Рішення № 84801471, 04.10.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 жовтня 2019 року № 826/16336/18

Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВП ПЛЮС» до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «СВП ПЛЮС» (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, 18, код ЄДРПОУ 37244754) з позовом до Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197), в якому просить суд:

- скасувати рішення комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації №749310/37244754 від 31.05.2018 року про відмову в реєстрації податкової накладної № 940 від 20.04.2018 року в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- зобов`язати державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №940 від 20.04.2018 року, поданою Товариством з обмеженою відповідальністю «СВП ПЛЮС» за датою її подання.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що вважає рішення відповідача необґрунтованим, оскільки фіскальний орган був зобов`язаний у квитанції чітко вказати на конкретний вид критерію, який встановлений у п.п.1.6 п.1 Критеріїв №959, чого не було зроблено.

Відповідач із доводами позивача не погодився, надав відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що відповідачем визнано недостатніми подані документи для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних, а позивачем не надано обґрунтованих доводів щодо порушення його прав та законних інтересів з боку контролюючого органу та неправомірності дій останнього, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Позивач надав відповідь на відзив, в якому вказав не безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача.

Ухвалою суду від 10 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до приписів п. 201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України позивачем було складено податкову накладну №940 від 20.04.2018 року та направлено 02.05.2018 року для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

02.05.2018 року позивачем була отримана квитанція № 1, відповідно до якої податкову накладну прийнято, але реєстрацію зупинено, і вказано, що відповідно до п. 201.16 ст. 201 ПКУ реєстрація ПН/РК зупинена. ПН/РК відповідає вимогам п.п. 1.6 п.1 «Критерії ризиковості платника податку», запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

22.05.2018 року ТОВ «СВП ПЛЮС» було направлено в електронному вигляді до ДФС:

- повідомлення щодо подачі документів про підтвердження реальності здійснення операції по ПН/РК, реєстрація якої/го зупинено від 22.05.2018 року №8, де було зазначено, що ТОВ «СВП ПЛЮС» співпрацює з ТОВ «МОБІЖУК» на умовах договору поставки згідно з умовами якого підприємство відвантажує вантаж;

- договір поставки №2/22/06/2015/П від 05 червня 2015 року між ТОВ «СВП ПЛЮС» і ТОВ «МОБІЖУК»;

- видаткова накладна № 940 від 20 квітня 2018 року;

- товарно-транспортна накладна № Р940 від 20 квітня 2018 року;

- договір поставки № 1 від 19 січня 2018 року між ТОВ «ТССМ» і ТОВ «СВП ПЛЮС»;

- видаткова накладна № 2411800048 від 05.04.2018 року;

- товарно-транспортна накладна № 5 квітня 2018 року;

- видаткова накладна №2411800064 від 18.04.201 року;

- товарно-транспортна накладна №18 квітня 2018 року;

- видаткова накладна №2411800049 від05.04.2018 року;

- товаро-транспортна накладна № 5 квітня 2018 року;

- видаткова накладна № 2411800059 від 13.04.2018 року;

- товаро-транспортна накладна № 13 квітня 2018 року;

- платіжне доручення №3590 від 13 квітня 2018 року.

На підтвердження подання вищевказаних документів позивач отримав 10 квитанцій від 22.05.2018 року про те, що документи доставлені до ДФС України та збережені на центральному рівні.

Рішенням комісії ДФС України, яка приймає рішення про реєстрацію ПН/РК в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації №749310/37244754 від 31.05.2018 року було відмовлено в реєстрації податкової накладної №940 від 20.04.2018 року.

05.06.2018 року ТОВ «СВП ПЛЮС» направило в електронному вигляді до ДФС України скаргу на рішення комісії ДФС №749310/37244754 від 31.05.2018 року про відмову в реєстрації податкової накладної №940 від 20.04.2018 року в Єдиному реєстрі податкових накладних № 1/04/06-18 від 04 червня 2018 року з відповідними додатками.

