Рішення № 8464912, 22.02.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/1222.02.10 За позовомВідкритого акціонерного товариства "Харківське автотранспортне підприємство 16363"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Вассер"

простягнення 12 973,79 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Коташевська Т.О.

від відповідача:не з'явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство "Харківське автотранспортне підприємство 16363" (надалі –ВАТ "ХАТП 16363") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Вассер" (надалі –ТОВ "ТД "Вассер") про стягнення 12 973,79 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору №235/757/1 від 13.10.2005р. на перевезення вантажів автомобільним транспортом позивач у січні-квітні 2008 року надав послуги з перевезення, а відповідач в порушення своїх зобов’язань не розрахувався за надані послуги у зв’язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 4 300,00 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 4 063,50 грн., інфляційних у розмірі 480,00 грн., 3% річних у розмірі 66,79 грн. та додаткової провізної плати у розмірі 4 063,50 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.01.2010 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 01.02.2010 р.

Судом в задоволенні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову, яке міститься в тексті позовної заяви, відмовлено, оскільки позивачем не надано доказів з якими приписи ст. 66 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.02.2010 р. у зв’язку з неявкою представника відповідача розгляд справи відкладено до 22.02.2010 р.

У судове засідання 22.02.2010 р. представник позивача з’явився, вимоги ухвал суду виконав, позовні вимоги підтримує, просить задовольнити їх повністю.

Представник відповідача в судове засідання 22.02.2010 р. вдруге не з’явився, вимоги ухвал суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відмітками на звороті ухвал суду та повідомленням про вручення поштового відправлення №09014652, що отримано відповідачем 22.01.2010 р.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 01001, м. Київ, вул. Софіївська, 10, літера А, на яку було відправлено ухвали суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №4965983 від 27.01.2010 р. та вказана в позові.

Також судом було додатково відправлено ухвали суду на поштову адресу відповідача (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81, офіс 8), що зазначена в договорі.

Згідно із абз. 2 п. 3.6 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За згодою представників сторін, присутніх у судовому засіданні, судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.10.2005 р. між ВАТ "ХАТП 16363" (перевізник) та ТОВ "ТД "Вассер" (замовник) укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом №235/757/1 (надалі –"Договір").

Згідно із п.п. 1.1, 1.2 Договору замовник пред’являє, а перевізник приймає до перевезення вантажі на підставі письмових заявок. Замовник оплачує виконану роботу по договірній ціні, вказаній в заявці.

Відповідно до п. 2.1 Договору перевезення вантажів виконуються перевізником на основі заявок, поданих замовником. Заявка на перевезення вантажів подається в відділ експлуатації АТП не пізніше 14 години дня, попереднього дню перевезення.

Пунктом 2.2 Договору погоджено, що умови перевезення визначаються спільною згодою сторін, конкретно по кожному рейсу, оговорені у заявці, в якій вказано вид, кількість вантажу, що перевозиться, його упаковку і дату завантаження по кожному перевезенню конкретно и вартість перевезення. Заявка є невід'ємною частиною даного договору, яка може бути передана по факсу і має юридичну силу на рівні з оригіналом.

Згідно із частинами 1, 3 розділу 4 Договору розрахунок за перевезення вантажів здійснюється замовником автотранспорту на основі пред’явленого рахунку перевізника, на протязі трьох банківських днів з моменту його отримання. При встановлені вартості перевезення в розрахунок включається пробіг автомобіля по фактичному маршруту з урахуванням подачі автомобіля. Підставою для виписки рахунку за виконання перевезення є належним чином оформленні шляхові листи разом з товарно-транспортними накладними, а в випадках, коли оплата проводиться виходячи з почасової роботи автомобілю у замовника – тільки шляхові листи.

Пунктом 8.2 Договору визначено, що договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2006 р. У випадку відсутності письмового повідомлення однієї із сторін про намір розірвати договір за 60 днів до кінця його дії, договір автоматично пролонгується на кожний послідуючий рік.

На виконання умов Договору, позивач здійснив перевезення вантажу у напрямку Суслово –Дніпропетровськ, що підтверджується подорожнім листом вантажного автомобіля №727503 від 09.09.2008 р. та товарно-транспортною накладною №822 від 11.09.2008 р.

