Рішення № 8462811, 11.03.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.10 Справа № 17/218/09-17/48/10

Суддя

за позовною заявою: дочірнього підприємства “Укр-СЗМА” закритого акціонерного товариства “Трест “Севзапмонтажавтоматика”, 69037, м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, буд. 39, к. 13

до відповідача: відкритого акціонерного товариства “Запоріжсталь”, 69008, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, буд. 72

про стягнення 3 995 400, 00 грн.

суддя Корсун В.Л.

          У засіданні приймали участь представники:

від позивача: Андрєєв С.О., посвідчення від 26.01.07 № 2438

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 10.12.09 у справі № 17/218/09 апеляційну скаргу дочірнього підприємства “Укр-СЗМА” закритого акціонерного товариства “Трест “Севзапмонтажавтоматика” залишено без задоволення. Ухвалу господарського суду Запорізької області від 16.10.09 у справі № 17/218/09 скасовано. Справу № 17/218/09 передано на розгляд господарському суду Запорізької області.

Розпорядження в. о. голови господарського суду Запорізької області від 12.01.10 матеріали справи № 17/218/09 передано для розгляду судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 12.01.10 справу № 17/218/09 прийнято до свого провадження, присвоєно № 17/218/09 -17/48/10, судове засідання призначено на 10.02.10.

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 11.03.10.

За заявою представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

У засіданні суду 11.03.10, на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено рішення у повному обсязі.

В ході розгляду справи позивачем, в порядку ч. 4 ст. 22 ГПК України, було надано заяву про уточнення позовних вимог від 28.09.09, яка в розумінні ст. 22 ГПК України є заявою про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд, окрім стягнення 3 995 400 грн. суми основного боргу, стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 10 699,70 грн. та 24 954,54 грн. - інфляційних витрат.

Судом відмовлено в задоволені вказаної заяви позивача, оскільки збільшення розміру позовних вимог є збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Проте, позивач в уточненнях до позовної заяви ставить додаткові позовні вимоги, про які не йшлось у позові.

Заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на положеннях ст. ст. 16, 526, 610 Цивільного кодексу України і полягають в тому, що 02.09.08 між сторонами укладений договір поставки № 20/2008/2031, на виконання умов якого позивач поставив відповідачу продукцію згідно специфікації на загальну суму 6 000 000,00 грн., що підтверджується відповідними накладними та довіреністю. Відповідачем було здійснено авансові платежі в розмірі 1 200 000,00 грн. Свої зобов’язання щодо оплати поставленої продукції відповідач виконав частково, внаслідок чого, станом на день звернення з позовом до суду, сума основного боргу складала 3 995 400,00 грн. В процесі розгляду справи позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в яких вказав, що відповідач повністю виконав грошове зобов’язання, просить суд стягнути з відповідача 20 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката, 17 434,95 грн. державного мита, 315,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Окрім того, позивач просить суд повернути надмірно сплачене державне мито в сумі 8 065,05 грн.

Відповідач в засіданні суду пояснив, що сума основного боргу за договором поставки від 02.09.08 № 20/2008/2031 сплачена у повному обсязі. Відповідач не погодився з визначеним позивачем розміром державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Також вважає значно завищеною суму витрат на послуги адвоката.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

02.09.08 між дочірнім підприємством “Укр-СЗМА” закритого акціонерного товариства “Трест “Севзапмонтажавтоматика” (Постачальник) і відкритим акціонерним товариства “Запоріжсталь” (Покупець) укладено договір поставки № 20/2008/2031, відповідно до якого Постачальник (п. 1.1) зобов’язується виготовити та поставити, а Покупець - на умовах даного договору прийняти та оплатити продукцію, найменування (асортимент), ціна і орієнтована кількість яких вказана в специфікаціях, які є невід’ємною частиною даного договору.

Орієнтована сума договору складає 6 000 000,00 грн. ( п. 3.1).

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (ЦК України), зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис містить Господарський кодекс України, частинами 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1). ... Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається крім випадків, передбачених законом (ч. 7).

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов спірного договору згідно специфікації № 1 у період листопад - грудень 2008 року позивачем поставлено, а ВАТ “Запоріжсталь” прийнято продукцію на загальну суму 6 000 000,00 грн., про що свідчать видаткові накладні та довіреності, які видані уповноваженій особі відповідача, копії яких залучені до матеріалів справи.

Пунктом 5.1 договору сторони передбачили, що Покупець здійснює аванс в розмірі 20 % від вартості партії продукції, що поставляється після узгодження з Покупцем строку поставки на підставі рахунку Постачальника.

Остаточний розрахунок здійснюється за фактично поставлену продукцію протягом 35 банківських днів з моменту поставки і прийому продукції Покупцем за кількістю і якістю у відповідності з р. 6 даного договору на підставі документів, вказаних в п. 4.3. За згодою сторін допускається розрахунки векселями.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання п. 5.1 договору ВАТ “Запоріжсталь” перераховано на банківський рахунок позивача авансові платежі в розмірі 1 200 000,00 грн.

В строк, визначений договором, відповідач взятих на себе зобов’язань належним чином не виконав, у зв’язку з чим станом на 28.01.09 розмір заборгованості складав 4 800000,00 грн.

