Рішення № 8507468, 18.03.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18.03.10 р.                     Справа № 15/37                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом фірми “ДіМєрус Інженерінг” товариства з обмеженою відповідальністю м. Харків (код ЄДРПОУ 32337330)

до відповідача відкритого акціонерного товариства “Маріупольський завод важкого машинобудування” м. Маріуполь (код ЄДРПОУ 20355550)

про стягнення заборгованості з врахуванням індексу інфляції в сумі 10920,78 грн., 3% річних у розмірі 497,10 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Трембач А.П. за довіреністю б/н від 02.02.2010 р.

від відповідача: Горячева Г.Г. за довіреністю № 250–62Д від 11.09.2009 р.

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява фірми “ДіМєрус Інженерінг” товариства з обмеженою відповідальністю м. Харків до відкритого акціонерного товариства “Маріупольський завод важкого машинобудування” м. Маріуполь про стягнення заборгованості з врахуванням індексу інфляції в сумі 10920,78 грн., 3% річних у розмірі 497,10 грн.

Ухвалою суду від 05.02.2010 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/37, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне:

На підставі специфікації № 1 ним було передано відповідачу інструменти за видатковою накладною № РН–0000073 від 01.02.2007 р. на суму 11543,88 грн. Інструмент отримала Лобас Р.М. за довіреністю серії ЯМТ № 148575 від 01.02.2007 р. Завірені копії видаткової накладної та довіреності на отримання товарно–матеріальних цінностей містяться в матеріалах справи.

Умовою продажу товару була передбачена попередня оплата на підставі виставленого рахунка–фактури № СФ–0001091 від 28.09.2006 р. Рахунок перед поставкою передавався відповідачу факсимільним зв’язком, а оригінал рахунку (разом з усіма іншими супровідними документами) надавався представнику відповідача при отриманні товару. Вказані обставини, на думку позивача, підтверджуються довіреністю відповідача на отримання товарно–матеріальних цінностей, яка містить посилання на номер рахунку, виписаного позивачем.

Але оплата за отриману продукцію здійснювалася після поставки товару. Станом на день подачі позову до суду відповідач частково оплатив отриманий товар на загальну суму 3760,00 грн. (згідно банківських виписок, завірені копії яких додані до позову), тобто сума заборгованості склала 7783,88 грн.

В підтвердження добрих намірів на встановлення господарських відносин сторони уклали договір поставки № ПСН 02859 від 16.02.2007 р., завірена копія якого додана до позову.

Відповідач надав до суду відзив № 523/578 від 17.03.2010 р. на позовну заяву, яким проти позовних вимог заперечує наступним:

Позовні вимоги засновані на договорі № ПСН02859 від 16.02.2007 р., який був укладений після здійснення спірної поставки товару за видатковою накладною № РН–0000073 від 01.02.2007 р., тобто спірна поставка не могла здійснюватися на виконання умов ще неукладеного на той час договору.

Крім того, в позовній заяві позивач посилається на той факт, що оплата спірного товару повинна була здійснюватися у формі попередньої оплати на підставі виставленого рахунку–фактури № СФ–0001091 від 28.09.2006 р. Факт надання вказаного рахунку–фактури відповідачу позивач обґрунтовує тим, що в довіреності серії ЯМТ № 148575 від 01.02.2007 р. підставою отримання товарно–матеріальних цінностей вказаний рахунок–фактура № 1091 від 01.02.2007 р., який відрізняється за датою від того, на який посилається позивач. На підставі викладеного відповідач звертає увагу суду на той факт, що позивач не надав доказів направлення рахунку–фактури, на підставі якого відповідачем повинна була здійснюватися оплата згідно видаткової накладної № РН–0000073 від 01.02.2007 р. Претензію № 10 від 26.06.2009 р., на думку відповідача, не можна вважати вимогою згідно ст. 530 ЦК України, у зв’язку з тим, що вона заснована на договорі № ПСН02859 від 16.02.2007 р., тому відповідач вважає, що строк оплати отриманого товару для нього не наступив.

02.03.2010 р. позивач подав до суду правове обґрунтування позовних вимог за супровідним листом № 10 від 25.02.2010 р., в якій позовні вимоги обґрунтовує на договорі № ПСН02859 від 16.02.2007 р.

15.03.2010 р. позивач надав до суду заяву про уточнення позовних вимог № 11 від 10.03.2010 р., в якій змінює підставу позову з договору № ПСН02859 від 16.02.2007 р. на позадоговірні відносини, що засновані на усній домовленості купівлі–продажу та спірній накладній. В даній заяві позивач зменшує розмір позовних вимог, та просить суд стягнути з відповідача основний борг з урахуванням індексу інфляції в сумі 8196,43 грн. (з них основний борг – 7783,88 грн.), 3% річних в розмірі 161,22 грн. До заяви додані нові розрахунки інфляції та 3% річних. Крім того, в даній заяві позивач просить суд не приймати до уваги раніше надане правове обґрунтування позовних вимог. Заяву про зміну підстави позову та розміру позовних вимог суд згідно ст. 22 ГПК України прийняв до розгляду та в подальшому розглядав змінені позовні вимоги.

В обґрунтування того факту, що строк виконання грошового зобов’язання для відповідача наступив згідно ст. 530 ЦК України, позивач в заяві про зміну підстави позову та зменшення розміру позовних вимог посилається на претензію № 10 від 26.06.2009 р. з вимогою оплатити основний борг за товар, отриманий згідно спірної видаткової накладної. Факт відправлення вказаної претензії позивачем та отримання її відповідачем підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення 30.06.2009 р. представнику відповідача. Завірені копії претензії та повідомлення містяться в матеріалах справи.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:

Ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ст. 642 ч. 2 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Відповідно до ст. 644 ч. 1 ЦК України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.

