Рішення № 8542088, 08.12.2009, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"08" грудня 2009 р. Справа № 4/241-09          

Суддя Щоткін О.В., розглянувши справу

за позовом Коцюбинської селищної ради, смт. Коцюбинське

до Релігійної громади Української православної церкви Київського патріархату Преображення Господнього, смт. Коцюбинське

про визнання недійсною додаткової угоди до договору та довідки № 04.12/242

від 14.04.2005р.,

за участю представників:

від позивача: Сергієнко А.М. –предст., дов. від 14.01.2009р.          

Краєвська С.О. –предст., дов.

від відповідача: Копусь А.А. –предст., дов. від 04.06.2009р.;

оголошувалась перерва

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Коцюбинська селищна рада (надалі - позивач) звернулась до суду з позовом до Релігійної громади Української православної церкви Київського патріархату Преображення Господнього про визнання недійсною додаткової угоди до договору та довідки № 04.12/242 від 14.04.2005р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.09.2009р. було порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 20.10.2009р.

20.10.2009р. в судовому засіданні було оголошено перерву до 10.11.2009р. для подання додаткових доказів та письмових пояснень по справі.

10.11.2009р. відповідач подав в судовому засіданні відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі.

Також у відзиві на позов, відповідачем було заявлено вимогу про застосування строків позовної давності, виходячи з того, що Додаткова угоди була укладена в 2003 році, а тому строк позовної давності сплив ще у 2006 році.

Суд, розглянувши дану вимогу зазначає, що відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

У зв’язку з тим, що про наявність Додаткової угоди від 25.11.2003 р. позвачу стало відомо 24.04.2008 р. при розгляді Київським міжобласним апеляційним господарським судом справи за позовом Релігійної громади Української православної церкви Київського патріархату Преображення Господнього до Коцюбинської селищної ради про визнання нечинним рішення ради, коли копія угоди була надана суду, суд вважає, що перебіг позовної давності повинен рахуватись саме з цього часу, оскільки будь-які рішення ради чи виконкому щодо затвердження цієї угоди не приймались.

В судових засідання неодноразово оголошувалась перерва.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази подані сторонами, суд, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі рішення № 8 від 10.04.03 р. восьмої сесії Коцюбинської селищної ради Київської області від 10.04.03 р. «Про передачу приміщень по вул. Лісовій, 21 в смт. Коцюбинське Релігійній громаді парафія «Преображення Господнього» був укладений Договір № 1РГ-БПК/03 безоплатного постійного користування від 04.08.03 р., відповідно до умов якого територіальна громада селища Коцюбинське в особі Коцюбинської селищної ради (власник) передає, а Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату Преображення Господнього (користувач) приймає у постійне безоплатне користування приміщення, зазначені літерами А-1, А-2 технічного паспорту, будівлі дитячого садка та споруду Б, що розташовані за адресою смт. Коцюбинське Київської області, вул.. Лісова, 21.

Об’єкт був переданий користувачу разом із земельною ділянкою для задоволення релігійних потреб парафії, релігійної громади сповідувати та поширювати віру, здійснення релігійних обрядів, духовного піклування та виховання за рахунок створення Центру реабілітації, організації й перетворення Об’єкту у культову споруду користувача (п.1.3). Додатковою угодою до Договору № 1РГ-БПК/03 від 25 листопада 2003 року, про яку, за словами позивача, йому стало відомо в 2008 році при розгляді Київським міжобласним апеляційним господарським судом справи за позовом Релігійної громади Української православної церкви Київського патріархату Преображення Господнього до Коцюбинської селищної ради про визнання нечинним рішення ради.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди Виконком Коцюбинської селищної ради Київської області від імені якого діє голова Пікулик Василь Серафімович надав на проведення поліпшень приміщень по вул. Лісовій, 21 шляхом проведення його ремонту та затвердив твердий кошторис по видам та обсягам робіт у сумі 317017 (триста сімнадцять тисяч сімнадцять) грн. 20 коп.

В 2005 році ці приміщення були включені до переліку об’єктів комунальної власності, що підлягають приватизації в 2005 році.

Рішенням Коцюбинської селищної ради № 2/19 від 23.12.2005 р. була затверджена вартість приміщень в сумі 1348005,60 грн. (на підставі звіту про оцінку майна від 30.06.05 р.) і відповідачу був наданий дозвіл на викуп цих приміщень, однак відповідач не скористався наданим йому правом на викуп приміщень та у встановлений термін не уклав договір купівлі-продажу, ніяких коштів до селищної ради не перераховував.

Відповідно до Закону України від 12.07.2001 р. «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»та пункту 23 Постанови Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 р. «Про затвердження методики оцінки майна»- висновок про вартість майна, складений для цілей приватизації майна шляхом викупу дійсний протягом, шестимісячного строку від дати його затвердження.

На сьогоднішній день відповідач має намір укласти з Коцюбинською селищною радою договір купівлі-продажу приміщень, якими він користується, про що подав складений ним договір для підписання, в якому посилається на зроблені ним поліпшення об’єкта приватизації в сумі 317017 (триста сімнадцять тисяч грн. 20 коп. і виключає цю суму із загальної вартості наданих йому у користування приміщень, оцінка яких зроблена ще 30.06.2005 р. та на той час складала 1 123 338 (один мільйон сто двадцять три тисячі триста тридцять вісім) грн. і бажає купити у селищної ради приміщення разом із земельною ділянкою за 806 320 (вісімсот шість тисяч триста двадцять) грн.

Відповідно до п.3.3. Договору № 1РГ-БПК/03 «Власник зобов’язується відшкодувати Користувачу вартість зроблених останнім невідокремлюваних поліпшень об’єкта, за наявності дозволу власника на такі поліпшення в межах суми збільшеної вартості об’єкту в результаті таких поліпшень.

