Постанова № 8516346, 18.01.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

18.01.10Справа №2а-6657/09/10/0170 11:12 м. Сімферополь

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Кудряшової А.М. ,

при секретарі судового засідання - Дєрюшкової І.А.,

за участю представників сторін:

від позивача – Колесник Ю.Ю., представник по довіреності №5027/9/10-0 від 06.07.2009 року;

від відповідача – Лазарєв С.О., представник по довіреності від 01.08.2008 року без номеру;

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державної податкової інспекції у м. Ялта АРК

до Приватного підприємства "Ясака"

про стягнення

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у м. Ялта АРК - позивач - 22 травня 2009 року звернулась до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом про стягнення з Приватного підприємства "Ясака" - відповідача - в дохід держави грошових коштів у розмірі 1422208грн.50коп. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДПІ у м. Ялта АР Крим проведена планова виїзна перевірка ПП "Ясака" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року, під час проведення якої встановлено, що відповідач у перевіреному періоді займався виробництвом бетону та надавав послуги по доставці бетону до замовника (покупця) власним та орендованим транспортом. В акті перевірки позивачем зазначено про те, що на протязі 2008 року відповідачем надано послуги з доставки бетону на загальну суму 1422208грн.50коп. Позивачем за результатами перевірки зроблено висновок, що відповідач для здійснення автоперевезень по доставці бетону повинен мати ліцензію, оскільки наявний факт надання послуг з автоперевезення. При цьому в обґрунтування позовних своїх вимог ДПІ у м. Ялта АР Крим посилається на вимоги п.33 ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 року №1775-III, відповідно до якого ліцензуванню підлягає господарська діяльність по наданню послуг по перевезенню пасажирів та вантажів автомобільним транспортом загального користування, та на ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року №2344-III, згідно з якою послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату. Позивач просить стягнути з відповідача 1422208грн.50коп. на підставі ст.23 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», відповідно до якої шкода, заподіяна порушенням законодавства у сфері ліцензування, підлягає відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, визначеному законом.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив адміністративний позов задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити, підтримав доводи, викладені в письмових запереченнях на позов, що надані суду 08.10.2009 року. Відповідно до наданих заперечень відповідач зазначає, що укладені ним договори є договорами по поставці будівничих сумішей (зокрема, бетону), доставка яких до покупця у зв’язку з технологічним процесом повинна здійснюватись в спеціально обладнаних автомобілях. Відповідач також зазначає, що фактично до моменту передачі будівельних сумішей покупцю вони є власністю продавця – тобто ПП «Ясака»; укладені договори з покупцями не є договорами з надання послуг, а є договорами поставки, у зв’язку з чим відповідач вважає, що отримання ліцензії для здійснення таких перевезень діючим законодавством не передбачено. Також відповідач зазначає, що діючим законодавством не передбачено і такого виду відповідальності за здійснення господарської діяльності без ліцензії як стягнення до бюджету всіх отриманих за надання послуг грошових коштів. За таке порушення до суб’єктів господарювання відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» передбачено застосування штрафів органами ліцензування, однак ДПІ у м. Ялта АР Крим не є органом ліцензування та не має право на застосування таких штрафів.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Приватне підприємство «Ясака» (код ЄДРПОУ 20743950, юридична адреса: 98637, АР Крим, м. Ялта, вул. Крупської, буд.48-1) зареєстровано як юридична особа 18 травня 1994 року, дані про реєстрацію внесені Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради АР Крим до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (номер запису про державну реєстрацію №11401200000000970 – а.с.18), що підтверджено також довідкою Головного управління статистики в АР Крим з ЄДРПОУ №09/2-6-01/2200 від 11.08.2003 року. Позивач є платником податків та зборів, взятий на облік в ДПІ у м. Ялта АР Крим 02.06.1994 року, що підтверджено довідкою від 30.08.2006 року №2281 (а.с.15).

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб’єктами господарювання.

