Постанова № 8516006, 30.11.2009, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

30.11.09Справа №2а-3679/09/10/0170 12:33 м. Сімферополь

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Кудряшова А.М. ,

при секретарі судового засідання - Сисоєвої С.А.,

за участю представників сторін:

від позивача – Мазур Н.О., представник по довіреності №1679 від 03.06.2009 року; Ібрагімов А.Ш., представник по довіреності №2638 від 15.07.2008 р.;

від відповідача – Клешнин В.В., представник по довіреності №18 від 03.09.2009 року;

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Закрите акціонерне товариство "Автотранспортне підприємство "Хімпромсоюз"

до Державна податкова інспекція у м. Сімферополі АР Крим

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Автотранспортне підприємство «Хімпромсоюз» - позивач – 23 лютого 2009 року звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим – відповідач - про визнання нечинними податкового повідомлення-рішення відповідача №0001512301/0 від 11.02.2009 року про визначення податкового зобов’язання з орендної плати за земельні ділянки в загальній сумі 575583грн.81коп., в тому числі 383722грн.54коп. основного платежу та 191861грн.27коп. фінансових санкцій, та податкового повідомлення-рішення №0001492301/0 від 11.02.2009 року про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в загальній сумі 82777грн.50коп., в тому числі 55185грн.00коп. основного платежу та 27592грн.50коп., як прийняті на підставі недостовірних висновків акту перевірки від 02.02.2009 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем вказані податкові зобов’язання з податку на прибуток та з орендної плати за землю нараховані на підставі акту виїзної планової перевірки, з висновками якої позивач не згоден. Так, відповідачем під час перевірки зменшені валові витрати позивача у зв’язку з неправомірним, на думку відповідача, включенням до складу валових витрат 100% сум, сплачених позивачем на користь нерезидента – відсотків за користування кредитом. Позивач не погоджується з висновком перевіряючих стосовно необхідності включення до складу валових витрат лише 85% зазначених сум з посиланням відповідача на вимоги п.18.3 ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 03.04.1994 року №334/94-ВР і ст.1 Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки виплата відсотків була здійснена на користь нерезидента, що зареєстрований в офшорній зоні – Британські Віргінські Острови. Позивач зазначає, що виплата відсотків нерезиденту по кредитному договору не є оплатою наданих товарів, робіт та послуг; кредитний договір не є договором з надання послуг; відсотки по кредитному договору не є компенсацією за надані послуги; у зв’язку з чим до кредитних договорів не може бути застосовано норму п.18.3 ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Крім того, позивач зазначає, що ним були укладені договори оренди земельних ділянок з Сімферопольською міською радою АР Крим, відповідно до яких визначено суму орендної плати, що сплачується щомісячно. Згідно з зазначеними договорами розмір орендної плати може бути змінено лише за згодою сторін шляхом внесення змін до договорів, однак відповідач під час проведення перевірки нарахував податкове зобов’язання з орендної плати за землю з урахуванням коефіцієнтів до ставок орендної плати, що прийняті згідно з рішенням Сімферопольської міської ради АР Крим від 24.05.2007 року №264. Позивач зазначає, що у зв’язку з прийняттям зазначеного рішення зміні до укладених договорів оренди не вносились, Сімферопольська міська рада також не зверталась до суду з позовом про спонукання позивача до укладення нових договорів у зв’язку зі зміною суми орендної плати. У зв’язку з викладеним позивач вважає прийняті податкові повідомлення-рішення незаконними та необґрунтованими.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 24.02.2009 року відкрито провадження по справі та справу призначено до судового розгляду. Ухвалою суду від 21.10.2009 року до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено Сімферопольську міську раду АР Крим.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив адміністративний позов задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав і вважає прийняті податкові повідомлення-рішення законними та обґрунтованими, підтримав доводи, викладені в письмових запереченнях на позов, що надані суду у судовому засіданні 06.05.2009 р. Відповідно до наданих заперечень відповідач обґрунтовує правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень тим, що за результатами проведеної перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.18.3 ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки до складу валових витрат позивачем включено 100% суми процентів, перерахованих нерезиденту, що має офшорний статус, замість встановлених зазначеним пунктом 85%. Відповідач посилається на вимоги Закону України «Про фінансові послуги і державному регулюванню ринків фінансових послуг», відповідно до якого, на думку відповідача, виплата процентів по кредитам відноситься до фінансових послуг, у зв’язку з чим вказана виплата підпадає під дію п.18.3 ст.18 «Про оподаткування прибутку підприємств». Крім того, відповідач зазначає, що позивачем орендовані земельні ділянки на території м. Сімферополя, укладені договори оренди земельних ділянок, але орендна плата нараховувалась та сплачувалась без врахування рішення 21-ої сесії Сімферопольської міської ради V скликання № 264 від 24.05.2007 року “Про орендну плату за землю по м. Сімферополю”, яким з 01.06.2007 року встановлені нові коефіцієнти до ставок земельного податку для розрахунку розмірів орендної плати по м. Сімферополю. У зв’язку з нарахуванням та сплатою орендної плати за землю по ставкам, зазначеним в договорі без врахування коефіцієнту, позивачу були нараховані податкові зобов’язання з орендної плати за землю в загальній сумі 383722грн.00коп.

