. Зазим'є.

Частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) передбачено, що суб’єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦКУ, з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ.

Згідно приписів ст. 525 та ст. 526 ЦКУ, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч.1 ст.509 ЦКУ, ч.1 ст.173 ГКУ).

Згідно ч.1 ст.526 ЦКУ та ч.1 ст.193 ГКУ, зобов’язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства України.

Ч.1 ст.527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.530 ЦКУ, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч.1 ст.509 ЦКУ, ч.1 ст.173 ГКУ).

Згідно ч.1 ст.526 ЦКУ та ч.1 ст.193 ГКУ, зобов’язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства України.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не передбачено самим договором або законом (ст.525 ЦКУ).

Відповідно до ч.1 ст.610 ЦКУ порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 614 ЦКУ, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відсутність своєї вини доводить особа, що порушила зобов’язання.

У матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують вжиття заходів відповідачем щодо належного виконання зобов’язань по сплаті позивачу орендної плати та суми компенсації земельного податку за користування приміщенням за період з 01.01.2008 року до 01.11.2009 року, розташованим за адресою: с. Зазим'є, вул. Мельника, загальною площею 97 кв.м.

Відповідач у відзиві на позовну заяву розрахував суму орендної плати за оренду 1 кв.м. приміщення (виходячи з однакової вартості квадратного метра у кожному з приміщень) у розмірі 6 грн. за 1 кв.м. Суд перевірив розрахунки і дійшов висновку про їх правильність.

Позивач в усних пояснення суду та відзиві на зустрічний позов вказував на неправильність здійсненого відповідачем розрахунку, але своїх розрахунків суду не надав, обґрунтувань відповідача не спростував.

Відповідно до пояснень позивача та відповідача та наявних у справі платіжних доручень, з врахуванням автоматичної пролонгації Договору, що встановлено вище у мотивувальній частині цього рішення, відповідач не сплачував орендну плату за період з 01.01.2008 року до 01.11.2009 року, тобто, протягом 22 місяців.

Суд перевірив твердження відповідача про сплату орендної плати за користування приміщенням за адресою: с. Зазим'є, вул. Мельника, загальною площею 97 кв.м. та обладнання в ньому за січень та лютий 2008 року, і встановив, що платіжне доручення № 7, копія якого наявна у матеріалах справи, підтверджує сплату відповідачем позивачу 20.03.2008 року суми у розмірі 1000,00 грн.

Отже, сума несплаченої орендної плати становить 11804,00 грн. (з розрахунку: 6 грн. (орендна плата за оренду 1 кв.м. приміщення) х 97 кв.м. (площа приміщення по вул. Мельника, в с. Зазим'є) х 22 (кількість місяців, протягом яких не сплачувалася орендна плата) = 12804 грн.; 12804 грн. - 1000,00 грн. = 11804,00 грн.).

Щодо позовних вимог в частині стягнення із відповідача земельного податку у розмірі 12 грн. за кожний місяць оренди приміщень по Договору за період з 01.01.2008 року до 01.11.2009 року, то чинним законодавством України та Договором, сплата відповідачем земельного податку не передбачена, тому не підлягає до стягнення з відповідача.

Відповідно до ст. 796 ЦКУ, одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.

При цьому, як встановлено ст. 797 ЦКУ, плата, що справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

Відповідно до Закону України від 03.07.92 р. N 2535-XII «Про плату за землю», Земельного кодексу України, Листа Державної податкової адміністрації України від 22 вересня 2006 року № 10641/6/15-0616 «Щодо компенсації орендодавцю витрат на сплату земельного податку», Листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 12 вересня 2007 року № 6834 «Щодо сплати земельного податку в разі надання в оренду земельних ділянок», Листа Державного комітету України із земельних ресурсів від 22 травня 2008 року № 14-17-6/5263 «Щодо сплати земельного податку та орендної плати за земельну ділянку», власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Отже, згідно з чинним законодавством України, земельний податок має сплачувати орендодавець (позивач).

Відповідач мав би обов’язок компенсувати позивачу суми сплаченого земельного податку за надані в оренду приміщення у випадку, якби така компенсація була передбачена у Договорі.

При укладенні Договору такого обов’язку передбачено не було.

Починаючи з 01.01.2007 року, в зв’язку з тим, що позивач з 01.01.2007 року перейшов на загальну систему оподаткування, а саме став платником до державних цільових фондів та обов’язкових зборів, правління позивача постановило (Постанова № 47 від 01.06.2007 року «Про оплату земельного податку») здійснювати відшкодування земельного податку згідно п.3.3 договорів оренди основних засобів за рахунок орендарів на підставі виставлених рахунків на комунальні послуги.

Пунктом 3.3. Договору передбачено, що вартість комунальних послуг (водо, енерго, теплопостачання, зв’язок, тощо), а також інші затрати, що пов’язані з утриманням приміщень, в тому числі вартість витрат на утримання прибудинкової території; вартість послуг по технічному обслуговуванню інженерного обладнання внутрішньо будинкових мереж не входять до складу орендної плати та сплачуються окремо на підставі виставлених рахунків позивача.

Пунктом 3.3. Договору не встановлено обов’язок орендаря сплачувати орендодавцю компенсацію земельного податку. Позивач не надав суду доказів на підтвердження внесення змін та доповнень до цього пункту Договору.

