Рішення № 8462421, 18.03.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18.03.10 р.                     Справа № 37/78                               

Суддя господарського суду Донецької області В.В. Манжур,

при секретарі Горячовій М.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Міністерства юстиції України м.Київ

до відповідача: Державного підприємства „Торезантрацит” м.Торез, Донецької області

треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1) Державне казначейство України м.Київ

2) Відділ державної виконавчої служби Торезького міського управління юстиції м.Торез

про стягнення збитків, завданих Державному бюджету України, в сумі 10243,02грн.,

За участю представників сторін :

від позивача: Вінічук М.В. – за довіреністю

від відповідача: Бережний Р.В. – за довіреністю

від третьої особи-1: не з’явився

від третьої особи-2: не з’явився

СУТЬ СПОРУ: у судовому засіданні 02.03.2010р. було оголошено перерву до 18.03.2010р. відповідно до ст.77 ГПК України

Міністерство юстиції України м.Київ звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Державного підприємства „Торезантрацит” м.Торез, Донецької області суми збитків, завданих Державному бюджету України, в розмірі 10243,02грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2009р. рішення господарського суду Донецької області від 14.04.2009р. та постанову Донецького апеляційного суду від 02.06.2009р. у справі № 37/78 були скасовані та справу направлено на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

          Розпорядженням Заступника голови господарського суду Донецької області від 26.01.10р. справу передано на розгляд судді Манжур В.В.

          Ухвалою від 26.01.2010р. справу було прийнято до провадження та призначено до розгляду.

          Під час нового розгляду представників сторін було ознайомлено з правами та обов’язками у відповідності із ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

          У судовому засіданні клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами не було надано, на підставі чого справу було розглянуто без застосування зазначених засобів. Крім цього, роз’яснено вимоги ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України, тому складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 26.04.06р. у справі № 32021/03 „Носовець проти України”, постанову № 216/5 від 14.08.2006р. про відкриття виконавчого провадження, платіжне доручення № 904 від 15.09.2006р., постанову № 216/5 від 04.10.2006р. про закінчення виконавчого провадження.

          Оскільки Державне казначейство України є органом, який здійснює облік та виконання доходної та видаткової частин Державного бюджету України та приймає безпосередню участь у виконанні рішень Європейського суду згідно частини 9 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суд з прав людини”, до участі у справі залучено у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача – Державне казначейство України (вул. Бастіонна, 6, м.Київ, 01014, іден. код 20055032).

          Ухвалою від 15.02.10р. суд залучив до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Відділ державної виконавчої служби Торезького міського управління юстиції м.Торез, для дачі пояснень стосовно тривалого невиконання рішень комісії з трудових спорів про сплату роботодавцем – Шахтою “Прогрес” громадянину Носовець О.П. заборгованості з заробітної плати в розмірі 2666,74грн., єдиноразової допомоги в розмірі 8760,01грн., компенсації за нещасний випадок в розмірі 8535,32грн.

Під час нового розгляду позивач надав письмові пояснення № 8-5-171 від 02.03.2010р. та наполягає на задоволенні позовних вимог, посилаючись на приписи ст.ст.23, 1167 Цивільного кодексу України та ст.237-1 Кодексу законів про працю України, як на підставу позовних вимог.

Відповідач у письмових поясненнях за № 04/01-246 від 12.02.2010р. заперечує проти позовних вимог, та вважає, що позивачем не доведена його вина, оскільки згідно рішення Європейського суду винним визнана держава Україна, яка порушила п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв’язку з тим, що не забезпечила виконання рішення суду.

Державне казначейство України підтримало позовні вимоги Міністерства юстиції України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судових засіданнях пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

Відповідно до статті 9 Конституції України та частини 1 статті 17 Закону України „Про міжнародні договори України” № 1906-ІV від 29 червня 2004 року чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. За статтею 15 вказаного Закону чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі по тексту - Конвенція) була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року N 3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59-1 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі „Совтрансавто-Холдинг” проти України” 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.

Європейський суд з прав людини (далі по тексту – Європейський суд) створений для забезпечення додержання Високими Договірними Сторонами (державами, що підписали Конвенцію та Протоколи) їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами. Право на звернення з заявами про порушення державою прав, викладених у Конвенції, мають відповідно до статей 33 та 34 Конвенції інші держави, що ратифікували Конвенцію, фізичні та юридичні особи, неурядові організації або групи осіб, що вважають себе потерпілими.

