Рішення № 84876391, 08.10.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 311/1205/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Виниченко Л.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу № 311/1205/19 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Наталії Станіславівни, Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення безпідставно отриманих коштів,-

У С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Василівського районного суду Запорізької області з позовом до відповідачів про визнання протиправним та таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 1603 від 22.03.2018 р., та стягнення з відповідачів коштів, стягнутих із заробітної плати у розмірі 3 352 грн. і судового збору (а.с. 2-14).

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 01.04.2019 року цивільну справу направлено для розгляду за підсудністю до Дніпровського районного суду м. Києва (а.с. 28-29).

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14.05.2019 р. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позову (а.с. 39-41).

На виконання вимог ухвали суду ОСОБА_1 поданий позов, відповідно якого просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Н.С. № 1603 від 22.03.2018 р. про стягнення з позивача на користь ПАТ «Перший український міжнародний банк» боргу в сумі 61 070,13 грн.; стягнути з ПАТ «Перший український міжнародний банк» отримані без відповідної підстави кошти в сумі 14 650,94 грн.; стягнути з ПАТ «Перший український міжнародний банк» та Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Н.С. судові витрати (а.с. 49-51).

Позовні вимоги мотивовано тим, що 26.08.2014 р. між позивачем та АТ «Банк Ренесанс Капітал» був укладений кредитний договір GP 6717923, за умовами якого банк надав кредит в сумі 37 177,15 грн. строком на 48 місяців зі сплатою процентів за користування кредитом, комісії та збитків.

Позивач зазначає, що в лютому 2019 р. при отриманні на підприємстві коштів за вислугу років йому стало відомо, що за місцем його роботи до Запорізького залізорудного комбінату надійшла постанова від приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Вольф Т.Л. про звернення стягнення на заробітну плату у розмірі 20% суми 61 070,13 грн. та по оплаті винагороди за ці дії.

Позивач вважає, що виконавчий напис № 1603 від 22.03.2018 р. вчинено з грубим порушенням порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами та, як наслідок, є неправомірне провадження щодо його виконання про звернення стягнення на його доходи.

Зазначає, що нотаріус, всупереч вимогам ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій, вчиняючи виконавчий напис не врахувала та не перевірила факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості, також не пересвідчилась в тому, що ПАТ «ПУМБ» має право вимоги, оскільки кредитні відносини виникли з АТ «Банк Ренесанс Капітал». Жодних повідомлень йому про передачу прав вимоги до ПАТ «ПУМБ» не надходило, з останнім ніяких договорів він не укладав, тому жодних зобов`язань не має.

Також у виконавчому написі ПАТ «ПУМБ» одноособово зроблено розрахунок розміру невиконаних зобов`язань за кредитним договором, суми боргу за тілом кредиту, відсотків, пені, без урахування його думки і позиції та не відповідає дійсній сумі заборгованості.

Позивач вказує, що внаслідок неправомірного виконавчого напису приватним виконавцем Вольф Т.Л. було відкрите виконавче провадження № 57934532 від 17.12.2018 р. та безпідставно стягнуто з його заробітної плати на користь ПАТ «ПУМБ» 14 650 грн. 94 коп.

Ухвалою суду від 25.07.2019 року відкрите провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с. 75-77).

Ухвалою суду від 25.07.2019 р. заяву позивача про забезпечення позову задоволено, зупинене стягнення за спірним виконавчим написом (а.с. 73, 74).

Відповідачам був встановлений п`ятнадцятиденний строк з дня вручення вказаної ухвали з доданими процесуальними документами подати відзив на позовну заяву.

Відзив на позов відповідачами надано не було.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Частини 2, 3 вказаної статті регламентують, що у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує ціну позову, значення справи для сторін.

При цьому згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до положень ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не заперечує проти розгляду справи в заочному порядку та ухвалення у справі заочного рішення.

За таких обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 22.03.2018 р. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 1603, за яким з ОСОБА_1 на корить Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» запропоновано звернути стягнення заборгованості за кредитним договором № GР-6717923 від 26.08.2014 р., укладеним із АТ «Банк Ренесанс Капітал», правонаступником усіх прав та обов`язків якого є ПАТ «Перший український міжнародний банк», ідентифікаційний код юридичної особи 14282829, за період з 12.03.2017 року по 12.03.2018 року у розмірі 61 070,13 грн., у тому числі: прострочену заборгованість за сумою кредиту - 29 819,63 грн., прострочену заборгованість за комісією - 19 283,88 грн., прострочену заборгованість за процентами - 6 303,85 грн., строкову заборгованість за сумою кредиту - 5 410,61 грн., строкову заборгованість за комісією - 232,96 грн., строкову заборгованість за процентами - 19,20 грн. (а.с. 53).

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595 (далі Порядок вчинення нотаріальних дій - Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.

Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Суд при вирішення спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17, постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 753/787/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 207/1587/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 199/3452/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц, від 14 серпня 2019 року у справі № 335/3462/16-ц та узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права сформульованому у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 84цс19).