Також, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження ознайомлення відповідача з Постановою № 47 від 01.06.2007 року «Про оплату земельного податку»та про його згоду на компенсацію земельного податку та виставлення відповідачу до сплати рахунків на компенсацію сум земельного податку.

Згідно ст.525 ЦКУ, одностороння зміна умов договору не допускається, якщо інше не передбачено самим договором або законом.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що зміна Договору може мати місце за погодженням сторін.

Згідно зі статтею 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про відшкодування податку на землю є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Отже, на підставі досліджених судом доказів, наявних в матеріалах справи, враховуючи обґрунтування позивача та відповідача, наведені у поясненнях суду, суд вирішив задовольнити позовні вимоги щодо стягнення із відповідача 27404,00 грн. суми основного боргу частково у сумі 11804,00 грн., відповідно до вищенаведених розрахунків суду.

В частині позовних вимог щодо стягнення із відповідача 866,09 грн. - трьох процентів річних та 4061,80 грн. - збитків від інфляції за прострочення виконання зобов’язання по сплаті орендної плати та суми компенсації земельного податку у період з 01.01.2008 року до 01.11.2009 року, суд дійшов наступного висновку:

Згідно п.5.1. Договору, за невиконання чи неналежне виконання умов Договору сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦКУ, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до вище встановленої судом суму боргу за Договором, суд перерахував суми інфляційних та трьох процентів річних.

Сума трьох процентів річних становить 325,01 грн. (з розрахунку: за 2008 рік –582 грн. (орендна плата за місяць оренди приміщення по вул. Мельникова, 6, в с. Зазим’є) х 12 міс. = 6984,00 грн.; 6984,00 грн. – 1000 грн. (сума сплаченої орендної плати у 2008 році) = 5984,00 грн.; 5984,00 х 3 х 335 / 365 /100 = 164,76 грн.; за 2009 рік –582 грн. х 10 міс. = 5 820,00 грн.; 5820,00 х 3 х 335 / 365 /100 = 160,25 грн.).

Сума збитків від інфляції за прострочення виконання зобов’язання становить 1878,80 грн. (з розрахунку: за 2008 рік –582,00 грн. (сплачені 20.03.2008 року за оренду приміщення в січні 2008 року) х 1,1 (індекс інфляції за період з 01.01.2008 року по 20.03.2008 року) = 640,20 грн. (сума боргу з урахуванням індексу інфляції); 418,00 грн. (сплачені 20.03.2008 року за оренду приміщення в лютому 2008 року) х 1,1 (індекс інфляції за період з 01.02.2008 року по 20.03.2008 року) = 459,80 грн.; 5984,00 грн. (сума боргу за період з 01.02.2008 року до 31.12.2008 року) х 1,2 = 7180,80 грн.; 58,20 + 41,80 + 1196,80 = 1296,80 грн.; за 2009 рік - 5 820,00 грн. х 1,1 = 6402 грн. = 582,00 грн.).

Отже, позовні вимоги в частині стягнення суми інфляційних та трьох процентів річних підлягають частковому задоволенню, а саме за розрахунками суду стягненню підлягає 1878,80 грн. - збитків від інфляції та 325,01 грн. - 3% річних.

Судові витрати по первісному позову та по зустрічному позову, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на сторони відповідно до обсягу задоволених судом позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Прищепи Олега Дмитровича (07416, Київська область, Броварський район, село Погреби, вул. Кірова, буд. 59, ідентифікаційний номер 2223700134, р/р 2600615899001 в АБ «Київська Русь»у м. Києві, МФО 319092) на користь Броварської районної спілки споживчих товариств (07400, Київська область, Броварський район, село Требухів, вул. Гоголівська, буд. 2, код 01702046, р/р 26005001629001 в Броварській філії АТ «Укрінбанк», МФО 321808) 11804 (одинадцять тисяч вісімсот чотири) грн. 00 коп. основного боргу, 325 (триста двадцять п’ять) грн. 01 коп. - 3% річних, 1878 (одна тисяча вісімсот сімдесят вісім) грн. 80 коп. - збитків від інфляції та судові витрати: 140 (сто сорок) грн. 09 коп. державного мита та 51 (п’ятдесят одна) грн. 13 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Зустрічний позов задовольнити частково.

5. Визнати Договір оренди основних засобів б/н від 01 серпня 2006 року, укладений між

Броварською районною спілкою споживчих товариств та Суб’єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Прищепою Олегом Дмитровичем, в частині оренди приміщення за адресою: с. Требухів, вул. Гоголівська, 8-А, недійсним з моменту вчинення.

6. Стягнути з Броварської районної спілки споживчих товариств (07400, Київська область, Броварський район, село Требухів, вул. Гоголівська, буд. 2, код 01702046, р/р 26005001629001 в Броварській філії АТ «Укрінбанк», МФО 321808) на користь Суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Прищепи Олега Дмитровича (07416, Київська область, Броварський район, село Погреби, вул. Кірова, буд. 59, ідентифікаційний номер 2223700134, р/р 2600615899001 в АБ «Київська Русь»у м. Києві, МФО 319092) судові витрати: 85 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп. державного мита та 59 (п’ятдесят дев’ять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

7. В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя           Л.В. Сокуренко

Дата підписання рішення: 01.02.2010 року