Рішення № 85407610, 01.11.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/9094/19

Провадження №: 2/755/4239/19

"01" листопада 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В. розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», діє від свого імені та в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду «Аквілон», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малаховська Ірина Валентинівна, третя особа: Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та скасування рішення про державну реєстрацію, -

у с т а н о в и в :

05.06.2019 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та скасування рішення про державну реєстрацію, у якому просить суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 26.02.2019 року, який 26.02.2019 року посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І.В., зареєстрований в реєстрі за №156; скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малаховської І.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45706158 від 26.02.2019 15:59:21; покласти на відповідачів понесені позивачем судові витрати.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 26.02.2019 року між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачем ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», діє від свого імені та в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду «Аквілон» був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Зазначений договір був посвідчений 26.02.2019 року відповідачем приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І.В., зареєстрований в реєстрі за №156. Державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І.В. здійснено запис про власність №30460479 від 26.02.2019 15:43:04. Вказаний запис зроблено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45706158 від 26.02.2019 15:59:21 щодо квартири АДРЕСА_1 , власником якої зазначено ТОВ «КУА «Будівельні проекти». Підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу, серія та номер: 156, а видавник - приватний нотаріус КМНО Малаховська І.В. Позивач зазначає, що договір купівлі-продажу укладений під час дії обтяження (арешту, заборони) накладеного Дніпровським РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві щодо майна відповідача ОСОБА_2 , що порушує права позивача, тому такий договір підлягає визнанню недійсним, а рішення про державну реєстрацію права власності підлягає скасуванню. Так, у провадженні Дніпровського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві знаходиться виконавче провадження №41901048 з примусового виконання виконавчого листа №2604/29951/2012 виданого 29.05.2013 року Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у сумі 812759,82 грн. В рамках цього виконавчого провадження постановою Дніпровського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 07.02.2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження було накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_2 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого належного боржникові майна. Постановою Дніпровського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 11.02.2019 року про арешт майна боржника повторно накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_2 . Крім того, арешт на все майно боржника ОСОБА_2 був накладений також у виконавчому провадженні №44864144 постановою Дніпровського РВ ДВС від 07.10.2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження за виконавчим листом №755/501/13-ц виданим Дніпровським районним судом м. Києва 12.09.2014 року (стягувач - ОСОБА_3 , боржник - ОСОБА_2 ). Отже, квартира є предметом забезпечення у виконавчому провадженні та набуває правового режиму предмету обмеженого в цивільному обороті. За твердженням позивача, ОСОБА_2 з метою приховати майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, уклала з ТОВ «КУА «Будівельні проекти» договір купівлі-продажу квартири 26.02.2019 року. При цьому, ОСОБА_2 була обізнана про судові рішення про стягнення з неї заборгованості та достеменно знала про наявність виконавчих проваджень, арешти і заборони на відчуження належного їй майна. Правом оспорювати правочини і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи». Позивачка зазначає, що не була стороною договору купівлі-продажу квартири, проте вважається заінтересованою особою, яка має право оспорювати цей договір, оскільки за ним здійснено відчуження квартири в порушення обтяження встановленого Дніпровським РВ ДВС для забезпечення прав стягувача у ВП №41901048. ЇЇ власний інтерес, як заінтересованої особи полягає у тому, щоб предмет договору купівлі-продажу перебував у власності ОСОБА_2 , оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації позивачкою своїх прав у виконавчому провадженні №41901048, а саме можливості в подальшому реально і без перешкод виконати рішення суду у вказаному виконавчому провадженні.

Ухвалою суду від 12.06.2019 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

Ухвалою суду від 12.06.2019 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову.

24.06.2019 року до суду надійшли пояснення відповідача приватного нотаріуса КМНО Малаховської І.В. зі змісту яких вбачається, що відповідач вказує на те, що не є належним відповідачем у справі та на виконання ухвали суду про витребування доказів надсилає суду запитувані документи. Відповідач зазначає, що договір купівлі-продажу посвідчений у відповідності до вимог чинного законодавства, що діяли на момент вчинення нотаріальної дії, а посилання позивача на порушення вимог чинного законодавства України не відповідають дійсності. За даними доданої до пояснень Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відсутні записи про будь-які обтяження квартири АДРЕСА_1 . Згідно вказаної інформації наявне обтяження (арешт) нерухомого майна, все нерухоме майно ОСОБА_2 , окрім квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 27.06.2019 року задоволено клопотання АТ «Укрсоцбанк» та залучено Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою суду від 27.06.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника АТ «Укрсоцбанк» про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін.

