Рішення № 8508416, 22.02.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 27/7222.02.10 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Бекас» доКолективного підприємства по будівництву інженерних мереж № 6

простягнення 4574,90 грн. Суддя Дідиченко М.А.

Секретар Приходько Є.П.

Представники сторін:

від позивача:Андросова Н.М. –представник за довіреністю № 458 від 20.11.2009 року;

від відповідача:не з’явились. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          Товариство з обмеженою відповідальністю «Бекас»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Колективного підприємства по будівництву інженерних мереж № 6 про стягнення 4574,90 грн.

          Позивач вказує, що згідно з видатковою накладною № ДН-0005689 від 19.09.2008 року позивач передав у власність відповідача, а відповідач прийняв товари на суму 4098,60 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що в порушення зобов’язань, що випливають із договору поставки, відповідач оплатив поставлені товари частково. Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань, позивач просить стягнути з останнього основну заборгованість у розмірі 3740,67 грн., збитки від інфляції у розмірі 682,66 грн. та 3 % річних у розмірі 151,57 грн.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2010 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 22.02.2010 року.

          Представник позивача у судовому засіданні 22.02.2010 року подав докази, витребувані ухвалою суду від 04.02.2010 року, докази надсилання на адресу відповідача доданого до позовної заяви листа-вимоги від 16.12.2009 року та надав усні пояснення по суті спору.

          Представник відповідача у судове засідання 22.02.2010 року не з’явився, витребувані ухвалою суду від 04.02.2010 року докази та відзив на позовну заяву не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

          На адресу Господарського суду міста Києва повернулася ухвала суду, яка була направлена за адресою відповідача, вказаною в позовній заяві та витязі з ЄДРПОУ, а саме: 04053, м. Київ, вул. Гоголівська, 39, із зазначенням, що за вказаною адресою товариство не розшукане.

          Згідно з статтею 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Відповідно до частини 4 статті 89 ЦК України дані про місцезнаходження юридичної особи вносяться до єдиного державного реєстру.

          З огляду на вказане, місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації.

          Оскільки кореспонденція про час та місце проведення судового засідання була направлена відповідачу за юридичною адресою, суд вважає, що відповідач був повідомлений належним чином.

          За таких обставин, на підставі статті 75 ГПК України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

          Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення його представника, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

          Згідно з наявною в матеріалах справи видатковою накладною № ДН-0005689 від 19.09.2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бекас»(надалі –позивач) передало у власність Колективного підприємства по будівництву інженерних мереж № 6 (надалі –відповідач), а відповідач прийняв товари на суму 4098,60 грн.

          З наданої суду довіреності на одержання цінностей серії ЯОЮ № 219632/253 від 19.09.2008 року судом вбачається, що товари були прийняті особою, належним чином на це уповноваженою.

          Відповідно до частини 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

          Частина 1 статті 181 ГК України визначає, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

          Закон не встановлює спеціальні вимоги до форми та порядку укладення договорів поставки даного виду. Тому, суд вважає, що з моменту підтвердження позивачем прийняття до виконання замовлення відповідача на поставку товарів між сторонами виникли відносини за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб.

          Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно ж до частини 2 цієї ж статті ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

          Частина 1 статті 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

          Судом встановлено, що строк (термін) виконання відповідачем обов’язку розрахуватися за поставлені товари сторони не визначили.

          Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

          Вимогу оплатити поставлені товари позивач надіслав на адресу відповідача 16.12.2009 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи фіскальним чеком № 1089.

          З огляду на вказане, розрахуватися за поставлені товари відповідач зобов’язаний був у термін до 23.12.2009 року.

          За твердженням позивача, відповідач оплатив поставлені товари частково, здійснивши на користь позивача переказ 357,93 грн.

          Враховуючи зазначене, станом на день вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем складає 3740,67 грн.

          Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

          Відповідно до частини 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

          Доказів належного виконання зобов’язання з оплати поставлених товарів відповідач не надав.

          Отже, факт порушення відповідачем договірного зобов’язання підтверджується матеріалами справи.

          Згідно з статтями 525, 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Тому, позовну вимогу про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 3740,67 грн. суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

          Також, у зв’язку з простроченням відповідачем оплати поставлених товарів позивач просить стягнути з останнього збитки від інфляції у розмірі 682,66 грн. за період з жовтня 2008 року по грудень 2009 року та 3 % річних у розмірі 151,57 грн. за період з 21.09.2008 року по 26.01.2010 року.

          Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Як зазначалося вище, розрахуватися за поставлені товари відповідач зобов’язаний був у термін до 23.12.2009 року. Отже, прострочення виконання зобов’язання має місце з 24.12.2009 року.

          Пунктом 2 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

          Позивач клопотання про вихід суду при прийнятті рішення за межі позовних вимог не заявляв.

          Тому, нарахування судом збитків від інфляції та 3 % річних за прострочення оплати поставлених товарів можливе виключно в межах позовних вимог, тобто в межах періодів, заявлених позивачем.

          Рекомендація Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачає, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця –червня.

          З огляду на вказане, беручи до уваги, що прострочення виконання зобов’язання з оплати поставлених товарів має місце з 24.12.2009 року, підстави для нарахування індексів інфляції за період з жовтня 2008 року по грудень 2009 року відсутні.

          Тому, позовну вимогу про стягнення з відповідача збитків від інфляції у розмірі 682,66 грн. суд вважає необґрунтованою та відмовляє у її задоволенні.

          Розмір 3 % річних за перерахунком суду складає:

          3740,67 грн. * 3 % * 34 (з 24.12.2009 року по 26.01.2010 року) / 365 = 10,45 грн.

          Тому, позовна вимога про стягнення з відповідача 3 % річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 10,45 грн.

          Відповідно до статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

          На підставі викладеного, керуючись статтею 193 ГК України, статтями 692, 712 ЦК України, статтями 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1.          Позовні вимоги задовольнити частково.

2.          Стягнути з Колективного підприємства по будівництву інженерних мереж № 6 (04053, м. Київ, вул. Гоголівська, 39; ідентифікаційний код 04013399) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бекас»(03127, м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 100/2; ідентифікаційний код 21571801) основну заборгованість у розмірі 3740 (три тисячі сімсот сорок) грн. 67 коп., 3 % річних у розмірі 10 (десять) грн. 45 коп., 83 (вісімдесят три) грн. 63 коп. державного мита та 193 (сто дев’яносто три) грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені ГПК України.

СуддяДідиченко М.А. Дата підписання –03.03.2010 року.