Рішення № 8521816, 16.03.2010, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" березня 2010 р.Справа № 17/10-126 Господарський суд Тернопільської області у складі

Судді Андрусик Н.О.

розглянув справу:

за позовом Гаражного кооперативу "Східний", м. Тернопіль

до відповідача: Тернопільської міської ради, м. Тернопіль

про визнання права власності

Представник від:

позивача: не з"явився

відповідача: Павловська М.В., довір. № 1868/01 від 10.10.07 р.

У розпочатому судовому засіданні сторони, що прибули в судове засідання, ознайомлені з правами та обов’язками сторони у процесі згідно ст. 22, 81-1 ГПК України.

За відсутністю клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Позивач - Гаражний кооператив "Східний", м. Тернопіль, звернувся до господарського суду Тернопільської області 26.01.2010р. позовом до Тернопільської міської ради, м. Тернопіль, про визнання права власності на майстерню електрика, загальною площею 27,3 кв.м. (складається з коридору, площею 2,4 м.кв., компресорної, площею 3,2 кв.м., майстерні, площею 4,9 кв.м., майстерні, площею 16,8 кв.м.) та на склад прибиральника території, загальною площею 15,1 кв.м. (складається з коридору, площею 4,7 кв.м. та складу, площею 10,4 кв.м.). Крім того, позивач просив суд зобов’язати відповідача видати свідоцтво про право власності на дане нерухоме майно.

Позов обґрунтовується копією листа управління квартирного обліку та нерухомого майна Тернопільської міської ради №1688 від 10.09.09р.; листом №49 від 27.08.09р.; ухвалою господарського суду Тернопільської області у справі №14/74-1209 від 29.07.09р.; Статутними документами кооперативу; копією Державного акту на право постійного користування землею І-ТР № 002224 від 12.01.1998 року; копіями рішень виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 300 від 11.03.98 р. "Про затвердження Акту державної технічної комісії"; № 321 від 26.07.1973 р. "Про створення гаражного кооперативу", № 582 від 11.07.1974 р. "Про передачу деяких прав по створенню гаражних кооперативів міській раді добровільного товариства "Автомотолюбитель УРСР"; копіями інвентарних справ; іншими матеріалами.

Ухвалою господарського суду від 29.01.2010р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні 16.02.2010р. Одночасно, витребувано від сторін додаткові докази, необхідні для вирішення даного спору. Пізніше, судове засідання було відкладено в порядку ст. 77 ГПК України на 04.03.2010 р. з урахуванням поданого відповідачем клопотання про відкладення засідання та для надання сторонам можливості подати суду додаткові докази на підтвердження позовних вимог та заперечень.

В судовому засіданні оголошувалася перерва до 11-30 год. 16 березня 2010 року.

Позивач в судовому засіданні 16.02.2010 р. та 04.03.2010 р. позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач в судових засіданнях 04.03.2010 р. та 16.03.2010 р. та згідно наданого письмового відзиву на позовну заяву без номеру та дати (вх. № 9559 (н)), вимоги гаражного кооперативу не визнає, з підстав, викладених у відзиві.

До початку судового засідання від відповідача поступило клопотання № 12 від 15.03.2010 р. про відкладення розгляду справи на початок квітня 2010 року по причині хвороби голови правління гаражного кооперативу.

Суд, розглянувши клопотання позивача вважає, що останнє не підлягає до задоволення з таких підстав.

Обставиною, що зумовлює відкладення розгляду справи є неможливість вирішення справи в даному судовому засіданні з урахуванням також підстав, зазначених у ст. 77 ГПК України. Вказані підстави оцінюються судом з метою реалізації передбаченого процесуальним законодавством права на відкладення розгляду справи.

Отже, з врахуванням приписів с. 77 ГПК України, строку розгляду справи, встановленого ст. 69 ГПК України, думки відповідача з цього приводу, враховуючи, що явка сторін не визнавалася судом обов’язковою, поданих доказів є достатньо для вирішення спору по суті, а брати участь в судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

Окрім того, право на представлення інтересів в суді згідно ч.1,3 ст. 28 ГПК України надано також іншим особам, повноваження яких підтверджуються довіреністю, виданою від імені підприємств, установ, організацій.