14.09.2018 року товариство отримало лист № 28883/6/99-99-11-04-15 від 07.09.2018 року про розгляд запитів, в якому було зазначено, що Комісія ДФС з питань розгляду скарг за результатами розгляду скарги ТОВ «СВП ПЛЮС» на рішення комісій, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, прийняла рішення № 11537/37244754/2 щодо відмови у реєстрації податкової накладної №940 від 20.04.2018 року.

Незгода позивача із прийнятими рішеннями зумовила його звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

За приписами пп. 14.1.60 п. 14 ст. 14 ПК України (у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), Єдиний реєстр податкових накладних - реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами.

Таким органом центральної виконавчої влади, відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236, є Державна фіскальна служба України.

За змістом норм пп. «а», «б» п. 185.1 ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг згідно приписів норми п. 187.1 ст. 187 ПК України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (п. 188.1 ст. 188 ПК України).

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.16 ст. 201 ПК України встановлено, що реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних» від 29.12.2010 №1246 (далі по тексту - Порядок №1246), податкова накладна електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.

Згідно п. 12 і 13 Порядку №1246, після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 статті 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; відповідності податкових накладних та/або розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16 статті 201 Кодексу; дотримання вимог Законів України «Про електронний цифровий підпис», «;Про електронні документи та електронний документообіг» та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

За результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №117 затверджено Порядок зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Порядок №117).

Як передбачено п. 5 Порядку №117, податкова накладна/розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.

Згідно з п. 7 Порядку №117, у разі коли за результатами моніторингу податкова накладна/розрахунок коригування відповідають критеріям ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної/розрахунку коригування, складених платником податку, який має позитивну податкову історію платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.

При цьому, окремими положеннями Порядку №117 не визначено конкретних критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, натомість на підставі пункту 10 цього Порядку зобов`язано Державну фіскальну службу України визначити такі критерії та погодити їх з Міністерством фінансів України.

На час виникнення та розвитку спірних у цій справі правовідносин критерії ризиковості здійснення операцій були визначені листом Державної фіскальної служби України №959/99-99-07-18 від 21.03.2018 за погодженням з Міністерством фінансів України від 22.03.2018 року. Критерії погоджено за умови, що вони будуть переглянуті протягом місяця.

Водночас у період до 25.05.2018 був чинним наказ Міністерства фінансів України від 13.06.2017 №567 «Про затвердження Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та Вичерпного переліку документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних» (далі - Наказ №567).

Наказ № 567 як нормативний правовий акт, що зачіпає права, свободи й законні інтереси громадян, на виконання вимог ст. 117 Конституції України та відповідно до Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.06.2017 за №753/30621.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин та прийняття спірних у цій справі актів індивідуальної дії, хоча й набула чинності змінена Законом України від 07.12.2017 №2245-VIII редакція п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України у відповідності до вимог якої прийнято Порядок №117, проте реалізація механізму зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних поставлена у залежність від наявності критеріїв ризиковості господарських операцій. Відповідні критерії у період, що аналізується, одночасно визначалися листом ДФС від 21.03.2018 №959/99-99-07-18 та наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2017 №567.

Ці акти визначали критерії ризиковості та передбачали необхідність подання різних за своїм переліком документів, необхідних для підтвердження господарської операції з метою подальшої реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Головні управління ДФС в областях, м. Києві та Офіс великих платників податків ДФС постійно обраховують та проводять моніторинг показників, визначених у п. 1.1-1.6 Критеріїв. Якщо виявлено, що платник податків має ознаки ризиковості, згідно з п. 1.6 цих Критеріїв, то таких платник податків виноситься на розгляд Комісії в той самий день і вноситься до переліку ризикових платників у день проведення засідання комісії, на якому прийнято відповідне рішення.

Таким чином, відповідач був зобов`язаний вказати не тільки на конкретний вид критерію, який встановлений п.п. 1.6 п.1 Критеріїв, а і на відповідне рішення, яким позивача внесено до переліку ризикових платників.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні протокол засідання комісії та відповідне рішення про внесення позивача до переліку ризикових платників.

