Рішення № 85144644, 23.10.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року м. Житомир справа № 240/9412/19

категорія 112030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить визнати протиправною бездіяльність щодо не поновлення виплати пенсії, визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії, викладене в листі від 21.03.2019 та зобов`язати відповідача здійснити їй поновлення та виплату пенсії за віком, починаючи з 07.10.2009, шляхом призначення її відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позову зазначає, що по досягненню нею пенсійного віку їй була призначена пенсія за віком. 26.10.2006 позивач виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. У зв`язку з виїздом позивача на постійне місце проживання за кордон, відповідачем на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 та ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в редакції, що була чинною на той момент) було припинено виплату їй пенсії. Представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав до пенсійного фонду заяву позивача про поновлення їй пенсії, яка була нотаріально посвідчена та апостильована. Натомість, відповідач відмовив позивачу у поновленні пенсії у зв`язку з тим, що після визнання Конституційним Судом України у рішенні від 07.10.2009 № 25-рп/2009 неконституційними п. 2 ч. 1 ст. 46 та другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", дані правовідносини є такими, що не врегульовані чинним законодавством. Вважаючи відмову протиправною, а своє право на пенсійне забезпечення - порушеним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 22.07.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 21.08.2019.

Ухвалою від 17.09.2019 закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 10.10.2019.

15.08.2019 відповідачем подано відзив на позовну заяву. Відповідно до відзиву на позовну заяву, представник відповідача просить залишити без розгляду вимоги щодо поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 по 10.01.2019 у зв`язку з пропуском позивачем шестимісячного строку для звернення до суду, а в решті позовних вимог - відмовити. У відзиві на позовну заяву зазначається, що Коростишівске об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, відмовляючи позивачу у поновленні виплати пенсії, діяло правомірно. В обґрунтування такої позиції зазначено, що рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25- рп/2009 поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009, в той час, як позивач виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю у 2006 році. На даний час змін до чинного законодавства щодо виплати пенсій пенсіонерам, які проживають за кордоном, не внесено. Міжнародна угода між Україною та Ізраїлем в галузі пенсійного забезпечення не укладена. На підставі викладеного, відповідач вважає свої дії щодо припинення виплати пенсії законними, а вимоги позивача - необґрунтованими.

Ухвалою від 21.08.2019 замінено неналежного відповідача з Коростишівського об"єднаного управління Пенсійного фонду України на Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

27.08.2019 позивачем подано відповідь на відзив.

Ухвалою від 10.10.2019 суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач проживала на території України та з 12.12.1994 отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". (а.с.163)

З 26.04.2007 виплата пенсії позивачу була припинена у зв`язку з її виїздом на постійне місце проживання в Ізраїль. Пенсія була виплачена за 6 місяців.

19.12.2018 представником позивача, який діяв на підставі нотаріальної довіреності, до Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області було подано особисту заяву позивача про поновлення їй виплати пенсії.(а.с.32-33)

Однак, листом від 21.03.2019 №3898/03-2 Коростишівське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирської області відмовило позивачу в поновленні пенсії у зв`язку з тим, що відносини з приводу виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання в Ізраїль не врегульовані чинним законодавством. (а.с.34)

Позивач, вважає, що пенсія їй має бути відновлена та приведена у відповідність до чинного законодавства саме з 07.10.2009 року (з дня виникнення права на пенсію за віком за рішенням Конституційного суду України справа №1-32/2009 від 07.10.2009 року), тому звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до приписів ст. 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Вказаною нормою зазначені необхідні передумови для призначення пенсії. Вимога обов`язкового проживання на території України для призначення пенсії не встановлена.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 вказаного Закону виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ст. 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з тим, Рішенням № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року пункт 2 частини першої статті 49, друге речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України зазначені положення Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що оспорюються, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Таким чином з 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Після прийняття Конституційним Судом України вказаного вище рішення і до часу розгляду справи судом, інші закони, що регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийняті.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд з прав людини прийшов висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейського суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелами права та обов`язкові для виконання Україною, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику Європейського суду з прав людини, у тому числі й рішення у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Аналізуючи наведені вище положення Закону, суд приходить висновку, що з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч.1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону № 1058-IVвідсутні законодавчі підстави для припинення виплати пенсії громадянам України, які проживають за кордоном, а відтак виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу органи Пенсійного фонду України мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19.05.2015 року у справі № 21-168а15.

У зазначених вище правових позиціях ставилось питання щодо перерахунку пенсій особам, які проживають за межами України. Проте, суд вважає, що як перерахунок так і призначення пенсії не може ставитись в залежність від місця проживання громадянина, оскільки це суперечить висновкам Конституційного Суду України та Європейському суду з прав людини, викладеним у рішенні у справі "Пічкур проти України".

Крім того, у ч. 2 ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України протягом 10 днів після з"ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Таким чином, враховуючи правову позицію Верховного Суду України, суд вважає, що оскільки з дати прийняття рішенням Конституційного Суду України визнано неконституційними положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на підставі яких позивачу припинено виплату пенсії, відповідач саме з 07.10.2009 повинен був самостійно прийняти рішення про відновлення виплати пенсії позивачу, проте цього не зробив, що свідчить про протиправну бездіяльність.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною відмову у поновленні позивачу виплати пенсії, суд вважає, що порушене право позивача у даному випадку вже є захищеним шляхом визнання протиправної бездіяльності щодо не поновлення виплати пенсії, тому повторного захисту не потребує, з огляду на що суд вважає такі вимоги безпідставними.

Щодо позовної вимоги призначити пенсію з проведенням її індексації і компенсацією втрати частини доходів суд зазначає наступне.

Відповідачем не досліджувалось питання розміру пенсії, на який має право позивач та виплати індексації пенсії позивачу. Суд, в свою чергу, не може перебирати за себе дискреційні повноваження цього органу та розраховувати розмір пенсії позивача, оскільки це питання не було підставою для відмови у призначенні пенсії. А тому в цій частині необхідно відмовити в задоволенні позовних вимог.

Щодо вимоги, в якій позивач просить зобов`язати відповідача здійснити компенсацію втрати частини доходів, суд вважає її передчасною, оскільки дана вимога матиме місце після проведення відповідачем нарахування та виплати сум пенсії позивачу.

Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем встановленого ст.122 КАСУ шестимісячного строку звернення до суду з вказаним позовом та залишення у зв"язку з цим позову без розгляду.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.

Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд, у випадку, визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.

Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації прав громадян на соціальних захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).

Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежно також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.

Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім якщо інше прямо не передбачено законом.

При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

Отже, строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час може бути подано без обмеження будь-яким строком.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 806/1952/18.

Оскільки в ході розгляду справ встановлено, що виплату позивачу з 07.10.2009 пенсії не було відновлено з вини відповідача, такий позов може бути подано без обмеження будь-яким строком, тому доводи представника відповідача з даного приводу та клопотання безпідставні.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи, що відповідачем, як суб"єктом владних повноважень не доведено суду правомірність дій, що полягають у не поновленні позивачу пенсії , суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не відновлення позивачу виплати пенсії з 07.10.2009 та зобов"язання відновити її виплату, з огляду на що, позов задовольняє частково.

Керуючись статтями 242-246,295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.Перемоги, 55, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 40380333) щодо невідновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) виплати пенсії за віком з 07.10.2009.

Зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.Перемоги, 55, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 40380333) відновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) виплату пенсії за віком починаючи з 07.10.2009.

В іншій частині позовни вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос