Рішення № 85056114, 03.10.2019, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

03.10.2019 Єдиний унікальний номер 205/6905/17

Єдиний унікальний номер № 205/6905/17

Провадження № 2/205/3102/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2019 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді - Басової Н.В., за участю секретаря судового засідання - Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 23.10.2017 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ПАТ «ОТП Банк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 23.08.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML-301/516/2007, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у сумі 87300,00 швейцарських франків із строком повернення кредиту 23.08.2034 року на придбання нерухомого майна, зі сплатою плаваючої процентної ставки, що складається з фіксованого відсотка у розмірі 4,49 % річних та FIDR. Кредитний договір не містить інформації щодо сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором у вигляді реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту. При укладенні кредитного договору, Банк не дотримав та грубо порушив встановлені Законами вимоги діючого національного законодавства, а саме: не виконав вимоги Закону про дотримання істотних умов договору щодо надання позичальнику об`єктивної, повної та достовірної інформації про умови кредиту під час укладення договору про надання споживчого кредиту, зокрема про сукупну вартість кредиту. Позивач вважає, що Банк ввів його в оману щодо фактичної практики встановлення ним ставки FIDR, не повідомив повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту.

Позивач просив суд визнати несправедливим встановлення відсотка FIDR для визначення плаваючої процентної ставки за користування кредитними коштами за кредитним договором № ML-301/516/2007 від 23.08.2007 року; визнати проявом нечесної підприємницької практики з боку ЗАТ «ОТП Банк» відсутність інформації про сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором у вигляді реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту в кредитному договорі № ML-301/516/2007 від 23.08.2007 року; визнати кредитний договір № ML-301/516/2007 від 23.08.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» недійсним як такий, що містить несправедливі умови для споживача фінансових послуг та укладений внаслідок застосування нечесної підприємницької практики.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.10.2017 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.10.2018 року призначено у справі судово-економічну експертизу, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22.07.2019 року відновлено провадження по даній справі.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник не з`явились, про дату, час та місце слухання справи повідомлялись належним чином. У клопотанні від 02.10.2019 року позивач просив відкласти судове засідання у зв`язку з хворобою представника ОСОБА_2 , однак жодних доказів на підтвердження вказаних обставин до суду не надав.

Представник відповідача ПАТ «ОТП Банк» у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив. Письмових заяв від нього не надходило. У відзиві на позов просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що при укладенні кредитного договору сторони дійшли взаємної згоди щодо всіх істотних умов. Крім того, позивачем було пропущено строк позовної давності.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд цивільної справи. Це право включає в себе доступність до правосуддя.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Згідно зі ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності.

Відповідно до п. п. 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники процесу зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

За приписами ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Враховуючи, що неявка учасників справи у судове засідання 03.10.2019р. не перешкоджає вирішенню спору у даній цивільній справі, а також беручи до уваги розумність строків розгляду цивільних справ, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для відкладення судового засідання 03.10.2019р.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити за наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 23.08.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-301/516/2007, згідно умов якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 87300,00 швейцарських франків на придбання нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з датою остаточного повернення кредиту - 23.08.2034 року, зі сплатою фіксованого відсотку 4,49% та FIDR (процентна ставка, яка може змінюватись Банком в порядку, передбаченому цим Договором), а позичальник зобов`язався кошти прийняти, належним чином їх використовувати та повернути у строк та на умовах, передбачених Договором, графіком повернення кредиту та сплати відсотків (а.с. 62-75).

Кредитні кошти в сумі 87300,00 швейцарських франків були надані ОСОБА_1 23.08.2007 року, що підтверджується валютним меморіальним ордером № 75 від 23.08.2007 року (а.с. 60).

На підставі ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.10.2018 року, Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз проведено судово-економічну експертизу, за результатами якої надано висновок експерта № 5900/5901-18 від 22.05.2019 року, в якому зазначено, що надати відповіді на питання поставлені на вирішення експерта не надається за можливе, питання носять правовий характер, тому не відносяться до завдань судово-економічної експертизи та виходять за межі компетенції експерта-економіста (а.с. 109-122).

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Таким чином, Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 р. № 6-1341цс15.

Відповідно до пункту 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення між сторонами додаткової угоди, банки зобов`язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За змістом статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

При укладенні 23.08.2007 року спірного кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Так, підписавши договір, позивач засвідчив, що він погодився з його умовами. Крім того, позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо надання йому додаткової інформації та у подальшому виконував його умови, а з цими позовними вимогами звернувся до суду тільки в жовтні 2017 року.

На підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Таким чином, за змістом ч. 1 ст. 229, ч. 1 ст. 230 ЦК України правочин може бути визнано вчиненим під впливом обману у випадку навмисного, цілеспрямованого введення іншої особи в оману стосовно фактів, які впливають на вчинення правочину. Ознакою омани є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Згідно ст. ст. 77-80 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» наявність умислу в діях банку, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених статтею 230 ЦК України та статтями 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ОСОБА_1 з урахуванням принципу змагальності сторін зобов`язаний був довести наявність правових та фактичних підстав для задоволення вимог, натомість належних і допустимих доказів на спростування презумпції правомірності правочину не надав, як і не надав суду доказів, які підтвердили б наявність умислу в діях банку, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману

Зокрема умови кредитного договору з доданим до нього графіком повернення кредиту та сплати відсотків, та укладені між сторонами додаткові угоди містять інформацію щодо умов кредитування, у тому числі реальну проценту ставку та абсолютне значення здорожчання кредиту, конкретні суми та строки сплати платежів.

Доводи ОСОБА_1 в частині несправедливості та суперечливості положень оспорюваного кредитного договору суд оцінює критично, оскільки вони випливають лише з його особистих суб`єктивних оцінок як боржника, зацікавленого у мінімізації своїх грошових зобов`язань. При цьому на час укладання договору ОСОБА_1 був згодний з його умовами та взяв на себе відповідні зобов`язання добровільно.

Щодо пропуску позивачем строку позовної давності суд зауважує наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що строк позовної давності про визнання кредитного договору від 23.08.2007 року недійним сплив 24.08.2010 року, в той час як позивач звернувся до суду з даним позовом лише 23.10.2017 року, а представник відповідача подав заяву про застосування строків позовної давності, що є також підставою для відмови у позові.

Врахувавши зазначені вимоги закону, умови кредитного договору та інші докази, подані сторонами, суд дійшов висновку про те, що правові підстави, передбачені статтями 203, 215 ЦК України, статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», для визнання кредитного договору недійсним відсутні, оскільки банком перед укладенням кредитного договору позичальника було ознайомлено з основними умовами кредитування. Текст підписаного сторонами кредитного договору свідчить про досягнення згоди відносно всіх істотних умов договору до моменту реальної передачі грошових коштів, за які позивач придбав нерухомість. Часткове виконання позичальником умов кредитного договору свідчить про те, що ним схвалені умови кредитного договору та підтримувались правовідносини, які виникли між ним і банком на підставі оспорюваного кредитного договору.

Таким чином, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи здобуті по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, тому за рахунок відповідача не відшкодовуються.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 6, 15-16, 203, 215, 229-230, 256-257, 261, 267, 526, 626-628, 638, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 12-13, 77-82, 141, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 08 жовтня 2019 року.

Суддя Н.В. Басова