Рішення № 85181328, 15.10.2019, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/1396/19

2/303/890/19

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

15 жовтня 2019 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в особі

головуючої - судді Курах Л.В.

за участю секретаря судових засідань Багин Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м.Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом, 3 % річних та витрат від інфляційних процесів,-

ВСТАНОВИВ:

01 березня 2019 року представник АТ «Універсал Банк» - Гук Є.М. звернувся до суду з позовом про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість у вигляді:

інфляційних витрат за час прострочення в сумі 88 086,72 гривень

3% річних за прострочення виконання зобов`язання в сумі 19 819,51 гривень.

заборгованість по нарахованим відсоткам за кредитним договором № 06/15К-07 від 17.01.2007 року в розмірі 14 893,84 доларів США

судовий збір у розмірі 7648,30 гривень.

Позовні вимоги мотивує тим, що 17.01.2007 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 06/15К-07, відповідно до якого останній отримав кредит у сумі 27 880,00 доларів США зі сплатою 13,7% річних за користування кредитом. В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором було укладено іпотечний договір та поруку фізичних осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Позичальник не виконував зобов`язання за кредитним договором протягом тривалого часу у зв`язку з чим за ним утворилася заборгованість сумі 220 269,95 гривень, яку Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.12.2014 року, справа № 303/6390/14-ц, було стягнуто солідарно з відповідачів. Вказане рішення було оскаржено в апеляційному порядку. Так, 15.07.2015 року Апеляційним судом Закарпатської області прийнято рішення, яким скасовано рішення Мукачівського міськрайонного суду № 303/6390/14-ц в частині відмови в задоволенні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки вказані рішення на даний час залишаються не виконаними то позивач просить у відповідності до ст..625 ЦК України зобов`язати відповідачів відшкодувати інфляційні втрати, 3% річних та нараховані відсотки по кредитному договору.

19.04.2019 року представником відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 подано відзив на позов в якому просять в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Як підстави свої заперечень наводять те, що позов є безпідставним, таким що не спирається на норми закону та суперечить ряду правових висновків Верховного Суду. Так рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 05.12.2014 року, справа № 303/6390/14-ц, яким солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь АТ «Універсал Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором № 06/15К-07 в розмірі 220 269,95 гривень та судовий збір у розмірі 2 202,70 гривень. Тобто мова йде про дострокове погашення кредиту, при цьому сума кредиту, стягнута на користь позивача у гривнях, як еквівалент суми у валюті кредиту на час постановлення відповідного рішення. Через зміну строку дії договору у зв`язку із достроковим стягненням всієї суми кредиту на підставі відповідної вимоги не підлягали нарахуванню та сплаті відповідні відсотки, вказані в кредитному договорі (такий правовий висновок викладений у постановах ВСУ від 07.09.2016 року у справі № 6-1412цс16 та від 08.08.2017 року у справі № 6-2322цс16, а також підтверджено у постанові ВСУ від 14.02.2018 року у справі №61-365св18. Це свідчить про безпідставне визначення наявної суми заборгованості за кредитним договором щодо стягнення нарахованих відсотків. Крім того, з відповідача не підлягають стягненню інфляційні втрати оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Крім того, представник відповідача просить застосувати строки позовної давності, оскільки прострочена заборгованість по кредиту не погашалася з 2014 року.

03.05.2019 року представником позивача подано відповідь на відзив ОСОБА_4 з якої вбачається, що позивач не погоджується з доводами викладеними у відзиві, вважає їх надуманими і мають на меті ухилення від виконання взятих на себе зобов`язань. Відповідальність за прострочення грошового зобов`язання визначена ст..625 ЦКУ відповідно до якої боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом (постанова Великої Палати ВСУ від 23.05.2018 року у справі № 910/1238/17 від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12). Так, у кредитному договорі може бути передбачено сплату процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Такі проценти може бути стягнуто кредитодавцем і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України (Ухвала Великої Палати ВСУ від 24.01.2019 року).

02.05.2019 року представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив з яких вбачається, що представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 вважає аргументи викладені у відповіді на відзив на позов такими, що суперечать навіть тим правовим висновкам ВСУ, які вказані в ньому і не спростовують аргументів щодо безпідставності позовних вимог та свідчить про незаконність вимог позивача і відсутність підстав для задоволення позову. Крім того, відповідно до п.5.1 Додаткової угоди, який встановлює право саме протягом дії відповідного кредитного договору змінювати розмір процентної ставки у сторону збільшення чи зменшення, як стандартної відсоткової ставки на період строку дії відповідного договору, який було змінено в 2014 році у відповідності до ч.2 ст.1050 ЦК України, та із вказаного періоду відсотки підлягали нарахуванню виключно згідно ст..625 ЦК України, тобто 3%. Також відсутні будь які дані, що позивач на виконання п.5.2.1 відповідні додаткової угоди, на яку посилаються у відповіді на відзив, повідомляв відповідача у письмовій формі про зміну відсоткової ставки згідно п.5.1 протягом відповідного періоду дії договору.