В обґрунтування зроблених відповідачем поліпшень об’єкта приватизації, останній надає Додаткову угоду від 25.11.2003 року, зазначаючи, що ця угода і є дозволом власника на проведення поліпшень об’єкта користування.

Представник відповідача у письмовому відзиві на позовну заяву проти позову заперечив виходячи з того, що Додаткова угода до Договору № 1- РГ-БПК/03 від 04.08.2003 р. була підписана за погодженням між сторонами на виконання Договору № 1- РГ-БПК/03 від 04.08.2003 р.

Відповідно до п. 3.2. цього Договору, на користувача (відповідача) було покладено низку обов'язків, у т.ч. обов'язок своєчасно здійснювати капітальний, поточний та інші види ремонтів об'єкта.

Користувач, за письмовою згодою власника, проводить реконструкцію та ремонт Об'єкту, виходячи з його культового призначення.

Ця умова договору, за словами відповідача, є абсолютно правомірною та такою, що відповідає нормами цивільного законодавства України, що діяло на момент укладення Договору та Додаткової угоди.

Так, згідно із ст. 264 ЦК УРСР 1963 р., чинного на дату підписання додаткової угоди, (25 листопада 2003 р.) наймодавець зобов 'язаний провадити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в найом майна, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 4.4. Договору, будь-які доповнення до цього Договору повинні бути здійснені у письмовому вигляді і підписані уповноваженими представниками Сторін.

Суд, розглянувши позовну заяву, подані відповідачем заперечення, викладені у відзиві, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, встановив, що позовні вимоги Коцюбинської селищної ради про визнання недійсною додаткової угоди до договору

підлягають задоволенню з огляду на наступне:

Згідно положень статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності. Згідно пункту 30 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради віднесено прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Пунктом 1 ст. 29 вищезазначеного Закону встановлено, що до відання виконавчих органів селищних рад віднесено управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Таким чином, територіальна громада смт. Коцюбинське, як власник приміщень по вул. Лісовій. 21 в смт. Коцюбинське, які надані в користування відповідачу, має управляти та розпоряджатись приміщеннями сама особисто або її виконавчий комітет, приймаючи відносно майна рішення. Підписання ж угоди такого характеру одноособово головою ради без відповідного рішення ради чи виконкому є незаконним та таким, що не відповідає нормам чинного законодавства.

Крім того, позивач заперечує той факт, що селищна рада приймала рішення щодо затвердження проектно-кошторисної документації на проведення реконструкції об’єкту комунальної власності, що підтверджується листом начальника архівного відділу виконкому Ірпінської міської ради від 17.07.2009 р. щодо відсутності рішень селищної ради та її виконавчого комітету за період серпень-листопад 2003 року про надання дозволу релігійній громаді УПЦ Київського патріархату Преображення Господнього на проведення реконструкції, переобладнань чи затвердження проектно-кошторисної документації на реконструкцію приміщень по вул. Лісовій, 21 в смт. Коцюбинське, та що свідчить про проведення відповідачем реконструкції приміщень самовільно, без дозволу власника.

До того ж, для проведення реконструкції, переобладнання, перепланування чи будь-якої іншої перебудови приміщень чи будівель необхідний дозвіл спеціально на те уповноважених органів, а саме Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області, однак відповідачу такий дозвіл не видавався, про що свідчить лист Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області за № 12 від 10.08.2009р.

Згідно з ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України та іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства. Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Приписами статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою —третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до Роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними»№ 02-5/111 від 12.03.99, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настанні відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановлено форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Таким чином, у суду є достатні підстави вважати, що вищевикладені обставини свідчать про порушення передбаченого законом порядку укладання Додаткової угоди від 25.11.03 р. до Договору № 1РГ-БПК/03, яка складена всупереч вимогам чинного законодавства України, а тому вимога позивача про визнання недійсною Додаткової угоди від 25.11.2003 р. до договору визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також позивач просить визнати недійсною довідку за № 04.12/242 від 14.04.2005 р. про суму поліпшень, які були здійснені Релігійною громадою УПЦ Київського патріархату Преображення Господнього.

Що стосується даної вимоги, то суд не вбачає підстав для її задоволення, оскільки як відповідно до положень статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі спори про визнання недійсним актів з підстав, зазначених у законодавстві.

Актом у розумінні Господарського процесуального кодексу України є офіційний письмовий документ, який породжує правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих (виданих) іншими, крім державних, органами, у тому числі актів органів господарських товариств, громадських організацій тощо, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер.

Проте, позивач в своїй заяві просить визнати недійсною, яка не може бути оспорена у господарському суді, оскільки довідка не є за своєю правовою природою актом та не має обов'язкового характеру.

Таким чином, зі змісту наведеної норми закону вбачається, що визнання недійсною довідки, як факту, що має юридичне значення, може мати місце лише в аспекті юридичної оцінки обставин справи та обґрунтованості заявлених вимог, проте не може бути предметом позову.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсною Додаткову угоду від 25.11.2003р. до Договору № 1-РГ-БПК/03 від 04.08.2003р.

3.           Стягнути з Релігійної громади Української православної церкви Київського патріархату Преображення Господнього (08298, Київська обл.., смт. Коцюбинське, вул.. Артема, 31, код 24886853) на користь Коцюбинської селищної ради (08298, Київська обл.., смт. Коцюбинське, вул.. Доківська, 2, код 04360600) 85 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) гривень 00 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Відмовити в частині визнання довідки № 04.12/242 від 14.04.2005р. недійсною.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Щоткін О.В.

Дата підписання рішення: 28.12.2009р.