Постанова № 8464101, 24.07.2007, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2007р.м.Київ№ 34/71-А

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Аляска Трейд»

до1) Київської регіональної митниці;

2) Головного управління Державного казначейства України в м. Києві.

провизнання недійсним рішення від 28.11.2006 № МВ 12-08-К/8158/2 та стягнення збитків у сумі 12535,15 грн.

СуддяСташків Р.Б.

секретар судового засіданняПоліщук О.В.

Представники: від позивачаКаблучко І.О. (довіреність у справі); від відповідача1) Дірочка О.М. (довіреність у справі);

2) Наталич А.А. (довіреність у справі). Розгляд справи здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАС України) відповідно до пункту 6 Розділу VІІ цього Кодексу.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аляска Трейд»(далі –Товариство) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Київської регіональної митниці (далі –Митниця) та Головного управління Державного казначейства України в м. Києві (далі-Казначейство) про визнання недійсним рішення від 28.11.2006 № МВ 12-08-К/8158/2 та стягнення збитків у сумі 12535,15 грн.

26.02.2007 позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, у якій просить визнати недійсним із моменту його прийняття рішення про визначення митної вартості від 28.11.2006 № МВ 12-08-К/8158/2; зобов'язати Митницю здійснити перерахунок митних платежів з урахуванням митної вартості, визначеною позивачем за ціною угоди, метод 1 згідно зі статтею 267 Митного кодексу України; зобов'язати Казначейство повернути позивачу на розрахунковий рахунок № 26006300000018 у першій Київській ФАКБ «Форум», МФО 300948, код 31956369 надмірно нараховані митницею та сплачені позивачем кошти податку на додану вартість у сумі 12 411,04 грн. та кошти за послуги митниці 124,11 грн.; покласти на Митницю витрати по сплаті державного мита в сумі 3,40 грн. та 125,35 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена, або підлягає сплаті за ці товари. Митним органом безпідставно визначена митна вартість товару за методом № 6.

Відповідач позовні вимоги не визнав, мотивуючи, тим, що відповідно до вимог Митного кодексу України у зв'язку з виникненням сумнівів щодо достовірності заявленої позивачем митної вартості рибопродуктів відповідачем прийнято рішення про самостійне визначення митної вартості товару з урахуванням цінової бази даних Держмитслужби України.

Розглянувши подані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно й, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, суд, –

ВСТАНОВИВ:

На підставі контракту № 15 від 28.07.2005, укладеного між Компанією HARVEST NORVEY AS», Берген, Норвегія, та Товариством,на адресу останнього, 28.11.2006 згідно з рахунком-фактурою (інвойсом) від 23.11.2006 № 0001096393, товаротранспортної накладної від 23.11.2006 № 633881 було поставлено партію продовольчої продукції, а саме: охолоджену рибу в асортименті, виробництва компанії E HARVEST NORVEY AS», Берген, Норвегія, у кількості 16 483 кг.

Відповідно до Митного кодексу України, Товариство для здійснення митних процедур і пропуску вантажу на митну територію України, 28.11.2006 надало Митниці оформлену вантажну митну декларацію (ВМД) № 100000005/6/416753 від 28.11.2006, декларацію митної вартості за формою ДМВ-1, інвойс № 0001096393 від 23.11.2006 із відмітками митниць слідування вантажу, міжнародну товаротранспортну накладну № 633881 від 23.11.2006 та інші документи необхідні для розмитнення товару.

Однак за наслідками розгляду поданих до Митниці Товариством документів відділ контролю й митної вартості Митниці не підтвердив митну вартість прибулої продукції, про що свідчить надпис «здійснено митну оцінку із застосуванням методу № 6 на підставі бази даних цінової інформації Держмитслужби», здійснений інспектором відділу контролю митної вартості у відповідному рядку декларації митної вартості та скріплений печаткою Митниці.

28.10.2006 Відділ контролю митної вартості Митниці прийняв рішення № МВ 12-08-К/8158/2, яким здійснив оцінку митної вартості продукції до вантажно митної декларації № 100000005/6/416753 від 28.11.2006.