23.02.09 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору від 02.09.08 № 20/2008/2031, відповідно до якої виключено п. 5.2. договору та введено в дію додаток № 1 до додаткової угоди № 1 договору від 02.09.08 № 20/2008/2031, згідно якого сторони за взаємною згодою визначили порядок погашення заборгованості в 2009 р.

Так, відповідно до графіку погашення кредиторської заборгованості в 2009 р. за договором від 02.09.08 № 20/2008/2031 сума заборгованості відповідача складає 4800 000,00 грн. та підлягає сплаті по 800000,00 грн. з березня по серпень 2009 р.

Враховуючи той факт, що графіком сторонами не визначено конкретної дати погашення заборгованості за місяць, то на день звернення позивача до суду (24.06.09) відповідач мав сплатити заборгованість за три місяці в сумі 2 400000,00 грн., а саме за березень, квітень, травень 2009 р.

Однак, встановлено, що відповідачем в період з 02.03.09 по 23.06.09 сума заборгованості сплачена частково в розмірі 1 050 500 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких залучено до матеріалів справи.

Крім того, в рахунок сплати боргу за договором, 03.03.03 відповідач передав позивачу вексель АА № 1765455 на суму 200000 грн., що підтверджується актом прийому-передачі векселя від 03.03.09.

Таким чином, відповідачем погашено заборгованість в розмірі 1 250 500 грн.

Виходячи з наведеного, на день звернення з позовом до суду відповідач мав перед позивачем заборгованість за спірним договором в розмірі 1149 500,00 грн.

Між тим, позивачем заявлено до стягнення 3 995 400,00 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 845 900,00 грн. заявлені безпідставно. У зв’язку з чим, суд відмовляє в задоволені позову в частині стягнення з відповідача 2 845 900,00 грн. основного боргу за спірним договором.

Після звернення з позовом до суду, ВАТ “Запоріжсталь” у повному обсязі перераховано позивачу сума основного боргу за договором поставки, про що зазначено позивачем, підтверджено матеріали справи та відповідачем.

Таким чином, провадження у справі щодо вимог про стягнення з відповідача 1 149 500 грн. основного боргу підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України внаслідок відсутності предмету спору.

В засіданні суду 10.02.10 позивачем надана заява про повернення надмірно сплаченого державного мита в сумі 8 065,05 грн.

Заява судом залишена без задоволення виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 46 ГПК України визначено, що державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, з позовної заяви майнового характеру стягується держмито у розмірі один відсоток ціни позову, але не менше ніж шість неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто - 102 (сто дві) грн., і не більше 1 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто - 25 500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн.

Вбачається, що позивачем заявлено до стягнення 3 995 400,00 грн. боргу.

Враховуючи приписи наведеного вище Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, державне мито за заявленим позовом, з урахуванням ціни позову (3 995 400,00 грн.), повинно складати 25 500 грн.

Отже, державне мито в сумі 25 000 грн. сплачено позивачем у встановленому чинним законодавством розмірі.

Як було зазначено вище, на день звернення з позовом до суду позивач мав право вимагати сплати заборгованості в розмірі 1149 500 грн., внаслідок чого розмір державного мита мав складати суму в 11 495 грн.

Норми чинного законодавства не передбачають підстав для повернення державного мита у зв’язку з неправильністю визначення позивачем ціни позову.

Таким чином, судом не встановлено правових підстав для повернення позивачу державного мита в сумі 8 065,05 грн.

Крім того, пунктом 4.2 роз’яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування розділу 6 Господарського процесуального Кодексу України” від 04.03.98 № 02-5/78 визначено, що якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 20 000 грн. - судових витрат, пов’язаних з наданням послуг адвоката.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. У контексті цієї норми, судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають сплаті у випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Позивачем надано суду відповідні документи, що підтверджують витрати, пов’язані з оплатою послуг адвоката в сумі 20 000 грн.

Разом з тим, приймаючи до уваги роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 № 02-5/78 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” в яких зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд, з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Враховуючи наведене, суд вважає за доцільне зменшити розмір витрат на послуги адвоката до 10 000 грн.

Враховуючи викладене, судові витрати згідно із ст. 49 ГПК України підлягають стягненню з відповідача в розмірі: 10 000 грн. адвокатських послуг, 11 495,00 грн. державного мита та 90,82 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 45, 22, 49, 75, п. 1-1 ст. 80, ст. ст. 82, 84, 85 Господарського процесуальногокодексуУкраїни, суд

ВИРІШИВ:

В частині стягнення 2 845 900,00 грн. основного боргу - в позові відмовити.

В решті частині позову провадження у справі припинити.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Запоріжсталь” (69008, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 72, код ЄДРПОУ 00191230, р/р 26003032840001 в АКБ “Індустріалбанк”, МФО 313849) на користь дочірнього підприємства “Укр-СЗМА” закритого акціонерного товариства “Трест “Севзапмонтажавтоматика” (69037, м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, буд. 39, к. 13, код ЄДРПОУ 30599802, р/р 26002057440001 в АКБ “Індустріалбанк”, МФО 313849) - 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката, 11 495 (одинадцять тисяч чотириста дев’яносто п’ять) грн. 00 коп. державного мита та 90 (дев’яносто) грн. 82 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

           Суддя В.Л. Корсун