Рішення № 8532046, 24.09.2009, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"24" вересня 2009 р. Справа № 6/194-09

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого суддіМаляренка А.В.

при секретаріПоліщук О.Д.

розглянувши справу № 6/194-09

за позовом Київського транспортного прокурора в інтересах Міністерства транспорту та звязку України в особі Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс», м. Київ

до відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, смт. Чабани

про стягнення 45 164,68 грн.

Представники сторін:

від прокуратури: Димитрієва О.І. (посвідчення № 260 від 28.10.2008 р.)

від позивача: Шкарупа О.В. (довіреність № 1/02-04-232 від 10.03.2009 р.)

від відповідача: не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Київський транспортний прокурор в інтересах Міністерства транспорту та звязку України в особі Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс»(далі за текстом - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (далі за текстом відповідач) про стягнення 45164,68 грн., з яких 28582,67 грн. основного боргу, 1620,67 грн. пені, 624,09 інфляційних витрат, 132,84 грн. 3% річних, 1429,13 грн. штрафу, 12775,28 грн. - збитків.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.08.2009 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 24.09.2009 року.

Позовні вимоги ґрунтуються на умовах Договору № 124 ДПУ 2007 про надання послуг від 03.12.2007 року. Представник прокуратури та позивача позовні вимоги підтримали, з підстав викладених у позовній заяві та просили суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, вимоги ухвали господарського суду Київської області про порушення провадження у справі не виконав, відзив на позов не надав про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином (у справі наявне поштове повідомлення про вручення).

Враховуючи, що відповідачу була направлена кореспонденція про час та місце розгляду справи рекомендованим відправленням на якому є відмітка про вручення, суд дійшов висновку, що відповідач був повідомлені належним чином. Оскільки, неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані представниками позивача документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

Київською транспортною прокуратурою проведено перевірку за зверненням українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс»з приводу повернення заборгованості за договором надання послуг.

Між Українським державним підприємством «Укрінтеравтосервіс»(Виконавець) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (Замовник) 03.12.2007 року був укладений договір №124 ДПУ 2007 про надання послуг, згідно якого підприємство надало відповідачу послуги з повернення експозиції товару та його зберіганню за адресою: м. Київ, проспект Науки, 57.

Відповідно до п. 1.1. Договору позивач наявними у нього приміщеннями, територіями та працівниками надає відповідачу послуги з проведення експозиції товару, вказаного у п. 1.2. даного договору, його зберігання в період експозиції, вивчення попиту на Товар та залучення клієнтів для його реалізації, а відповідач оплачує надані позивачем послуги. Згідно п. 1.2. договору обєктом експозиції в цьому договорі є: 20 (двадцять) легкових автомобілів (далі Товар).

Згідно п. 1.3. договору вказані послуги надаються за адресою: 03083, м. Київ, проспект Науки, 57 з використанням приміщень 1, 2, 3 зазначених у план схемі (додаток 1), що є невідємною частиною даного договору.

З доказів по справі вбачається, що позивач свої зобов'язання перед відповідачем виконав в повному обсязі. Будь-яких претензій щодо наданих послуг відповідач не пред'являв, надані послуги прийняв, вартість не заперечував. Доказами того, що послуги були надані і прийняті відповідачем є звіт за результатами боти відділу охорони підприємства, згідно якого в січні 2009 року на експозиції перебувало 780 автомобілів; в лютому 2009 року - 230 автомобілів; березні 2009 року - 108 автомобілів та в квітні 2009 року - 1 автомобіль.

Відповідач належним чином виконував взяті на себе зобов'язання по договору, але починаючи з 2009 року відповідач почав ухилятися від отримання та підписання актів надання послуг і відповідно не здійснював їх оплату.

Відповідно до п. 3.1. Договору за надані послуги з проведення експозиції автомобілів відповідач сплачує позивачу суму 8840,00 грн. за один місяць.

