Рішення № 8537786, 05.11.2009, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"05" листопада 2009 р. Справа № 9/222-09          

За позовом Державної організації «Київський воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін ДСВГРС МНС України

До Закритого акціонерного товариства «Оцелот»

Про стягнення 17503,34 грн.

Суддя Сокуренко Л.В.

Представники:

Позивача –Гончаренко Н.К., дов. № 229/10-12 від 04.11.2009 року;

Відповідача –Косенко Т.В., дов. №22/10-09Д від 22.10.2009 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Київської області передані позовні вимоги Державної організації «Київський воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін ДСВГРС МНС України (далі –позивач) до Закритого акціонерного товариства «Оцелот»(далі –відповідач) про стягнення заборгованості за Договором на постійне та обов’язкове аварійно-рятувальне обслуговування об’єктів ЗАТ «Оцелот»№ 3/2007 від 20 березня 2007 року в сумі 17503,34 грн., з яких 13416,67 грн. - сума основного боргу, 1550,92 грн. - пені, 1596,58 грн. - збитків від інфляції, 936,17 грн. - штрафу.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов Договору на постійне та обов’язкове аварійно-рятувальне обслуговування об’єктів ЗАТ «Оцелот»№ 3/2007 від 20 березня 2007 року в частині виплати позивачеві передбаченої умовами зазначеного договору винагороди за постійне та обов’язкове аварійно-рятувальне обслуговування відповідача, у зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 17503,34 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.09.2009 року порушено провадження у справі № 9/222-09 та призначено її розгляд на 06.10.2009 року. В цій Ухвалі було допущено описку, а саме, в резолютивній частині ухвали було не вірно вказано дату призначення розгляду справи - 06.10.2009 року, тоді як вірна назва - 22.10.2009 року. Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.09.2009 року було внесено виправлення до резолютивної частини Ухвали Господарського суду Київської області від 14.09.2009 року щодо дати розгляду справи. Копію ухвали було надіслано сторонам по справі.

Представник відповідача в судове засідання 22.10.2009 року надав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти заявлених позивачем вимог, посилаючись на те, що на момент судового розгляду відповідач повністю розрахувався з позивачем, тобто, погасив суму основного боргу у розмірі 13416,67 грн. На підтвердження зазначеного представник відповідача надав виписки з банку та платіжні доручення.

Крім того, в судовому засіданні представник відповідача наголосив, що відповідач не визнає суму штрафу, нараховану позивачем, оскільки вважає, що застосування до відповідача за порушення зобов’язання одночасно пені та штрафу є подвійним притягненням відповідача до цивільно-правової відповідальності, що суперечить положенням Конституції України.

Також, в судовому засіданні 22.10.2009 року представник відповідача звернувся до суду з проханням відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог щодо стягнення з відповідача нарахованих позивачем сум пені, штрафу, збитків від інфляції, в зв’язку з тим, що на момент розгляду справи у суді відповідач сплатив основну суму боргу.

Представник позивача, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання 22.10.2009 року не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, документів, витребуваних ухвалою суду від 14.09.2009 року не надав. В зв’язку з нез’явленням в засідання представника позивача, ухвалою Господарського суду Київської області від 22.10.2009 року розгляд справи було відкладено на 05.11.2009 року.

В судовому засіданні 05.11.2009 року представник позивача підтвердив здійснену відповідачем оплату в частині суми основного боргу у розмірі 13416,67 грн. В частині стягнення з відповідача штрафу, пені та збитків від інфляції представник відповідача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача повторно звернувся до суду з проханням відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог щодо стягнення з відповідача нарахованих позивачем сум пені, штрафу та збитків від інфляції.

У судовому засіданні 05.11.2009 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд,-

ВСТАНОВИВ:

20.03.2007 р. між позивачем (за договором - ДП «Київський ВГРЗ») та відповідачем (за договором - Об’єкт) було укладено Договір на постійне та обов’язкове аварійно-рятувальне обслуговування об’єктів ЗАТ «Оцелот» № 3/2007 від 20.03.2007 року (далі –Договір).

Згідно п.п.1.1. Договору, ДП «Київський ВГРЗ»організовує цілодобове функціонування своїх підпорядкованих формувань у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайних ситуацій або загрози їх виникнення, забезпечує їх залучення і організацію виконання аварійно-рятувальних робіт та заходів, спрямованих на запобігання та профілактику виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до п.2.1. Договору, ДП «Київський ВГРЗ»зобов’язаний забезпечувати належний рівень постійної готовності підпорядкованих підрозділів до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайних ситуацій або загрози їх виникнення у кількості оперативних одиниць, згідно з нормативом виїзду на Об’єкт, що встановлюється планом реагування на надзвичайні ситуації.

