Рішення № 8509131, 25.02.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 23/22725.02.10 За позовомвідкритого акціонерного товариства "ХДІ страхування"

довідкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна"

простягнення 220 262,24 грн. Суддя Кирилюк Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:заст. нач.юрид. управління Драчевська В.І. –(довір.№107 від 17.08.2009 року)

від відповідача:предст. Сабітов С.В. –(довір.№24D2010 від 12.10.2010 року) ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Відкрите акціонерне товариство "ХДІ страхування" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" заборгованості за договором пропорційного облігаторного перестрахування наземних транспортних засобів на базі ексцедента сум №02/05 ПК від 31.12.2004 року у сумі 220262,24грн. (у тому числі 188866,20 грн. основної заборгованості, 5200,29 грн. трьох процентів річних та 26195,75 грн. інфляційних втрат). Позов обґрунтований тим, що Відповідач неналежним чином виконує свої зобов’язання за договором перестрахування ризиків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2009 року порушено провадження у справі №23/227 та призначено її розгляд на 13.10.2009 року. Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.

Представник Позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представником Відповідача у судовому засіданні 28.01.2010 року було надано суду відзив на позовну заяву, в якому він заперечив заявлені позовні вимоги, оскільки Позивачем не було його вчасно повідомлено про настання страхового випадку, що позбавило останнього можливості приймати участь в процесі врегулювання збитків.

Судом у відповідності з вимогами статті 811 Господарського процесуального кодексу України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 25.02.2010 року за згодою присутнього представника Позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між акціонерним товариством «Страхова компанія Алькона», правонаступником якої є Позивач, та Відповідачем 31 грудня 2004 року було укладено договір облігаторного пропорційного квотного перестрахування наземних транспортних засобів №02/05 ПК.

Пропорційна форма перестрахування передбачає часткову участь сторін у розподілі відповідальності. Відповідно до узгодженої частки участі в договорі між сторонами розподіляються страхові премії і збитки. Облігаторне перестрахування передбачає обов’язкове передання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями.

Пунктом 1.1 договору №02/05 ПК від 31.12.2004 року встановлено, що Позивач перестраховує у Відповідача ризик настання відповідальності по виконанню частини своїх зобов’язань за договорами страхування наземних транспортних засобів, укладених Позивачем. Перестрахування здійснюється на умовах правил страхування Позивача за умови, що вони не протирічать договору №02/05 ПК від 31.12.2004 року.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про страхування»перестрахуванням визначається страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Означена правова норма кореспондується зі статтею 987 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником.

Таким чином, законодавцем чітко визначено коло суб’єктів правовідносин в галузі перестрахування шляхом визначення вичерпного їх переліку. Сторонами у договорі перестрахування можуть виступати виключно страховики.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про страхування»страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства»з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про страхування», а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Судом встановлено, що договір №02/05 ПК від 31.12.2004 року на момент його укладення та виконання відповідав вимогам чинного законодавства в частині суб’єктного складу учасників цих правовідносин та за своєю формою –вимогам статті 981 Цивільного кодексу України.

Згідно рахунку-бордеро ризиків №12 до Договору №02/05 ПК від 31.12.2004 року Позивач (у тому числі) застрахував частину ризиків виконання своїх обов'язків перед страхувальником за договором страхування наземного транспорту №003061 від 01.12.2005 року, укладеним з гр. Звягіним М.І. Предметом договору страхування №003061 від 01.12.2005 року визначені майнові інтереси страхувальника (Звягіна М.І.), пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням автомобілем «Нісан Максима» (державний номерний знак ВН0720АН). Страхова сума за даним договором становить 249875,00 грн. Вигодонабувачем за договором страхування сторонами визначено АКБ «Івестбанк».

У ніч з 31.03.2006 року на 01.04.2006 року у м. Миколаєві було викрадено застрахований автомобіль «Нісан Максима»(державний номерний знак ВН0720АН).

Страхувальник повідомив Позивача про факт викрадення застрахованого автомобіля 04.04.2006 року, який в свою чергу повідомив Відповідача листом №1-393 від 10.04.2006 року. З пояснень Позивача вбачається, що повідомлення про подію, яка має ознаки страхового випадку, направлялось Відповідачу простим листом і відповідно докази його направлення Відповідачу відсутні.

Пунктом 3.1.6 договору №02/05 ПК від 31.12.2004 року встановлено (у даному випадку) обов’язок Позивача повідомити Відповідача про настання події, яка може бути кваліфікована як страховий випадок протягом п’яти робочих днів від дня, коли Позивач дізнався про цю подію. Відповідно до пункту 7.1 договору будь-яка інформація, що надається його сторонами, виконується у письмовій формі та надсилається листом, рекомендованим листом або доставляється особисто. Таким чином, твердження Позивача про своєчасне направлення повідомлення у передбачений договором спосіб (листом) відповідає умовам пункту 7.1 договору, проте не доводить суду факт здійснення відповідного повідомлення.

Суд зобов’язав надати Відповідача для ознайомлення у судовому засіданні журнал реєстрації вхідної документації та журнал реєстрації заяв про страхові випадки за 2006 рік. Вимоги суду Відповідач не виконав.

Оскільки наявними у справі доказами неможливо достеменно підтвердити (враховуючи відсутність фіскального чеку, повідомлення поштової служби тощо) або спростувати (оскільки направлення простим листом передбачено договором) факт направлення відповідної заяви Позивачем на адресу Відповідача суттєвим є з’ясування правових наслідків, які могли настати у випадку несвоєчасного направлення Позивачем відповідного повідомлення.

З аналізу укладеного сторонами договору №02/05 ПК від 31.12.2004 року вбачається, що відповідно до пункту 3.3.6 підставою для отримання Відповідачем права на відмову від виплати своєї частки страхового відшкодування є недотримання Позивачем пунктів 3.2.5 та 3.2.7 договору. Інших підстав для відмови у виплаті укладений сторонами договір не передбачає. Таким чином, можливе порушення Позивачем строку повідомлення про випадок, який має певні ознаки, не могло мати прямим правовим наслідком відмову Відповідача від виконання своїх зобов’язань.

Відповідно до відзиву та пояснень представника у судовому засіданні Відповідач вважає, що Позивач порушивши строки направлення повідомлення позбавив його можливості прийняти участь в процесі врегулювання страхового випадку, що в свою чергу мало наслідком порушення Позивачем пункту 3.2.7 договору та здійснення страхової виплати без погодження з Відповідачем.

Які саме дії з врегулювання страхового випадку мав здійснити Відповідач та яким чином ці дії могли вплинути на кінцевий результат Відповідачем суду не пояснено.

Крім того, суд не може погодитись з висновком про прийняття Позивачем рішення про виплату страхового відшкодування без погодження з Відповідачем, оскільки таке рішення Позивач не приймав. Здійснити виплату страхового відшкодування Позивача було зобов’язано судовим рішенням.

По факту події, яка постановою Київського апеляційного господарського суду у справі №18/47 від 09.06.2008 року була визнана страховим випадком, було порушено кримінальну справу №06010344 та проведено попереднє розслідування органами внутрішніх справ.

Означені події також були предметом судового дослідження у справі наслідком якого стало встановлення судами певних юридичних фактів.

Яким саме фактичним чи юридичним обставинам справи №18/47 гіпотетично суди могли надати іншу правову оцінку за умови участі у справі Відповідача, останнім не зазначено.

Фактично, доводи Відповідача ґрунтуються виключно на тверджені про порушення Позивачем строку надання відповідного повідомлення про страховий випадок відповідно до пункту 3.2.6 договору, яке на думку Відповідача надає йому право відмовитись від виконання своїх обов’язків за договором. З такою правовою позицією суд не може погодитись з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3.1.2 договору №02/05 ПК від 31.12.2004 року Позивач має право самостійно проводити врегулювання збитків за договорами страхування та приймати рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування. Обов’язок повідомлення Відповідача про подію протягом п’яти робочих днів (відповідно до пункту 3.2.6) встановлено виключно для випадків, коли за попередніми прогнозними розрахунками сума страхового відшкодування може перевищити 50000 гривень.

Враховуючи, що Позивач вважав викрадення об’єкту страхового покриття наслідком грубої недбалості власника та не збирався виплачувати страхове відшкодування за фактом крадіжки автомобіля взагалі, у нього були відсутніми підстави вважати, що сума страхового відшкодування перевищить 50000 гривень.

Вигодонабувач за первісним договором страхування після отримання відмови Позивача у страховому відшкодуванні збитків звернувся до господарського суду з відповідною позовною заявою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду у справі №18/47 від 09.06.2008 року означені вище події були визнані страховим випадком та стягнуто з Позивача 232476,75 гривень страхового відшкодування. Постановою Вищого господарського суду України від 10.09.2008 року у справі №18/47 постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Фактично зобов’язання сплатити суму страхового відшкодування за первісним страховим договором виникло у Позивача з моменту набуття чинності постанови суду апеляційної інстанції, тобто з 09.06.2008 року.

Позивач звернувся до Відповідача з повідомленням №287 від 10.06.2008 року про визнання судом події страховим випадком та про намір звернення до суду касаційної інстанції. Відповідні листи Позивач направив за двома адресами Відповідача, який їх отримав відповідно до відмітки поштової служби на повідомленнях про вручення поштової кореспонденції 17.06.2008 року.

Таким чином, наявними у справі доказами спростовується твердження Відповідача (стор.2, абз. 6 відзиву) про отримання повідомлення про страховий випадок у жовтні 2008 року.

10.09.2008 року Вищий господарський суд України залишив в силі постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2008 року №18/47.

24 вересня 2008 року листом №490 Позивач направив Відповідачу вимогу про сплату його частини страхового відшкодування на суму 188866,20 грн. відповідно до умов рахунку-бордеро ризиків №12 до Договору №02/05 ПК від 31.12.2004 року.

Відповідно до вимог пункту 2.4.3 договору №02/05 ПК від 31.12.2004 року у Відповідача виник обов’язок здійснити виплату своєї частки страхового відшкодування та пропорційну частку витрат на розслідування обставин страхового випадку на користь Позивача протягом 10 банківських днів з моменту отримання повного пакету документів, проте, Відповідач не виконав своїх зобов’язань у встановлений договором строк.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Таким чином, суд встановлює, що позовна вимога про стягнення основного боргу підлягає задоволенню.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Суд перевірив наданий Позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних і встановив, що він є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України з Відповідача на користь Позивача стягуються понесені ним витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" (01601, місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, будинок 24/1, ідентифікаційний код 20113829) на користь відкритого акціонерного товариства "ХДІ страхування" (03150, м.Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 102, ідентифікаційний код 22868348) 188866,20 грн. (сто вісімдесят вісім тисяч вісімсот шістдесят шість гривень 20 коп.) страхового відшкодування; 5 200,29 грн. (п’ять тисяч двісті гривень 29 коп.) трьох процентів річних; 26 195,75 грн. (двадцять шість тисяч сто дев’яносто п’ять гривень 75 коп.) інфляційних втрат; 2202,62 грн. (дві тисячі двісті дві гривні 62 коп.) державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 копійок).

3.          Видати наказ.

Рішення набуває законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя Кирилюк Т.Ю.

Дата підписання: 02.03.2010 року