Розглянувши матеріали справи, доводи позивача, заперечення відповідача, суд встановив наступне:

Відповідно до ч. 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі –підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Пунктом 2 статті 20 Господарського кодексу України та частинами 1,2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання наявності або відсутності прав.

Позивач у справі –Гаражний кооператив “Східний“, місцезнаходження якого м. Тернопіль, вул. Л.Українки, 4 є юридичною особою, включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з присвоєнням ідентифікаційного коду № 22604618, що випливає із довідки № 31-20 Головного управління статистики у Тернопільській області, діє на підставі Статуту, затвердженого протоколом загальних зборів членів кооперативу № 1 від 16.03.95 р. та зареєстрованого на підставі рішення Тернопільської міської ради народних депутатів від 09.02.96 року за № 91, а тому наділений правом на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Загальне поняття кооперативу міститься у ст. 2 Закону України "Про кооперацію" (далі -Закон № 1087-ІV від 10.07.2003 року) - відповідно до якої кооператив - це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Стаття 6 Закону України № 1087-ІV прямо підкреслює наявність у кооперативі самостійного балансу, поточного та інших рахунків в установах банків, печатки зі своїм найменуванням - атрибутів, притаманних будь-якій юридичній особі. Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Аналогічні положення містяться в п.п. 1.4., 1.10 Статуту гаражного кооперативу "Східний".

Пунктом 1.11. Статуту кооперативу також визначено, що кооператив здійснює експлуатацію побудованих ним споруд на правах кооперативної власності на основі самооплатності без державної дотації.

Згідно п. 1.7 Статуту гаражного кооперативу "Східний", встановлено, що будівництво і ремонт індивідуальних гаражів в кооперативі проводиться за власні кошти членів кооперативу після виготовлення і затвердження у встановленому порядку проекту та отримання дозволу на будівництво.

При цьому, згідно п. 1.9. Статуту здійснення контролю за будівництвом гаражів і дотриманням проектної документації покладено на правління кооперативу та управління містобудування та архітектури Тернопільського міськвиконкому.

Предметом судового розгляду позивач визначив визнання права власності на майстерню електрика та склад прибиральника території.

Позовні вимоги обґрунтовуються з посиланням на те, що починаючи з 1970 року на підставі рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради мешканцям Східного масиву міста Тернополя було виділено земельні ділянки для будівництва індивідуальних гаражів.

Пізніше кількість гаражів зросла, що в свою чергу, потребувало облаштування дороги в"їзду, виїзду з гаражів, покращення умов зберігання автомобілів, тощо, тому було створено за рішенням зборів громадян-власників гаражів гаражний кооператив як юридичну особу. У зв"язку з цим для роботи адміністрації кооперативу були побудовані адміністративні приміщення з трьох кімнат: кабінет голови, бухгалтера і сторожів. Дане приміщення за твердженням позивача, збудоване за кошти членів кооперативу. Окрім цього, збудовано підсобне приміщення для зберігання інвентарю і матеріалів.

В 1990-х роках побудовано нове адміністративне приміщення з прохідною в новому місці в"їзду у гаражний кооператив, котре у встановленому законом порядку здане в експлуатацію, про що свідчить рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 300 від 11.03.1998 р. "Про затвердження Акту державної технічної комісії"; Акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченої будівництвом першої черги гаражного кооперативу "Східний" за адресою: м. Тернопіль, вул. Л. Українки, 4", затверджений рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 300 від 11.03.1998 р., інші матеріали і не заперечується сторонами по справі.

В старому адмінприміщенні розміщено майстерню електрика та склад прибиральника території, на які позивач просить суд визнати право власності за кооперативом.