Відповідно до ч.2-6 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, серед іншого, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). З огляду на предмет позову, зокрема, те що дана справа є малозначною справою і ціна позову не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Обставини справи, що згідно ч. 3 ст. 274 ЦПК України, мають значення для вирішення питання про можливість розгляду справи в порядку спрощеного провадження, також свідчать про наявність підстав для розгляду цієї справи в спрощеному порядку.

Враховуючи викладене, суд вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у наданий судом строк та станом на 15.10.2019 року своїм правом подання до суду клопотань про розгляд справи з повідомленням сторін та відзиву на позовну заяву не скористалися, відзив на позов не подали, заперечення щодо розгляду справи в спрощеному порядку подано не було, будь-яких клопотань та заяв від відповідачів подано до суду не було, відтак у відповідності до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

17.01.2007 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 06/15К-07, відповідно до якого останній отримав кредит у сумі 27 880,00 доларів США зі сплатою 13,7% річних за користування кредитом.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до приписів ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу вимог ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи позивач АТ «Універсал Банк», у зв`язку з невиконанням відповідачами взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Так, заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 05.12.2014 року, справа № 303/6390/14-ц, з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь АТ «Універсал Банк» стягнуто солідарно заборгованість за кредитним договором № 06/15К-07 в розмірі 220 269,95 гривень та судовий збір у розмірі 2 202,70 гривень, яке в подальшому рішенням від 15.07.2015 року Апеляційним судом Закарпатської області скасовано рішення Мукачівського міськрайонного суду № 303/6390/14-ц в частині відмови в задоволенні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки і прийнято нове рішення в цій частині, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 06/15К-07 від 17.01.2007 року в розмірі 220 269,95 гривень, звернуто стягнення на житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з прилюдних торгів, з початковою ціною предмету іпотеки в розмір 176 000, 00 гривень

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду та рішення Апеляційного суду Закарпатської області у справі №303/6390/14-ц є преюдиціальним для вирішення спору в даній справі, а тому суд вважає, що обставини укладання договору, надання кредитних коштів та неповернення їх відповідачами за укладеним між сторонами кредитним договором не підлягають доказуванню у справі, котра розглядається.

Однак, як зазначає позивач, зазначені рішення судів не виконано і заборгованість не погашено, у зв`язку з чим АТ «Універсал Банк» звернулося до суду з даним позовом, в якому за період з серпня 2014 року по січень 2019 рік здійснив нарахування:

відсотків за неправомірне користування кредитом з серпня 2014 року по січень 2019 рік в сумі 14893,84 дол.США.

3% річних за несвоєчасне повернення суми боргу в сумі 220216,79 грн. на підставі ст. 625 ЦК України в сумі 19819,51 грн.;

Інфляційних втрат за несвоєчасне повернення суми боргу в сумі 220216,79 грн. на підставі ст. 625 ЦК України з лютого 2016 року по січень 2019 рік в сумі 88086,72 грн.;

Здійснивши перевірку наданих розрахунків та проаналізував норми матеріального права суд прийшов до таких висновків.

Позовні вимоги АТ «Універсалбанк» про стягнення відсотків за неправомірне користування кредитом, передбачені п. 5.1 додаткової угоди №1 від 10.04.2009 року в сумі 14893,84 дол.США, суд визнає обґрунтованими з огляду на таке.

Згідно до п.5.1 додаткової угоди №1 від 10.04.2009 року до Договору кредиту №06/15К-07 від 17.01.07року сторони погодили, що відповідно до чинного законодавства України, протягом строку дії цього договору може бути змінено розмір процентної ставки за кредитом в сторону її збільшення/зменшення у разі настання події, не залежної від волі сторін Договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів Банку, та/або у разі зміни інших ринкових умов, та/або у разі порушення Позичальником умов цього Договору та/або договорів забезпечення, зокрема, але не виключно у разі:

П.5.1.5 невиконання з будь-яких причин позичальником/поручителем/заставодовцем будь-яких умов цього договору та/або договору, що забезпечує виконання зобов`язань позичальника за цим договором в тому числі несвоєчасне страхування майна/життя позичальника на період дії цього договору, якщо умовами цього договору та/або договорами забезпечення передбачено таке страхування, та/або у разі погіршення фінансового стану позичальнику, та /або у разі виникнення обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернутий.