Європейський суд виносить нове рішення на підставі встановлення факту порушення норм Конвенції, яким зобов'язує державу-відповідача вжити відповідних заходів на виконання судового рішення. При цьому, у разі необхідності Суд встановлює справедливу сатисфакцію потерпілій стороні, що, як правило, означає відшкодування витрат, пов'язаних із судовими провадженнями, компенсацію матеріальних збитків та/або моральної шкоди. Справедлива сатисфакція може бути встановлена Європейським судом і якщо національне законодавство відповідної держави передбачає можливість лише часткової компенсації (стаття 41 Конвенції).

Рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Нагляд за виконанням рішень Європейського суду здійснює Комітет Міністрів Ради Європи.

Згідно до пункту 13-1 статті 3 Закону України „Про виконавче провадження” рішення Європейського суду з прав людини підлягають обов'язковому виконанню з урахуванням особливостей, передбачених Законом України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” № 3477-ІУ від 23 лютого 2006 року.

Статтями 4, 5 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суд з прав людини” передбачено, що протягом трьох діб від дня одержання повідомлення про набуття рішенням Європейського суду статусу остаточного стислий виклад рішення публікується в газетах „Урядовий кур'єр” та „Голос України” з надісланням цього викладу стягувачеві, Уповноваженому Верховної ради України з прав людини, всім державним органам та посадовим особам, причетним до справи.

За вимогами статті 8 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” виплата Стягувачеві відшкодування встановленого Рішенням Європейського суду має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного, при цьому, Державне казначейство України протягом 10 днів після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, оригінального тексту і перекладу засвідченої резолютивної частини Рішення (підпункт "б" частини 1 статті 7 вказаного Закону) здійснює списання грошових коштів з Державного бюджету України на особистий рахунок Стягувача. Підтвердження списання, отримане від Державного казначейства України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, виступає Орган представництва, який зобов'язаний протягом трьох місяців з моменту виконання Рішення Європейського суду, що набуло статусу остаточного, звернутися до суду з відповідним позовом. В частині 1 статті 1 вказаного Закону міститься визначення органу представництва, яким є орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень. Згідно до постанови Кабінету Міністрів України № 784 від 31 травня 2006 року „Про заходи щодо реалізації Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суд з прав людини” таким органом є Міністерство юстиції України.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі „Носовець проти України” від 26.04.2006р. за заявою № 32021/03, яке відповідно до статей 42, 44 Конвенції набуло статусу остаточного, держава-відповідач повинна виплатити заявнику 1600 ЄВРО (тисяча шістсот ЄВРО) за моральну шкоду, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявника та зазначена сума повинна бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, у зв’язку з порушенням статті 1 Першого протоколу та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. (далі за текстом – Конвенція).

В рішенні Європейського суду „Носовець проти України” зазначено, що Носовець О.П. (далі по тексту – заявник) скаржився на тривале виконання двох рішень комісії з трудових спорів, якими заявнику було присуджено суми на виплату заборгованості з заробітної плати і компенсації за нещасний випадок на робочому місці, та зазначав, що вважає себе жертвою порушення його прав на ефективний засіб юридичного захисті та на працю мирно володіти своїм майном, посилаючись на статтю 1 Першого протоколу і статтю 13 Конвенції.

Так, трьома рішеннями від 16 червня 2000 року комісія з трудових спорів задовольнила вимоги заявника і наказала його роботодавцю - шахті “Прогрес” (державне підприємство) сплатити йому суму в розмірі 2666 грн. 74 коп. для виплати заборгованості з заробітної плати, суму в розмірі 8760 грн. 01 коп. для виплати одноразової допомоги, а також суму в розмірі 8535 грн. 32 коп. для виплати компенсації за нещасний випадок на робочому місці.

У 2001 і 2002 роках заявник отримав суму, присуджену йому для виплати одноразової допомоги. Через те, що інші два рішення залишалися невиконаними, заявник звернувся до місцевого відділу державної виконавчої служби, який у листі від 21.11.2003р. поінформував його, що у березні 2003 року шахту “Прогрес” і кілька інших державних підприємств було об'єднано в одне державне підприємство “Торезантрацит”, і виконання рішень, прийнятих не на користь цих підприємств, було призупинено, доки Торезький міський суд не прийме рішення про передачу зобов'язань цих підприємств його наступнику – державному підприємству “Торезантрацит”. 02.06.2004р. заявник отримав всю суму, належну йому відповідно до цих рішень. Того ж дня виконавче провадження було закрито.