Як стверджує позивач у позовній заяві, нерухоме майно знаходиться на балансі підприємства-банкрута, однак на зазначені об’єкти нерухомості у позивача відсутні правовстановлюючі документи, що пов"язано із зміною керівництва юридичної сооби, та, відповідно, унеможливлює здійснити реєстрацію права власності.

Посилаючись на приписи статті 329, 331 Цивільного кодексу України, згідно з якими:

- право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом;

- юридична особа публічного права набуває права власності на майно, передане їй у власність, та майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом;

- право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна),

позивач просить захистити порушене Відповідачем право кооперативу, оскільки при зверненнідо Тернопільської міської ради з проханням видати Позивачу свідоцтво на право власності на новостворені об'єкти нерухомого майна Позивачу було відмовлено з посиланням на недотримання вимог пункту 6.1. „Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно”, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року №7/5 в редакції наказу від 28 січня 2003 року №6/5.

Відповідач в задоволенні позовних вимог просить відмовити, оскільки на його думку посилання позивача на лист-відповідь управління квартирного обліку та нерухомого майна Тернопільської міської ради №1688 від 10.09.09р. не може слугувати підставою позовних вимог, так як останній не суперечить нормам чинного законодавства та вимогам Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно. Крім того, звертає увагу суду на те, що земельна ділянка виділялася міською радою гаражному кооперативу для будівництва гаражів, а об’єкти, на які позивач просить визнати право власності, не являються гаражами. Наводить інші заперечення.

Оцінюючи доводи позивача та документи, подані на обґрунтування позову, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, з огляду на таке.

Конституція України визначає, що виключно законами України визначається правовий режим власності (ст. 92 Конституції України). Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право приватної власності є непорушним і ніхто не може протиправно бути обмеженим в реалізації свого права власності.

Закон визначає способи набуття майна тими чи іншими особами у власність. Майно, набуте особою за вказаними у законі підставами, вважається належним цій особі. Майно може належати лише власнику, який має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, а також вимагати від інших осіб, аби ті не перешкоджали йому у здійсненні його права.

Функція інституту права власності полягає не лише у закріпленні приналежності майна за конкретним суб’єктом, але й у визначені змісту та обсягу наданих власнику правомочностей по використанню належним йому майном. Для того, аби власник міг реально користуватися належними йому правомірностями, необхідно забезпечити їх реальне здійснення. Тому право власності включає норми, що гарантують здійснення даних правомочностей.

Відповідно до ст. 86 ЦК УРСР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Згідно з нормами Цивільного кодексу Української РСР та ст.ст. 328, 329 ЦК України від 16.01.2003р. право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Пред’явлення позову про визнання права власності на майно, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також в разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності згідно із ст. 392 Цивільного кодексу України є прерогативою власника.

Підставою для такого позову є наявність у позивача доказів, що підтверджують його право власності на майно.

Підтверджувати наявність у позивача права власності на майно можуть правовстановлюючі документи, перелік яких визначений „Тимчасовим положенням про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно”, що затверджено наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002р., вимоги якого застосовує бюро технічної інвентаризації при здійсненні реєстрації права власності.

Згідно ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до вимог ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Згідно з частиною 1 статті 96 Земельного кодексу України, перебачено обов"язок землекористувачів зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

В підтвердження правомірного користування землею позивачем надано суду Державний акт на право постійного користування землею 1-ТР № 002224, виданого гаражному кооперативу "Східний" на підставі ухвали 22 сесії Тернопільської міської ради від 26.12.97 року та зареєстрованого у Книзі записів Державних актів на право постійного користування землею за № 264, згідно з яким позивачу надано у постійне користування 61399,46 кв.м. землі для будівництва гаражів по вул. Л. Українки, 4 та довідку № 11 від 03.03.2010 р. про те, що спірні будівлі збудовані кооперативом за власні кошти членів кооперативу та перебувають на балансі основних засобів кооперативу.

Проте такі докази не можуть бути взяті судом до уваги як належні, виходячи з такого.

Відповідно до ч.3 ст. 375 Цивільного Кодексу України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил

Згідно із положенням ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (будинки, будівлі, споруди) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності виникає з моменту введення його до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності на об'єкт нерухомого майна виникає з моменту його державної реєстрації.