На підставі здійсненого перевезення сторонами було підписано акт виконаних послуг №2317 від 14.09.2008 р. на загальну суму 6 800,00 грн., у зв’язку з чим позивачем було виставлено рахунок-фактуру №3096 від 14.09.2008 р. на оплату таких послуг у розмірі 6800,00грн.

Акт виконаних робіт та рахунок-фактура містять посилання на Договір, ними визначені ціна, кількість наданих послуг по перевезенню.

Відповідач частково розрахувався за надані послуги по перевезенню вантажу, сплативши 2 500,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача від 10.12.2008р., 19.12.2008 р., 26.12.2008 р., 19.01.2009 р. та 19.02.2009 р.

Спір у справі виник у зв’язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов’язання по оплаті наданих послуг по перевезенню, у зв’язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 4 300,00 грн.

Договір є договором перевезення вантажу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Господарського кодексу України та Глави 64 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 2 ст. 307 Господарського кодексу України встановлено, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Пунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Матеріалами справи (подорожній лист вантажного автомобіля №727503 від 09.09.2008 р., товарно-транспортна накладною №822 від 11.09.2008 р. та акт виконаних послуг №2317 від 14.09.2008 р.) підтверджується надання послуг по перевезенню вантажу відповідачу на загальну суму 6 800,00 грн.

Вказаний акт виконаних послуг містять підпис представника та відтиск печатки відповідача.

Підписаним актом виконаних послуг та проведенням часткової оплати їх вартості відповідач схвалив надані послуги по перевезенню вантажу.

Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Згідно із п. 4.1 Договору розрахунок за перевезення вантажів здійснюється замовником автотранспорту на основі пред’явленого рахунку перевізника, на протязі трьох банківських днів з моменту його отримання. При встановлені вартості перевезення в розрахунок включається пробіг автомобіля по фактичному маршруту з урахуванням подачі автомобіля.

Для проведення оплати послуг позивачем виставлено та направлено одночасно з актом виконаних послуг рахунок-фактуру №3096 від 14.09.2008 р. на загальну суму 6 800,00 грн. Даний рахунок отримано відповідачем 30.09.2008 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №511006 від 24.09.2008 р.

З урахуванням дати отримання відповідачем рахунку-фактури та враховуючи приписи п. 4.1 Договору, грошове зобов’язання по оплаті відповідачем наданих послуг по перевезенню вантажу наступило через 3 банківських дня з моменту отримання рахунку-фактури.

Із доданих позивачем виписок з банківського рахунку вбачається, що відповідач частково розрахувався за надані послуги у розмірі 2 500,00 грн., сплативши 10.12.2008 р. - 500,00грн., 19.12.2008 р. –500,00 грн., 26.12.2008 р. –500,00 грн., 19.01.2009 р. –500,00 грн. та 19.02.2009 р. –500,00 грн.

Таким чином, судом встановлено існування заборгованості відповідача у розмірі 4300,00грн., а зобов’язання по оплаті наданих послуг повинно було виконано до 03.10.2008 р.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов’язання по сплаті на користь позивача 4 300,00 грн. на підставі Договору за надані послуги по перевезенню вантажу. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

ТОВ "ТД "Вассер" обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги ВАТ "ХАТП №16363" про стягнення з ТОВ "ТД "Вассер" заборгованості у розмірі 4 300,00 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню судом.

Стосовно вимоги про стягнення додаткової провізної плати та пені суд відзначає наступне.

Позивач просить стягнути з відповідача додаткову провізну плату у розмірі 4 063,50грн. та пеню у розмірі 4 063,50 грн. за прострочення по оплаті 4 300,00 грн. у період з 02.10.2008 р. по 08.04.2009 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов’язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Підставою для стягнення додаткової провізної плати визначено п. 104 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 27.06.1969 р. №401 "Про статут автомобільного транспорту УРСР", а підставою для стягнення пені –п. 4.2 Договору.

Відповідно до п. 104 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 27.06.1969 р. №401 "Про статут автомобільного транспорту УРСР" у випадку порушення термінів перерахування провізної плати, з замовника автотранспорту додатково до провізної плати стягується 0,5 процента суми платежів за кожний день прострочки внесення провізної плати.

Із змісту вказаної норми вбачається, що за порушення строків внесення провізної плати стягуються платежі за кожен день прострочення платежу.

Згідно із ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, відповідальність, передбачена п. 104 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 27.06.1969 р. №401 "Про статут автомобільного транспорту УРСР" є пенею, а не додатковою провізною платою, як вказує позивач.