З матеріалів справи убачається, що 26 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та АТ «Банк Ренесанс Капітал» було укладено кредитний договір № GР-6717923, відповідно умов якого позивачу надані кредитні кошти у розмірі 37 177,15 грн. з метою рефінансування заборгованості та оплати договору страхування, зі сплатою процентної ставки 9% річних, комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 1,35%, строк користування кредитом 48 місяців (далі - кредитний договір, а.с. 66).

Позивач в обгрунтування вимог, серед іншого, посилається на те, що жодних договорів з указаним у виконавчому написі стягувачем ПАТ «Перший український міжнародний банк» він не укладав, повідомлень від АТ «Банк Ренесанс Капітал» щодо передачі права вимоги у зобов`язанні новому кредитору не отримував, тому зобов`язань перед ПАТ «ПУМБ» не має.

Однак, такі доводи позивача суд прийняти до уваги не може, оскільки, як убачається з п. 1.1 Статуту Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» у новій редакції, погодженого НБУ 12.12.2016 р., ПАТ «Перший український міжнародний банк» є правонаступником всіх прав та зобов`язань Публічного акціонерного товариства «Банк Ренесанс Капітал» в результаті реорганізації останнього шляхом приєднання до Банку, згідно рішення загальних зборів акціонерів Банку (протокол № 68 від 14.03.2015 р.) та згідно рішення єдиного акціонера АТ «Банк Ренесанс Капітал» (рішення № 2 від 14.03.2015 р. ) (а.с. 56, 56 зв.).

За нормою ч. 1 ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Отже, за укладеним позивачем кредитним договором відбулася заміна кредитора ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» його правонаступником ПАТ «Перший український міжнародний банк».

За правилами ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

На підтвердження заявлених вимог позивач також посилається на те, що вказаний у виконавчому написі розмір заборгованості не відповідає фактичній сумі боргу та не являється безспірним, ним не визнається, зазначає, що нотаріусом не враховано норми ст. 88 Закону України «Про нотаріат» щодо строків позовної давності.

Для вчинення виконавчого напису приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Харі Н.С. представником ПАТ «Перший український міжнародний банк» 22.03.2018 р. були подані заява про вчинення виконавчого напису з доданими до неї оригіналом кредитного договору, засвідченої стягувачем виписки з рахунку боржника та документи стягувача щодо представництва (а.с. 52-68).

За повідомленням позивача востаннє він сплачував кредитні кошти 23.10.2014 р., на підтвердження чого надав копію квитанції (а.с. 18 зв.).

Відповідно умов кредитного договору, позивач зобов`язаний щомісячно до 27 числа кожного календарного місяця сплачувати кредит, згідно встановленого графіку платежів, яким визначено платіжні періоди з 27.08.2014 р. по 27.08.2018 р., сума платежу по 1427,10 грн. щомісяця та останній платіж - 1426,70 грн. (а.с. 66).

У поданій нотаріусу представником ПАТ «Перший український міжнародний банк» Виписки з рахунка ОСОБА_1 вказано про те, що заборгованість за кредитним договором станом на 12.03.2018 р. складає 61 070,13 грн., в тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 29 819,63 грн., прострочена заборгованість за комісією - 19 283,88 грн., прострочена заборгованість за процентами - 6 303,85 грн., строкова заборгованість за сумою кредиту - 5 410,61 грн., строкова заборгованість за комісією - 232,96 грн., строкова заборгованість за процентами - 19,20 грн. (а.с. 65).

Проте у виписці з рахунку позивача відсутня будь яка інформація про те, що зазначені суми заборгованості нараховані саме за період з 12.03.2017 р. по 12.03.2018 р., як вказано у виконавчому написі.

Також з вищевказаної виписки неможливо з`ясувати з якого часу позичальник почав порушувати умови договору щодо сплати щомісячних платежів, здійснений стягувачем період нарахування кожного зі складових боргу, розмір сплачених позичальником коштів та дат таких оплат у разі їх наявності, при цьому у виписці лише зазначена сума боргу.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України щодо застосування позовної давності, викладеним у постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Таким чином, не можна вважати безспірною заборгованість з огляду на те, що до щомісячних платежів застосовується строк позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України, і таке може свідчити про невідповідність суми заборгованості заявленої до стягнення на підставі виконавчого напису, враховуючи останню сплату позивачем кредитних коштів 23.10.2014 року.

Крім того, відповідно виконавчого напису стягується заборгованість станом на 12.03.2018 р., при цьому у наданій нотаріусу письмовій вимозі (повідомленні) від 01.02.2018 р., яка надсилалась позивачу, ОСОБА_1 повідомлялось про заборгованість перед банком станом на 01.02.2018 року в розмірі 60 350,82 грн., тобто у виконавчому написі зазначена більша сума боргу та за інший термін, яка позивачем не визнається.