02.07.2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача ТОВ «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», діє від свого імені та в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду «Аквілон» зі змісту якого вбачається, що відповідач не визнає заявлених позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що 26.02.2019 року між відповідачем та ОСОБА_2 було укладено спірний договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1 , умови договору сторонами виконані в повному обсязі та сплачено всі передбачені законодавством платежі при вчиненні відповідного роду договору. При укладенні цього договору сторони діяли добровільно, розуміючи значення своїх дій, без будь-якого примушення, як фізичного так і морального, керуючись чинним законодавством України, попередньо ознайомлені нотаріусом з вимогами чинного законодавства України щодо змісту та правових наслідків правочину, що укладається, розуміли природу, права та обов`язки сторін щодо цього правочину, перебували при здоровому розумі, ясній пам`яті, усвідомлюючи значення своїх дій та керуючи ними, уклади Договір купівлі-продажу квартири від 26.02.2019 року. За даними Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна та щодо суб`єкта, отриманими 26.02.2019р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу міста Києва Малаховською І.В., вище вказана квартира під забороною (арештом), іпотекою не перебуває. Угода купівлі - продажу квартири відбувалася у присутності уповноваженого представника Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», який до укладання угоди подав відповідні заяви та повідомлення про припинення записів про іпотеку та зняття заборони на відчужувану квартиру. Товариству відомо, що квартира перебувала у іпотеці Акціонерного товариства «Укрсоцбанк». Як було попередньо повідомлено ОСОБА_2 , вона продає квартиру з метою задоволення вимог іпотекодержателя (АТ «Укрсоцбанк») у добровільному порядку. При укладенні договору купівлі - продажу квартири дотримані всі вимоги передбачені ст. 203 ЦК України. Нотаріусом при посвідченні правочину перевірено відсутність будь - яких обтяжень, що могли бути перешкодою при посвідченні правочину, витребувано від сторін договору та зібрано усі необхідні документи (згода чоловіка продавця, паспорт та ідентифікаційний номер продавця, інформаційна довідка з КП БТІ, документи, що підтверджують повноваження покупця, тощо). Відчуження квартири відбулося за згоди іпотекодержателя - АТ «Укрсоцбанк», який до укладення угоди подав нотаріусу необхідні заяви для припинення обтяження та виключення записів про іпотеку. В Єдиному державному реєстрі боржників за параметрами запиту РНОКПП НОМЕР_1 відсутня інформація. На думку відповідача, ОСОБА_1 є неналежним позивачем, оскільки її права при укладені договору купівлі - продажу квартири не порушено. Не припустимим є порушення права Товариства щодо визнання договору купівлі - продажу квартири недійсним. При виборі контрагента Товариство діяло обачливо. З усіх можливих відкритих джерел отримало інформацію про квартиру та особу продавця. Зокрема, перед укладення правочину, було отримано інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна та щодо суб`єкта, згідно яких встановлено наявність арешту нерухомого майна (окрім квартири АДРЕСА_1) . Також було перевірено і встановлено, що в Єдиному реєстрі боржників за параметрами запиту РНОКПП НОМЕР_1 - ОСОБА_2 відсутні записи. При з`ясуванні обставин щодо арешту на все нерухоме майно, накладеного в рамках виконавчого провадження №41901048, згідно постанови про арешт заборони на його відчуження від 07.02.2014р., продавцем повідомлено наступне. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 02.02.2016р. по справі № 755/14706/15-ц арешт з квартири було знято, що також підтверджено інформаційними довідками, які зберігаються в матеріалах нотаріальної справи. Ці інформаційні довідки були надані сторонам договору для ознайомлення. Виходячи із отриманої від продавця та зібраної самостійно інформації, у Товариства були відсутні підстави вважати продавця недобропорядною та не добросовісною особою. Вважаючи цей правочин вигідним для себе, Товариством прийнято рішення укласти договір купівлі - продажу квартири. Товариство є добросовісним покупцем квартири, виконало всі вимоги чинного законодавства, які покладаються на сторону покупця при вчиненні правочину купівлі-продажу квартири. Майно вибуло з володіння продавця (власника) добровільно, за його згодою на підставі відплатного договору. Згідно інформаційної довідки з реєстру речових прав №172110732 від 01.07.2019р. відсутні будь-які обтяження на квартиру. До суду звернулася ОСОБА_1 , у своєму позові вона зазначає, що не є стороною договору купівлі - продажу квартири, проте, вважає, що відчуження квартири порушує її права на стягнення заборгованості за рішенням саме за рахунок цієї квартири. При цьому, як відомо Товариству, квартира була іпотечною, а тому переважне над іншими особами право на задоволення власних вимог належить іпотекодержателю. Оскільки іпотекодержателем зазначеної квартири було Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», код ЄДРПОУ 00039019, отже, першочергове право на задоволення власних вимог, за рахунок реалізації квартири, належало саме АТ «Укрсоцбанк», а не позивачу по справі. З цього слідує, що укладення договору купівлі-продажу квартири не порушує право позивача та жодним чином не стосується інтересів позивача. Таким чином, на думку відповідача, ОСОБА_1 є неналежним позивачем по справі, що є підставою для відмови у позові.