Представник третьої особи – Сімферопольської міської ради АР Крим - у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином – рекомендованою кореспонденцією (поштове повідомлення – т.2, а.с.27), про причини неприбуття не повідомив, клопотання про розгляд справи за відсутності представника третьої особи не заявив.

Суд, приймаючи до уваги ненадання відповідачем доказів неможливості участі представника третьої особи у судовому засіданні з поважних причин, відсутність у матеріалах справи клопотання про неможливість розгляду справи без участі представника третьої особи, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для з'ясування обставин у справі, керуючись ст.128 КАС України, вважає можливим розглянути справу на підставі наявних доказів за відсутності представника третьої особи.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Закрите акціонерне товариство «Автотранспортне підприємство «Хімпромсоюз» (код ЄДРПОУ 32401930, юридична адреса: 95053, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Будьонного, б.32) зареєстровано Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 16 квітня 2003 року, дані внесені до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (номер запису про державну реєстрацію 18821200000001010 – т.1, а.с.9, 85). Позивач є платником податків та зборів, взятий на облік в ДПІ у м. Сімферополі, є також платником податку на додану вартість (свідоцтво – т.1, а.с.86).

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим в період з 22.12.2008 року по 19.01.2009 року проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 року по 30.09.2008 року, за результатами якої складено акт перевірки №760/23-7/32401930 від 02 лютого 2009 р. (т.1, а.с.12-46). В даному акті зазначено, що перевірка проведена на підставі направлення від 22.12.2008 року №2986/23-7, що вручено позивачу 22.12.2008 року, про її проведення було повідомлено уповноважену особу позивача – головного бухгалтера – під розписку 27.11.2008 року, в журналі реєстрації перевірок про її проведення 22.12.2008 року зроблено запис №5. Термін перевірки продовжувався з 20.01.2008 року по 19.01.2009 року на підставі наказу ДПІ у м. Сімферополі АР Крим від 19.01.2009 р. №78 і направлення на проведення перевірки №82/23-7 від 20.01.2009 року, що вручені під розписку головному бухгалтеру позивача. На підтвердження зазначених відомостей акту перевірки представником відповідача під час розгляду справи надано: наказ №78 від 19.01.2009 року про продовження терміну перевірки позивача (т.1, а.с.77), направлення на проведення перевірки №82/23-7 від 20.01.2009 року (т.1, а.с.78), направлення на проведення перевірки №2986/23-7 від 22.12.2008 року (т.1, а.с.79).

У висновках акту перевірки №760/23-7/32401930 від 02 лютого 2009 р. (а.с.45) зазначено, що відповідач за результатами проведеної перевірки дійшов висновку про порушення позивачем, зокрема, наступних вимог податкового законодавства:

- п.18.3 ст.18 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 року №364/94-ВР (зі змінами та доповненнями (надалі – Закон про прибуток)), що призвело, на думку відповідача, до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 55185грн.00коп., у тому числі: за 2006 рік на 7720грн.00коп. за 2007 рік – на 29209грн.00коп., за 3 квартали 2008 року – на 18256грн.00коп.;

- ст.2, 5 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 року №2535-ХІІ (зі змінами та доповненнями) та рішення Сімферопольської міської ради АР Крим №264 від 24.05.2007 року «Про орендну плату за землю в м. Сімферополі», що призвело, на думку відповідача, до заниження податкових зобов’язань по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності на суму 383722грн.54коп., в тому числі податку на додану вартість у загальній сумі 2358659грн.00коп.: за червень-грудень 2007 року – на суму 165275грн.53коп., за січень-вересень 2008 року – на суму 218447грн.01коп.

