Ухвала суду № 8468222, 02.02.2010, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2-а-8785/08/4/0170

02.02.10 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІлюхіної Г.П.,

суддів Курапової З.І. , Лядової Т.Р. секретар судового засіданняСипало Т.Й.

за участю сторін:

від позивача: Соколов Микола Володимирович, паспорт ЕС№НОМЕР_1, виданий Жезєзнодорожним РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в АР Крим 18.11.1997, довіреність № б/н від 01.12.09,

від відповідача: не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Циганова Г.Ю.) від 19.06.09 у справі № 2-а-8785/08/4

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколого-туристичний центр в Парковом" (вул. Севастопольська, буд. 45, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95013)

доДержавної податкової інспекції у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. М.Залки, буд. 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного Адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.06.2009 позов задоволено повністю: визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі від 01.12.2008 №0015722301/0 про зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю “Еколого-туристичний центр в Парковом” суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних звітних податкових періодів) з податку на додану вартість у сумі 13073,00 грн.; стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Еколого-туристичний центр в Парковом” 3,40 грн. судових витрат (арк.с.133-136).

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Державна податкова інспекція в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим, звернувся з заявою про апеляційне оскарження та апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову, якою в задоволені позову відмовити (арк.с.139,140-141).

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, оскільки судом не взято до уваги, що позивач не мав права на віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, отриманих та сплачених у звязку з придбанням послуг по проектуванню та будівництву обєкту "Еколого-туристичний центр в Парковом" з моменту проведення діяльності, як таких, що не відносяться до господарської діяльності позивача.

В судовому засідання 02.02.2010 представник позивача наполягав на відмові в задоволенні апеляційної скарги, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

В судове засідання, призначене на 02.02.2010 відповідач явку уповноважених представників не забезпечив, про дату та час апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно (арк.с.153,154), про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, але в суд не зявився, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, встановила наступне.

На підставі направлення від 13.11.2008 №2597/23-4 головним державним податковим ревізором - інспектором Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим проведено позапланову виїзну перевірку з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов`язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів за серпень 2008 року, яка виникла за рахунок від`ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01.08.2007 по 31.08.2008, за результатами якої складені Акт перевірки від 18.11.2008 №3410/23-4/35003031 (арк.с.14-23) та довідка про загальну інформацію щодо позивача та результати його діяльності за період з 01.08.2008 по 31.08.2008 (арк.с.24-36).

Актом перевірки встановлено порушення:

-підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” №168/97-ВР від 03.04.1997 - платником віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, нараховані (сплачені) у зв`язку з придбанням робіт (послуг) не з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

-підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за серпень 2008 року на суму 13073,00 грн.

По результатам розгляду матеріалів перевірки, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0015722301/0 від 01.12.2008, яким з посиланням на підпункти 7.4.1, 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 13073,00 грн. (арк.с.13).

Спір виник в звязку з тим, що позивач, вважає податкове повідомлення-рішення №0015722301/0 від 01.12.2008 незаконним.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Правовідносини сторін регулюються Господарським кодексом України від 16.01.2003 №436-IV, Законом України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 № 1251-ХІІ (далі Закон України №1251-ХІІ), Законом «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 (далі Закон України №168/97-ВР), Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 №334/94-ВР (далі Закон України №334/94-ВР).

Суд першої інстанції здійснив аналіз вищезазначеного діючого законодавства України та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про систему оподаткування»ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Податок як обовязковий внесок сплачується до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду платником у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування (стаття 2 Закону № 1251-ХІІ).

Відповідно до статті 11 Закону України № 1251-ХІІ відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.

Згідно з пунктом 1.8 статті 1 Закону «Про податок на додану вартість»бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України № 168/97-ВР, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України №168/97-ВР вважається дата здійснення першої із подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека),

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР передбачено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Згідно підпункту 7.7.3. пункту 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР, підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.

Згідно підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Аналіз зазначених норм Закону України №168/97-ВР дозволяє зробити висновок про те, що в підпункті 7.7.1 йдеться про суму податкового кредиту, розраховану за правилами підпунктів 7.4.1, 7.4.5, 7.5.1, - тобто як про сплачений, так і про нарахований податок на додану вартість.

З аналізу норм підпунктів 7.4.1, 7.4.5, 7.5.1, 7.7.1 статті 7 Закону України №168/97-ВР бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку із зайвою сплатою (нарахуванням) податку і не залежить від сплати даного податку до бюджету постачальником.

Отже, виходячи зі змісту розглядуваних норм Закону, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

При цьому Закон не обмежує можливості врахування під час визначення розміру бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбаних товарів та послуг. Також Законом не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування в разі несплати сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами платника податку, який має право на бюджетне відшкодування. Крім того, під час тлумачення норм Закону, що регулюють порядок визначення сум бюджетного відшкодування, пріоритетне застосування мають спеціальні норми пункту 7.7 статті 7 Закону, а не сама по собі термінологія поняття бюджетного відшкодування, наведена в пункті 1.8 статті 1 Закону.