Відповідно до п. 4.2 Договору за кожний день прострочення платежу замовник сплачує пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості.

Суд відзначає, що диспозиція положення п. 104 Статуту "допущення прострочки внесення провізної плати" та п. 4.2 Договору " прострочення платежу " є визначенням одного порушення –несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов’язання.

Отже, позивач просить двічі стягнути пеню за порушення відповідачем грошового зобов’язання за Договором.

Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, за встановлених обставин вимога про одночасне стягнення пені двічі за порушення відповідачем грошового зобов’язання за Договором не ґрунтується на приписах наведених норм права.

Отже, підстави для стягнення з відповідача додаткової провізної плати (яка за своєю правовою підставою є пенею) у розмірі 4063,50 грн. відсутні.

Суд здійснює перерахунок пені виходячи з наступного.

По-перше, судом встановлено, що останнім днем виконання грошового зобов’язання відповідачем по оплаті наданих послуг по перевезенню вантажу є 03.10.2008 р., а тому нарахування пені за прострочення по оплаті таких послуг починається з 04.10.2008 р.

По-друге, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а тому нарахування штрафних санкцій (пені) припиняється 03.04.2009 р.

По-третє, позивач просить стягнути пеню, яка розрахована за ставкою 0,5% від неоплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Разом із цим, відповідно до ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, суд вважає за необхідне зробити перерахунок нарахованої пені, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", враховуючи встановлений судом день з якого нараховується пеня та часткове погашення боргу, що мало місце 10.12.2008 р., 19.12.2008 р., 26.12.2008 р., 19.01.2009 р. та 19.02.2009 р., відповідач зобов’язаний сплатити на користь позивача пеню нараховану за період з 04.10.2008 р. по 03.04.2009 р. у розмірі 669,84грн.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 3 393,66 грн. необхідно відмовити.

Також, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні у розмірі 480,00 грн. за прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання у період з жовтня 2008 р. по березень 2009 р. та 3% річних у розмірі 66,79 грн. за прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання у період з 02.10.2008 р. по 08.04.2009 р.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що останнім днем виконання грошового зобов’язання по оплаті наданих послуг було 03.10.2008 р., а тому нарахування інфляційних з жовтня 2008 року по березень 2009 року є правомірним. За перерахунком суду розмір інфляційних становить 498,80грн.

Суд здійснює розрахунок 3% річних виходячи з встановленого дня з якого відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання та враховуючи часткове погашення боргу, що мало місце 10.12.2008 р., 19.12.2008 р., 26.12.2008 р., 19.01.2009 р. та 19.02.2009 р.

За перерахунком суду розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача становить 85,65грн.

Оскільки позивачем заявлено вимоги в частині стягнення інфляційних та 3% річних у розмірі, які є меншими, ніж визначені судом, то такі вимоги задовольняються у розмірі, заявленому позивачем до стягнення.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні у розмірі 480,00 грн. та 3% річних у розмірі 66,79 грн.

Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачем заяви про застосування судом строку позовної давності не зроблено, а тому підстав для застосування судом позовної давності до вимог про стягнення провізної плати та пені немає.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ "ТД "Вассер" на користь ВАТ "ХАТП 16363" основного боргу у розмірі 4 300,00 грн., пені у розмірі 669,84 грн., інфляційних у розмірі 480,00 грн. та 3% річних у розмірі 66,79грн.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 3 393,66 грн. та додаткової провізної плати у розмірі 4 063,50 грн. необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов Відкритого акціонерного товариства "Харківське автотранспортне підприємство 16363" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Вассер" (01001, м. Київ, вул. Софіївська, 10, літера А; ідентифікаційний код 32670682) на користь Відкритого акціонерного товариства "Харківське автотранспортне підприємство 16363" (61172, м. Харків, вул. Роганська, 160; ідентифікаційний код 01332106) основний борг у розмірі 4 300 (чотири тисячі триста) грн. 00 коп., пеню у розмірі 669 (шістсот шістдесят дев'ять) грн. 84 коп., 3% річних у розмірі 66 (шістдесят шість) грн. 79 коп., інфляційні у розмірі 480 (чотириста вісімдесят) грн. 00 коп., державне мито у розмірі 55 (п’ятдесят п’ять) грн. 17 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 100 (сто) грн. 35 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя                                                                                                               Р.В. Бойко