Утім як встановлено судом, земельна ділянка надавалася Тернопільською міською радою позивачеві виключно з метою будівництва гаражів, до яких спірні приміщення, на які позивач просить визнати право власності в судовому порядку, не відносяться, тобто слід дійти висновку, що будівництво об'єктів нерухомого майна будувалися на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети.

Окрім того, враховуючи неподання позивачем доказів щодо наявності у кооперативу відповідних дозволів на здійснення будівництва приміщення, доказів відповідності даного будівництва будівельним нормам і правилам, а також пожежним та санітарним нормам, суд вважає, що у такий спосіб позивачем порушено норми закону у сфері містобудування.

Посилання позивача на ту обставину, що спірні нежитлові приміщення перебувають на балансі юридичної особи, не змінює правового режиму майна гаражного кооперативу "Східний" та не встановлює факту знаходження такого майна у власності, оскільки баланс підприємства є лише формою бухгалтерського обліку, визначення складу та вартості майна, обсягу фінансових зобов’язань на певну дату.

Згідно з п. 7 Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання вирішення спорів, пов’язаних з судовим захистом права державної власності” № 02-5/266 від 02.04.1994 р., знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Основним з критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування, передача підприємству у володіння такого майна безпосередньо власником (уповноваженим органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.

Позатим, матеріалами справи не підтверджується факт , що спірне майно побудоване за кошти членів кооперативу, як це стверджує позивач.

Інвентарні справи, виготовлені бюро технічної інвентаризації не є належним доказом і, відповідно, правовстановлюючим документом, який підтверджує право власності Позивача на нерухоме майно.

Також, на думку суду, сам факт наявності спірного майна у користуванні Кооперативу не може бути підставою для реєстрації права власності за останнім, оскільки матеріали справи, як зазначалося вище, не містять документів, які б підтверджували правомірність будівництва даних об"єктів нерухомого майна, їх здачу в експлуатацію у визначеному законом порядку, тому такі об’єкти нерухомості є самочинним будівництвом.

Відтак, Позивач –гаражний кооператив "Східний", не є власником майна - майстерні електрика, загальною площею 27,3 кв.м. (складається з коридору, площею 2,4 м.кв., компресорної, площею 3,2 кв.м., майстерні, площею 4,9 кв.м., майстерні, площею 16,8 кв.м.) та складу прибиральника території, загальною площею 15,1 кв.м. (складається з коридору, площею 4,7 кв.м. та складу, площею 10,4 кв.м.), що знаходяться за адресою : вул. Л. Українки, 4, м. Тернопіль, на яке просить визнати право власності.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004р. речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому законом.

У відповідності до п. 1.6. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за № 157/6445 (із змінами та доповненнями) реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Позатим, пунктом 6 п.п.6.1. Положення, визначається, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва на право власності проводиться юридичним особам на новозбудовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Відповідно до ч.1 статті 392 ЦК України захист прав власника здійснюється шляхом подання ним позову про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Посилання позивача на лист-відповідь управління квартирного обліку та нерухомого майна Тернопільської міської ради №1688 від 10.09.2009р., в якому зазначено, що право власності оформляється у відповідності до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, та згідно переліку документів, що містяться у Положенні, не може свідчити, що у такий спосіб міською радою не визнається право позивача на спірне майно як власника.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З огляду на наведене, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі, а судові витрати, в силу ст. 49 ГПК України, покласти на позивача у справі.

За згодою представника відповідача, відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України, у судовому засіданні 16.03.2010 р. оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення господарського суду України.

Керуючись ст.ст. 41, 124 Конституції України, ст. 6 Закону України "Про судоустрій України", Земельним Кодексом України, ст.ст.16, 321, 328, 329, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 42-47, 20, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 811, 82- 85 ГПК України господарський суд ,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог - відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) „23” березня 2010 року, рішення через місцевий господарський суд.

Суддя