Ухвала суду № 84775570, 30.09.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 30.09.2019

Справа № 320/5981/19

(1-кс/320/4016/19)

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2019 року м. Мелітополь

Слідчий суддя Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Ковальова Ю.В., секретар судового засідання – Левандовська О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноваженої особи Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, яка полягає у невнесені відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 ( законний представник- ОСОБА_2 ) звернувся до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність слідчого, в якій просить зобов`язати уповноважену особу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (далі- ТУ ДБР, розташованого в м. Мелітополі) внести відомості до ЄРДР на підставі його заяви від 15.07.2019 про вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 366 КК України та розпочати досудове розслідування.

Скаргу мотивовано тим, що 15.07.2019 ним подано до ТУ ДБР, розташованого в м. Мелітополі заяву, в якій просить внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 366 КК України, а саме про постановлення суддею Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Бахаєвим І.М. 08.07.2019 незаконної ухвали, якою повернуто скаргу ОСОБА_1 . Однак до теперішнього часу вказана заява не була зареєстрована у ЄРДР, що є порушенням кримінального процесуального законодавства.

Згідно ч. 3 ст. 306 КПК України, розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов`язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.

Разом з тим, ані заявник, ані законний представник у судові засідання не з`явилися, повідомлялися належним чином про призначені судові засідання 22.08.2019, 09.09.2019, 30.09.2019 шляхом надсилання судових повісток на адресу електронної пошти, вказаної в скарзі. Крім того, на адресу Василівського районного суду Запорізької області та на адреси заявника, законного представника на всі засідання надсилалися ухвали (за результатами розгляду відповідного клопотання заявника) та повідомлення про проведення судового розгляду по вказані скарзі у дистанційному режимі відеоконференції з Василівським районним судом Запорізької області. Крім того, на судове засідання 09.09.2019 на адреси заявника надіслано поштою судову повістку, яка повернулися на адресу суд з відміткою «за закінченням терміну зберігання». На судове засідання 30.09.2019 на адресу суду повернулися рекомендовані повідомлення про вручення заявником, законним представником судових повісток 14.09.2019. Однак, вказані особи в судове засідання ані до Василівського районного суду Запорізької області, ані до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Як вбачається з практики Європейського суду з прав людини, у своїх рішеннях Суд зазначає, що заявник, як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Разом з тим, розгляд скарги розпочато ще у липні 2019, заявник не відмовлявся в будь-який опосередкований спосіб від своїх вимог, в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази про втрату ним інтересу до власної скарги, а відтак, враховуючи вищевикладене, беручи до уваги встановлені строки розгляду зазначеної категорії справ, суддя вважає можливим провести судовий розгляд по скарзі за відсутності заявника ОСОБА_1 , його законного представника.

У судове засідання слідчий Першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у м. Мелітополі Ганзенко Д.О. не з`явився, від нього надійшла заява, в якій просить розглядати скаргу ОСОБА_1 за його відсутності, у задоволенні скарги просить відмовити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали скарги, вислухавши слідчого, слідчий суддя приходить до наступних висновків.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.303 КПК України на досудовому слідстві можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Під час судового розгляду встановлено, що 15.07.2019 ОСОБА_1 подано заяву до Територіального управління ДБР, розташованого у м. Мелітополі про кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 366 КК України на постановлення незаконної ухвали від 08.07.2019 суддею Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Бахаєвим І.М..

За правилами ч. 1 ст. 214 КПК України, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

Відомості, які підлягають внесенню до ЄРДР, та їх перелік визначені частиною 5 статті 214 КПК України, відповідно до положень якої до ЄРДР підлягають внесенню, серед інших відомостей, короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлені з іншого джерела.

Відповідно до п. 2 Розділу ІІ Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016, № 139 (зареєстрований в Мінюсті України 05.05.2016 за № 680/28810), відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела повинні відповідати вимогам пункту 4 частини 5 статті 214 Кримінального процесуального кодексу України.

Положення ст.214 КПК України в свою чергу перебувають у тісному взаємозв`язку з ч. 1 ст.2 та ст.11 КК України, згідно з якими підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою не будь-яких дій, а суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки конкретного складу злочину, кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення відомостей до ЄРДР.

Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об`єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення. Якщо у заяві чи повідомленні таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, що повинні бути обов`язково внесені до ЄРДР.

Так, частиною 1 статті 366 КК України передбачена кримінальна відповідальність за складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів.

Таким чином, в розумінні диспозиції статті 366 КК України вказаний злочин характеризується тільки прямим умислом, усвідомленням службовою особою про те, що вона складає, видає завідомо неправдивий офіційний документ, вносить до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, інше підроблення офіційних документів.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23.05.2001 № 6-рп, при здійсненні правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону (частина перша статті 129 Конституції України). Виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процессуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.

При дослідженні змісту заяви ОСОБА_1 про злочин встановлено, що її суть зводиться до незгоди заявника з процесуальним рішенням судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_3 , заперечення на яке може бути включено до апеляційної скарги. В скарзі відсутні передбачені ч. 5 ст.214 КПК України відомості та фактичні обставини, які могли б свідчити про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України.

Власно сумніви скаржника щодо законності судового рішення та факт оскарження такого рішення в апеляційному порядку не є підставою для внесення відомостей до ЄРДР та початку досудового розслідування за ч.1 ст. 366 КК України. Припущення заявника про постановлення суддею незаконного рішення, підроблення його ґрунтуються на суб`єктивній оцінці та ставленні до зазначених у заяві про злочин обставин, оскільки злочинність дій судді не підтверджується ніякими об`єктивними даними, а тому, підстав для ініціювання кримінального провадження та проведення досудового розслідування не вбачається.

В цьому контексті необхідно враховувати, що основним складовим елементом об`єктивної сторони будь-якого злочину є його суспільна небезпечність. Злочин серед інших правопорушень характеризується найвищим ступенем суспільної небезпечності і саме це дозволяє відмежовувати його від близьких за об`єктивними і суб`єктивними ознаками інших правопорушень (адміністративних, дисциплінарних та інших). Саме по собі припущення щодо постановлення суддею завідомо неправосудного рішення не є свідченням вчинення злочину, оскільки суперечить визначальним засадам правового регулювання побудови та діяльності судової влади.

Також слід звернути увагу, що частиною 2 ст.126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об`єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов`язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді.

Конституційний Суд України у своїх численних рішеннях від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 р. № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 р. № 3-рп/2013 послідовно підтвердив викладені ним правові позиції щодо гарантій незалежності суддів з урахуванням міжнародних стандартів, закріплених у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та в низці інших міжнародних документів, а саме: Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральної Асамблеї ООН, Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів, затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної ради ООН, Європейська хартія "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, Рекомендації № (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовтня 1994 року та інших.

Зокрема, у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень ч.ч. 1, 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2ст. 13 Закону України "Про статус суддів"(справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 Конституційний Суд України визначив, що недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Відповідно до положення ч. 1 ст.126 Конституції України зміст недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обов`язків не обмежується визначеною у ч.3 цієї статті гарантією, згідно з якою суддя не може бути без згоди Вищої ради правосуддя затриманий або утримуваний під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом.

Разом з тим, відповідно до положення ч.1 цієї статті Конституції України, недоторканність суддів як гарантія їхньої незалежності у виконанні професійних обов`язків може не обмежуватися обсягом, визначеним у ч. 3 статті 126 Конституції України. Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами.

Відповідно до ч. 6 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об`єднання зобов`язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.

Рекомендація № СМ/Rec (2010) Комітету міністрів Ради Європи від 17.11.2010 щодо незалежності, ефективності та обов`язків суддів містить положення про те, що виконавча та законодавча влада повинні гарантувати незалежність суддів і утримуватися від дій, які можуть підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї.

За таких обставин слідчий суддя вважає, що невнесення уповноваженою особою ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 15.07.2019 засновано на нормах ч. 1 ст. 214 КПК України, ч. 1 ст.2 та ст.11 КК України та п. 2 Розділу ІІ Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016 № 139, оскільки заява не свідчить про вчинення суддею Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_3 кримінального правопорушення, а тому скарга задоволенню не підлягає.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.214, 303-307 КПК України, суд

У Х В А Л И Л А:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність уповноваженої особи Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, яка полягає у невнесені відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань – відмовити.

Копію ухвали надіслати сторонам – до відома.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя : Ю.В. Ковальова