Акт планової документальної перевірки №760/23-7/32401930 від 02 лютого 2009 р. став підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень:

- №0001492301/0 від 11 лютого 2009 року (а.с.10), яким позивачу донараховано податкове зобов'язання по податку на прибуток в сумі 55185грн.00коп., застосовані штрафні санкції в сумі 27592грн.50коп. на підставі пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону №2181, всього на суму 82777грн.50коп.;

- №0001512301/0 від 11 лютого 2009 року (а.с.11), яким позивачу донараховано податкове зобов'язання по орендній платі за землю в сумі 383722грн.54коп., застосовані штрафні санкції в сумі 191861грн.27коп. на підставі пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону №2181, всього на суму 575583грн.81коп.

Вказані податкові повідомлення-рішення були вручені позивачу, що представником позивача у судовому засіданні не оспорювалось та не заперечувалось.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень позивачем в адміністративному порядку та скасування їх повністю або частково під час розгляду таких скарг. Про наявність таких обставин під час розгляду справи суду також не повідомлено представниками позивача та відповідача.

Суд також зазначає, що позивач в поданому адміністративному позові та під час надання пояснень в судових засіданнях під час розгляду справи в суді не оспорює підстави та порядок проведеної перевірки, своєчасність повідомлення про її проведення, продовження строків проведення перевірки, дотримання порядку оформлення акту перевірки тощо; дотримання відповідачем порядку проведення зазначеної перевірки та оформлення її результатів не є предметом даного адміністративного спору. У зв’язку з викладеним судом не розглядаються та не оцінюються дії відповідача стосовно дотримання порядку проведення перевірки, оформлення її результатів і повідомлення позивача про висновки податкового органу стосовно порушення ЗАТ «Автотранспортне підприємство «Хімпромсоюз» вимог податкового законодавства, не розглядається питання щодо визнання дій податкового органу, що пов’язані з проведенням перевірки, неправомірними або визнання неправомірними та скасування прийнятого наказу про продовження строків проведення перевірки.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Оцінюючи правомірність дій відповідача щодо прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов’язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже “на підставі” означає, що суб’єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов’язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов’язків, встановлених законами.

“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобов’язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з’ясовує, чи використане повноваження, надане суб’єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Щодо правомірності та законності податкового повідомлення-рішення №0001492301/0 від 11.02.2009 року про донарахування податку на прибуток та застосування штрафних санкцій суд зазначає наступне:

Як зазначено в акті перевірки (а.с.20) підставою для висновку про заниження позивачем податку на прибуток стало завищення ВАТ «Автотранспортне підприємство «Хімпромсоюз», на думку відповідача, валових витрат на суму 20674266грн.00коп. (а.с.15-18). Відповідачем в акті перевірки відображено, що позивач уклав кредитні договори з нерезидентом, що має офшорний статус – International Business Company Amola Trade LTD (надалі – Компанія) з місцезнаходженням – Британські Віргінські Острови, відповідно до яких: згідно з договором №3К-2006 від 17.04.2006 року зазначена Компанія надає позивачу кредит на суму 600000 доларів США на строк до 25.05.2010 року, визначивши процентну ставку в розмірі 10% річних; згідно з договором №4К-2006 від 05.06.2006 року, відповідно до якого Компанія надає позивачу кредит у сумі 1000000 доларів США на строк до 26.02.2011 року, визначивши процентну ставку в розмірі 10% річних. Позивач використовує зазначені грошові кошти для розвитку основних фондів, поповнення оборотних коштів, інвестування в автомобільну техніку. Відповідачем в акті перевірки зазначено, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про перелік офшорних зон» №77-р від 24.02.2003 року Британські Віргінські Острови є офшорною зоною.

На підставі викладеного, відповідачем зроблено висновок про те, що позивачем укладені договори, які передбачають здійснення оплати за фінансові послуги на користь нерезидента, розташованого в офшорній зоні, та до складу валових витрат включені витрати на оплату вартості таких фінансових послуг у сумі, що становить 100% від вартості цих послуг, що на думку позивача, є порушенням вимог п.18.3 ст.18 Закону про прибуток.

