Рішення № 84851528, 04.10.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 жовтня 2019 року м. Ужгород№ 260/1071/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Луцович М.М.

при секретарі судових засідань - Симканич Ю.В.

та осіб, що беруть участь у справі:

позивач - не з`явився;

представника відповідача - Міськова Н.В.;

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачеві з 2006 року Управлінням Пенсійного фонду в Донецькій області було призначено пенсію по інвалідності. У зв`язку з проведенням антитерористичної операції позивач покинув окуповану територію та з 07.11.2017 року був узятий на обік відповідачем, як внутрішньо переміщена особа. Однак, на дату звернення до суду з даною позовною заявою позивач не знаходиться на обліку, як внутрішньо переміщена особа. З 01.01.2019 року, у зв`язку з відмовою позивача від статусу внутрішньо переміщеної особи, відповідачем було припинено виплату пенсії та після звернення позивача в червні 2019 року до Хустського об`єднаного управління ПФУ надано роз`яснення про необхідність надати оригінал пенсійної справи, оскільки у наявності є тільки електронна пенсійна справа. Позивач наголошує, що відповідач безпідставно прийшов висновку, про те що позивач повернувся на окуповану територію та протиправно припинив виплату пенсії, а тому просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Позивач та представник позивача у судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, з мотивів викладених у відзиві на позов, вказавши на те, що позивач переїхав з тимчасово окупованої території , а саме: з м. Донецьк і став на облік в Хустському об`єднаному управлінні ПФУ та з березня 2018 року позивачеві почала виплачуватися пенсія. Однак, за матеріалами електронної пенсійної справи з 01.01.2019 року на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) та здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 21.12.2018 року було припинено виплату пенсії позивачеві. З огляду на те, що Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи скасована, а тому підстави поновлення виплати позивачеві пенсії у відповідача відсутні. Представник відповідача наголошував, що відповідач діяв у межах наданих повноважень та у спосіб визначений законом, а тому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що з 2006 року Управлінням Пенсійного фонду в Донецькій області було призначено позивачеві пенсію по інвалідності.

У зв`язку з переїздом з тимчасово окупованої території, а саме: м. Донецьк в Закарпатську область, позивач став на облік в Хустському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

Згідно Довідки від 07.11.2017 року №2118000112 позивача було взято на облік, як внутрішньо переміщену особу за місцем проживання /перебування АДРЕСА_1 (а.с. 20).

В подальшому, рішенням комісії УСЗН Хустської міської ради №1 від 25.01.2019 року було скасовано Довідку від 07.11.2017 року №2118000112 про взяття позивача на облік, як внутрішньо переміщену особу.

Як встановлено в ході розгляду справи по суті, позивачеві було припинено виплату пенсії з 01 січня 2019 року на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) та здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 21 грудня 2018 року. Комісія прийняла Рішення припинити всі соціальні виплати внутрішньо переміщеній особі - ОСОБА_1 враховуючи акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї та на підставі п.12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим Постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365.

26 лютого 2019 року позивач подав в Хустське об`єднане управління Пенсійного фонду України заяву про поновлення виплати пенсії.

Однак, враховуючи те, що Довідка від 07.11.2017 року №2118000112 про взяття позивача на облік, як внутрішньо переміщеної особи була скасована та відсутнє Рішення з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, а тому позивачеві було відмовлено в поновленні виплати пенсії, згідно поданої заяви від 26.02.2019 року.

В ході розгляду справи по суті судом встановлено, що 16 травня 2019 року позивачем було повторно подано заяву на поновлення виплати пенсії, до якої додано нову Довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 2118-5000123777 від 13.05.2019 року.

23 травня 2019 року Хустським об`єднаним управлінням Пенсійною фонду України отримано від Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Хустської міської ради витяг з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) та здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №11 від 21 травня 2019 року, згідно якого комісія вирішила призначити соціальні виплати внутрішньо переміщеній особі - ОСОБА_1 (а.с. 17, зворотній бік).

Згідно Рішення Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Хустської міської ради №6 від 31.05.2019 року на підставі письмової заяви позивача від 31.05.2019 року було скасовано Довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 № 2118-5000123777 від 13.05.2019 року та внесено про це відомості до Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб (а.с. 19).