Сума заборгованості за договором № 124 ДПУ-2007 від 03.12.2007 року, станом на 20.05.2009 року становить: за січень 2009 року 8 840,00 гривен; за лютий 2009 року 8 840,00 гривен; за березень 8 840,00 гривен; з 01.04.2009 року по 07.04.2009 року 2 062,67 гривен.

Оскільки відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання не оплачував надані йому послуги, позивач в порядку досудового врегулювання спору звернулося до відповідача з листами №1/02-04-190 від 27.02.2009 року, №1/02-04-292 від 25.03.2009 року та №1/02-04-319 від 01.04.2009 року, щодо порушених прав підприємства та необхідності їх відновлення шляхом погашення виниклої заборгованості. В свою чергу, відповідач залишив дані листи без задоволення.

З 07.04.2009 року відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання договору, не здійснював жодних дій по належному виконанню взятих на себе договірних зобов'язань, в частині надання товару для проведення експозиції, що підтверджується адресованим на адресу підприємства листом відповідача, від 07.04.2009 року.

Таким чином, судом встановлено, що в наслідок невиконання договірних зобов'язань щодо внесення плати за надані послуги, за період з 01.01.2009 року до 07.04.2009 року, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 20.05.2009 року складає 28 582,67 гривен, що підтверджується матеріалами справи.

Крім того, відповідач своїм листом вих. №53 від 31.03.2009 року визнав частину основного боргу, у розмірі 26 520,00 гривен, що відповідає періоду нарахування з 01.01.2009 року по 31.03.2009 року, але не оплатив.

Розглядаючи спір по суті, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З доказів по справі вбачається, що позивач виконав свої зобовязання належним чином, претензій щодо якості від відповідача не надходило.

Позивач на адресу відповідача направляв претензію № 1/02-04-292 від 25.03.2009 року з вимогою оплатити фінансові зобовязання, яка залишена без відповіді та задоволення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Відповідач у судове засідання не зявився, контррозрахунок, докази оплати боргу суду не надав. Отже, факт порушення відповідачем договірних зобовязань судом встановлений та по суті не оспорений відповідачем.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача основної суми заборгованості у розмірі 28 582,67 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором, позивач просить суд стягнути з останнього пеню в сумі 1 620,67 грн.

Відповідно до п. 5.4 за прострочення термінів оплати відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен прострочений день. За розрахунком позивача, який знаходиться в матеріалах справи пеня за період з 10.02.2009 року по 20.05.2009 року становить - 1620,67 грн.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 55 ГПК України, суд перевірив правильність нарахування пені за заявлений позивачем період. Розрахунок позивача відповідає вимогам законодавства та обставинам справи та підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі 1620,67 грн.

Крім того, у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором, позивач просить суд стягнути з останнього індексу інфляції у сумі 624,09 грн. та три проценти річних 132,84 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 55 ГПК України, суд перевірив правильність нарахування індексу інфляції та 3% річних за заявлений позивачем період. Отже, вимоги щодо стягнення з відповідача індексу інфляції та трьох процентів річних є правомірними, відповідають вимогам законодавства та обставинам справи тому підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Крім того, позивач на підставі п. 13 постанови Ради Міністрів СРСР «Про впорядкування системи економічних (майнових) санкцій, що застосовуються до підприємств, установ і організацій»№929 від 30.07.1988 року, за ухилення від оплати виконаних робіт платник виплачує відповідному підприємству штраф у розмірі 5% суми, від оплати якої він відмовився (ухилився), розмір штрафу за розрахунком позивача складає 1 429,13 грн.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Пункт 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (штрафу, пені).

Отже, майнова відповідальність за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання, тобто зобов'язання, в силу якого боржник зобов'язаний сплатити певну грошову суму за будь-якою цивільно-правовою угодою, настає відповідно до закону чи договору у вигляді неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 67, ч. 4 ст. 179 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Оскільки в договорі сторони такий вид відповідальності як штраф не передбачили, а з матеріалів справи не вбачається, що між позивачем та відповідачем вчинений письмовий правочин щодо відповідальності останнього за невиконання грошового зобовязання у вигляді штрафу, та будь-яких інших доказів на підтвердження зазначених обставин позивач не навів, суд вважає, що вимога про стягнення 1 429,13 грн. штрафу задоволенню не підлягає.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача збитки, що виражаються у вигляді не отриманих доходів.