Суд зазначає, що відповідно до вимог п.18.3 ст.18 Закону про прибуток у разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх валових витрат у сумі, що становить 85 відсотків від вартості цих товарів (робіт, послуг). Правило, визначене цим пунктом, починає застосовуватися з календарного кварталу, наступного за кварталом, на який припадає офіційне опублікування переліку офшорних зон, встановленого Кабінетом Міністрів України. Для цілей цього пункту під терміном "нерезиденти, що мають офшорний статус" розуміються нерезиденти, розташовані на території офшорних зон, за винятком нерезидентів, розташованих на території офшорних зон, які надали платнику податку виписку із правоустановчих документів, легалізовану відповідною консульською установою України, що свідчить про звичайний (неофшорний) статус такого нерезидента. При існуванні договорів, визначених абзацом першим цього пункту, платник податку має послатися на наявність зазначеної виписки у поясненні до податкової декларації.

Кабінетом Міністрів України 24 лютого 2003 р. було прийнято Розпорядження №77-р «Про перелік офшорних зон», яким оприлюднено перелік офшорних зон згідно з додатком, до якого увійшли Британські Віргінські Острови.

Суд зазначає, що в матеріалах справи наявні кредитні договори позивача з нерезидентом - International Business Company Amola Trade LTD (місцезнаходження – Британські Віргінські Острови):

- №3К-2006 від 17.04.2006 року (т.1, а.с.180-182), яким передбачено надання позивачу кредиту в сумі 600000 доларів США в строк до 25.05.2010 року з процентною ставкою у розмірі 10% річних. Згідно з п.3.1 договору погашення відсотків за користування кредитом проводиться відповідно до додатку до Кредитного договору. Відповідно до додатку договору - графіку надходження і погашення кредиту та сплати відсотків від 17.04.2006 року (а.с.183) з листопада 2007 року по травень 2008 року позивач повинен сплатити Компанії 60164,39 доларів США - відсотків за користування кредитом. Перший платіж з повернення основної суми кредиту позивач повинен перерахувати у травні 2009 року;

- №4К-2006 від 05.06.2006 року (т.1, а.с.184-186), яким передбачено надання позивачу кредиту в сумі 1000000 доларів США в строк до 26.02.2011 року з процентною ставкою у розмірі 10% річних. Згідно з п.3.1 договору погашення відсотків за користування кредитом проводиться відповідно до додатку до Кредитного договору. Відповідно до додатку договору - графіку надходження і погашення кредиту та сплати відсотків від 05.06.2006 року (а.с.187) з грудня 2007 року по червень 2008 року позивач повинен сплатити Компанії 100273,98 доларів США - відсотків за користування кредитом. Перший платіж з повернення основної суми кредиту позивач повинен перерахувати у червні 2010 року.

Під час розгляду справи представниками позивача та відповідача не заперечувалось та не оспорювалось, що в перевіреному періоді позивачем на користь нерезидента – Компанія – виплачувались грошові кошти – проценти за користування кредитами, які були нараховані відповідно до вказаних кредитних договорів. Суд також зазначає, що в матеріалах справи наявний кредитний договір від 28.08.2007 року №4К-2007 (а.с.188-191), відповідно до додатку до якого передбачено виплату відсотків в квітні 2008 року, однак в акті перевірки та інших матеріалах справи відсутні відомості про врахування податковим органом суми виплат по вказаному кредитному договору (за їх наявності) під час проведення перевірки та нарахування у зв’язку з виплатою процентів по даному договору (за наявності) податкового зобов’язання по податку на прибуток.

Суд також зазначає, що в матеріалах справи наявні Звіти позивача про виплачені доходи, утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів за 2006-2008 роки, платіжні доручення, що підтверджують перерахування відсотків, та виписки банку (т.1, а.с.224-250; т.2, а.с.1-9).

Відповідно до статті 1 Закону про прибуток: товари - матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення (пункт 1.6 статті 1); продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності (пункт 1.31 статті 1 Закону).

Згідно з пунктом 1.10 статті 1 Закону про прибуток проценти - доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються, зокрема, платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит.

Суд зазначає, що оскільки відсотки, нараховані по кредитному договору, не є товарами, результатами робіт (послуг), отже і положення п. 18.3 статті 18 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" на них не поширюється.