Судом встановлено, що ПП «Ясака» є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому діючим законодавством порядку.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач є суб’єктом господарювання, юридичною особою, зобов’язаний виконувати обов’язки, покладені на нього законами у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності, у тому числі стосовно належного нарахування та сплати податків.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 4 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частинами 1, 3 статті 4 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року №509-ХІІ Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до підпункту 2.1.4 п.2.1. статті 2 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181-ІІІ від 21.12.2000 року податкові органи визнані контролюючими органами стосовно податків і зборів (обов’язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Отже, вони наділені компетенцією, визначеною підпунктом 2.2.1 пункту 2.2. статті 2 Закону здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати зазначених податків.

Отже, органи державної податкової служби у відносинах з суб’єктами господарювання, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являються суб’єктами владних повноважень.

Згідно зі статтею 104 КАС суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.

Вказані положення КАС кореспондуються із пунктом 5 частини 4 статті 50 цього ж Кодексу про те, що відповідачами в адміністративній справі можуть бути: громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Статус Державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року №509-XII.

Згідно з вимогами статті 10 даного Закону державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції:

- здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) (пункт 1 статті 10);

- контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів (пункт 3 статті 10);

- подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна (пункт 11 статті 10).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року №509-ХІІ органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами.

Таким чином, органи податкової служби мають право проводити лише документальні невиїзні і планові та позапланові виїзні перевірки, підстави для проведення яких визначені законодавством України.

Відповідно до пп. 1.3. п.1 Порядку оформлення результатів виїзних планових, невиїзних документальних та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005року №327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року № 925/11205 за результатами проведення виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового законодавства –довідка. Такий акт є службовим документом, який стверджує факт проведення виїзної планової або невиїзної документальної чи позапланової перевірки і є носієм доказової інформації про виявлені порушення податкового законодавства суб’єктами господарювання.

Відповідно до Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 року №327, плановою виїзною перевіркою вважається перевірка суб'єкта господарювання щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого суб'єкта господарювання чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.

Судом встановлено, що ДПІ у м. Ялта АР Крим з 26.03.2009 року по 30.04.2009 року проведено планову виїзну перевірку Приватного підприємства «Ясака» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року, за результатами якої складено акт №1446/23-1/20743950/109 від 12.05.2009 року (а.с.63-95). Зазначений акт перевірки було вручено відповідачу, що підтверджено підписами посадових осіб ПП «Ясака» на акті перевірки та представником відповідача під час розгляду справи не оспорювалось та не заперечувалось.

В акті перевірки позивачем вказано, що ПП «Ясака» на протязі перевіреного періоду займалося виробництвом бетону. Як зазначено в акті, бетон – це штучний каміннявидний будівельний матеріал, одержуваний в результаті затвердіння попередньо перемішаної та ущільненої бетонної суміші, що містить у заданих пропорціях в’язке, заповнювачі, затворителі та при необхідності різні хімічні й мінеральні добавки. Бетон є універсальним будівельним матеріалом, призначеним для будівництва монолітно-каркасних промислових і побутових будинків, гідротехнічних, транспортних та інших споруджень.

Відповідачем в акті вказано, що у перевіряємому періоді ПП «Ясака» надавало послуги по доставці бетону до замовників (покупців) власним та орендованим транспортом; за перевіряємий період відповідачем надані послуги по доставці на загальну суму 1422208грн.50коп., зокрема: за І квартал 2008 року – 425630грн.00коп., за ІІ квартал 2008 року 484206грн.50коп., за ІІІ квартал 20087 року – 248637грн.00коп., за ІV квартал 2008 року – 263735грн.00коп.

На підставі акту перевірки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача коштів, отриманих за надання послуг по доставці бетону, мотивуючі свої вимоги тим, що автоперевезення по доставці бетону здійснені без наявності ліцензії на здійснення автоперевезень.

Суд зазначає, що види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування встановлені Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 року №1775-III.

Згідно з п.33 статті 9 зазначеного Закону відповідно до цього Закону ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності як надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт".

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року №2344-III ліцензія видається на господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів на такі види робіт:

надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів автобусами;

надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі;

надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення;

надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами;

надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів автобусами;

надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів на таксі;

надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення;

надання послуг з міжнародних перевезень вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про автомобільний транспорт» ліцензування на автомобільному транспорті спрямоване на визначення початкових і поточних умов надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів, а також найважливіших параметрів обслуговування споживачів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» у цьому Законі наведені терміни вживаються в такому значенні:

автомобільний транспортний засіб - колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб);

автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів;

вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями;

послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату;

транспортний засіб загального призначення - транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів (автобус, легковий автомобіль, вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу);

транспортний засіб спеціалізованого призначення - транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів (автобус для перевезення дітей, інвалідів, пасажирів певних професій, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, швидка медична допомога, автомобіль інкасації, ритуальний автомобіль тощо) та має спеціальне обладнання (таксі, броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями тощо);

транспортний засіб спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій (для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автобетономішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).

