Рішення № 8463854, 24.02.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/5724.02.10 За позовом Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі філіалу «Теплові розподільчі мережі Київенерго» До Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 Про стягнення 23 090 грн. 34 коп. Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

від позивача: Лупачов Д.М. по дов. №Д07/2009/12/31-34 від 31.12.2009р.

Ткач І.М. по дов. №Д07/2010/01/13-1 від 13.01.2001р.

від відповідача: не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі філіалу «Теплові розподільчі мережі Київенерго»про стягнення з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 23 090 грн. 34 коп. із яких: 21 084 грн. 02 коп. заборгованість по орендній платі, 1540 грн. 87 коп. пеня за просрочку платежу, 465 грн. 45 коп. 3% річних.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач в порушення умов договору оренди №179 -Т від 01.06.2006р. не сплатив позивачу орендну плату за період з січня 2009 року по 25 травня 2009 року (включно), що стало підставою для звернення до суду з позовною заявою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2010 р. порушено провадження у справі №36/57, розгляд справи призначено у судовому засіданні на 24.02.2010 р.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з»явився, представника не направив. Заяв, клопотань на адресу суду

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, що підтверджується повідомленням про вручення поштового рекомендованого відправлення. Таким чином відповідач не реалізував своє процесуальне право на участь в судовому засіданні господарського суду.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обовязків. Цивільні права і обовязки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. До зобовязань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобовязань.

01.06.2006р. між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» в особі філіалу «Теплові розподільчі мережі Київенерго»(далі позивач) та Фізичною особою підприємем ОСОБА_1 (далі відповідач) був укладений договір №179 -Т про передачу в оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Відповідно до п.1.1 договору орендодавець на підставі листа Головного управління комунальної власності м. Києва від 15.05.2006 № 042/8/90-3225 та листа АЕК “Київенерго” від 23.05.2006 № 027/3387 передає, а орендар приймає в оренду нежиле приміщення за адресою: вул. Драйзера, 11 під торгівлю продовольчими товарами, алкогольними напоями та тютюновими виробами, для розміщення офісу та складу.

Нежиле приміщення за адресою: м. Київ, вул. Драйзера, 11 належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва і знаходиться на балансі філіалу “Теплові розподільчі мережі Київенерго”. Загальна площа об'єкту оренди складає 117,30 кв.м.

Факт передачі орендодавцем приміщення орендарю підтверджується Актом приймання-передачі від 01.06.2006.

Пунктом 9.1. Договору було визначено, що він діє до моменту укладення договору оренди на підставі відповідного Рішення Київради, але не більше, ніж п'ять місяців з дати його укладення.

На підставі Рішення Київської міської ради від 13.07.2006 №47/47 термін дії договору оренди від 01.06.2006 №179-Т продовжено з 01.10.2006 по 15.12.2006, у звязку з чим сторонами договору укладено додаткову угоду від 02.10.2006.

В подальшому за відсутності заперечень орендодавця щодо продовження строку дії договору вказаний договір згідно ч. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, ч. 1 ст.764 ЦК України продовжував свою дію.

Листом від 06.08.2008 позивач повідомив позивача про закінчення строку дії договору 01.08.2008 та небажання продовжувати договір на новий строк.

Згідно п.3.1 договору, за користування об'єктами оренди відповідач зобов'язаний сплачувати позивачу орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати та порядку використання орендної плати, затвердженої рішенням Київради від 05.07.2001 №366/1342 та яка на дату підписання договору становить 1824,27 грн. Крім того, відповідач зобовязувався сплачувати витрати, що пов'язані зі сплатою податку на землю в сумі 136,33 грн., без урахування ПДВ, а в подальшому, відповідно до п. 3.2. договору сплачувати орендну плату з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.

Відповідно до п.3.6 договору орендна плата сплачується незалежно від наслідків господарської діяльності відповідача щомісячно, не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок позивача.

20.10.2006 між сторонами підписана додаткова угода до договору, відповідно до умов якої вартість орендної плати складає 3483,84 грн.

Як свідчать матеріали справи, відповідач продовжував користуватися об'єктом оренди до 25.05.2009р., але не сплачував орендну плату.

25.05.2009р. між сторонами був підписаний акт прийому передачі приміщень, відповідно до якого відповідач повернув позивачу орендоване приміщення.

Матеріалами справи доведено і відповідачем не спростовано, що за період з січня 2009р. та по 25 травня 2009 р. заборгованість відповідача по орендній платі з урахуванням індексу інфляції та ПДВ складає 21 084,87 грн.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки своїх зобовязань по договору щодо сплати на користь позивача орендної плати відповідач не виконав, позов в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 21084, 02 грн. підлягає задоволенню.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 465,45 грн., пені в розмірі 1540,87 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. ст. 218 ГК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 6.2. Договору встановлено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% від розміру не сплачених орендних платежів за кожен день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Враховуючи вищевикладені обставини, а також той факт, що відповідальність орендаря у вигляді пені передбачена договором, вимоги позивача про стягнення пені на заборгованість по орендній платі у розмірі 1540,87 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошових зобовязань встановлений судом та по суті відповідачем не оспорений, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 465,45 грн. підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, повязані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та державного мита, підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (02217, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі філіалу “Теплові розподільчі мережі”(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 82-Г, ідентифікаційний код 25665166) 21084 грн. 02 коп. заборгованості по орендній платі, 1540 грн. 87 коп. пені, 465 грн. 45 коп. 3% річних, 230 грн. 90 коп. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя Трофименко Т.Ю.