15.07.2019 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача ТОВ «КУА «Будівельні проекти» на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що позивач підтримує свої позовні вимоги та додатково зазначає про те, що в інформаційній довідці з реєстру речових прав від 01.07.2019 року зазначено підставою виникнення обтяжень квартири постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві від 07.02.2014 року у ВП41901048, постанова про звільнення майна з-під арешту видана Дніпровським РВ ДВС м. Києва 01.09.2016 року у ВП 44864144. Рішенням апеляційної інстанції від 02.02.2016 року у справі №755/14706/15-ц знято арешт накладений у ВП 41901048 щодо квартири, тобто судове рішення стосується відміни лише арешту на квартиру у ВП 41901048. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 02.02.2016 року знято тільки арешт з квартири, який був накладений в межах ВП 41901048, а постанова державного виконавця від 01.09.2016 року про зняття арешту на підставі вказаного рішення суду від 02.02.2016 року винесена в рамках іншого ВП 44864144, де стягувачем виступає інша особа - ОСОБА_3 , що є грубим порушенням ст.ст. 11, 55 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідне установлено ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10.01.2017 року у справі №755/14651/16-ц. Таким чином, постанова про звільнення майна (квартири) з-під арешту від 01.09.2016 року №44864144 не була чинною на момент укладення сторонами спірного договору купівлі-продажу квартири, тому обтяження щодо квартири у вигляді накладеного арешту є незмінним на момент вчинення спірного правочину. Крім арешту квартири чинною є заборона здійснювати відчуження будь-якого майна належного боржникові, яка встановлена постановою Дніпровського РВ ДВС м. Києва від 07.02.2014 року у ВП 41901048, що не скасовувалася судом. Крім того, діючим є арешт на майно, що належить боржникові, включаючи вищевказану квартиру, який накладений постановою Дніпровського РВ ДВС м. Києва від 11.02.2019 року у ВП 41901048 про арешт майна боржника. Чинною є постанова Дніпровського РВ ДВС м. Києва від 07.10.2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у ВП 44864144. Таким чином, предмет оспорюваного договору купівлі-продажу одночасно є предметом забезпечення у межах ВП за №№41901048 та 44864144. Сторонам договору було достеменно відомо про існування двох виконавчих проваджень, реквізити яких відображено в інформації з державного реєстру речових прав. Також позивач вказує, що законодавство України не передбачає жодних винятків щодо неможливості накладення арешту на майно боржника, в тому числі і на те, яке перебуває у заставі (іпотеці), і законом передбачена можливість реалізації заставного (іпотечного) майна для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем. Вартість арештованої квартири є вищою ніж розмір заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . При цьому, згідно ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що за рахунок коштів, які надійшли від реалізації заставленого майна, в першу чергу задовольняються вимоги заставодержателя, а вже потім задовольняються вимоги інших стягувачів за рахунок решти коштів. Отже, першочергове право банку на отримання коштів не є порушеним у наслідок накладення арешту на квартиру, навпаки, законом воно гарантується, як і статтею 51 Закону гарантуються інтереси стягувачів, які не є іпотекодержателями, на задоволення своїх вимог до боржника за рахунок арештованого майна.

16.07.2019 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідач не визнає заявлених до нього позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що відповідачка була законним власником кв. АДРЕСА_1 , яку придбала за кошти отримані в кредит від АТ «Укрсоцбанк» та передала в іпотеку банку. Відповідачка вказує, що при відчуженні цієї квартири вона діяла добровільно, добросовісно та розуміючи значення своїх дій. Покупець набув у власність квартиру на законних підставах та є повноправним власником, а зазіхання третіх осіб на квартиру є неприпустимими. Метою відчуження квартири було задоволення вимог іпотекодержателя АТ «Укрсоцбанк» за рахунок добровільної реалізації іпотечної квартири. Арешт на квартиру, накладений в межах ВП №41901048 було знято на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва від 02.02.2016 року по справі №755/14706/15-ц. Записи про іпотеку було вилучено та припинено обтяження за заявами АТ «Укрсоцбанк» у день укладання договору купівлі-продажу квартири, з метою задоволення власних вимог за рахунок добровільної реалізації предмету іпотеки. За даними інформаційних довідок отриманих 26.02.2019 року приватним нотаріусом Малаховською І.В., квартира під забороною, арештом, іпотекою не перебувала. В Єдиному державному реєстрі боржників за параметрами запиту РНОКПП НОМЕР_1 відсутня інформація. На думку відповідача позивач у справі є неналежним, його право та власний інтерес не порушено, квартира відчужена з метою задоволення вимог іпотекодержателя, як особи, яка має пріоритетне право на отримання коштів від реалізації предмета іпотеки. Також відповідачка вказує, що перед укладенням договору купівлі-продажу, а саме 26.02.2019 року банк повідомив відповідача про стан кредитної заборгованості за укладеними договорами кредиту. Проти наявності заборгованості та її загального розміру відповідачка не заперечувала, проте виконати умови договорів кредиту не мала можливості, тому єдиною можливістю розрахунку з банком було саме відчуження квартири. Відповідачка вказує, що посилання позивача на те, що квартиру продано з метою приховати майно від його примусової реалізації на виконання рішення суду, обурюють відповідача, принижують її честь та гідність і не відповідають дійсності. Посилання позивача на наявність іншого обтяження накладеного в межах ВП №44864144 є надуманим. В рамках ВП №44864144 державним виконавцем Дніпровського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві винесено постанову про звільнення майна з-під арешту від 01.09.2016 року.

24.07.2019 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача ОСОБА_2 на позовну заяву зі змісту якої вбачається, що позивач підтримує свої позовні вимоги та додатково посилається на те, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 02.02.2016 року у справі №755/147/15-ц було знято арешт з квартири, накладений в межах ВП №41901048. Однак державним виконавцем в межах ВП №41901048 не приймалось постанови про звільнення з-під арешту майна на виконання вказаного рішення апеляційного суду. Постанова державного виконавця про звільнення майна з-під арешту від 01.09.2016 року скасована ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10.01.2017 року у справі №755/14651/16-ц, як така, що прийнята за відсутності необхідних правових підстав, в межах іншого ВП №44864144. При цьому, в межах саме ВП №44864144 не ухвалювалось судових рішень про зняття арешту з майна боржника. Під час укладення спірного договору були чинними постанови ДВС від 07.10.2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у ВП №44864144, від 11.02.2019 року про арешт майна боржника у ВП №41901048, від 07.02.2014 року у ВП №41901048 про арешт майна та заборону здійснювати відчуження, оскільки заборона відчуження рішенням апеляційного суду від 02.02.2016 року не скасовувалась, було скасовано лише арешт. При цьому, навіть щодо арешту скасована апеляційним судом постанова лишалась чинною, оскільки державним виконавцем не виносилось відповідної постанови на виконання рішення суду апеляційної інстанції. Чинним законодавством передбачена можливість реалізації заставного (іпотечного) майна для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем, задля того, щоб забезпечити захист прав стягувача, який не є іпотекодержателем, з метою погашення перед ним заборгованості.

