Постанова № 8516867, 22.02.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

22.02.10Справа №2а-10648/09/0/0170 (13:38 год.) м.Сімферополь Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Кушнової А.О., при секретарі Маляр К.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Закритого акціонерного товариствао «УКпостач»

до Красноперекопської об’єднаної державної податкової інспекції в АР Крим (відповідач 1), Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі АР Крим (відповідач 2)

про визнання протиправними дій, визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та спонукання до виконання певних дій

за участю представників:

від позивача: Попова Анжеліка Михайлівна, довіреність № 01/09 від 12.01.09

від відповідача 1: Кадиров У.І, довіреність № 486/10/10-0 від 01.02.10

від відповідача 2: Кадиров У.І., довіреність № 4/10 від 07.12.09

Сутність спору: Позивач – Закрите акціонерне товариство «УКпостач» звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Красноперекопської об’єднаної державної податкової інспекції в АР Крим, в якому просить суд визнати протиправними дії Красноперекопської ОДПІ щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 64140,00грн., визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000122304/0 від 06.08.2009р. (№ 0000122304/1 від 28.08.2009р.) про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 64140,00грн., винесене за результатами виїзної перевірки ЗАТ «УКпостач», питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок в банку за квітень 2009 року, яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалось за березень 2009 року (акт № 966/23-4/30169718/92 від 30.08.2009р.), а також зобов’язати Красноперекопську ОДПІ надати Відділенню Державного казначейства у м. Красноперекопську Головного управління Державного казначейства України в АР Крим висновок із зазначенням суми в розмірі 64140,00грн., що підлягає відшкодуванню з бюджету, які відповідачем було зменшено в оскаржуваному рішенні.

Позивач вважає, що він обґрунтовано та правомірно включив до складу податкового кредиту з ПДВ за березень 2009р. 64140,00грн. за податковими накладними, які надійшли із запізненням. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при перевірці податку на додану вартість перевіркою не було виявлено та констатовано в акті перевірки випадків подвійного віднесення ЗАТ «УКпостач» у податковий кредит податкових накладних, які заявлені платником податків у перевіреному періоді до відшкодування. Позивач вважає, що коли підприємство отримує товари (роботи, послуги), але не має податкової накладної від постачальника (підрядчика), воно не має права включати суму ПДВ у податковий кредит за правилом другої події, але при одержанні податкової накладної таке право у покупця виникає, яким він і може скористатися протягом 3-х років (1095 днів) та протягом такого строку покупець таке право не втрачає. Позивач стверджує, що дана обставина підтверджується не тільки Законом України «Про податок на додану вартість», але такого висновку дійшла і ДПА України у листі від 19.12.2005р. № 25233/7/16-1517-26, від 10.08.2006р. № 8799/6/16-1515-10, від 14.04.2008р. № 7681/7/16-1117.

Згідно з ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 09.09.2009р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-10648/09/8/0170, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач - Красноперекопська ОДПІ проти позову заперечує з підстав, вказаних у запереченнях на позов (а.с. 138-139).

На думку Красноперекопської ОДПІ, включення сум ПДВ за податковими накладними, отриманими із запізненнями, до складу податкового кредиту звітного періоду, на який припадає дата отримання податкової накладної, є порушенням норм п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, відповідно до яких датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідач вважає, що згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р. податкова накладна повинна бути отримана покупцем у звітному періоді, на який приходиться дата виникнення податкових зобов’язань продавця, тобто в момент її складання.