Таким чином, висновок акта перевірки про порушення позивачем вимог п. 18.3 ст. 18 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в частині неправомірного завищення позивачем у податковому обліку валових витрат на суму відсотків по кредитному договору нерезиденту, що має офшорний статус, є безпідставним та таким, що не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Суд також не погоджується з посиланням відповідача в обґрунтування своїх вимог на Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 року №2664-III, відповідно до ст.1, 4 якого до складу фінансових послуг включаються, зокрема, операції по наданню фінансових кредитів та залучення коштів у зв’язку з наступним:

Згідно з преамбулою Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» цей Закон встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

- учасники ринків фінансових послуг - юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, та споживачі таких послуг (пункт 7 ч.1 ст.1);

- фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг (пункт 1 ч.1 ст.1).

Згідно з частиною 1 статті 7 даного Закону особа набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру фінансових установ.

Таким чином, суд приходить до висновку, що зазначеним Законом регулюється порядок надання послуг саме спеціалізованими юридичними особами, що внесені до відповідного реєстру та виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Під час розгляду справи представником відповідача суду не надані докази того, що Компанія-нерезидент, що надала позивачу кредити в сумі 600000 та 1000000 доларів США, внесена до реєстру фінансових установ відповідно до вимог вказаного Закону та основним видом її діяльності є надання саме фінансових послуг. Крім того, суд зазначає, що відповідачем не надано будь-яких доказів стосовно наявності у Компанії-нерезидента обов’язку до здійснення дій по включенню до вказаного реєстру для надання кредитів та укладення відповідних договорів з їх надання з резидентом України, зокрема, позивачем.

Згідно частини 1 та 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість донарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 55185грн.00коп.

Щодо правомірності та законності податкового повідомлення-рішення №0001512301/0 від 11.02.2009 року про донарахування орендної плати за землю та застосування штрафних санкцій суд зазначає наступне:

Як зазначено в акті перевірки (а.с.20) підставою для висновку про заниження позивачем орендної плати за землю стало те, що позивачем на час проведення перевірки було укладено з Сімферопольською міською радою АР Крим три договори оренди земельних ділянок: №1-1740 від 22.11.2005 року про оренду земельної ділянки площею 4,1610 га (відповідно до п.4.1 договору орендна плата складає 14355грн.45коп. щомісяця); №2-513 від 13.05.2005 року про оренду земельної ділянки площею 0,8га (відповідно до п.4.1 договору орендна плата складає 886грн.67коп. щомісяця); від 22.11.2006 року про оренду земель ділянки площею 0,4611га (відповідно до п.4.1 договору орендна плата складає 787грн.71коп. щомісяця; згідно з додатковою угодою №1 від 19.06.2008 року до зазначеного договору орендна плата складає 1975грн.05коп. щомісяця). Як зазначено в акті перевірки вказані договори та додаткова угода зареєстровані у встановленому діючим законодавством порядку. В акті перевірки відповідачем зазначено, що відповідно до рішення Сімферопольської міської ради від 24.05.2007 року №264 «Про орендну плату за землю по м. Сімферополю» з 01.06.2007 року встановлені коефіцієнти до ставок земельного податку для розрахунку розмірів орендної плати за землю по м. Сімферополю. Дане рішення було опубліковане в офіційному засобі масової інформації газети “Южная столица” від 15-21.06.07р. №24 (805) (т.1, а.с.171). Позивачем під час розрахунку суми орендної плати та подачі декларацій нові коефіцієнти відповідно до зазначеного рішення не застосовувались. Відповідач в тексті акту перевірки також посилається на лист управління економіки та регіональної політики Сімферопольської міської ради №02-01/23-к від 16.01.2009 року орендна плата у 2008 р. за земельну ділянку за адресою: м. Сімферополь, вул. Будьонного, буд.32, складає 38142грн.50коп. на місяць, за земельну ділянку за адресою: м. Сімферополь, вул. Будьонного, буд.33, складає 2346грн.70коп. на місяць. На підставі викладеного, відповідач дійшов висновку, що позивачем на порушення вимог ст.2, 5 Закону України «Про плату за землю» та рішення Сімферопольської міської ради №264 від 24.05.2007 року «Про орендну плату за землю по м. Сімферополю» донараховано податкове зобов’язання по орендній платі за землю в загальній сумі 383722грн.54коп., в тому числі: за червень-грудень 2007 року – 165275грн.53коп., за січень-вересень 2008 року – 218447грн.01коп.