31.07.2019 року до суду надійшли пояснення третьої особи у справі щодо поданої позовної заяви, зі змісту яких вбачається, що третя особа просить відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що договір купівлі-продажу квартири укладено з дотриманням вимог чинного законодавства, сторони договору діяли добровільно, договір нотаріально посвідчений, наявна згода чоловіка продавця, оцінку майна та ціну продажу було попередньо узгоджено, оплачено договір, сплачено всі обов`язкові платежі. Перед укладенням договору іпотекодержатель надав згоду на відчуження іпотечної квартири та подав відповідні заявки на припинення обтяження. Наразі іпотека вважається припиненою в силу Закону. Третя особа зазначає, що відчужена за спірним договором купівлі-продажу квартира була предметом іпотеки і станом на 26.02.2019 року загальна заборгованість ОСОБА_2 за укладеними кредитними договорами складала 878875,10 доларів США. 06.05.2014 року боржниця повідомила, що не має змоги виконати свої зобов`язання за кредитними договорами та просила надати згоду на відчуження іпотечної квартири задля можливості розрахуватись з банком, однак лише у грудні 2018 року боржниця повідомила банк про те, що їй вдалося знайти покупця, і з цього часу почався процес погодження угоди з боку банку. На початку 2015 року банку стало відомо про наявність арешту на все майно боржника накладеного у ВП №41901048 згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 07.02.2014 року. За таких умов, з метою забезпечення своїх прав іпотекодержателя, банк звернувся до суду із позовом про зняття арешту з іпотечної квартири і рішенням Апеляційного суду м. Києва від 02.02.2016 року позовні вимоги банку було задоволено, знято арешт з іпотечної квартири АДРЕСА_1 . Рішення апеляційного суду було пред`явлене до виконання та виконане, знято арешт з предмету іпотеки, про що в реєстрі речових прав відображено наступну інформацію: ВП №41901048 все нерухоме майно, окрім квартири АДРЕСА_1 . Вартість предмету іпотеки, згідно висновку про вартість майна від 11.12.2018 року становила 3140000,00 грн., що є значно нижчим за загальну суму заборгованості за кредитними договорами. Позиція позивача викладена у відповідях на відзив на позовну заяву не має нічого спільного з нормами чинного законодавства, зокрема ст.ст. 46, 51 Закону України «Про виконавче провадження». Оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним порушується право іпотекодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Зі змісту приписів Закону України «Про іпотеку » випливає, що в разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно. Право іпотеки банку виникло до ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів, вартість предмету іпотеки є значно нижчою у співвідношенні до розміру заборгованості боржника перед АТ «Укрсоцбанк» і банк не надавав та за жодних обставин не надав би своєї згоди на звернення стягнення на заставлене майно боржника в рамках ВП №41901048 або в рамках будь-якого іншого виконавчого провадження. Виконавчий лист, яким стягнуто заборгованість на користь позивача в даній справі, не може бути виконавчий за рахунок квартири (іпотечного майна) за жодних обставин та умов, а інших підстав для можливості примусової реалізації заставного майна органами ДВС для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем, не існує, тож, на думку третьої особи, оспорюваним договором купівлі-продажу права позивача не порушено. Також представник третьої особи вказує, що про арешт майна за постановою ДВС від 07.10.2014 року в межах ВП №4864144, за яким стягувачем є інша фізична особа - ОСОБА_3 , банку нічого не було відомо, а ж до ознайомлення зі змістом позовної заяви. Дніпровський РВ ДВС м. Києва в супереч ч. 3 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» протягом більш ніж 4 роки не повідомив банк-іпотекодержателя про наявність такої постанови, хоча достеменно знав про його статус іпотекодержателя. Відповідне є прямим порушенням закону, внаслідок чого порушено право іпотекодержателя на вчасне отримання інформації про будь-які дії/обтяження з іпотечним майном. Банк не є стороною ВП №4864144, не залучався до будь-яких виконавчих дій чи судових проваджень. Сума боргу у ВП №4864144 складає 23895,28 грн. і у постанові про арешт зазначено, що арешт накладено лише в межах суми стягнення. Враховуючи вартість квартири (3140000,00 грн.), правовий статус іпотечного майна та здійснюючі співвідношення суми боргу до вартості квартири, можна сказати, що квартира не могла бути реалізована примусово, у тому числі з наведених вище підстав. Банк користуючись інформацією з офіційних джерел з 2015 до 26.02.2019 року включно, перевіряв інформацію на предмет обтяження іпотечної квартири третіми особами, з метою вчасного реагування та захисту свого порушеного права. Так, до суду банком подано три інформаційні довідки починаючи з 2015 року, і в них відсутня будь-яка інформація стосовно накладення арешту на майно згідно із постановою про арешт від 07.10.2014 року, а тому у банка були відсутні підстави для початку реагування на порушення прав іпотекодержателя шляхом звернення до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту. У справі відсутні будь-які докази про те, що ОСОБА_2 , банк чи добросовісний покупець квартири якимось чином були обізнані про наявність постанови про арешт майна боржника, а із урахуванням відсутності заборони у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, наявна добросовісність придбання покупцем об`єкту нерухомості. Крім того, представник вважає, що квартира не могла бути обмежена у цивільному обороті за цим арештом, з огляду на те, що арешт накладений на все майно, але лише в межах суми стягнення, при цьому не співмірними є вимоги за виконавчим листом у відношення до вартості квартири та її статусу. Оспорюваним договором права позивача не порушено, оскільки на час його укладання заборони відчуження квартири, шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не було. Угода купівлі-продажу квартири (предмету іпотеки) відбулася за згоди іпотекодержателя - АТ «Укрсоцбанк», з метою врегулювання наявної заборгованості та хоча б часткового задоволення вимог банку за рахунок реалізації предмета іпотеки. При цьому, банк вжив всіх можливих заходів щодо зняття арешту з іпотечної квартири, що дало можливість добровільно продати квартиру.