Відповідач також стверджує, що від ЗАТ «УКпостач» до ДПІ не надходило скарг про відмову постачальника надати податкову накладну, у зв’язку з чим, в обґрунтування своїх заперечень, посилається на лист ДПА України № 3408/7/16-1517-26 від 23.02.2006р., в якому зазначено, що якщо платником не отримано від продавця податкову накладну та не вжито передбачених Законом заходів для включення сум податку до складу податкового кредиту, він втрачає право на його отримання, оскільки суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними, не підлягають включенню до податкового кредиту (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідач також вважає, що всупереч абз. «д» п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями), зазначена у податкових накладних інформація про місцезнаходження постачальника не відповідає дійсності, у зв’язку з чим відповідач вважає, що надані ТОВ «Фурнітура-Сервіс» податкові накладні, а саме: № 21 від 02.03.2009р., № 20 від 02.03.2009р., № 22 від 06.03.2009р. та № 29 від 02.03.1009р., всього на суму 96938,75грн., в тому числі ПДВ в розмірі 19387,75грн., не відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, відповідач зазначив, що при відпрацюванні розбіжностей за результатами співставлення декларування податкового кредиту перевіркою було встановлено, що у березні 2009р. ЗАТ «УКпостач» було придбано ТМЦ від ВТК «Спецштамп» на загальну суму 6300,00грн., ПДВ – 1050,00грн. Податковий кредит позивача за вказаним постачальником виник на підставі податкової накладної № 148 від 13.03.2009р. на загальну суму 6300,00грн., в т.ч. ПДВ 1050,00грн., але сума ПДВ 1050,00грн. була знята з кредиту у березні 2009р. та з податкового відшкодування у квітні 2009р.

Щодо вимоги про зобов’язання Красноперекопської ОДПІ надати Відділенню Державного казначейства у м. Красноперекопську Головного управління Державного казначейства України в АР Крим висновок із зазначенням суми в розмірі 64140,00грн., що підлягає відшкодуванню з бюджету, яку відповідачем було зменшено в оскаржуваному рішенні, то відповідач також вважає їх необґрунтованими та зауважує, що відповідно до вимог ч. 2 п.п. 7.7.8 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження податковий орган протягом п'яти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Таким чином, обов’язок надати висновок про відшкодування з бюджету ПДВ виникає лише після закінчення процедури судового оскарження, однак ця процедура триває, а саме: позивачем у цій справі заявлено вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Крім того, з посиланням на постанову Верховного Суду України від 01.09.2009р., відповідач зазначив, що вимоги про зобов’язання ОДПІ надати управлінню державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню позивачу з бюджету є нічим іншим як вимогою про підтвердження наявності факту (встановлення факту), що має юридичне значення, а отже не підлягає розгляду в адміністративному суді.

18.01.2010р. позивач звернувся до суду із заявою про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі АР Крим, оскільки з 2010р. позивача перереєстровано в СДПІ по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі АР Крим і тому п. 4 адміністративного позову не може бути виконаний Красноперекопською ОДПІ (а.с. 201).

Ухвалою від 18.01.2010р. по даній справі суд залучив до участі у справі в якості другого відповідача Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі АР Крим (а.с. 209).

Другий відповідач - Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі АР Крим проти позову в частині заявлених безпосередньо до неї позовних вимог заперечує з підстав, зазначених у запереченнях на позовну заяву (а.с. 214-215).

Вважає, що в частині вимог про зобов’язання СДПІ по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі АР Крим надати Відділенню Державного казначейства у м. Красноперекопську Головного управління Державного казначейства України в АР Крим висновок із зазначенням суми в розмірі 64140,00грн., що підлягає відшкодуванню з бюджету, яку відповідачем було зменшено в оскаржуваному рішенні, провадження по справі підлягає закриттю, оскільки КАС України не передбачає у суду повноважень суду щодо зобов’язання відповідача – суб’єкта владних повноважень для захисту порушених прав фізичної чи юридичної особи вчинити певні дії по відношенню до іншого суб’єкта владних повноважень, отже справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, що є підставою для закриття провадження по справі згідно з п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 150 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «УКпостач» має статус юридичної особи з 25.10.2001р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серія А00 № 448091, виданим Виконавчим комітетом Красноперекопської міської ради АР Крим (а.с. 183) та Статутом ЗАТ «УКпостач» у новій редакції, державну реєстрацію якого проведено 02.02.2007р., номер запису 11421050005000088 (а.с. 185-198).

З 01.01.2010р. позивач перебуває на податковому обліку у Спеціалізованій державній податковій інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі АР Крим.