Митницею анульовано ВМД № 100000005/6/416753 від 28.11.2006 та зобов'язано Товариство провести митне оформлення вантажу за визначеною Митницею митною вартістю шляхом подання Митниці нової ВМД № 100000005/6/416763 від 28.11.2006 та декларації митної вартості за формою ДМВ-2, метод 6.

Відповідно до статті 259 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена, або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 265 Митного кодексу України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу.

Митний орган має право впевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа, чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості (частина друга статті 265 Митного кодексу України).

Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, у тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення (частина третя статті 265 Митного кодексу України).

Таким чином, Митниця може робити висновок про зниження декларантом заявленої митної вартості не на підставі інформаційно-аналітичної бази даних Держмитслужби України, а виключно на підставі документально підтверджених відомостей про собівартість товарів Товариства. Митний кодекс України не надає Митниці повноважень щодо самостійного визначення митної вартості товарів, а лише передбачає можливість при наявності достатніх підстав, зобов’язати декларанта застосувати інший метод для визначення митної вартості.

Частиною п’ятою статті 16 Закону України «Про єдиний митний тариф»(в редакції яка діяла до моменту виникнення спірних правовідносин) визначалося, що при явній невідповідності заявленої митної вартості товарів та інших предметів вартості, яка визначається відповідно до положень цієї статті, або в разі неможливості перевірки її обчислення митні органи України визначають митну вартість послідовно на основі ціни на ідентичні товари та інші предмети, що діють у провідних країнах –експортерах зазначених товарів та інших предметів.

Відповідно до підпункту першого пункту 2 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 22.12.2005 № 3269-ІV, який набув чинності 20.03.2006, пункт 16 Закону України «Про єдиний митний тариф»виключено.

Таким чином, чинна редакція Закону України «Про єдиний митний тариф»не надає Митниці право щодо самостійного визначення митної вартості товарів.

Відповідно до абзацу першого пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 № 1375 «Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон»митна вартість товарів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) визначається на підставі підтвердних документів (товарних чеків, ярликів тощо), які можна ідентифікувати з наявними товарами. Під час визначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України в несупроводжуваному багажі та вантажному відправленні, крім вартості самих товарів, враховується вартість їх страхування та перевезення (фрахту) до моменту перетинання ними митного кордону України.

У разі відсутності підтвердних документів або наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої митної вартості товарів митні органи відповідно до Митного кодексу України визначають митну вартість самостійно на підставі ціни на ідентичні чи подібні (аналогічні) товари (абзац другий пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 № 1375 «Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон»).

Пунктом 18 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 № 1375 «Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон»встановлено, що в разі коли декларант не може документально підтвердити заявлену ним митну вартість товарів або коли виникають обґрунтовані сумніви щодо достовірності поданих декларантом відомостей, митний орган може вимагати подання декларації митної вартості та самостійно визначити митну вартість товарів, що декларуються, послідовно застосовуючи методи, передбачені Митним кодексом України, на підставі наявних у нього відомостей, у тому числі цінової інформації щодо ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів з коригуванням, що здійснюється згідно із зазначеним Кодексом.

Частиною першою статті 260 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу.

Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи (частина друга статті 262 Митного кодексу України).

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 22.12.2005 № 3269-ІV закони України та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Системний аналіз вищезазначених норм чинного законодавства України дає підстави зробити висновок про те, що пункти 6 та 18 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 № 1375 «Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон»суперечать нормам Митного кодексу України, а тому не можуть бути застосовані до даних правовідносин між Митницею та Товариством. Питання, що пов’язані з визначенням митної вартості товару, регулюються виключно нормами Митного кодексу України, а до повноважень Кабінету Міністрів України та Митниці віднесено врегулювання порядку та умов декларування вже визначеної (заявленої) декларантом митної вартості товарів і порядку заповнення декларацій митної вартості.

Відповідно до частини другої статті 266 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 267 - 272 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами, і положеннями Генеральної угоди з тарифів, і торгівлі (ГАТТ). Тобто резервний метод застосовується лише тоді, коли не можуть бути застосовані перший-п'ятий методи визначення митної вартості .