Згідно ст. 181 ч. 1 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Пропозиції позивача укласти договір купівлі-продажу викладені у формі видаткової накладної та рахунку–фактури, в яких містяться всі істотні умови: предмет договору, ціна, кількість товару. Факт прийняття пропозиції відповідачем підтверджують дії, які засвідчують бажання укласти договір купівлі-продажу на запропонованих умовах, а саме: отримання товару шляхом підписання видаткової накладної, видача довіреності на особу, уповноважену на отримання товарно–матеріальних цінностей, здійснення часткової оплати товару згідно банківських виписок, завірені копії яких містяться в матеріалах справи.

Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами склалися правовідносини купівлі-продажу товару.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Заперечення відповідача стосовно того, що претензія № 10 від 26.06.2009 р. не є вимогою в розумінні ст. 530 ч. 2 ЦК України, суд не приймає до уваги у зв’язку з тим, що вказана претензія містить посилання на спірну видаткову накладну № РН–0000073 від 01.02.2007 р., за якою позивачем були передані, а відповідачем прийняті інструменти.

Моментом пред’явлення вимоги вважається дата отримання відповідачем претензії № 10 від 26.06.2009 р. з вимогою оплатити основний борг за товар, переданий згідно спірної видаткової накладної. Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи з того, що вимога була отримана відповідачем 30.06.2009 р. (згідно поштового повідомлення), семиденний строк оплати для відповідача наступив у період з 01.07.2009 р. по 07.07.2009 р. включно, а вже з 08.07.2009 р. почалося прострочення виконання грошового зобов’язання.

З тексту претензії вбачається, що в резолютивній її частині позивач вимагає від відповідача оплатити товар тільки на суму 5627,90 грн. Вимоги з іншими сумами для оплати за товар вказана претензія не містить.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В матеріалах справи відсутні будь–які докази того, що позивач пред’являв відповідачу вимогу про оплату товару, отриманого по спірній видатковій накладній на суму 2155,98 грн. Таким чином, оскільки продавець вимог про оплату товару за спірною видатковою накладною в цій частині до відповідача не пред’являв, строк оплати усним договором купівлі–продажу не передбачений, то на момент подачі позову до суду для відповідача строк виконання грошового зобов’язання оплатити товар за видатковою накладною № РН–0000073 від 01.02.2007 р. на суму 2155,98 грн. не настав. За таких обставин позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 7783,88 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 5627,90 грн. (7783,88 грн. – 2155,98 грн. = 5627,90 грн.). Позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за товар, переданий згідно видаткової накладної № РН–0000073 від 01.02.2007 р., на суму 2155,98 грн. суд вважає необґрунтованими, тому вони задоволенню не підлягають.

Позивач, керуючись ст. 625 ЦК України, нарахував відповідачу 3% річних в сумі 161,22 грн. та інфляцію в розмірі 412,55 грн. (розрахунок міститься в матеріалах справи).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Перевіркою нових розрахунків 3% річних та інфляції судом встановлено, що позивач помилково нараховував 3% річних та інфляцію на заборгованість в сумі 7783,88 грн., тоді як фактично основний борг складає 5627,90 грн., про що судом було вказано вище. Таким чином розрахунок позивача є цілком невірним та судом до уваги не приймається.

За власними розрахунками суду 3% річних нараховуються за період з 08.07.2009 р. по 15.03.2010 р. та складають: 5627,90 грн. х 3% х 251 день : 365 днів = 116,10 грн. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 161,22 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 116,10 грн. В частині стягнення 3% річних на суму 161,22 грн. – 116,10 грн. = 45,12 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Виходячи з того, що період прострочення виконання грошового зобов’язання складає з 08.07.2009 р. по 15.03.2010 р., інфляція нараховується з вересня 2009 р. по лютий 2010 р. відповідно до рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі Верховного Суду України № 62–97р від 03.04.1997 р. За власними розрахунками суду сума інфляції складає: 5627,90 грн. х 107,63% = 6057,31 грн. – 5627,90 грн. = 429,41 грн. За розрахунком позивача інфляція складає 412,55 грн. Суд при винесенні рішення згідно ст. 83 ч. 1 п. 2 ГПК України не може виходити за межі заявлених позовних вимог без наявності клопотання про це самого позивача. Такого клопотання до суду не надходило, тому задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення інфляції на суму 412,55 грн.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно: в частині задоволених позовних вимог – на відповідача, в частині відмови у позові та зменшення розміру позовних вимог – на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 22; 32-34; 36; 43; 49; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Маріупольський завод важкого машинобудування” (юридична адреса: 87535, Донецька область, м. Маріуполь, пл. Машинобудівників, 1; код ЄДРПОУ 20355550; рахунок 26007900177849 в філії ПУМБ м. Маріуполя Донецької області, МФО 335742) на користь фірми “ДіМєрус Інженерінг” товариства з обмеженою відповідальністю (юридична адреса: 61054, м. Харків, вул. Магаданська, 7; код ЄДРПОУ 32337330; рахунок 26006033452800 в АКІБ „УкрСіббанк” в м. Харкові, МФО 351005) суму 6156,55 грн. (а саме: основний борг на суму 5627,90 грн., 3% річних в розмірі 116,10 грн., інфляцію в сумі 412,55 грн.), витрати на оплату державного мита в сумі 61,57 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 127,25 грн.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу на суму 2155,98 грн.

Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі 45,12 грн.

В судовому засіданні 18.03.2010 р. оголошено рішення суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття судом.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя