Рішення № 8522022, 22.03.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2010 р. Справа № 47/06-10

вх. № 094/5-47

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився;

відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Долина

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Інтермаркет", м. Харків

про стягнення 188749,03 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватний підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся з позовом щодо стягнення з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Інтермаркет" основної заборгованості у розмірі 170535,01 грн., пені у розмірі 12049,04 грн., 3% річних у розмірі 1505,86 грн., інфляційні втрати у розмірі 4659,12 грн., які виникли внаслідок несплати відповідачем отриманого товару на підставі договору поставки № ТП-005 від 02.01.2008 р. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, у вигляді сплаченого держмита у розмірі 1887,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Ухвалою заступника Голови господарського суду Харківської області від 17 лютого 2010 року продовжено строк розгляду справи на один місяць до 12 квітня 2010 року.

Представник позивача у судове засідання не з"явився.

Представник відповідача у судове засідання не з"явився, свого повноважного представника не направив, про дату та час був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення ухвали господарського суду, але відзив на позов та витребувані судом документи не надав.

Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи господарським судом встановлено,що 02 січня 2008 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено договір № ТГТ-005 на поставку товару молочної продукції.

Відповідно до умов вищевказаного договору позивач (постачальник) зобов'язується на умовах та у порядку, визначених цим договором, систематично поставляти покупцю визначений цим договором товар, а відповідач (покупець) зобов'язується на умовах та в порядку, визначеним цим договором, прийняти названий товар та оплатити його.

Позивач свої зобов'язання згідно договору виконав у повному обсязі та належним чином, а саме поставив відповідачу товар на загальну суму 170874,63 грн., що підтверджується видатковими накладними: №МО-0002037 від 14 жовтня 2008р. на суму 1 136,40 грн., №МО-0002078 від 18 жовтня 2008р. на суму 988,80 грн., №МО-0002096 від 21 жовтня 2009р. на суму 4 839,00 грн., №МО-0002146 від 25 жовтня 2008р. на суму 1506,00 грн., №МО-0002162 від 28 жовтня 2008р. на суму 3 472,76 грн., №МО-0002211 від 01 листопада 2008р. на суму 3 556,67 грн., №МО-0002227 від 04 листопада 2008р. на суму 3 580,57 грн., №МО-0002286 від 08 листопада 2008р. на суму 4 352,60 грн., №МО-0002308 від 11 листопада 2008р. на суму 2 352,46 грн., №МО-О002358 від 15 листопада 2008р. на суму 3 887,17 грн., №МО-0002382 від 18 листопада 2008р. на суму 1 201,26 грн., №МО-0002424 від 21 листопада 2008р. на суму 9 001,18 грн., №МО-0002457 від 25 листопада 2008р. на суму 1 353,50 грн., №МО-0002520 від 02 грудня 2008р. на суму 815,84 грн., №МО-0002586 від 06 грудня 2008р. на суму 12 478,92 грн., №МО-0002602 від 09 грудня 2008р. на суму 3 821,29 грн., №МО-0002661 від 13 грудня 2008р. на суму 7 159,77 грн., №МО-000267І від 16 грудня 2008р. на суму 6 159,20 грн., №МО-0002734 від 23 грудня 2008р. на суму 9 026,42 грн., №МО-0002791 від 27 грудня 2008р. на суму 2 906,83 грн., №МО-0002800 від 30 грудня 2008р. на суму 7 508,06грн., №МО-00000І4 від 05 січня 2009р. на суму 7 304,51 грн., №МО-0000027 від ІЗ січня 2009р. на суму 1 104,00 грн., №МО-0000046 від 13 січня 2009р. на суму 225,00 грн., №МО-0000086 від 17 січня 2009р. на 1 270,80 грн., №МО-0000096 від 17 січня 2009р. на суму 5 554,74 грн., №МО-0000104 від 20 січня 2009р. на суму 3 101,04 грн., №МО-0000175 від 24 січня 2009р. на суму 4 047,67 грн., №МО-0000183 від 24 січня 2009р. на суму 13 079,36 грн., №МО-0000201 від 27 січня 2009р. на суму 464,40 грн., №МО-0000261 від 31 січня 2009р. на суму 1 576,32 грн., №МО-0000285 від 03 лютого 2009р. на суму 2 077,55 грн., №МО-0000349 від 07 лютого 2009р. на суму12 830,51 грн., №МО-0000373 від 10 лютого 2009р. на суму 2 524,70 грн., №МО-0000429 від 14 лютого 2009р. на сум 2 391,12 грн., №МО-0000444 від 17 лютого 2009р. на суму 3 294,46 грн., №МО-0000502 від 21 лютого 2009р. на суму 3 643,02 грн., №МО-0000520 від 24 лютого 2009р. на суму 7 059,63 грн., №МО-0000579 від 28 лютого 2009р. на суму 2 833,92 грн., №МО-0000588 від 03 березня 2009р. на 4 897,58 грн., №МО-0000669 від 10 березня 2009р. на суму 489,60 грн.

Відповідач отримав товар, але оплатив лише частково в розмірі 339,62 грн., унаслідок чого виникла заборгованість у сумі 170 535,01 грн.

20 травня 2009 року позивачем направлено на адресу відповідача претензію №10, з вимогою ліквідувати заборгованість, але відповідач на претензію не відреагував та суму боргу не сплатив.

28 грудня 2009 року позивачем вдруге направлено на адресу відповідача претензію №36, з вимогою ліквідувати заборгованість, але відповідач на претензію не відреагував та суму боргу не сплатив.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 170 535,01 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь пеню у розмірі 12 049,04 грн., 3% річних у розмірі 1 505,86 грн. та інфляційні втрати у розмірі 4659,12 грн.,

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

          Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

          Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування пені, інфляційних втрат і та 3% річних суд приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 1 887,50 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 625 Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгова компанія „ІНТЕРМАРКЕТ" (61001, м. Харків, проспект Гагаріна, буд. 7, кім. 1, Червонозаводський район, р/р 2600900601403 в ЛФ „Укрексімбанк" м. Львів, МФО 325718, ЄДРПОУ 13827416, ІПН 138274113040, св. №17829966) на користь Приватного підприємця ОСОБА_1 (77500, Івано-Франківська область, Долинський район, м. Долина, вул. Заозерна, 4, р/р 26003052501328 в ІФФ КБ „Приватбанк", МФО 336677, Ідентифікаційний номер НОМЕР_1, свідоцтво платника ПДВ №65931925) - 170 535,01 грн. основного боргу, пеню в розмірі 12 049,04 грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі - 1 505,86 грн., інфляційні втрати в розмірі - 4 659,12 грн., державне мито в сумі 1 887,50 грн., та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Справа №47/06-10

Повний текст рішення підписано 23 березня 2010 року.