В свою чергу, згідно із п.3.13. Об’єкт зобов’язаний оплачувати, відповідно до умов Договору, постійне та обов’язкове обслуговування ДП «Київський ВГРЗ»Об’єкта.

Відповідно до п.4.2. Договору, плата за постійне та обов’язкове обслуговування ДП «Київський ВГРЗ»Об’єкта, згідно з цим Договором та наданим рахунком, здійснюється щомісячним перерахуванням 1/12 від суми Договору в строк до 10 числа місяця, що слідує за звітним. Сума Договору складає 30000,00 гривень на рік. Ця сума встановлена сторонами на основі розрахунку (кошторису), що додається до Договору (п.4.1. Договору).

Додатковою угодою №1 від 30.05.2008 року до Договору, сторони (позивач та відповідач) домовилися продовжити строк дії Договору з 01.06.2008 року до 01.06.2009 року, а також додали до Договору п.6.6., яким передбачили можливість автоматичної пролонгації строку дії Договору на наступні строки на тих же умовах.

Позивач виконав свої зобов’язання за Договором в повному обсязі, що підтверджується підписаними позивачем та відповідачем і скріпленими їх печатками актами виконання умов Договору за період з 01.11.2008 року по 31.03.2009 року.

В указаний період і на момент судового розгляду відповідач не заявляв позивачеві жодних претензій щодо якості наданих послуг.

У відповідності до листа відповідача вих.№9 від 12.03.2009 року та у зв’язку із закінченням строку дії Договору, Наказом позивача №41 від 26.05.2009 року з 12.04.2009 року було зупинено аварійно-рятувальне обслуговування об’єкта відповідача.

За ствердженням позивача, що також не спростовується відповідачем, відповідач не виконав свої зобов’язання за Договором та не сплатив позивачеві своєчасно та в повному обсязі кошти за надані позивачем по Договору у період з 01.11.2008 року по 16.03.2009 року послуги. У зв’язку із чим 23.03.2009 року позивач направив на адресу відповідача претензію (вих. № 64/10-12 від 23.03.2009 року) з вимогою погасити існуючий на момент написання претензії борг.

26.05.2009 року відповідач надав позивачеві відповідь на претензію (вих. №1-26-05/2009) в якій станом на 26.05.2009 року визнав наявність заборгованості перед позивачем за послуги надані у період з 01.11.2008 року по 12.04.2009 року у розмірі 13500 грн. і просив відстрочити її сплату до 01.07.2009 року.

Станом на день розгляду спору, відповідач здійснив повну оплату послуг позивача на суму 13416, 67 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3678 від 15.09.2009 р. на суму 2500, 00 грн., платіжним дорученням № 3693 від 29.09.2009 р. на суму 2500, 00 грн., платіжним дорученням № 3698 від 08.10.2009 р. на суму 5916, 67 грн та випискою з банку щодо оплати 01.10.2009 р. на суму 2500, 00 грн.

Відповідно до п.1-1 ст. 80 ГПК України, Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет позову.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основної суми боргу у розмірі 13416, 67 грн. підлягають припиненню.

Позивач нарахував відповідачу за прострочення виконання зобов’язання за Договором у період з 01.11.2008 року по 12.04.2009 року пеню в розмірі 1550,92 грн., збитки від інфляції в сумі 1596,58 грн. та 936,17 грн. штрафу.

При вирішенні спору судом враховано, що відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) суб’єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ.

Згідно ч.1, ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) зобов'язання для фізичних та юридичних осіб виникають внаслідок вчинення ними дій, передбачених ЦКУ, зокрема, шляхом укладення договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦКУ).

В даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між останніми Договір предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був, у господарського суду відсутні будь-які підстави вважати зазначену угоду недійсною чи неукладеною.

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч.1 ст.509 ЦКУ, ч.1 ст.173 ГКУ).

Згідно ч.1 ст.526 ЦКУ та ч.1 ст.193 ГКУ, зобов’язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства України.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не передбачено самим договором або законом (ст.525 ЦКУ).

Ч.1 ст.527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.530 ЦКУ, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, належать до правовідносин з надання послуг.

У відповідності до ч.1 ст.903 ЦКУ, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 614 ЦКУ, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відсутність своєї вини доводить особа, що порушила зобов’язання.

Згідно досліджених судом матеріалів справи відповідач в строки, встановлені Договором, не сплатив позивачеві вартість наданих послуг. Відповідач виконав свій обов’язок по Договору щодо оплати наданих послуг лише після звернення позивача з позовом до суду.

Згідно п.7.1. Договору, за невиконання чи неналежне виконання умов Договору сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України. Це положення закріплене сторонами і у п.5.1. Договору.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦКУ, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Згідно з наданими позивачем розрахунками, відповідачу, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦКУ, нараховані 1596,58 грн. збитків від інфляції.

Розглянувши позовні вимоги щодо стягнення суми збитків від інфляції суд встановив, що позивач допустився помилки при проведенні розрахунків.

Відповідно до роз’яснення ВАСУ від 12.05.1999 року № 02-5/223 «Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції»та листа Верховного суду України від 03.04.1997 року № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», збитки від інфляції розраховуються за наступною формулою:

Сз = (Сб х Іс)/100%, де

Сз - сума боргу з урахуванням індексу інфляції;

Сб –сума боргу;

Іс –загальний індекс інфляції за період прострочення.

Для визначення загального індексу інфляції за період прострочення (Іс) потрібно індекси інфляції місяців, які входять до періоду прострочення, перемножити між собою. Місячні індекси інфляції розраховуються Державним комітетом статистики України і публікуються, зокрема, у газеті «Урядовий кур’єр», та розміщуються на офіційному сайті комітету. Згідно зі статтями 19, 21 і 22 Закону України «Про інформацію»вони є офіційними і можуть використовуватись для визначення розміру завданих збитків.

Відповідно до листа Верховного суду України № 62-97 р від 03.04.1997 року, якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, то вона індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Індекс інфляції нараховується на суму заборгованості за кожен повний місяць без урахування індексу інфляції нарахованого за попередній місяць. Період прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання: з 10.12.2008 року до 09.09.2009 року (дата написання позовної заяви). Індекс інфляції на суму боргу за вересень 2009 року, як за неповний місяць, не підлягає нарахуванню.

Для розрахунку потрібно застосувати наступні величини індексів інфляції: грудень - 102,1; січень - 102,9; лютий - 101,5; березень - 101,4; квітень - 100,9; травень - 100,5; червень - 101,1; липень - 99,9; серпень - 99,8.

Іс = 102,1 х 102,9 х 101,5 х 101,4 х 100,9 х 100,5 х 101,1 х 99,9 х 99,8 = 110,5 %

Сз = (13416,67 грн. х 110,5 %) /100 % = 14825,42 грн.

Сума збитків від інфляції = Сз –Сб = 14825,42 - 13416,67 = 1408,75 грн.

Позовні вимоги в цій частині представником позивача не уточнювались, обґрунтування наданого розрахунку індексу інфляції не надавались.

У відповідності до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення збитків від інфляції підлягають частковому задоволенню за розрахунком суду у розмірі 1408,75 грн.

Відповідно до ч.1 ст.610 ЦКУ порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно п.п.3 та 4 ч.1 ст.611 ЦКУ у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Штрафними санкціями у ГКУ визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст.230 ГКУ). Тобто, у розумінні ГКУ штраф є окремою господарською санкцією і не входить до поняття «неустойка».

Відповідач та позивач є учасниками відносин у сфері господарювання (ч.1 ст.2 ГКУ).

Відповідно до ч.1 ст.193 ГКУ, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ.

Ч.2 ст.231 ГКУ передбачено особливі розміри штрафних санкцій, які мають застосовуватися у разі, якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов’язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту. В наведених випадках штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, зокрема, у наступних розмірах: за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Сторони не передбачили у Договорі сплати штрафних санкцій та не визначили їх розміру.