Наведені обставини свідчать про відсутність безспірності заборгованості боржника перед стягувачем, тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

При цьому належним відповідачем у справі є ПАТ «Перший український міжнародний банк», як сторона кредитного договору.

Позовні вимоги до відповідачів Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Н.С. та Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Т.Л. заявлені безпідставні, виходячи з наступного.

Нормами ст. ст. 3, 5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання виконавчих написів нотаріусів покладено на державних виконавців та приватних виконавців.

Правове регулювання діяльності нотаріату в Україні визначене Законом України «Про нотаріат».

Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.

Тобто нотаріус не може бути відповідачем у цій категорії справ, оскільки предметом позову є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі.

Виходячи з норм Закону України «Про нотаріат», у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов`язків стосовно позивача. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов`язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями.

Справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів.

Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача. Тобто, цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом. Сам же нотаріус може залучатися судами як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Враховуючи наведене, за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2019 р. у справі № 519/77/18.

03.01.2019 р. приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф Т.Л. у виконавчому провадженні № 57934532 по виконанню виконавчого напису № 1603 виданого 22.03.2018 р. приватним нотаріусом КМНО Хара Н.С. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Перший український міжнародний банк» заборгованості в розмірі 61 070,13 грн., що є предметом розгляду даного спору, винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (а.с. 24), відповідно якої звернуто стягнення на доходи позивача, які він отримує у Підприємстві з іноземними інвестиціями у формі Приватного акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат».

Вищевказаною постановою приватного виконавця від 03.01.2019 р. постановлено здійснювати відрахування із доходів боржника у розмірі 20 % після вирахування утриманих податків, зборів, на користь стягувача, у першу чергу: - витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 350 грн. за реквізитами отримувача приватного виконавця Вольф Т.Л.; - суму боргу 61 070,13 грн. на користь стягувача (за реквізитами: отримувач ПАТ «ПУМБ», р/р НОМЕР_1 , МФО 334851, ОКПО 2632209695, призначення платежу: погашення боргу у виконавчому провадженні № 57934532 за виконавчим написом № 1603 від 22.03.2018 р.); - основну винагороду приватного виконавця у розмірі 6 107,01 грн. перерахувати за реквізитами отримувача приватного виконавця Вольф Т.Л. (а.с. 24 зв.).

Підприємством з іноземними інвестиціями у формі Приватного акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат» складено Звіт про здійснені відрахування та виплати із заробітної плати ОСОБА_1 за постановою приватного виконавця у виконавчому провадженні № 57934532, у якому зазначено про те, що за виконавчим написом № 1603 від 22.03.2018 р. з позивача на користь ПАТ «ПУМБ» до погашення боргу 61 070,13 грн. стягнуто в розмірі 0,18 частин усіх видів його заробітку щомісячно, починаючи з 01 січня 2019 року, а саме: в січні утримана сума 3352,61 грн., в лютому - 490,35 грн., в березні - 1819,76 грн., в квітні - 2939,51 грн., в травні - 2971,34 грн., в червні - 3077,37 грн. (а.с. 69).

Отже, загалом із заробітної плати позивача на користь стягувача ПАТ «ПУМБ» на виконання спірного виконавчого напису утримана сума 14 650,94 грн., яку позивач просить стягнути з ПАТ «ПУМБ».

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є правовідносини, які виникають у зв`язку з безпідставним утриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають при наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або стеження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності правової підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але в подальшому відпала.

Зазначений правовий висновок міститься в постанові Великої палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц.

Оскільки під час розгляду справи визнано спірний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, позовні вимоги у частині стягнення з ПАТ «ПУМБ» перерахованих грошових коштів, які утримані із заробітної плати позивача на виконання цього виконавчого напису, підлягають задоволенню.

За наведених вище обставин суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, оскільки знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, так як на час вчинення спірного виконавчого напису був відсутній факт безспірності суми заборгованості за кредитним договором.

Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача ПАТ «Перший український міжнародний банк» на користь позивача підлягає стягненню сплачений останнім судовий збір в дохід держави у розмірі 1 921 грн. (768 грн. 40 коп. - а.с. 1; 768 грн. 40 коп. - а.с. 48; 384 грн. 20 коп. - а.с. 70).

Керуючись Законом України «Про нотаріат», ст. ст. 11, 15, 16, 1054 ЦК України, Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 178, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 275, 279, 280, 289, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Наталії Станіславівни, Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення безпідставно отриманих коштів задовольнити частково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Наталії Станіславівни, вчинений 22 березня 2018 року, зареєстрований в реєстрі за № 1603.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти за виконавчим провадженням № 57934532 у розмірі 14 650 (чотирнадцять тисяч шістсот п`ятдесят) грн. 94 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 до судовий збір в сумі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Дніпровським районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач - Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк», місце знаходження: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 14282829.

Відповідач - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, місце знаходження: АДРЕСА_2.

Відповідач - Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяна Леонідівна, місце знаходження: АДРЕСА_3

Судове рішення складене 08.10.2019 р.

Суддя Л.М.Виниченко