Судом встановлено, що на підставі Законів України “Про оренду землі”, “Про місцеве самоврядування в Україні” та на виконання рішення 25-ої сесії Сімферопольської міської ради ІV скликання №378 від 18.02.2005р. між позивачем та Сімферопольською міською радою був укладений договір оренди земельної ділянки №2-513 від 13.05.2005 р., відповідно до якого Сімферопольська міська рада надає позивачу у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,8га для будівництва адміністративно-господарського комплексу, що розташована за адресою: м. Сімферополь, вул. Будьонного, буд.33 (т.1, а.с.107-112).

Судом встановлено, що вищенаведений договір посвідчений державним нотаріусом Першої Сімферопольської нотаріальної контори АРК, України Леоновою О.В. 13.05.2005р. та зареєстрований в реєстрі за №2-513 (т.1, а.с.112).

Відповідно до п.2.2 договору №2-513 нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 529280грн.00коп. (т.1, а.с.108).

Відповідно до розділу 4 договору №2-513 орендна плата складає 31929грн.00коп. за 3 роки та перераховується щомісячно до 15 числа місяця за звітним місяцем в сумі 886грн.67коп. на місяць; індексація розмірів орендної плати проводиться, пеня стягується відповідно до вимог діючого законодавства (т.1, а.с.108, зворотній бік).

При цьому, суд зазначає, що відповідно до п.4.3, п.4.4 договору №2-513 розмір орендної плати може бути переглянутий за згодою сторін, всі зміні, що вносяться до договору повинні бути оформлені додатковою угодою (т.1, а.с.108, зворотній бік).

Судом також встановлено, що на підставі Законів України “Про оренду землі”, “Про місцеве самоврядування в Україні” та на виконання рішення 32-ої сесії Сімферопольської міської ради ІV скликання №462 від 15.09.2005р. між позивачем та Сімферопольською міською радою був укладений договір оренди земельної ділянки №1-1740 від 22.11.2005 р., відповідно до якого Сімферопольська міська рада надає позивачу у строкове платне користування земельну ділянку площею 4,1610га для реконструкції існуючих побудов виробничої бази та будівництва об’єктів виробничо-складського та адміністративно-торгівельного призначення, що розташована за адресою: м. Сімферополь, вул. Будьонного, буд.32 (т.1, а.с.113-118).

Судом встановлено, що вищенаведений договір посвідчений державним нотаріусом Першої Сімферопольської нотаріальної контори АРК, України Ісаєвою Л.Г. 23.11.2005р. та зареєстрований в реєстрі за №1-1740 (т.1, а.с.118, зворотній бік).

Відповідно до п.2.2 договору №1-1740 нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 8602868грн.00коп. (т.1, а.с.114).

Відповідно до розділу 4 договору №1-1740 орендна плата складає 4306635грн.00коп. до 15.09.2030 року та перераховується щомісячно до 15 числа місяця за звітним місяцем в сумі 14355грн.45коп. на місяць; індексація розмірів орендної плати проводиться, пеня стягується відповідно до вимог діючого законодавства (т.1, а.с.114, зворотній бік).

При цьому, суд зазначає, що відповідно до п.4.3, п.4.4 договору №1-1740 розмір орендної плати може бути переглянутий за згодою сторін, всі зміні, що вносяться до договору повинні бути оформлені додатковою угодою (т.1, а.с.114, зворотній бік).

Крім того, на підставі Законів України “Про оренду землі”, “Про місцеве самоврядування в Україні” та на виконання рішення 38-ої сесії Сімферопольської міської ради ІV скликання №535 від 23.02.2006р. між позивачем та Сімферопольською міською радою був укладений договір оренди земельної ділянки від 22.12.2006 р., відповідно до якого Сімферопольська міська рада надає позивачу у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,4611га для обслуговування виробничої бази, що розташована за адресою: м. Сімферополь, вул. Будьонного, буд.32 (т.1, а.с.119-124).

Судом встановлено, що вищенаведений договір зареєстрований в реєстрі за №1219 (т.1, а.с.124, зворотній бік).

Відповідно до п.2.2 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 473683грн.42коп. (т.1, а.с.120).

Відповідно до розділу 4 договору орендна плата складає 236313грн.00коп. за 25 років та перераховується щомісячно до 15 числа місяця за звітним місяцем в сумі 787грн.71коп. на місяць; індексація розмірів орендної плати проводиться, пеня нараховується відповідно до вимог ст.16 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (т.1, а.с.120, зворотній бік).

При цьому, суд зазначає, що відповідно до п.4.3 договору розмір орендної плати може бути переглянутий за згодою сторін, всі зміні, що вносяться до договору повинні бути оформлені додатковою угодою (т.1, а.с.120, зворотній бік).