12.08.2019 року до суду надійшли письмові пояснення позивача у яких остання зазначає, що рішення Апеляційного суду м. Києва від 02.02.2016 року у справі №755/14706/15-ц автоматично не породжує правові наслідки у вигляді припинення арешту квартири, і відповідний арешт повинен зніматись виключно за постановою державного виконавця, отже арешт є чинним поки він не буде знятий державним виконавцем. Крім того, наразі діючим є арешт майна боржника, накладений постановою Дніпровського РВ ДВС м. Києва від 11.02.2019 року у межах ВП №41901048. Сторонам договору та банку було достеменно відомо про наявні два виконавчих провадження в межах яких було накладено арешт на майно боржника, оскільки їх номери зазначені в постанові про звільнення майна з-під арешту від 01.09.2016 року, яка скасована ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10.01.2017 року у справі №755/14651/16-ц.

Ухвалою суду від 15.08.2019 року залишено без розгляду позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 30.08.2019 року задоволено клопотання ОСОБА_3 , повернуто з державного бюджету сплачений останнім судовий збір за подання позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23.04.2013 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , стягнуто з відповідача на користь позивача суму боргу у розмірі 809540,82 грн. та судовий збір, а всього 812759,82 грн. (Т. 1, а.с. 11-14).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11.12.2013 року відповідне рішення суду першої інстанції залишено без змін (Т. 1, а.с. 15-17).

29.05.2013 року на виконання рішення суду про стягнення боргу Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист (Т. 1, а.с. 18).

07.02.2014 року в межах ВП №41901048 про стягнення боргу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах суми боргу в розмірі 812759,82 грн. (Т. 1, а.с. 19).

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_2 від 09.10.2015 року:

- 11.02.2014 року прийнято рішення про державну реєстрацію обтяження всього нерухомого майна за постановою державного виконавця від 07.02.2014 року у ВП №41901048;

- 19.08.2005 року зареєстровано іпотечний договір від 19.08.2005 року, об`єкт обтяження - кв. АДРЕСА_1 ;

- 21.04.2006 року зареєстровано іпотечний договір від 21.04.2006 року, об`єкт обтяження - кв. АДРЕСА_1 ;

- 04.09.2007 року зареєстровано іпотечний договір від 04.09.2007 року, об`єкт обтяження - кв. АДРЕСА_1 ;

- 28.04.2006 року зареєстровано іпотеку за іпотечним договором від 13.04.2006 року, об`єкт обтяження - кв. АДРЕСА_1 ;

- 20.09.2007 року зареєстровано іпотеку за іпотечним договором від 04.09.2007 року, об`єкт обтяження - кв. АДРЕСА_1 (Т. 1, а.с. 20-21).

11.02.2019 року в межах ВП №41901048 державним виконавцем прийнято постанову про арешт майна боржника (Т. 1, а.с. 22-23).

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 від 15.05.2019 року, 26.02.2019 року зареєстровано договір купівлі-продажу квартири від 26.02.2019 року, право власності на квартиру зареєстроване за ТОВ «КУА «Будівельні проекти» (Т. 1, а.с. 25-26).

За змістом договору купівлі-продажу квартири від 26.02.2019 року ОСОБА_2 передає у власність ТОВ «КУА «Будівельні проекти» квартиру АДРЕСА_1 . Договір укладено за згодою чоловіка продавця. Відповідно до звіту про вартість об`єкта незалежної оцінки, вартість об`єкту нерухомого майна становить 3140000,00 грн. За домовленістю сторін ціна продажу становить 2787957,00 грн. Відсутність заборони відчуження, податкової застави та інших обтяжень на об`єкт нерухомого майна та щодо сторін цього договору підтверджується Інформаційною довідкою щодо об`єкта нерухомого майна, сформованою Малаховською І.В. , приватним нотаріусом КМНО 26.02.2019 року (Т. 1, а.с. 49-50).

За змістом Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_2 від 26.02.2019 року, 11.02.2014 року зареєстровано постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 07.02.2014 року у ВП №41901048. Також наявна постанова державного виконавця про звільнення майна з-під арешту у ВП №44864144 від 01.09.2016 року. Опис предмета обтяження - все нерухоме майно, окрім квартири АДРЕСА_1 (Т. 1, а.с. 58).

За змістом Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (кв. АДРЕСА_1 ) від 26.02.2019 року за параметрами запиту: права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження - відомості відсутні (Т. 1, а.с. 59).

За інформацією з Єдиного реєстру боржників від 26.02.2019 року, за параметрами запиту - фізична особа ОСОБА_2 , інформація відсутня (Т. 1, а.с. 61).

Як вбачається з матеріалів справи, 19.08.2005 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір кредиту на суму 158400,00 доларів США (Т. 1, а.с. 94-96).

21.04.2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір кредиту на суму 43300,00 доларів США (Т. 1, а.с. 97-99).

04.09.2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії в межах максимального ліміту заборгованості до 244800,00 доларів США (Т. 1, а.с. 100-102).

20.08.2005 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, предметом якого стала кв. АДРЕСА_1 ( Т . 1, а.с. 103-104).

21.04.2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, предметом якого також стала кв. АДРЕСА_1 ( Т . 1, а.с. 105-106).

04.09.2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, предметом якого стала кв. АДРЕСА_5 (Т. 1, а.с. 107-108).

За наявним в матеріалах справи розрахунком вимог банку у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 кредитної заборгованості за кредитним договором від 19.08.2005 року, станом на 30.08.2016 року борг становить 6075589,48 грн. (Т. 1, а.с. 109-111).

За наявним в матеріалах справи розрахунком вимог банку у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 кредитної заборгованості за кредитним договором від 21.04.2006 року, станом на 30.08.2016 року борг становить 2163443,47 грн. (Т. 1, а.с. 112-115).

За наявним в матеріалах справи розрахунком вимог банку у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 кредитної заборгованості за кредитним договором від 04.09.2007 року, станом на 30.08.2016 року борг становить 15156602,18 грн. (Т. 1, а.с. 116-118).

Станом на 26.02.2019 року заборгованість ОСОБА_2 перед АТ «Укрсоцбанк» за договорами кредиту від 21.04.2006 року, 19.08.2005 року та 04.09.2007 року загалом складає 878875,10 доларів США (Т. 2, а.с. 12-14).

Згідно висновку про вартість майна, ринкова (оціночна) вартість кв. АДРЕСА_1 , без урахування ПДВ, станом на 11.12.2018 року становить 3140000,00 грн. (Т. 1, а.с. 119, 121).

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 02.02.2016 року задоволено вимоги ПАТ «Укрсоцбанк», вирішено зняти арешт, який накладений в межах ВП №41901048, з майна ОСОБА_2 , а саме кв. АДРЕСА_1 (Т. 2, а.с. 20-25).

Як вбачається з матеріалів справи 25.01.2019 року банк звернувся до Дніпровського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві із заявою про зняття арешту накладеного в межах ВП №41901048, у якій просив виконати рішення Апеляційного суду м. Києва від 02.02.2016 року у справі №755/14706/15-ц та зняти арешт з майна боржника ОСОБА_2 , а саме кв. АДРЕСА_1 (Т. 1, а.с. 122-123).

Постановою державного виконавця про звільнення майна з-під арешту від 01.09.2016 року в межах ВП №44864144 у якому стягувачем є ОСОБА_3 , було постановлено - зняти арешт винесений відповідно до постанови №41901048 від 07.02.2014 року з майна ОСОБА_2 , а саме кв. АДРЕСА_1 (Т. 1, а.с. 198).

Вказана постанова державного виконавця була скасована ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10.01.2017 року у зв`язку із допущенням державним виконавцем помилки при виконанні рішення Апеляційного суду м. Києва від 02.02.2016 року, оскільки вказаним рішенням звільнено з-під арешту квартиру боржника в ВП №41901048, натомість державний виконавець виконуючи рішення апеляційної інстанції виніс постанову про звільнення з-під арешту квартири боржника у ВП №44864144 (Т. 1, а.с. 199-201).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18.12.2013 року у справі №755/501/13-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість та судові витрати у загальному розмірі 23895,88 грн. (Т. 1, а.с. 227-228).

07.10.2014 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження при примусовому виконанні рішення суду про стягнення боргу в сумі 23895,28 грн. з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 у ВП №44864144 (Т. 1, а.с. 24).

Позивачка зазначає, що ОСОБА_2 було відомо про наявність ВП №44864144, поскільки вона особисто отримала постанову державного виконавця від 01.09.2016 року у ВП №44864144 про зняття арешту у ВП №41901048 накладеному постановою від 07.02.2014 року (Т. 2, а.с. 55-56), а банку було відомо про накладені арешти, інакше б він не звертався до Дніпровського ВДВС з заявою від 25.01.2019 року про зняття арешту у ВП №41901048. На думку позивача, якби арешт був знятий постановою державного виконавця від 01.09.2016 року, банк не звертався б з подібними заявами саме в межах ВП №41901048, тож банк однозначно усвідомлював зміст постанови про звільнення майна з-під арешту від 01.09.2016 року, а також номер ВП, в межах якого вона винесена (Т. 2, а.с. 57-58).

Вирішуючи спір по суті судом встановлено, що загалом позивачем обґрунтовано вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири двома підставами, а саме: що договір укладений, з метою уникнення виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості; та що договір укладений під час дії обтяжень об`єкта нерухомості за двома виконавчими провадженнями.

Стосовно посилань сторони позивача на те, що спірний договір укладений за для уникнення виконання рішення суду про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 812759,82 грн., суд зазначає наступне.

Зазначені посилання зумовлюють необхідність здійснення судом аналізу обставин в контексті можливої фіктивності правочину.

Відповідно до ст.ст. 202, 203 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ст.ст. 204, 209, 210 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

За змістом ст.ст. 626, 655 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.ст. 657, 658 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

З урахуванням змісту положень ст. 234 ЦК України, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, а у разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Визнання судом недійсним договору у зв`язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Крім того, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише удавано, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для створення враження повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Такий правовий висновок сформований у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.