Європейський суд визнав заяву Носовець О. П. прийнятною для розгляду по суті та зазначив, що через тривале виконання двох рішень комісії з трудових спорів, якими заявнику було присуджено суми на виплату заборгованості з заробітної плати і компенсації за нещасний випадок на робочому місці, мало місце порушення статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно частини 2 статті 2 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) держава є учасником цивільних відносин. За статтею 170 ЦК України держава набуває та здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Частиною 5 статті 11 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа (у тому числі держава як учасник цивільних відносин) має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання шляхом звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України). Способом захисту цивільних прав та інтересів за частиною 2 статті 16 ЦК України серед інших може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом (частина 3 статті 16 ЦК України).

Рішення Європейського суду з прав людини у справі „Носовець проти України” від 26.04.2006р. за заявою № 32021/03 в частині сплати присуджених коштів відповідно до постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження від 14.08.2006р. (арк. справи 19, том 1) було виконано державним казначейством України за рахунок коштів Державного бюджету України. Платіжним дорученням № 904 від 15 вересня 2006 року (арк. справи 20, том 1) на особистий рахунок Носовець О.П. було перераховано суму 10243,02 грн., що станом на 14.09.2006р. була еквівалентом 1600 ЄВРО. 04.10.2006р. державним виконавцем була прийнята постанова (арк. справи 21, том 1) про закінчення виконавчого провадження за рішенням Європейського суду у справі „Носовець проти України”, у зв'язку з його виконанням.

Підставою для позову стало те, що відповідач, як правонаступник шахти, зобов’язаний відшкодувати Державному бюджету України спричинені збитки.

Міністерство юстиції України на підставі статті 1167 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України „Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини” звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до ДП „Торезантрацит” про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання рішень Європейського суду, як особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою та має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (в порядку регресу).

Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, чинне цивільне законодавство допускає можливість відшкодування моральної шкоди в порядку регресу, якщо інше не встановлено законом. Відповідачем не доведено існування нормативних застережень щодо недопустимості відшкодування в регресному порядку моральної шкоди, в тому числі на користь держави Україна, яка на виконання рішення Європейського суду з прав людини виплатила своєму громадянину відповідне відшкодування в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірним – і рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Право кожного громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю та соціальних виплат закріплено у статті 43 та статті 46 Конституції України.

Згідно із статтею 8 Конституції України її норми є нормами прямої дії і мають найвищу юридичну силу.

Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом України „Про оплату праці”, Кодексом законів про працю України, іншими законодавчими та нормативними актами.

Так, у зв’язку з недотриманням ДВАТ „Шахта „Прогрес”, правонаступником якого є ДП „Торезантрацит”, законодавства про працю Носовець О.П. був змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Рішеннями комісії з трудових спорів заявнику було встановлено ряд порушень норм законодавства про працю та присуджено стягнення з ДВАТ „Шахта „Прогрес”, правонаступником якого є ДП „Торезантрацит”, суми на виплату заборгованості з заробітної плати і компенсації за нещасний випадок на робочому місці.

Однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду (пункт 9 частини 2 статті 129 Конституції України).

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з частиною 2 статті 11 Закону України „Про судоустрій України” судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

          Набуття рішеннями комісії з трудових спорів від 16.06.2000р. законної сили призвело до виникнення у відповідача ДВАТ „Шахта „Прогрес”, правонаступником якого є ДП „Торезантрацит”, як боржника, за вказаними рішеннями обов’язку з їх виконання.

Обов’язок виконання рішень покладався саме на відповідача протягом усього строку існування заборгованості з компенсаційних виплат за шкоду, завдану здоров’ю працівнику, а обов’язок органу державної виконавчої служби з примусового виконання вказаних рішень був похідним та виник внаслідок фактичного ухилення відповідача від виконання своїх конституційних обов'язків з виплат заборгованості компенсацій з шкоду, завдану здоров’ю працівника.

Наявність виконавчого провадження не була перешкодою для відповідача у виплаті заборгованості працівнику.

Встановлені в рішенні Європейського суду „Носовець проти України” порушення Конвенції є наслідком тривалого виконання ДП „Торезантрацит” (як правонаступника ДВАТ „Шахта „Прогрес”) визначеного діючим законодавством обов’язку із виконання рішень комісії з трудових спорів від 16.06.2000р. та заподіяння моральної шкоди Носовець О.П.

За загальним правилом статті 614 Цивільного кодексу України відсутність вини доводиться заподіювачем шкоди.

Відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність вини.