Додатковою угодою №1 від 19.06.2008 року (т.1, а.с.125) розмір орендної плати змінено: орендна плата встановлена в сумі 23700грн.54коп. в рік та вноситься щомісячно до 30 числа місяця, що слідує за розрахунковим – в сумі 1975грн.05коп.

Перевіркою встановлено, що позивач в період з 01.07.2006 р. по 30.09.2008 р. надавав податкові розрахунки по орендній платі за землю до ДПІ у м. Сімферополі АРК (а.с.129-149) і сплачував орендну плату за землю до місцевого бюджету Київського району м. Сімферополя, за місцем розташування земельних ділянок, що підтверджується виписками банку (а.с.192-209).

Відповідно до листа управління економіки та регіональної політики Сімферопольської міської ради №02-01/23-к від 16.01.2009 р. (відповідь на запит ДПІ у м. Сімферополі від 15.01.2009 р. №174/23-9) орендна плата за земельні ділянки, розташовані в м. Сімферополі по вул. Будьонного з врахуванням індексації та підвищуючого коефіцієнту складає:

- за земельну ділянку по вул. Будьонного, буд. 32 – за 2008 рік 38142грн.50коп. в місяць,

- за земельну ділянку по вул. Будьонного, буд. 33 – за 2008 рік 2346грн.70коп. в місяць (а.с.177).

Суд зазначає, що висновки контролюючого органу про заниження орендної плати за землю в сумі 383722грн.54коп. стосуються періоду користування земельними ділянками за період червень-грудень 2007 року в сумі 165275грн.53коп., січень-вересень 2008 року в сумі 218447грн.01коп. (а.с.31).

Такі висновки ДПІ у м. Сімферополі АР Крим засновані на тому, що Рішенням 21-ої сесії Сімферопольської міської ради V скликання №264 від 24.05.2007 року “Про орендну плату за землю по м. Сімферополю» з 01.06.2007 року встановлені нові коефіцієнти до ставок земельного податку для розрахунку розмірів орендної плати по м. Сімферополю, проте позивачем нараховувались податкові зобов’язання з орендної плати за землю по старих ставках, встановлених вищенаведеними договорами.

Суд вважає таки доводи відповідача неспроможними з наступних підстав.

Закон України “Про плату за землю” визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про оренду землі” від 06.10.1998 року №161-XIV оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною 1 статті 2 Закону України “Про оренду землі” встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом (ч.2 ст.4 Закону України “Про оренду землі”).

Статтею 13 Закону України “Про оренду землі” встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 2 статті 21 Закону України “Про оренду землі” розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").

Відповідно до ст. 30 Закону України “Про оренду землі” зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Закон України “Про плату за землю” визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Відповідно до положень абзацу 5 ч.1 ст.1 Закону України “Про плату за землю” оренда - засноване на договорі строкове платне володіння, користування земельною ділянкою.

Згідно зі ст.13 Закону України “Про плату за землю” підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Статтею 19 Закону України “Про плату за землю” встановлено, що розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що розмір орендної плати за землю встановлюється сторонами відповідно до умов договору.

Тобто у даному випадку позивач вірно визначив договірну природу спірних правовідносин, визначення розміру орендної плати за користування земельною ділянкою передбачається договором оренди земельної ділянки.

Як свідчать матеріали справи, позивач та Сімферопольська міська рада уклали вищенаведені договори оренди землі, де визначено розміри орендної плати за користування земельною ділянкою з урахуванням індексації орендної плати.

Судом встановлено, що зміни до договорів оренди земельної ділянки щодо збільшення розміру орендної плати за землю не вносились, додаткові угоди на підставі рішення Сімферопольської міської ради не укладались та не реєструвались у відповідному порядку. Суд зазначає, що в матеріалах справи наявні: лист Виконавчого комітету Сімферопольської ради АР Крим від 20.06.2007 року №24/01-06/1315 (т.1, а.с.150), направлений на адресу позивача, про необхідність укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки в частині внесення змін в розділ «Орендна плата», а також для перерахунку ставки орендної плати; лист Управляння економіки та регіональної політики Сімферопольської міської ради АР Крим від 10.09.2009 року №02-01/857Г (т.2, а.с.19), відповідно до якого зазначеним управлінням двічі готувалися і передавалися представнику підприємства розрахунки з врахуванням коефіцієнта, затвердженого рішенням міськради від 24.05.2007 року №264, проте зазначені документи ЗАТ «Автотранспортне підприємство «Хімпромсоюз» до цього часу не погоджені та не повернуті в управління. Вказані відомості також підтверджені листом Сімферопольського міського управління земельних ресурсів від 14.09.2009 року №1385/10-01-25 (т.2, а.с.21), відповідно до якого документи, що вносять зміни в договори оренди з позивачем по вул. Будьонного, буд.32, та по вул. Будьонного, буд.33, в Управління не надходили. Суд зазначає, що представником відповідача під час розгляду справи також не надано доказів внесення змін в зазначені договори оренди земельних ділянок.