У своїй правовій позиції по справі №6-2690цс16 від 09.08.2017 р. Верховний Суд України надав критерії для визнання правочину фіктивним та, зокрема, зазначив, що для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Отже, оскільки правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, відповідно до ст. 234 ЦК України правочин, який вчиняється без наміру створити будь-які наслідки, визнається судом недійсним і ЦК України у ст. ст. 234 називає такі правочини фіктивними.

У ст. 234 ЦК України не передбачено коло осіб, які мають право звертатися з позовом про визнання фіктивного правочину недійсним, тобто це можуть зробити сторона фіктивного правочину або інші заінтересовані особи.

Встановивши обставини справи та дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання спірного договору купівлі-продажу квартири недійсним, як такого що спрямований на уникнення виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості.

Спірний договір є договором купівлі-продажу, отже він є відплатним, а не договором дарування, тож з цієї точки зору сама форма договору відчуження майна не вказує на передачу права власності для уникнення виконання рішення суду про стягнення боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.02.2019 року ОСОБА_2 за власною заявою знята з реєстраційного обліку у кв. АДРЕСА_1 , що вказує на реальність укладеного договору та те, що його виконання відбулось.

Наведене загалом свідчить про реальність настання правових наслідків оспорюваного правочину.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 . здійснивши відчуження майна продовжує володіти та користуватися ним, тобто відсутні докази на підтвердження фіктивності правочину, як такого, що спрямований на уникнення виконання рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості.

Реальність настання правових наслідків за договором купівлі-продажу також підтверджується тим фактом, що відчуження відбулось на користь юридичної особи, а не на користь рідних чи близьких осіб відповідача, і відсутні будь-які дані які б свідчили про те, що ОСОБА_2 має будь-яке організаційно-розпорядче чи управлінське відношення до покупця квартири - юридичної особи. Отже, відсутні докази, які б вказували на те, що договір вчинений без наміру створення правових наслідків, що дії сторін договору були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно, з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, що вказує на відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним з вказаної підстави.

На думку суду доводи позивача про укладення договору купівлі-продажу з метою уникнення виконання рішення суду про стягнення заборгованості є припущеннями, однак згідно ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Стосовно посилань позивача на те, що спірний договір купівлі-продажу квартири має бути визнаний недійсним, як такий що порушує публічний порядок, поскільки вчинений під час існування обтяжень в межах виконавчих проваджень, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З матеріалів справи вбачається, що на виконанні Дніпровського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві знаходиться ВП №41901048 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 812759,82 грн. та ВП №44864144 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості в сумі 23895,28 грн.

За змістом ст. 4 ЦПК України та ст. 15 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ураховуючи положення наведених норм чинного законодавства України суд при вирішенні спору по суті не приймає до уваги посилання сторони позивача на наявність обтяжень квартири при вчиненні спірного договору в межах ВП №44864144, оскільки у вказаному виконавчому провадженні стягувачем є не позивач, а інша особа - ОСОБА_3 . Таким чином, застосовані обтяження в межах ВП №44864144 не стосуються прав та інтересів позивача при вирішенні даного спору, не можуть бути підставою для захисту прав та інтересів саме позивача, оскільки таке право на захист в межах ВП №44864144 належить не позивачу, а стягувачу за вказаним виконавчим провадженням - ОСОБА_3 .

Із матеріалів справи вбачається, що кв. АДРЕСА_1 з 2005 року та до часу її відчуження 26.02.2019 року перебувала в іпотеці третьої особи у справі - АТ «Укрсоцбанк».

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

За змістом ст. 7 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Якщо вимога за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання.

Згідно ст.ст. 9, 12 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним. Іпотека припиняється у разі реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону.

Відповідно до ст.ст. 33, 36 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як вбачається з матеріалів справи в межах ВП №41901048 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу, 07.02.2014 року було прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах суми звернення стягнення у розмірі 812759,82 грн.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 02.02.2016 року вирішено зняти арешт, який накладено в межах виконавчого провадження №41901048, з майна ОСОБА_2 : квартиру АДРЕСА_1 .

Постановою Дніпровського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 11.02.2019 року про арешт майна боржника в межах ВП №41901048 накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_2 .

Відповідно до положень ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження», Єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.

За змістом ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо під час розподілу грошових сум у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 45 цього Закону, стягнутої суми недостатньо для задоволення вимог стягувачів за виконавчими документами, кошти розподіляються виконавцем між стягувачами в такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна; 2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку із втратою годувальника; 3) у третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов`язані з трудовими правовідносинами; 4) у четверту чергу задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету; 5) у п`яту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги.

Згідно ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

За змістом ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження», для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо: 1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; 3) наявна письмова згода заставодержателя. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі.

У відповідності до положень ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

За змістом ст. 319 ЦПК України в редакції на час ухвалення рішення Апеляційним судом м. Києва від 02.02.2016 року, рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.

З огляду на те, що арешт з кв. АДРЕСА_1 в межах ВП 41901048 був знятий рішенням суду апеляційної інстанції, яке набрало законної сили з моменту його проголошення, тобто 02.02.2016 року, безпідставними на думку суду є посилання сторони позивача на невиконання цього рішення державним виконавцем, що вказує на чинність арешту, адже арешт знятий рішенням суду і саме з 02.02.2016 року такий арешт не має законної підстави.