13.07-24.07.2009р. Красноперекопською ОДПІ в АР Крим проведена позапланова виїзна перевірка ЗАТ «УКпостач» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок в банку за квітень 2009 року, яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалось за березень 2009 року, за результатами якої складено акт перевірки № 966/23-4/30169718/92 від 30.07.2009р. (а.с. 20-47).

Як зазначено в акті, перевіркою встановлено, зокрема, порушення п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.6, п.п. 7.2.8 п. 7.2, п. 7.3, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.5, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, зі змінами і доповненнями, №757-р від 01.07.2009р. «Про застосування окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість», яке виразилося у завищенні позивачем суми ПДВ, заявленої до бюджетного відшкодування за квітень 2009р. на 64 140,00грн.

Не погодившись з вказаними висновками акту перевірки, позивач надав до ДПІ заперечення на акт № 966/23-4/30169718/92 від 30.07.2009р., які згідно з листом Красноперекопської ОДПІ за вих. № 3599/10/23-4 від 04.08.2009р. не були прийняті до уваги та роз’яснено, що за результатами розгляду заперечень на адресу позивача буде спрямоване відповідне податкове повідомлення-рішення, в разі незгоди з яким позивач має право оскаржити його в порядку апеляційного або судового оскарження (а.с. 112-114, 116-118).

Як вбачається з матеріалів справи, висновки акту перевірки № 966/23-4/30169718/92 від 30.07.2009р. було покладено Красноперекопською ОДПІ в АР Крим в основу податкового повідомлення-рішення № 0000122304/0 від 06.08.2009р., яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за 4 місяць 2009р. на суму 64140,00грн. (а.с. 7).

Не погодившись з даним податковим повідомленням-рішенням, ЗАТ «УКпостач» звернувся зі скаргою до Красноперекопської ОДПІ в АР Крим, рішенням якої за вих. №4176/10/31-0 від 28.08.2009р. скарга залишена без задоволення, а оскаржене податкове повідомлення-рішення – без змін (а.с. 120-122, 123-130).

Внаслідок цього, 28.08.2009р. Красноперекопською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0000122304/1 про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за 4 місяць 2009р. на 64 140,00грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ЗАТ «УКпостач» є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з наступних підстав.

У п. 3.1 акту перевірки № 966/23-4/30169718/92 від 30.07.2009р., покладеного в основу зменшення Красноперекопською ОДПІ суми бюджетного відшкодування з ПДВ на 64140,00грн. та винесення про це спірних податкових повідомлень-рішень, зазначено, що згідно з наданою ЗАТ «УКпостач» до Красноперекопської ОДПІ податковою декларацією з ПДВ за квітень 2009р. (вх. № 8429 від 20.05.2009р.) та розрахунком суми бюджетного відшкодування (вх. № 8431 від 20.05.2009р.) сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, складає 1005673,00грн., в той час як за даними перевірки – 941533,00грн. (а.с. 23).

Таким чином, судом встановлено, що розбіжність у даних позивача та даними перевірки складає 64140,00грн. (1005673,00грн. - 941533,00грн.).

Як свідчить акт перевірки, в березні 2009р. ЗАТ «УКпостач» отримано від своїх постачальників податкові накладні за минулі періоди на загальну суму 262209,85грн., у т.ч. ПДВ на суму 43701,65грн., які були включені до податкової декларації за квітень 2009р.

На думку Красноперекопської ОДПІ, цим позивачем порушено п.п. 7.2.1, 7.2.6, 7.2.8 п. 7.2, п. 7.3, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.5 та 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р., відповідно до якого податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Таке звернення дає право отримувачу товарів (послуг) на включення сплачених постачальнику сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відповідач також вважає, що законом не передбачена можливість для платника приймати самостійне рішення про відстрочку свого права на отримання податкового кредиту після дати виникнення права на податковий кредит. Тобто, на думку ДПІ, якщо на дату виникнення права на податковий кредит (в тому числі і в частині окремих сум податку), платник таким правом не скористався, вважається, що ним прийнято рішення не формувати податковий кредит з використанням зазначених сум податку.

Проаналізувавши вказані висновки ДПІ, суд дійшов висновку, що встановлене перевіркою порушення полягає в тому, що підприємство формувало податковий кредит у податковому періоді, в якому отримувало від контрагентів податкові накладні, час отримання яких не співпадав з датою їх складання, тобто формування податкового кредиту відбувалось не за правилом першої події, встановленим у п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, відповідач дійшов висновку, що оскільки всупереч абз. «д» п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями), зазначена у податкових накладних інформація про місцезнаходження постачальника не відповідає дійсності, то надані ТОВ «Фурнітура-Сервіс» податкові накладні, а саме: № 21 від 02.03.2009р., № 20 від 02.03.2009р., № 22 від 06.03.2009р. та № 29 від 02.03.1009р., всього на суму 96938,75грн., в тому числі ПДВ в розмірі 19387,75грн., не відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість», а тому не можуть бути включені до податкового кредиту.

Крім того, відповідач зазначив, що при відпрацюванні розбіжностей за результатами співставлення декларування податкового кредиту перевіркою було встановлено, що у березні 2009р. ЗАТ «УКпостач» було придбано ТМЦ від ВТК «Спецштамп» на загальну суму 6300,00грн., ПДВ – 1050,00грн. Податковий кредит позивача за вказаним постачальником виник на підставі податкової накладної № 148 від 13.03.2009р. на загальну суму 6300,00грн., в т.ч. ПДВ 1050,00грн., але сума ПДВ 1050,00грн. була знята з кредиту у березні 2009р. та з податкового відшкодування у квітні 2009р.

Таким чином, всього ДПІ було зменшено бюджетне відшкодування на суму 64140,00грн. (43701,65грн. + 19387,75грн. + 1050,00грн.)

Суд вважає, що вказані висновки ДПІ є безпідставними та не ґрунтуються на положеннях Закону України «Про податок на додану вартість», з огляду на наступне.

Щодо висновку ДПІ про безпідставність віднесення до податкового кредиту сум за податковими накладними за минулі періоди суд зазначає наступне.

Так, у п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р., з наступними змінами і доповненнями, зазначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної – вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Аналогічне положення закріплено і в листі ДПА України від 10.08.2006р. №15155/7/16-1517-10.

При цьому, жодних вимог до часу отримання покупцем податкової накладної, зокрема, що податкова накладна має бути отримана покупцем тільки у звітному періоді, коли вона складена та на який припадає дата виникнення податкових зобов’язань продавця, Закон України «Про податок на додану вартість» не містить.

Не навів такої норми і відповідач по справі.

В той же час, п. 2.3.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за № 925/11205, передбачено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, зокрема, чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків. Відповідно до п. 2.3.4 даного Порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

Суд вважає, що вказане свідчить про порушення відповідачем ч. 2 ст.19 Конституції України, яка зобов’язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, а також ст.. 13 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, яка встановлює, що посадові особи органів державної податкової служби зобов’язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Крім того, оцінивши доводи відповідача про те, що у порушення п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач до податкових декларацій по ПДВ відповідних звітних періодів не надавав заяв до Красноперекопської ОДПІ зі скаргами на постачальника за ненадання (несвоєчасне надання) податкових накладних, що могло б стати підставою для включення сум ПДВ до складу податкового кредиту, суд вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

Ч. 2 п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отже, вказаною нормою передбачено право, а не обов’язок платника податків – отримувача товарів на подачу заяви зі скаргою.

До того ж, виходячи з даної норми, вона подається до податкової декларації за той звітний податковий період, в якому покупець включив до податкового кредиту суми за податковими накладними, які постачальник відмовляється надати або ним порушено порядок їх заповнення.

В даному ж випадку відповідачем не доведено, що ЗАТ «УКпостач» включав суми ПДВ до податкового кредиту попередніх звітних періодів, коли податкові накладні були виписані, але фактично не отримані позивачем.