Дослідивши зміст квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної від 20.04.2018 №940, суд встановив, що відповідачем в якості підстави для зупинення реєстрації податкової накладної визначено відповідність такої вимогам пп. 1.6 п. 1 Критеріїв ризиковості платника податку.

Надаючи оцінку наданим позивачем разом з повідомленням №8 від 22.05.2018 копіям документів з метою спростування наявності підстав для зупинення податкової накладної №940, суд встановив наступне.

За змістом п. 15, 16 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Порядок №117), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №117, письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 14 цього Порядку, платник податку має право подати до контролюючого органу протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов`язання, відображеного у податковій накладній / розрахунку коригування.

Письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 14 цього Порядку, платник податку подає до ДФС в електронній формі засобами електронного зв`язку, визначеними ДФС, з урахуванням вимог Законів України «Про електронний цифровий підпис», «;Про електронні документи та електронний документообіг» та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Дослідивши та проаналізувавши зміст наданих позивачем до контролюючого органу документів суд вважає, що таких документів було достатньо для підтвердження господарської операції для прийняття рішення про реєстрації податкової накладної, з урахуванням специфіки фінансово-господарських правовідносин між ТОВ «СВП ПЛЮС» і ТОВ «МОБІЖУК».

Враховуючи встановлені у справі обставини та з огляду на наявні матеріали справи документи, суд погоджується з правомірністю та обґрунтованістю заявлених позовних вимог в частині скасування рішення комісії ДФС України № 749310/37244754 від 31.05.2018 про відмову в реєстрації податкової накладної №940 від 20.04.2018 в Єдиному реєстрі податкових накладних як протиправного.

Щодо правомірності заявленої ТОВ «СВП ПЛЮС» позовної вимоги про зобов`язання ДФС України здійснити реєстрацію податкової накладної №940 від 20.04.2018 в Єдиному реєстрі податкових накладних, то суд зазначає наступне.

За змістом ч. 3 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акту суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Оскільки в ході розгляду даної справи суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення відповідача 2 про відмову у реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, то останнє тягне за собою необхідність зобов`язання відповідача 1 вчинити дії з метою відновлення порушених прав позивача.

Відповідно до підпункту 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна/розрахунок коригування, реєстрацію якої в Єдиному реєстрі податкових накладних було зупинено, реєструється у день настання однієї із таких подій: за) прийнято рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних; б) набрало законної сили рішення суду про реєстрацію відповідної податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Приписами пункту 20 Порядку № 1246 передбачено, що у разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

Частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункті 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Суд вважає, що в даному випадку, зобов`язання відповідача зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних подану позивачем податкову накладну № 940 від 20.04.2018 року є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, та належним способом захисту порушеного права.

Суд враховує, що чинним законодавством покладено на комісію ДФС обов`язок щодо прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Тобто, фіскальному органу надано права вільно обирати одне з двох рішень, яке на його думку є законодавчо обґрунтованим та правильним. А отже, «свобода розсуду» фіскального органу, у разі встановлення судом протиправності відмови у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, звужується до єдиного юридично допустимого рішення, в даному випадку рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов`язання ДФС зареєструвати податкову накладну № 940 від 20.04.2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних, датою їх фактичного подання.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СВП ПЛЮС» (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, 18, код ЄДРПОУ 37244754) задовольнити повністю;

2. Скасувати рішення комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації №749310/37244754 від 31.05.2018 року про відмову в реєстрації податкової накладної № 940 від 20.04.2018 року в Єдиному реєстрі податкових накладних;

3. Зобов`язати державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №940 від 20.04.2018 року, поданою Товариством з обмеженою відповідальністю «СВП ПЛЮС» за датою її подання.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВП ПЛЮС» (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, 18, код ЄДРПОУ 37244754) судові витрати у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Н.Г. Вєкуа