Аналогічна позиція зазначена в пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, згідно якої особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Згідно із ст.2 Цивільного кодексу України, держава є учасником цивільних відносин.

Відповідно до ст. 170 Цивільного кодексу України, держава набуває та здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. В даному випадку таким державним органом виступає державна виконавча служба.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, рішення судів та інші юридичні факти.

Відповідно до пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” судам необхідно враховувати, що відповідно до ст.237 КЗпП України (набрала чинності 13 січня 2000р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежного від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Факт заподіяння моральної шкоди Носовець О.П. встановлено Європейським судом під час розгляду справи.

Відповідно до частини 5 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши підстави заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що саме винні дії відповідача призвели до визнання Європейським судом порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, та результатом саме його неправомірних дій є заподіяння державі матеріальних збитків, у тому числі по виплаті Носовець О.П. суми моральної шкоди у розмірі 10243,02грн., і іншого відповідачем не доведено.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачем пропущений трьохмісячний строк на звернення в суд з позовом про відшкодування збитків, встановленого пунктом 4 статті 9 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, слід зазначити наступне.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно частини 4 статті 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суд з прав людини" позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, виступає Орган представництва, який зобов'язаний протягом трьох місяців з моменту, визначеного в частині четвертій статті 8 цього Закону, звернутися до суду з відповідним позовом.

У названій нормі відсутні будь-які застереження щодо не можливості звернення до суду у разі не подання у названий термін позовної заяви та що цей строк є присічним.

Встановлення такого строку мало на меті не визначення спеціального строку позовної давності, а встановлення строку протягом якого Орган представництва має вжити заходи, які реалізують задекларовані цілі вказаного вище Закону.

З огляду на обставини викладені в рішенні Європейського суду у справі „Носовець проти України” від 26 квітня 2006 року за заявою № 32021/03 державне підприємство „Торезантрацит”, як правонаступник ДВАТ „Шахти “Прогрес”, є винним у тривалому невиконанні двох рішень комісії з трудових спорів винесених на користь Носовець О.П., а отже винним у заподіянні державі Україна матеріальних збитків у вигляді виплаченої Носовець О.П. за рахунок коштів Державного бюджету України суми 10243,02 грн.

Враховуючи вищенаведене та дослідивши всебічно матеріали справи, суд дійшов висновку, що згідно частини 4 статті 9 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суд з прав людини” збитки нанесені державі Україна внаслідок відшкодування присуджених Європейським судом сум підлягають стягненню за позовом Міністерства юстиції України, як органу представництва, з державного підприємства „Торезантрацит”, а отже, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

За статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи приписи пункту 10 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” від 21 січня 1993 року, Порядок оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1258 від 21 грудня 2005 року, судові витрати, належні до сплати за даним позовом, суд стягує в доход бюджету з відповідача, у зв’язку з повним задоволенням позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.257, 258, 1166, 1191, 1192 Цивільного кодексу України, ст.237-1 Кодексу законів про працю України, ст.ст.3, 43 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, ст.9 Закону України „Про виконавче провадження”, ст.ст.14, 15 Закону України, „Про міжнародні договори України” від 29.06.2001р., керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р І Ш И В :

          Позовні вимоги Міністерства юстиції України м.Київ до Державного підприємства „Торезантрацит” м.Торез, Донецької області про стягнення збитків, завданих Державному бюджету України, в сумі 10243,02грн. – задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства „Торезантрацит” м.Торез, Донецької області (вул.Енгельса, 88, м.Торез, Донецька область, 86600, ЄДРПОУ 32366906) на користь Державного бюджету України збитки в розмірі 10243,02грн.

Стягнути з Державного підприємства „Торезантрацит” м.Торез, Донецької області (вул.Енгельса, 88, м.Торез, Донецька область, 86600, ЄДРПОУ 32366906) 4 в доход Державного бюджету України суму державного мита в розмірі 102,43грн.

Стягнути з Державного підприємства „Торезантрацит” м.Торез, Донецької області (вул.Енгельса, 88, м.Торез, Донецька область, 86600, ЄДРПОУ 32366906) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00грн. (р/р 31216259700004 у ГУ ДКУ у Донецькій області, МФО 834016 отримувач: ЄДРПОУ 34686537 Державний бюджет м.Донецьк, Ворошиловський р-н, код бюджетної класифікації 22050000).

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

          Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Рішення підписане 18.03.2010р.

Суддя                               

Надруковано 5 примірників: Сторонам 4, У справу 1

Вик. Єрохіна В.В.