Відповідач ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву від 02.05.2019 №8761 (а.с. 74) вважає нараховану позивачем заборгованість з відсотків за користування кредитними коштами в сумі 14893,84 дол. США неправомірною, оскільки у правовому висновку Великої Палати Верховного суду у постанові від 28.03.2018 №14-10цс18 встановлено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, а права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Так, у постанові від 28.03.2018 Великої Палати Верховного суду у справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що припис абзац 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У даній справі строк кредитування встановлений сторонами у п. 1.1 кредитного договору №06/15К-07, згідно умов якого датою остаточного повернення всіх отриманих в межах кредиту сум кредиту є 16 січня 2017 року. Згідно додаткової угоди №2 від 10.04.2009 року до Договору кредиту №06/15К-07 від 17.01.07 року кінцевий строк дії договору та дата погашення визначено 01.02.2017 року.

Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 27 листопада 2014 року стягнуто борг станом на 19 серпня 2014 року. Тобто позивачем змінено строк виконання зобов`язання.

Банком заявлена вимога про стягнення відсотків саме за неправомірне користування кредитними коштами, що передбачено додатковою угодою .

Разом з тим, у постанові від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду, частково задовольняючи позов про стягнення 3% річних, нарахованих згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України, дійшла правового висновку про те, що положеннями частини 1 статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, тоді як частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому у пункті 6.20 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Таким чином у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною 2 статті 625 ЦК України.

Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що Банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пунктів 5.1, 5.1.5 додаткової угоди №1 від 10.04.2009 року до Договору кредиту №06/15К-07 від 17.01.07 року в сумі 14893,84 дол.США, у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України.

Такий висновок визначений й в постанові Верховного суду від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012.

Суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 та в постанові Верховного суду від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012.

За таких обставин суд приходить до висновку щодо наявності у Банку права на стягнення з позичальника відсотків за користування кредитними коштами, нарахованих в сумі 14893,84 дол.США , оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України.

Розрахунок відсотків за користування кредитними коштами, нарахованих за період з 20.08.2014 по 18.02.2019 року, судом перевірено та визнано арифметично та методологічно правильним.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних за прострочення виконання зобов`язання в сумі 19 819,51 грн., нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України належить відмовити.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку щодо наявності у Банку права на стягнення з позичальника відсотків за користування кредитними коштами, нарахованих за ставкою 15,25%, які визнано судом розміром процентів за неправомірне користування кредитом, що охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України, в Банку відсутнє право на стягнення ще додаткових 3% річних за неправомірне користування кредитними коштами (тілом кредиту) на підставі цієї ж статті, оскільки такі вимоги є подвійним стягненням за одне й те саме порушення.

Отже, у задоволенні позовних вимог Банку в частині стягнення 3% річних за прострочення виконання зобов`язання в сумі 19 819,51 грн ., нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України належить відмовити.

Позовні вимоги Банку про стягнення інфляційних втрат за час прострочення повернення заборгованості кредиту в сумі 220 216,79 грн. на підставі ст. 625 ЦК України в сумі 88086,72 грн. підлягають задоволенню повністю з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-2168цс15.

Крім того, відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 2 вересня 2015 року у справі № 6-369цс15, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання.

Таким чином, заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 27 листопада 2014 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором № 06/15К-07 в розмірі 220 269,95 гривень та судовий збір у розмірі 2 202,70 гривень за договором позики і це рішення не виконано.

Невиконане грошове зобов`язання, на яке позивач просив нарахувати інфляційні втрати, є не зобов`язанням за договором позики, вираженим в іноземній валюті, а трансформованим з цього договору зобов`язанням, встановленим заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 27 листопада 2014 року, яке не виконується. Оскільки зазначене зобов`язання визначено у грошовій одиниці - гривні, то у зв`язку з його невиконанням позивач має право на стягнення інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Крім того, звертаючись до суду з позовом АТ «Універсал Банк», просив стягнути з відповідачів інфляційні втрати за період невиконання рішення суду, при цьому вимогу про стягнення індексу інфляції за період існування між сторонами у справі грошового зобов`язання в іноземній валюті - доларах США, позивач не пред`являв, а тому доводи відповідача про неможливість застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України є безпідставними.

Беручи до уваги, що втрати, пов`язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів внаслідок неповернення тіла кредиту, як за умовами договору, так і за рішенням суду, суд вважає, що зазначені позовні вимоги є обгрунтованими.