Згідно з ч.1 ст.173 ГКУ, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГКУ, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію, тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Суд зазначає, що умовою для застосування штрафних санкції, передбачених ч.2 ст.231 ГКУ, є віднесення хоча б однієї із сторін зобов’язання до суб’єктів господарювання, що належать до державного сектора економіки, або пов’язаність порушення з виконанням державного контракту, або фінансування виконання зобов’язання за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Відповідно до ч.2 ст.22 ГКУ, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Крім того, згідно з п.1 Методики визначення питомої ваги державного сектору в економіці, затвердженої Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Державного комітету статистики України, Фонду державного майна України №307/375/1963 від 04.11.2003 року, до суб’єктів господарювання державного сектору економіки належать: суб’єкти, які діють на основі виключно державної власності; суб’єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує 50 відсотків; суб’єкти, діяльність яких з питань, що належать до компетенції загальних зборів, безпосередньо або опосередковано контролюється державою.

З наявних в матеріалах справи установчих документів позивача вбачається, що позивач є державним підприємством, форма власності –державна.

Більш того, в п.9, п.40 Статуту позивача зазначено, що позивач за організаційно-правовою формою діяльності є державною організацією і заснований на державній власності, закріпленій за ним на правах оперативного управління. Діяльність його не є підприємницькою і не ставить за мету отримання прибутку

У визначенні ст.73 ГКУ позивач відноситься до державних унітарних підприємств.

Отже, у даній справі може бути застосована до відповідача за порушення господарського зобов’язання відповідальність, передбачена ч.2 ст.231 ГКУ.

При цьому, суд уважно розглянув доводи відповідача про неможливість одночасного застосування штрафу і пені за одне й те саме правопорушення (ст. 61 Конституції України).

Відповідно до ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Під юридичною відповідальністю розуміють передбачені нормами права обов’язки суб’єкта правопорушення зазнавати несприятливі наслідки.

Залежно від галузевої приналежності юридичних норм розрізняють такі види юридичної відповідальності - кримінальну, адміністративну, цивільну, дисциплінарну, тощо.

В свою чергу кожен вид юридичної відповідальності містить свої підвиди відповідальності (форми впливу), зокрема, цивільним законодавством (ст. 611 ЦКУ) передбачена можливість одночасного застосування до суб’єкта правопорушення таких наслідків у разі порушення зобов’язання: сплата неустойки, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, тощо.

Тобто, зміст статті 61 Конституції України у контексті цивільної відповідальності зводиться до того, що до суб’єкта правопорушення за одне й те саме правопорушення не може бути двічі застосована цивільна відповідальність (тобто, двічі один із її підвидів).

Згідно із позовом позивач не просить двічі притягнути відповідача до цивільної відповідальності, тобто, до одного і того ж її підвиду. Позивач просить застосувати цивільно-правову відповідальність один раз, але у вигляді пені та штрафу, що прямо передбачено ч.2 ст.231 ГКУ за порушення господарського зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки

Ст.546 ЦКУ передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Тобто як штрафом, так і пенею, а не виключно одним із цих засобів.

Ст.611 ЦКУ передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Тобто, сплата і пені, і штрафів, якщо вони передбачені законом або договором.

Відповідно до ч.2 ст.549 ЦКУ, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, у тому числі грошового.

Згідно ч.2 ст.549 ЦКУ, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Суд здійснив перерахунок розміру пені та штрафу, нарахованих позивачем, і дійшов до висновку про правильність їх нарахування.

Отже, з урахуванням викладеного та наявних у справі доказів, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення суми пені та штрафу у розмірах, передбачених у позовній заяві, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.

Частиною 3 ст. 80 ГПК України встановлено, що про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських втрат, про повернення державного мита з бюджету, а також можуть бути розв’язані питання про стягнення штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу.

Оскільки у вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що відповідно до п. 3 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито»останнє підлягає поверненню позивачеві тільки у випадках припинення провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 статті 80 ГПК України та, враховуючи оплату відповідачем боргу після подання позову до суду та порушення провадження у справі, то державне мито у сумі 175, 47 грн. та 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Оцелот»(08600, Київська область, м. Васильків, вул. Соборна, буд.72, код 31295535, р/р 2600447010064 в Подільській філії ВАТ КБ «Хрещатик», МФО 380139, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Державної організації «Київський воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін ДСВГРС МНС України (03069, м. Київ, вул. Кіровоградська, буд. 19, код 33630478, р/р 260031011730478 в Київській регіональній дирекції «Райффайзен Банк Аваль»м. Київ, МФО 322904) - 1408,75 грн. збитків від інфляції, 1550, 92 грн. - пені, 936, 17 грн. –штрафу та судові витрати: 175,47 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В частині стягнення 14695,93 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя           Л.В. Сокуренко

Дата підписання рішення: 13.11.2009 року

Суддя