05 червня 2019 року Хустським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України було отримано Рішення комісії з питань призначення (відновлення ) та здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 13 від 03 червня 2019 року, в якому зазначено: припинити всі соціальні виплати внутрішньо переміщеній особі - ОСОБА_1 .

Так, на підставі даного Рішення № 13 від 03 червня 2019 року позивачеві з 01 липня 2019 року було припинено виплату пенсії.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26 листопада 2014 року набрала чинності постанова Кабінету міністрів України № 637 від 05 листопада 2014 року "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", п. 1 якої встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296).

Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 р. такої довідки (згодом цей термін продовжено до 01 лютого 2015 року, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2014 року № 715).

Реалізація права на пенсійне забезпечення осіб, які перебували на обліку в органах Пенсійного фонду України на тимчасово окупованій непідконтрольній території Донецької і Луганської областей, здійснюється відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", постанов Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та від 08.06.2016 року №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: подала заяву про відмову від довідки.

Згідно з відміткою у паспорті від 06.11.2017 року зареєстровано місце проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15).

Так, статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч. 1 ст.1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 2011 року № 1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058).

Відповідно до ст. 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, припинення виплати пенсії здійснюється або на підставі рішення органу Пенсійного фонду або на підставі рішення суду.

Однак, відповідач не вказав, яка з обставин, визначених ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 слугувала підставою для припинення позивачу виплати пенсії.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позивачу припинено виплату пенсії у зв`язку зі скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивача.

Так, 31.05.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про роз`яснення підстав припинення виплати пенсії (а.с. 18).

Згідно листа від 12.06.2019 року №41/р-99-01 позивачеві було надано роз`яснення, що 05 червня 2019 року Хустським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України отримано чергове Рішення комісії з питань призначення (відновлення) та здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 13 від 03 червня 2019, в якому зазначено : припинити всі соціальні виплати внутрішньо переміщені особі - ОСОБА_1 та на підставі даного Рішення з 01 липня 2019 року позивачеві знову буде припинено виплату пенсії (а.с. 17).

Однак, відповідачем не вказано, яка з обставин, визначена ст. 49 Закону № 1058 була підставою для припинення виплати пенсії позивачеві.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава, відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

У пункті 54 Рішення ЄСПЛ у справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд зазначає, що позивач є громадянином України, є інвалідом 3 групи (а.с. 21) та набув право на отримання пенсії по інвалідності, яка була призначена йому у 2006 році.

З огляду на вище викладене, суд приходить висновку, що оскільки позивач зареєстрував місце проживання в с. Чертіж Закарпатської області, не бажав перебувати у статусі внутрішньо переміщеної особи та подав заяву про скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, відтак пенсійне забезпечення позивача, як особи, яка набула право на отримання пенсії по інвалідності, повинно здійснюватися на загальних підставах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Доводи відповідача, з посиланням на підставу припинення пенсійних виплат на постанову Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року, якою затверджено Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, суд вважає безпідставними, оскільки Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" має вищу юридичну силу.

Крім того, вказана постанова приймалася для забезпечення реалізації положень Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведені у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Однак, отримання даного статусу не є обов`язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.

Відтак, оскільки позивач змінив місце свого постійного проживання та реєстрації, яке знаходиться на підконтрольній Україні території, і не бажає отримувати статус внутрішньо переміщеної особи, тому його право на отримання пенсії не може ставитись у залежність від наявності у позивача довідки внутрішньо переміщеної особи та виконання вимог нормативно-правових актів, які встановлюють порядок для осіб із таким статусом.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 13 лютого 2018 року справа №234/11095/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку, що відповідач безпідставною припинив виплату пенсії позивачеві з 01 січня 2019 року. Відтак, наявні підстави для задоволення позову, а саме: зобов`язання відповідача поновити виплату позивачеві пенсії по інвалідності з моменту припинення виплати такої.

Відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень.

Оскільки судом встановлено, що припинення нарахування та виплати пенсії позивачу є протиправним, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19 червня 2018 року (справа №646/6250/17).

За правилами встановленими ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірності припинення виплати пенсії позивачеві.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 768,40 грн. слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 241, ч. 3 ст. 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 20453063) про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області поновити виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 з моменту припинення 01.01.2019 року на загальних підставах.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 768,40 (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) грн.

4. Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається у відповідності до вимог п. 15.5 ч. 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України.

СуддяМ.М. Луцович

Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено та підписано 09.10.2019 року.