Статтею 267 Митного кодексу України передбачено, що перший метод не може бути використаний для визначення митної вартості товарів виключно у випадках якщо:

1) є обмеження щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); не впливають значною мірою на вартість товару;

2) стосовно продажу оцінюваних товарів або їх ціни є умови або застереження, що унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) частина виручки від подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем надійде прямо чи опосередковано продавцеві;

4) покупець і продавець є пов'язаними між собою особами і ці відносини вплинули на ціну товарів.

Відповідно до частини третьої статті 265 Митного кодексу України, якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.

Як убачається з вищевикладеного, Митниця має право зобов'язати декларанта змінити метод визначення митної вартості виключно у випадках передбачених статтею 267 Митного кодексу України або при наявності в Митниці достовірних даних, що собівартість товару є вищою ніж заявлена декларантом митна вартість. Інших підстав заміни першого методу визначення митної вартості на другий-шостий методи чинне законодавством України не передбачає.

Таким чином, Митниця не мала права приймати рішення про недостовірність інформації щодо митної вартості товару, а також зобов'язувати Товариство застосувати шостий метод визначення митної вартості товару, на той лише підставі, що митна вартість, заявлена Товариством, не відповідає інформації, яка міститься в інформаційно-аналітичній базі даних Держмитслужби України, а тому Митниця не мала права визначати митну вартість товарів самостійно.

Суд вважає, що Митниця, обґрунтовуючи правомірність свого рішення від 28.11.2006 № МВ 12-08-К/8158/2 припустила певних суперечностей та застосувала неналежні докази, виходячи з наступного.

У рішенні від 28.11.2006 № МВ 12-08-К/8158/2 Митниця зазначає, що методи 2 та 3 не можуть бути застосовані в зв'язку з відсутністю інформації про ціни на ідентичні та аналогічні товари.

Однак, у своїх запереченнях Митниця посилається на те, що митна вартість, заявлена Товариством, порівнювалась Митницею із середньо контрактною вартістю, визначеною Митницею під час митного оформлення ідентичних та подібних товарів, та з даними, які містяться в інформаційно-аналітичній базі даних Держмитслужби та Додатку № 26 до Протоколу про співробітництво між Державною митною службою України та учасниками ринку імпорту рибопродуктів від 26.10.2005.

Цю суперечність у своїх твердженнях представник Митниці в судовому засіданні пояснив тим, що статтями 268 та 269 Митного кодексу України передбачено жорсткі критерії за якими товар може бути розціненим як ідентичний чи аналогічний іншому товару.

Із цього пояснення випливає, що при порівнянні заявленої Товариством митної вартості із цінами на нібито ідентичні та подібні товари Митниця не дотримувалась вимог статей 268 та 269 Митного кодексу України.

Отже, виділення з інформаційно-аналітичної бази Держмитслужби групи ідентичних чи аналогічних товарів було проведено Митницею не коректно, без урахування положень статей 268 та 269 Митного кодексу України.

Надані Митницею відомості з інформаційно-аналітичної бази даних Держмитслужби України про ціни на охолоджену рибу не дають можливість перевірити вартість виробництва охолодженої риби та калькуляцію цих витрат, у зв'язку із чим не можуть служити достатнім доказом, який би доводив, що документи надані Товариством для підтвердження заявленої митної вартості є недостовірними.

Крім того, при перевірці правильності визначення Товариством митної вартості товарів, Митниця необґрунтовано користувалась інформацією, що містилась в Додатку № 26 до Протоколу про співробітництво між Державною митною службою України та учасниками ринку імпорту рибопродуктів від 26.10.2005, так як цей документ містить цінову інформацію щодо морожених рибопродуктів, вартість виробництва яких, порівняно з охолодженими, є вищою.

Відповідно до пункту 1 Протоколу про співробітництво між Державною митною службою України та учасниками ринку імпорту рибопродуктів від 26.10.2005 учасники ринку імпортних рибопродуктів зобов'язуються щомісячно не пізніше 30 числа, починаючи з дати підписання цього Протоколу, подавати достовірну інформацію щодо вартості рибопродуктів у вигляді додатка до Протоколу.

Отже, Додаток № 26 до Протоколу про співробітництво між Державною митною службою України та учасниками ринку імпорту рибопродуктів від 26.10.2005 містить довідковий рівень цін визначений станом на 20.06.2006 та є дійсним протягом одного місяця.

Тому, Додаток № 26 до Протоколу про співробітництво між Державною митною службою України та учасниками ринку імпорту рибопродуктів від 26.10.2005 не може служити доказом у справі.

Таким чином, порівняння Митницею заявленої Товариством митної вартості із цінами на товари, які не є ідентичними чи аналогічними відносно товару Товариства з посилання на документи, які не можуть бути належними доказами в даній справі є безпідставними.

Судом також не приймаються твердження Митниці про те, що вона зверталася до Товариства з вимогою щодо надання додаткових документів, які б підтверджували заявлену митну вартість та надання яких передбачено пунктом 15 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України»№ 1315 від 28.08.2003, оскільки під час розгляду справи Митниця не надала жодного доказу, який би підтверджував витребування нею додаткових документів від Товариства під час митного оформлення товару.

Згідно зі статтею 360 Митного кодексу України приводами й підставами для порушення справи про порушення митних правил є:

1) безпосереднє виявлення посадовими особами митного органу порушення митних правил;

2) повідомлення про вчинення особою порушення митних правил, отримані від інших органів (у тому числі митних);

3) повідомлення про вчинення порушення митних правил, отримані від митних та правоохоронних органів іноземних держав, а також від міжнародних організацій.

Відповідно до пункту 22 Постанови Кабміну «Про затвердження порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України»№ 1375 від 28.08.2003 за недостовірність відомостей, зазначених у митній декларації, декларації митної вартості та в документах, поданих на підтвердження митної вартості товарів, декларант несе відповідальність згідно із законодавством.

Статтями 330 та 355 Митного кодексу України встановлена адміністративна відповідальність за неподання митному органу документів необхідних для здійснення митного контролю та вчинення дій спрямованих на неправомірне звільнення від сплати податків і зборів, або зменшення їх розміру.

Як убачається з матеріалів справи, Митниця не порушувала проти Товариства провадження за статтями 330 та 355 Митного кодексу України, а тому є підстави вважати, що Товариство надало всі необхідні документи, які містили достовірну інформацію про товари та їх вартість, яких було достатньо щоб підтвердити визначену Товариством митну вартість за ціною угоди відповідно до статті 267 Митного кодексу України.

Відповідно до абзацу другого статті 48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету.

Згідно з пунктом 2 статті 50 Бюджетного кодексу України державне казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету.

Пунктом 1 статті 25 Бюджетного кодексу України встановлено, що державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Таким чином, повернення надміру сплаченого мита здійснюється з Державного бюджету України та здійснюється це повернення органами Державного казначейства.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що уточнені позовні вимоги Товариства підлягають задоволенню повністю, оскільки Митниця при винесені рішення від 28.11.2006 № МВ 12-08-К/8158/2 керувалась старою редакцією Митного кодексу України, а не новою редакцією цього Кодексу, що діяла на момент прийняття рішення від 28.11.2006 № МВ 12-08-К/8158/2, що призвело до понесення Товариством збитків у розмірі 12535,15 грн. завданих переплатою митних платежів у зв’язку з невірним визначенням Митницею митної вартості товару.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Згідно із частиною першою статті 94 КАС України судові витрати (судовий збір) підлягає стягненню з Державного бюджету України.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 23, 71, 86, 94, 98, 158-163, 167, пунктом 6 Розділу VІІ КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним рішення Київської регіональної митниці від 28.11.2006 № МВ 12-08-К/8158/2.

3. Зобов’язати Головне управління Державного казначейства України в м. Києві повернути з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю «Аляска Трейд»(м. Київ, проспект Перемоги, 13-б, оф.34, р/р №26006300000018 у першій Київській ФАКБ «Форум», МФО 300948, код 31956369) кошти в сумі 12535 (дванадцять тисяч п’ятсот тридцять п’ять) грн. 15 коп.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аляска Трейд»128 (сто двадцять вісім) грн. 75 коп. судового збору.

Постанова відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її складання у повному обсязі, шляхом подання через Господарський суд міста Києва заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                           Сташків Р.Б.