За таких обставин, приписи пункту 1.8 статті 1 Закону щодо надмірної сплати податку як ознаки суми бюджетного відшкодування слід розуміти таким чином, що надмірна сплата податку в контексті розглядуваної норми означає як безпосередньо сплату податку до бюджету понад суми, визначені відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону, так і сплату сум податку на додану вартість постачальникам в ціні придбаних платником податків товарів (послуг), передбачену підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону.

Отже, під час встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість, що є підставою для здійснення бюджетного відшкодування, необхідно враховувати суми податку на додану вартість, сплачені покупцем-платником податку постачальникам у складі ціни придбаних товарів та послуг.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до пункту 2.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю “Еколого-туристичний центр в Парковом” метою діяльності Товариства є здійснення виробничо-господарської діяльності, спрямованої на одержання прибутку, що використовується на задоволення соціально економічних інтересів Учасників і членів трудового колективу Товариства (арк.с.57).

Згідно довідки про загальну інформацію щодо Товариства з обмеженою відповідальністю “Еколого-туристичний центр в Парковом” та результати його діяльності (арк.с.24-29), встановлено, що за період перевірки підприємство здійснювало закупівлю робіт по будівництву еколого-туристичного центру за адресою: смт.Паркове. Будівництво ведеться на земельних ділянках, на яких позивачу дозволено робити проектування і будівництво обєкта відповідно до заяви в інспекцію Державного архітектурно-будівельного контролю м.Ялта від Товариства з обмеженою відповідальністю “РИССКО” (учасника позивача) (арк.с.36-65)- користувача земельних ділянок на підставі договорів оренди землі, позивачу дозволено будівництво на земельній ділянці загальною площею 19,47 га згідно з рішенням Сімеїзської селищної ради №390 від 30.09.2007 (арк.с.106-127).

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Виконавчого комітету Сімеїзської селищної ради №390 від 20.09.2007 позивачу наданий дозвіл на будівництво обєктів “Еколого-туристичного центру” в смт.Паркове на переданих в оренду земельних ділянках загальною площею 19,47 га що підтверджується відповідачем; позивачем отримана згода в Сімєїзської селищної ради Автономної Республіки Крим на забудову території загальною площею 19,47га (вих. №02-14840 від 09.06.2008 року)(арк.с.38).

Також судом першої інстанції встановлено, що обєкти будівництва зареєстровано в Державній архітектурнобудівельній інспекції (Інспекції державного архітектурнобудівельного контролю в Автономній Республіці Крим), та надані відповідні дозволи на виконання будівельних робіт, термін дії дозволів до 01.01.2009 (арк.с.25, 39-55).

Відповідно до пункту 1.32 статі 1 Закону України №334/94-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Положеннями статті 3 Господарського кодексу України, встановлено, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про те, що позивачем в ході закупівлі робіт по будівництву об`єкту, у тому числі за період, який перевірявся відповідачем, здійснювалась господарська діяльність, на думку судової колегії є правомірним.

Згідно з частиною чотирнадцятою статті 24 Закону України “Про планування і забудову територій” в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу Державної архітектурно-будівельної інспекції України або її територіальних органів (далі - інспекції державного архітектурно-будівельного контролю).

За положеннями статті 29 Закону України “Про планування і забудову територій” дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів.

Відповідачем у встановленому порядку не надано доказів, які б свідчили про скасування наданих дозволів.

Листом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим № 3455 від 27.10.2008 позивачу роз`яснено, що дозволи на виконання будівельних робіт, які були надані Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю міста Ялта, в подальшому перереєстровані Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим, відповідно до частини першої статті 29 Закону України “Про планування і забудову територій” є документом, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, а дозволу на здійснення проектно-вишукувальних робіт чинним законодавством не передбачено (арк.с.55)

Таким чином, сума податкового кредиту та відповідно сума бюджетного відшкодування сформовані позивачем правомірно, оскільки податок на додану вартість входить до складу договірної суми, яку позивач сплатив контрагенту.

Відповідно до статей 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів, що дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів з державного бюджету.

Виходячи з аналізу вказаних вище норм права та беручи до уваги вказані вище обставини та докази у справі, судова колегія дійшла висновку, що правові підстави для зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій відсутні.

На підставі викладеного, висновок суду першої інстанції про задоволення позову є правомірним.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.06.09 у справі № 2-а-8785/08/4 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.06.09 у справі № 2-а-8785/08/4 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною пятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 08 лютого 2010 р.

Головуючий суддяпідписГ.П.Ілюхіна

Судді підпис З.І.Курапова підпис Т.Р.Лядова З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна