Постанова № 8506629, 18.03.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

18 березня 2010 р. № 26/252-09

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

Головуючий суддя

Судді:Борденюк Є.М.

Могил С.К. (доповідач),

Самусенко С.С., розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Дінпромехпостачання"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.12.2009

у справі№ 26/252-09 господарського суду Дніпропетровської області

за позовомПП "Дніпромехпостачання"

доВАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод"

простягнення 7 054, 13 грн., за участю представників сторін :

позивача :не з'явились,

відповідача :не з'явились,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2009 року позовні вимоги приватного підприємства "Дінпромехпостачання" задоволено, стягнуто з відкритого акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" 6 600 грн. основного боргу за поставлений товар, 363 грн. інфляційних втрат та 91, 13 грн. 3% річних за період з 4 березня 2009 року по 18 серпня 2009 року, а також судові витрати у справі.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові з огляду на сплату відповідачем суми боргу до моменту подачі позову до суду.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду у даній справі, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржену постанову скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін. Скаржник вважає, що постанова апеляційного суду ґрунтується на додаткових доказах, поданих відповідачем з порушенням приписів ч. 1 ст. 101 ГПК України, оскільки відповідач не обґрунтував неможливість їх подання до місцевого суду з причин, що не залежали від нього.

Ознайомившись з матеріалами справи та доводами касаційної скарги, перевіривши на підставі встановлених обставин правильність застосування судами норм матеріального та дотримання норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 23 лютого 2009 року між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) укладено договір поставки № 511090429, за умовами якого позивач прийняв на себе зобов'язання поставити, а відповідач прийняти та оплатити пробки різьбові.

Загальна сума договору згідно з п. 2.3. склала 6 600 грн. Згідно з п. 4.1. договору покупець здійснює розрахунок за договором протягом семи банківських днів з моменту поставки товару за наявності рахунку та податкової накладної.

Судами встановлено, що 23 лютого 2009 року позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар загальною вартістю 6 600 грн. за накладною №МП23/02-01.

Господарський спір у даній справі виник внаслідок того, що позивач свої зобов’язання за договором виконав належним чином, проте, відповідач в передбачений договором строк не оплатив вартість поставленого товару, чим порушив свої договірні зобов’язання.

Скасовуючи рішення місцевого суду, яким позов задоволено з огляду на доведеність позивачем підстав заявлених вимог про стягнення суми основного боргу, 3% річних та інфляційних, апеляційний господарський суд виходив з того, що платіжним дорученням № 6919 від 12 серпня 2009 року відповідач підтвердив факт оплати суми основного боргу до моменту подачі відповідного позову до господарського суду.

Дослідивши платіжне доручення, надане відповідачем під час апеляційного перегляду судового рішення місцевого суду, господарський суд другої інстанції дійшов висновку про відсутність у відповідача перед позивачем зобов’язань за договором поставки, тому, відмовив в задоволенні позову у повному обсязі.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з передчасними висновками суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вказані висновки зроблені без урахування норм матеріального права, які мають бути застосовані до спірних правовідносин, а саме, ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Разом з цим, судова колегія касаційної вважає за необхідне зазначити, що статтею 193 Господарського кодексу України суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин зобов’язано виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, а також на приписи Цивільного кодексу України, згідно з якими, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Враховуючи встановлений місцевим та не спростований апеляційним судом факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання перед позивачем, безпідставним є висновок апеляційного суду про те, що оплата боргу звільняє боржника від обов’язку задовольнити вимоги кредитора щодо оплати інфляційних втрат та 3% річних за весь час прострочення.

Оскільки апеляційною інстанцією не застосовано до спірних правовідносин наведені норми матеріального права, що стало наслідком невірного вирішення спору, постанова апеляційного суду про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних підлягає скасуванню.

Водночас, не можна погодитись з висновками суду першої інстанції, який, відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та вирішуючи спір лише на підставі доводів позивача, не дотримався вимог ст. 43 ГПК України, не здійснив повний та всебічний розгляд всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, не дотримався передбаченого ст. 38 ГПК України обов’язку витребувати необхідні докази на підтвердження обсягів здійснених між сторонами розрахунків, результатом чого стало прийняття необґрунтованого судового рішення в частині стягнення основного боргу, а також 3% річних і інфляційних втрат за заявлений позивачем період прострочення оплати товару з 4 березня по 18 серпня 2009 року.

Зі змісту ч. 1 ст. 11110 ГПК України вбачається, що у випадку встановлення касаційною інстанцією порушення судами норм матеріального та процесуального права, які призвели до прийняття незаконних судових рішень, судові рішення підлягають скасуванню.

З огляду на те, що наслідком порушення місцевим господарським судом норм процесуального стало неправильне вирішення спору, вказане рішення підлягає скасуванню.

Разом з цим, статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційній інстанції надано право переглядаючи в касаційному порядку судові рішення перевіряти на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи, що за результатом розгляду даної справи в суді першої інстанції та за наслідком апеляційного перегляду рішення місцевого суду, судами попередніх інстанцій встановленні всі фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, проте, неправильно застосовані норми матеріального права, колегія суддів касаційної інстанції вважає за можливе прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача індексу інфляції в розмірі 254,18 грн. і 3% річних у розмірі 87,33 грн. за період прострочення з 4 березня по 12 серпня 2009 року, відповідно до перерахунку здійсненого судом без встановлення нових обставин справи або переоцінки наявних серед матеріалів справи доказів.

За таких обставин, згідно з приписами ч. 5 ст. 49 ГПК України, на відповідача мають бути покладені судові витрати в частині сплати 4,93 грн. державного мита та 11,42 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 600 грн. основного боргу за поставлений товар, то судова колегія вважає її необґрунтованою, оскільки судом апеляційної інстанції достеменно встановлено факт сплати даного боргу до моменту подання позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу приватного підприємства "Дінпромехпостачання" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2009 року у справі № 26/252-09 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. В цій частині прийняти нове рішення. Позов задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" (м. Дніпропетровськ, код ЄДРПОУ 05393116) на користь приватного підприємства "Дінпромехпостачання" (м. Дніпропетровськ, код ЄДРПОУ 32953070) 254,18 грн. індексу інфляції, 87,33 грн. 3% річних, 4,93 грн. державного мита, 11,42 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

В решті постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2009 року у справі № 26/252-09 залишити без змін.

Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддяБорденюк Є.М. Судді :Могил С.К. Самусенко С.С.