Інших умов збільшення розміру орендної плати окрім внесення змін до договору законами України не передбачено, зокрема, і за рішенням податкового органу.

Натомість позивач сумлінно здійснював декларування та сплату орендної плати у розмірах, передбачених наведеними договорами.

При цьому суд зазначає, що орендна плата за землю, незважаючи на віднесення її до обов’язкових загальнодержавних податків і зборів (ст.14 Закону України “Про систему оподаткування”) має іншу правову природу ніж інші податки та збори, розмір та порядок визначення яких встановлюється нормативними актами.

З аналізу законів України, що встановлюють правила та порядок користування земельними ділянками, випливає, що орендна плата за користування земельними ділянками має договірне походження. Таким чином, встановлення розміру орендної плати за користування земельними ділянками в порядку та у спосіб, встановлений нормативними актами України, є функціями тільки органів місцевого самоврядування та не можуть здійснюватися іншим способом ніж внесенням змін в договір оренди земельної ділянки.

Стосовно умов договору оренди необхідно зазначити, що перегляд орендної плати може бути зроблений тільки при наявності волевиявлення та досягнення домовленості щодо внесення змін в договір. Тобто розмір орендної плати не може бути підвищений автоматично, оскільки це не відповідає нормам Закону України “Про оренду землі” та Закону України “Про плату за землю”.

ДПІ у м. Сімферополі АР Крим та Сімферопольською міською радою АР Крим під час розгляду справи також не надано доказів звернення до суду про визнання вказаних договорів недійсними або про спонукання позивача до укладення нових договорів з зміненою сумою орендної плати за землю.

З урахуванням викладеного, висновки, зроблені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем норм Закону України “Про плату за землю” в частині заниження розміру орендної плати за земельну ділянку в загальній сумі 383722грн.54коп., є необґрунтованими, в зв’язку з чим суд вважає донарахування податкового зобов’язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності на загальну суму 383722грн.54коп. безпідставним.

Суд також зазначає, що спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов‘язкових платежів) є Закон України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року №2181-III, підпунктом “б” підпункту 4.2.2. якого зазначено обов’язок контролюючого органу самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. У цьому разі, згідно з пп.17.1.3 п.17.1 ст.17, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Пунктом 6.1. статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності).

Судом встановлено, що штрафні санкції по податку на прибуток та по орендній платі за землю нараховані відповідачем на підставі п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, тобто у зв’язку з донарахуванням податкового зобов’язання по податку на прибуток та по орендній платі за земельні ділянки у відповідних сумах. Враховуючи те, що суд вважає необґрунтованим донарахування відповідачем вищенаведених сум податкового зобов’язання, нарахування штрафних санкцій є неправомірним.

Відповідно до ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач використав надані йому повноваження необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття податкових повідомлень-рішень, без дотримання принципу рівності перед законом, непропорційно, тобто без дотримання розумного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим №0001512301/0 від 11 лютого 2009 року та №0001492301/0 від 11 лютого 2009 року, прийняті стосовно Закритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство «Хімпромсоюз», є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, а не про визнання їх протиправними та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа), тому з урахуванням задоволення позовних вимог з Державного бюджету України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 03 гривні 40 копійок.

У зв’язку зі складністю справи судом 30 листопада 2009 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови, постанова складена у повному обсязі 07 грудня 2009 року.

Керуючись ст.ст. 94, 98, 158-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим №0001512301/0 від 11 лютого 2009 року та №0001492301/0 від 11 лютого 2009 року, прийняті стосовно Закритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство «Хімпромсоюз».

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство «Хімпромсоюз» судовий збір в розмірі 3 (три) гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня проголошення постанови до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                         Кудряшова А.М.