Судом за допомогою програми Ліга здійснено перерахунок інфляційних втрат за період з лютого 2016 року по січень 2019 року включно, розмір яких склав 88848,90 грн., тобто є більшим від заявленої позивачем суми.

Враховуючи принцип диспозитивності, вимога позивача про стягнення інфляційних втрат за прострочення сплати кредиту підлягає задоволенню саме в сумі 88086,72 грн.

З урахуванням наведеного суд прийшов до висновку про обґрунтованість вимог Банку в частині стягнення відсотків за неправомірне користування кредитом в сумі 14893,84 дол.США. та інфляційних втрат за прострочення повернення заборгованості кредиту в сумі 88086,72 грн.

У задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення 3% річних за прострочення виконання зобов`язання в сумі 19 819,51 грн . належить відмовити.

Щодо позовної давності.

У відзиві на позовну заяву від 19.04.2019 №8108 (а.с. 65) відповідач ОСОБА_2 просив суд застосувати позовну давність до переважної більшості позовних вимог.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про обґрунтованість вимог Банку в частині стягнення відсотків за неправомірне користування кредитом в сумі 14 893,84 дол.США та інфляційних втрат за прострочення повернення суми боргу в сумі 88 086,72 грн., а в частині стягнення 3% річних за несвоєчасне повернення суми боргу в розмірі 19819,51 грн. визнав вимоги Банку необґрунтованими, суд вирішує питання щодо застосування позовної давності тільки в частині обґрунтованих вимог в частині стягнення відсотків за неправомірне користування кредитом та інфляційних втрат за несвоєчасне повернення суми боргу, оскільки за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Так, відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

У ч.1 ст.261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність за позовами, пов`язаними з простроченням процентів за користування кредитом обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.

Згідно розрахунку заборгованості за процентами за неправомірне користування кредитними коштами період за який нараховуються проценти починається з 20.08.2014 року, а розрахунок інфляційних втрат з лютого 2016 року.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом у даній справі 01.03.2019 року, про що свідчить відповідна відмітка канцелярії суду на позовній заяві за вх.№4404, а строк, в межах якого Банк може звернутися до суду з вимогою про стягнення відсотків на неправомірне користування кредитними коштами встановлений у відповідності до ст.. 257 ЦК України 3 роки, так як сторонами в договорі не було встановлено строку , тому строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом щодо періоду по процентам з 20.08.2014 року по 01.02.2017 року та по інфляційним втратам з лютого 2016 року по лютий 2017 року включно є пропущеним.

За таких обставин є наявні підстави для застосування позовної давності згідно із заявою відповідача ОСОБА_2 .

З урахуванням вищенаведеного, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідачів відсотків за неправомірне користування кредитом в сумі 8617,15 дол.США та інфляційних втрат за несвоєчасне повернення боргу в сумі 60374,27 грн., розрахованих позивачем за період з 01.03.2017 року по січень 2019 року.

Цивільним процесуальним законодавством передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ЦПК України).

Банком оплачено позов судовим збором у сумі 7648,30 грн. за платіжними дорученнями від 26.02.2019 року №1780/1, виходячи із заявлених позовних вимог в загальній сумі 509900,74 грн..

Відповідно до ст..141 ЦПК України з відповідачів слід стягнути солідарно на користь позивача 4 108,60 (чотири тисячі сто вісім гривень 60 копійок) гривень сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 81, 89, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «УніверсалБанк» заборгованість у вигляді інфляційних втрат за час прострочення в сумі 60 374,27 (шістдесят тисяч триста сімдесят чотири гривень 27 коп) грн.

3. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «УніверсалБанк» заборгованість по нарахованих відсотках в розмірі 8 617,15 (вісім тисяч шістсот сімнадцять доларів США 15 центів ) доларів США.

4.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «УніверсалБанк» 4 108,60 (чотири тисячі сто вісім гривень 60 копійок) гривень судового збору.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням п.15.5. Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 р.) через Мукачівський міськрайонний суд. Повний текст рішення складено 12.06.2019.

Позивач: Акціонерне товариство «Універсал Банк», 04114, м.Київ, вул.Автозаводська, 54/19, код ЄДРПОУ 21133352.

Відповідач 1: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований – АДРЕСА_2 , РНОКПП – НОМЕР_1 .

Відповідач 2: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований – АДРЕСА_3 , РНОКПП – НОМЕР_2 .

Відповідач 3: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована – АДРЕСА_4 , РНОКПП – НОМЕР_3 .

Повний текст рішення виготовлено 25.10.2019 року.

Головуюча Курах Л.В.