Відповідно до довідки відділу ДАІ по обслуговуванню адміністративної території м. Ялта та АТІ при УДАІ Головного управління МВС України в АР Крим від 27.10.2009 року №11/18/3193 (а.с.61) автомобілі у кількості 13 шт. (11 – автобетеномішалки, 1 – автокран, 1 - автобетононасос), зареєстровані за ПП «Ясака» відносяться до спеціальних автомобілів і не призначені для перевезення пасажирів та вантажів.

Оскільки транспортним засобом загального користування є транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів (автобус, легковий автомобіль, вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу), а наявні у ПП «Ясака» транспортні засоби є транспортними засобами спеціального призначення, суд приходить до висновку, що відповідачем не здійснюються перевезення вантажів транспортом загального користування, у зв’язку з чим у ПП «Ясака» відсутній обов’язок по отриманню ліцензії на здійснення такого виду діяльності як доставка автомобільним транспортом спеціального призначення виробленої відповідачем продукції до покупців.

Суд зазначає, що під час розгляду справи позивачем суду не надано будь-яких доказів, що доставка бетону проводилась відповідачем з використанням транспортних засобів (як власних, так і орендованих), що не є транспортними засобами спеціального призначення. Таких відомостей також не містить і акт перевірки та інші матеріали справи.

Крім того, під час розгляду справи відповідачем на підтвердження своїх доводів та заперечень були надані договори, що укладались ПП «Ясака» з покупцями з продажу бетону, розчину та інших будівельних матеріалів (а.с.144-191). Згідно з вимогами зазначених договорів, відповідач проводить доставку своєї продукції на об’єкти покупцям. Позивач вважає, що вказана доставка є автоперевезенням, для здійснення якої відповідач повинен був отримати ліцензію.

Разом з тим, позивачем ніяким чином не спростовані доводи відповідача стосовно специфічності доставляємого вантажу – бетону, доставка якого може проводитися лише за допомогою спеціального транспорту. Під час розгляду справи представником відповідача надано суду технологічну карту виробничого циклу ПП «Ясака» (а.с.44-60), відповідно до якого доставка бетону проводиться на об’єкт у стані, придатному для завантаження в приймальний бункер бетононасосу та наступного виготовлення відповідних конструкцій (а.с.57), тобто для наступного використання бетонна суміш повинна бути доставлена до місця будівництва в не застиглому (затверділому) стані. Суд зазначає, що позивачем під час розгляду суду не надано будь-яких доказів, що доставка бетонної суміші до місця будівництва (ремонтних робіт) може здійснюватись за допомогою транспорту загального користування без втрати доставляємим товаром властивостей, що необхідні для наступного його використання за призначенням.

Згідно частини 1 та 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до п.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що доставка ПП «Ясака» бетону на відповідні об’єкти будівництва покупців є частиною технологічного процесу його виготовлення і наступної подачі покупцям в належному виді, придатному для виготовлення відповідних конструкцій, а не окремою послугою з автоперевезення, що надається на доповнення до поставки товару.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт» послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату. Згідно з вимогами статті 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Відповідно до ч.3 ст.47 зазначеного Закону правила перевезень вантажів транспортними засобами затверджує центральний орган виконавчої влади з питань автомобільного транспорту. Суд зазначає, що вказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. №363 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. за №128/2568).

Розділом 1 вказаних Правил встановлено, що Договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання.

При цьому вантажовідправником є будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення; вантажоодержувачем - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку; перевізник - особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування.

Суд зазначає, що укладені між ПП «Ясака» та його контрагентами договори не є договорами з надання послуг по перевезенню вантажів; предметом зазначених договорів є не надання послуг з доставки вантажу, а продаж будівельних сумішей з доставкою їх покупцям до оговорених місць; перевізник та вантажовідправник за даними договорами співпадають – ПП «Ясака», а не є окремими суб’єктами господарювання.

Відповідно до вимог частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 5 статті 267 ГК передбачено, що у договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірка товарів покупцем. Таким чином, зазначення в договорі поставки окремо порядку доставки продукції не змінює правову природу такого договору, що не є договором з перевезення вантажів.

Також суд зазначає, що відповідно до п.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки. Згідно з пунктом 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 327 від 10.08.2005 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 р. за №925/11205), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Відповідно до пп.2.3.2 зазначеного Наказу за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів.

Згідно до ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст.9 “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Однак в акті перевірки від 12.05.2009 року №1446/236-1/20743950/109 відсутні посилання на будь-які первинні або інші документи бухгалтерського та податкового обліку на підтвердження висновку податкового органу про те, що відповідачем за 2008 рік за послуги з перевезення будівельний сумішей та розчинів отримано саме 1422208грн.50коп.

Крім того, відповідно до наданих відповідачем під час розгляду справи первинних документів бухгалтерського та податкового обліку (актів здачі-прийому робіт, надання послуг, видаткових накладних та податкових накладних) складу автовитрат відповідачем відносились як послуги з подання автокрану (т.1, а.с.232) та автобетононасосу (т.1, а.с.233), так і автовитрати з доставки бетонних сумішей покупцям на місце проведення будівництва (зокрема, т.2, а.с.102). Однак з тексту акту перевірки, тексту позовної заяви та інших наданих позивачем під час розгляду справи документів не вбачається які саме з зазначених сум - отримані ПП «Ясака» за подання автокрану, автобетононасосу або за доставку будівельних сумішей – були включені позивачем до складу доходу відповідача в сумі 1422208грн.50коп., не наведено розрахунок зазначеної суми в розрізі зазначених або будь-яких інших видів діяльності відповідача.

У зв’язку з викладеним, суд приходить до висновку, що акт перевірки не містить всіх істотних даних щодо наявності порушення відповідачем діючого законодавства, у зв’язку з чим в зазначеній частині не може бути прийнятий судом як належний доказ допущеного порушення під час розгляду справи.

Крім того, суд зазначає, що згідно з п. 4 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції здійснюють у межах своїх повноважень контроль за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, що видають ліцензії. Статтею 22 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" передбачено відповідальність суб’єктів господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії у вигляді застосування фінансових санкцій (накладення штрафу) у розмірах, встановлених законом. Таким чином, суд погоджується з запереченнями відповідача стосовно того, що законодавством не передбачений такий вид відповідальності за недотримання вимог ліцензування господарської діяльності, як стягнення до Державного бюджету коштів, отриманих без встановлених законом підстав.

Стаття 19 Конституції України зобов’язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже “на підставі” означає, що суб’єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов’язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов’язків, встановлених законами.

“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобов’язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з’ясовує, чи використане повноваження, надане суб’єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Як свідчить текст позовної заяви відповідач в обґрунтування вимог стосовно стягнення з відповідача зазначеної суми грошових коштів посилається на вимоги ст.23 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» шкода, заподіяна порушенням законодавства у сфері ліцензування, підлягає відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, визначеному законом.

Разом з тим, позивачем в тексті позовної заяви та представником позивача під час надання пояснень в суді не повідомлено кому саме було заподіяно шкоду в зазначеній сумі – 1422208грн.50коп., якими саме документами це підтверджено та не зазначено про перелік документів на підтвердження факту заподіяння шкоди будь-якими діями відповідача.

Крім того, суд зазначає, що текст акту перевірки не містить висновків позивача стосовно нікчемності укладених угод в частині здійснення автоперевезень без наявності ліцензій, представником позивача під час розгляду справи суду не надано будь-яких доказів звернення ДПІ у м. Ялта АР Крим до суду з позовами про визнання укладених позивачем угод недійсними тощо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, у зв’язку з чим у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити.

У зв’язку зі складністю справи судом 18 січня 2010 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 25 січня 2010 року постанова складена у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства, суд –

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня проголошення постанови до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Окружного

адміністративного суду

Автономної Республіки Крим                     Кудряшова А.М.