Також, не заслуговують на увагу твердження позивача про те, що хоча арешт і був знятий рішенням суду, однак таким рішенням не знято заборону на відчуження майна, тому квартира все одно знаходилась під обтяженням заборони її відчуження. Таких посилань суд не приймає з огляду на те, що в даному випадку арешт нерухомого майна полягає у забороні його відчуження і тому зняття арешту з квартири передбачає і відсутність обмежень з заборони відчуження та наявність можливості її законного продажу.

Стосовно наявності іншої постанови в межах ВП №41901048 від 11.02.2019 року про арешт майна боржника, слід зазначити, що згідно всіх наявних в матеріалах справи Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, які датовані часом після дати вказаної постанови, зазначена постанова у вказаних реєстрах не значиться, підтвердження реального звернення її до виконання до часу відчуження квартири, тобто з 11.02.2019 по 26.02.2019 року відсутні.

Натомість, вивчивши витребувані за ухвалою суду матеріали нотаріальної справи на підставі яких було укладено спірний договір купівлі-продажу квартири, судом встановлено, що порядок відчуження квартири здійснений із дотриманням вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5. Зокрема, наявні документи про підтвердження права власності продавця на квартиру, наявна згода чоловіка продавця на відчуження нерухомості, за даними Інформаційної довідки по суб`єкту від 26.02.2019 року наявне обтяження на все нерухоме майно, окрім кв. АДРЕСА_1 , відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру Іпотек відсутні. За даними Інформаційної довідки по об`єкту нерухомості від 26.02.2019 року відсутні відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру Іпотек. Також на час укладення договору купівлі-продажу 26.02.2019 року інформація щодо продавця та покупця в Єдиному реєстрі боржників була відсутня.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, квартира перебувала в іпотеці АТ «Укрсоцбанк» та станом на час її відчуження борг позичальника перед банком складав 878875,10 доларів США, що станом на 26.02.2019 року було еквівалентно 23720838,90 грн.

Борг який має ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 становить 812759,82 грн.

Згідно висновку про вартість майна - кв. АДРЕСА_1 , станом на 11.12.2018 року ринкова (оціночна) вартість квартири, без урахування ПДВ, становить 3140000,00 грн.

Договірна ціна продажу об`єкта нерухомості за змістом спірного договору купівлі-продажу становила 2787957,00 грн. без ПДВ.

Поряд з цим, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Однак у даному випадку прийняті в межах ВП №41901048 постанови про арешт майна боржника відповідної мети арешту майна не могли забезпечити і відчуження квартири не порушує прав стягувача у ВП №41901048, поскільки іпотекодержатель має першочергове право переважно перед іншими кредиторами на задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна.

При вчиненні спірного договору була наявна згода іпотекодержателя на укладення цього договору, оскільки перед укладення договору іпотека була припинена за заявою представника кредитора, що сторонами спору не заперечується.

Також приймаючи рішення про відмову у позові суд приймає до уваги, що згідно вимог Закону України «Про виконавче провадження» у перчу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна, при цьому вимоги позивачки щодо стягнення боргу до першої черги не належать, і в даному випадку права першої черги задоволення вимог за рахунок іпотечного майна належали банку, як іпотекодержателю.

Вимоги за наступними чергами задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. Однак, з огляду на суму боргу перед позивачем (812759,82 грн.), суму боргу перед банком (23720838,90 грн.), оціночну вартість квартири (3140000,00 грн.) та договірну вартість квартири (2787957,00 грн.), вимоги позивача про стягнення боргу не могли бути задоволені за рахунок іпотечного майна при його примусовій реалізації навіть частково.

Крім того, згідно вимог Закону України «Про виконавче провадження» на квартиру, що перебувала в іпотеці банку не могло бути звернуто стягнення для задоволення вимог позивача, поскільки право іпотеки банку виникло раніше ніж рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості, а вартість предмету іпотеки є набагато меншою ніж сума заборгованості ОСОБА_2 перед АТ «Укрсоцбанк». Також, сама третя особа у справі зазначає, що за жодних обставин не надала б своєї письмової згоди на задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем, за рахунок об`єкта іпотеки.

Наведене свідчить, що спірним договором купівлі-продажу квартири не порушено прав та інтересів позивача в межах виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на її користь заборгованості, що здійснюється у ВП №41901048.

Оскільки суд прийшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу, відсутні і правові підстави щодо задоволення позову в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, враховуючи, що такі вимоги є похідними від вимог про визнання договору недійсним та їх задоволення залежить від вирішення питання щодо основної вимоги.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 15, 202, 203, 204, 209, 210, 215, 228, 234, 626, 655, 657, 658 ЦК України, Законами України «Про іпотеку», «Про нотаріат», «Про виконавче провадження», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», діє від свого імені та в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду «Аквілон», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малаховська Ірина Валентинівна, третя особа: Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та скасування рішення про державну реєстрацію - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12.06.2019 року та зняти заборону Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Будівельні проекти», діє від свого імені та в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду «Аквілон» та будь-яким іншим юридичним та фізичним особам, у тому числі державним реєстраторам, вчиняти будь-які дії щодо відчуження та/або обтяження квартири загальною площею 159,8 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1774002880000 та дії, пов`язані з державною реєстрацією (перереєстрацією) прав на вказане нерухоме майно (внесення будь-яких відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 01.11.2019 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Будівельні проекти» діє від свого імені та в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду «Аквілон» (01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, 52, код ЄДРПОУ 34764782);

Відповідач - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малаховська Ірина Валентинівна ( АДРЕСА_9 );

Третя особа - Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 00039019).

Суддя -