Навпаки, як свідчать матеріали справи, позивачем спірна сума ПДВ включена до податкового кредиту того звітного періоду, коли ним фактично були отримані від постачальників належним чином оформлені податкові накладні, у зв’язку з чим положення п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що оскільки всупереч абз. «д» п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями), зазначена у податкових накладних інформація про місцезнаходження постачальника не відповідає дійсності, то надані ТОВ «Фурнітура-Сервіс» податкові накладні, а саме: № 21 від 02.03.2009р., № 20 від 02.03.2009р., № 22 від 06.03.2009р. та № 29 від 02.03.1009р., всього на суму 96938,75грн., в тому числі ПДВ в розмірі 19387,75грн., не відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість», у зв’язку з чим не можуть бути прийняті до уваги при формуванні податкового кредиту.

Так, відповідно до абз. «д» п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна має містити, зокрема, дані про місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість.

Судом встановлено, що вищенаведені накладні містять дані про місцезнаходження постачальника, що не заперечується відповідачем по суті.

Водночас, жодною нормою податкового законодавства не передбачено обов’язку платника податку перевіряти зазначені у податковій накладній відомості, зокрема про місцезнаходження постачальника, на предмет їх відповідності фактичним обставинам.

Не навів такої норми і перший відповідач у справі.

До того ж, жодною нормою Закону України «Про податок на додану вартість» не визначено, що невідповідність зазначеного у податковій накладній місцезнаходження постачальника його фактичному місцезнаходженню свідчить про недійсність податкової накладної та неможливість віднесення на її підставі ПДВ до податкового кредиту.

П.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вищевказаного Закону визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Проте, жодних застережень відносно того, що при цьому дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) є датою складання податкової накладної та повинна співпадати з нею, вказана норма та інші положення вказаного Закону не містить.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходить з того, що факт отримання спірних податкових накладних саме у тих звітних періодах, в яких на їх підставі було сформовано податковий кредит, підтверджується наявними в матеріалах справи реєстрами отриманих та виданих податкових накладних, а отже, суд вважає, що позивачем податковий кредит сформовано правильно – датою отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість», а саме п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 визначає єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) – коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Крім того, в силу п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

В той же час, як свідчать матеріали справи та відображено в акті перевірки, в даному випадку спірна сума податкового кредиту в загальному розмірі 64140,00грн. підтверджується належним чином оформленими та складеними платниками ПДВ податковими накладними (а.с. 49-70)

Як встановлено судом, у звітних періодах, коли спірні накладні були складені продавцями, але позивачем не отримані, до податкового кредиту відповідні суми ПДВ позивачем не включалися, тобто подвійного включення сум до податкового кредиту різних звітних періодів не відбувалося.

Доказів зворотного Красноперекопською ОДПІ суду не надано.

З аналогічних підстав необґрунтованим вважає суд і зняття ДПІ з кредиту у березні 2009р. та з податкового відшкодування у квітні 2009р. суми ПДВ 1050,00грн., адже вказана сума підтверджується належним чином складеною ВАТ «Київський радіозавод» ВГСП ВТК «Спецштамп» податковою накладною № 4/53 від 13.03.2009р. (а.с. 156).

П.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, що сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

П.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 даного Закону передбачено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Проаналізувавши вказані норми Закону, а також дослідивши матеріали справи, суд вважає, що висновки відповідача про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок в банку за квітень 2009р. в розмірі 64140,00грн., є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, суд вважає, що вказані висновки фактично позбавляють позивача на формування податкового кредиту на підставі належно оформлених та отриманих ним податкових накладних, що не ґрунтується на чинному податковому законодавстві України.

В силу п.п. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій.

Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

Матеріалами справи підтверджується подання позивачем вказаних документів (а.с. 92-111).

Згідно з п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

В той же час, як свідчать матеріали справи та зазначено самим відповідачем в акті перевірки, висновки ДПІ про те, що позивачем незаконно сформовано податковий кредит по взаємовідносинах з ВАТ «Київський радіозавод» ВГСП ВТК «Спецштамп» на суму 1050 грн. на підставі податкової накладної №148 від 13.03.2009р. на загальну суму 6300,00грн. (в т.ч. ПДВ 1050,00грн.), базуються виключно на результатах перевірки системи автоматизованого співставлення податкових зобов’язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, між сумами податкових зобов’язань ВАТ «Київський радіозавод» ВГСП ВТК «Спецштамп» та податкового кредиту позивача за березень 2009 року.

Вказане свідчить про те, що первинні документи по взаємовідносинах контрагентів, яка мала місце між постачальником та покупцем, всупереч п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідачем взагалі не аналізувались.

Суд вважає, що покладення в основу висновків ДПІ виключно даних системи автоматизованого співставлення податкових зобов’язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України суперечить також вимогам Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за № 925/11205, п. 1.7 якого визначає, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Крім того, п. 2.3.2 Порядку встановлено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, в тому числі, зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Відомості системи автоматизованого співставлення податкових зобов’язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України не є первинним документом в розумінні ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно з якою первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу, згідно з п.2.3.4 Порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

Суд вважає, що вказане свідчить про порушення відповідачем ч. 2 ст.19 Конституції України, яка зобов’язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, а також ст. 13 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, яка встановлює, що посадові особи органів державної податкової служби зобов’язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Оскільки, в порушення статті 13 Закону України «Про Державну податкову службу в Україні» в частині зобов’язання посадових осіб органів державної податкової служби дотримувати прав та охоронюваних законом інтересів громадян, повною мірою використовувати надані їм права, насамперед передбачені ст.11 цього Закону, відповідач не дослідив первинних документів по взаємовідносинах позивача із ВАТ «Київський радіозавод» ВГСП ВТК «Спецштамп» та приймаючи до уваги наявність в матеріалах справи належним чином складеної ВАТ «Київський радіозавод» ВГСП ВТК «Спецштамп» податкової накладної № 4/53 від 13.03.2009р. (а.с. 156), суд вважає неспроможними та бездоказовими твердження відповідача про неправомірне формування позивачем податкового кредиту на суму 1050грн. по взаємовідносинах з ВАТ «Київський радіозавод» ВГСП ВТК «Спецштамп».

Крім того, суд вважає, що висновки Красноперекопської ОДПІ про завищення позивачем бюджетного відшкодування на 64140,00грн., визнані судом у даній справі безпідставними, потягли за собою неправомірне ненадання відповідачем відповідного висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, у зв’язку з чим суд вважає, що права позивача на його отримання порушені та підлягають судовому захисту шляхом зобов’язання Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі АР Крим надати Відділенню Державного казначейства у м. Красноперекопську Головного управління Державного казначейства України в АР Крим висновок із зазначенням суми в розмірі 64140,00грн., що підлягає відшкодуванню з бюджету, яку відповідачем було зменшено в оскаржуваному рішенні.

За аналогічних підстав суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про визнання протиправними дій Красноперекопської об’єднаної державної податкової інспекції в АР Крим щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 64140,00 грн.

В силу ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимогам даної норми, відповідачем правомірності своїх дій суду не доведено.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб.

Суд вважає, що для повного захисту прав позивача слід визнати протиправним та скасувати спірне податкове повідомлення-рішення, а не визнати його нечинним.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги, що суд задовольнив позовні вимоги, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 3,40 грн.

У зв’язку зі складністю справи, судом 22.02.2010р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови, а 01.03.2010р. постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Красноперекопської об’єднаної державної податкової інспекції в АР Крим щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 64140,00 грн.

3. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000122304/0 від 06.08.2009р., № 0000122304/1 від 28.08.2009р. про зменшення Закритому акціонерному товариству «УКпостач» суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 64140,00грн.

4. Зобов’язати Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі АР Крим надати Відділенню Державного казначейства у м. Красноперекопську Головного управління Державного казначейства України в АР Крим (96000, АР Крим, м. Красноперекопськ, пл.Героїв Перекопу, 1) висновок із зазначенням суми в розмірі 64140,00грн., що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства «УКпостач».

5. Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства «УКпостач» (96000, АР Крим, м. Красноперекопськ, вул. Північна, 1а, код ЄДРПОУ – 30169718) 3,40грн. судового збору.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                   Кушнова А.О.