Позивач посилається на п. 7.4 договору яким передбачено, що розірвання договору можливе лише за взаємною домовленістю сторін з відшкодуванням реальних збитків сторонам завданих розірванням. Даним пунктом встановлено заборону на розірвання договору в односторонньому порядку.

Відповідно до ст. 623 ЦК України встановлено, що боржник який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Частиною 5 ст. 225 ГК України встановлено, що сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами.

Статтею 220 Господарського кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Відповідно до ст. 22 ЦК збитками є втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Водночас сума збитків 12 775,28 грн., яку просить стягнути позивач не доведена останнім. Позивач не надав жодних доказів того факту яким чином він поніс збитки. І як наслідок, визначена позивачем сума не отриманого доходу у розмірі 12 775,28 грн. не може розглядатися судом як збитки завдані позивачеві внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) відповідача, оскільки позивачем не доведено того факту, що саме неправомірні дії (бездіяльність) відповідача унеможливлювали отримати позивачем доходів саме у розмірі 12 775,28 грн.

Обовязок доказування відповідно до п. 4 частини третьої ст.129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який мав довести наявність таких обставин, на підставі яких ним заявлені позовні вимоги.

Зокрема, відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

За наведених обставин, доводи позивача викладені в позовній заяві господарський суд вважає непереконливими, оскільки наявні в матеріалах справи докази та встановлені на їх підставі обставини справи не підтверджують сукупність необхідних складових для притягнення відповідача до цивільної відповідальності, і відповідно для задоволення позовної вимоги про стягнення спричинених збитків у розмірі 12775,28 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, всього у розмірі 30960,27 грн., з яких 28 582,67 грн. - основний борг, 1 620,67 грн. - пеня, 624,09 грн. - інфляційні втрати та 132,84 грн. - три відсотки річних. В задоволенні 1429,13 грн. штрафу та 12775,28 грн. - збитків суд відмовляє.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та витрати на забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, ст.ст. 11, 22, 202, 509, 525, 526, 547, 623, 625, 626 ЦК України, ст. 193, 230 ГК України та ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 55, 75, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (08162, Київська область, Києво АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_2, в філії «Центральне РУ «ВАТ «Банк Фінанси та Кредит», МФО 300937, ІПН НОМЕР_1, Свідоцтво №469664) на користь Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс»(03083, м. Київ, проспект Науки, буд. 57, код ЄДРПОУ 21536845; р/р 26006448 в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335) 28582,67 грн. основного боргу, 1 620,67 грн. - пені, 624,09 грн. - інфляційних втрат та 132,84 грн. - три відсотки річних.

3. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (08162, Київська область, Києво АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_2, в філії «Центральне РУ «ВАТ «Банк Фінанси та Кредит», МФО 300937, ІПН НОМЕР_1, Свідоцтво №469664) в доход Державного бюджету України (№ рахунку - 31118095700001, Банк ГУ ДКУ у Київській області, отримувач ГУ ДКУ у Київській області, МФО 821018, код ЄДРПОУ 24074109, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095) 309,60 грн. державного мита.

4. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (08162, Київська область, Києво АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_2, в філії «Центральне РУ «ВАТ «Банк Фінанси та Кредит», МФО 300937, ІПН НОМЕР_1, Свідоцтво №469664) в доход Державного бюджету України (№ рахунку - 31211259700001, Банк ГУ ДКУ у Київській області, отримувач ГУ ДКУ у Київській області, МФО 821018, код ЄДРПОУ 24074109, код бюджетної класифікації 22050000) 161,77 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. В задоволені решти позовних вимог на суму 14 204,41 грн. відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя