Рішення № 8462311, 15.03.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.03.10 р.                     Справа № 9/76                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Марченко О.А.

Судді Левшиної Г.В., судді Курило Г.Є.

При секретарі судового засіданні Гутевич С.Ю.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ХЮПО АЛЬПЕ-АДРІА-ЛІЗИНГ”, м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Птахофабрика “Волноваська”, с.Рибінське, Волноваський район, Донецька область

про стягнення 2953405грн.20коп.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Сліпенко Т.М. – представник (за довіреністю №88 від 08.02.2010р.).

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “ХЮПО АЛЬПЕ-АДРІА-ЛІЗИНГ”, м.Київ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Птахофабрика “Волноваська”, с.Рибінське, Волноваський район, Донецька область про стягнення заборгованості в розмірі 2953405грн.20коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 2817572грн.18коп. та пені в розмірі 135833грн.02коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір фінансового лізингу №060-06/2008 від 06.06.2008р., додатки №1/1, 2/1, 3/1, 4/1 до даного договору, додаткову угоду №1 від 26.09.2008р., договір купівлі-продажу №В-060/06/08 від 09.06.2008р., додаток №1 до даного договору, видаткову накладну №НВ-0000227 від 25.06.2008р., акт приймання-передачі предмету лізингу від 25.06.2008р., рахунки №91 від 20.01.2009р., №385 від 20.02.2009р., №586 від 18.03.2009р., №925 від 22.04.2009р., №1490 від 20.05.2009р., №1842 від 22.06.2009р.

Відповідач всупереч вимогам суду відзив на позовну заяву не представив, однак у судових засіданнях проти позовних вимог заперечує.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №3930867 Товариства з обмеженою відповідальністю „Птахофабрика “Волноваська”, с.Рибінське станом на 17.08.2009р. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зареєстроване як юридична особа.

22.10.2009р. позивач надав заяву б/н від 12.10.2009р. про збільшення позовних вимог, згідно з якою останній просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 5733251грн.51коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 4486524грн.37коп., пені в розмірі 360994грн.69коп., 3% річних в розмірі 49636грн.06коп., інфляційних витрат в розмірі 138358грн.91коп. та штрафу в розмірі 697737грн.48коп.

Суд розглядає збільшені позовні вимоги відповідно до заяви б/н від 12.10.2009р.

10.11.2009р. відповідачем надані пояснення №732 від 09.11.2009р., відповідно до яких останній зазначає, що з наявних в матеріалах справи рахунків, ним було поштою отримано рахунок №91 від 20.01.2009р., що зафіксовано у журналі вхідної кореспонденції №118 від 31.03.2009р. Щодо отримання інших рахунків відповідач заперечує.

Крім того, відповідач надав клопотання №482 від 20.11.2009р. та №848 від 22.12.2009р., згідно яких просить суд залишити позов без розгляду, у зв’язку з ненаданням позивачем витребуваних доказів.

Вказане клопотання судом залишено без задоволення як необґрунтоване.

20.01.2010р. відповідачем надане клопотання №71 від 19.01.2010р., відповідно з яким останній проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що позивачем не надсилались рахунки на оплату.

Одночасно, в поясненнях №125 від 17.02.2010р., які на адресу суду надійшли 18.02.2010р., відповідачем зазначено про отримання рахунку №91 від 20.01.2009р. та здійснення часткової оплати за вказаним рахунком.

Розгляд справи судом відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов’язками відповідно до ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача у попередніх судових засіданнях, господарський суд встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю “ХЮПО АЛЬПЕ-АДРІА-ЛІЗИНГ”, м.Київ (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Птахофабрика “Волноваська”, с.Рибінське (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №060-06/2008 від 06.06.2008р. з додатками №1/1, 2/1, 3/1, 4/1 до нього та додатковою угодою №1 від 26.09.2008р. до вказаного договору.

Відповідно до п.1.1 договору лізингодавець приймає на себе зобов`язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема у специфікації) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах фінансового лізингу, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до моменту повного виконання сторонами взятих за цим договором зобов`язань, або до припинення його дії в порядку, встановленому цим договором або законом.

За приписом ч.1 ст.806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Дослідивши Договір, з якого виникли цивільні права та обов’язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, який підпадає під правове регулювання норм Закону України „Про фінансовий лізинг”, а також статей 806-809 Цивільного кодексу України та статті 292 Господарського кодексу України.

Відповідно до додатку №1/1 «Специфікація» до договору фінансового лізингу №060-06/2008 від 06.06.2008 року, укладеного між позивачем та відповідачем, предметом лізингу є комплектність кліткового обладнання для утримання курей несучок типу БК-143.00.00.000 в кількості 6 (шість) комплектів. Один комплект обладнання включає:

-          системи поїння з вузлом водопідготовки;

-          пружинних транспортерів подачі корму в кормороздавальні жолоби;

-          системи роздачі корму по кліткових батареях;

-          системи стрічкового послідовидалення з транспортером прибирання посліду з пташника та похилого транспортера для вивантаження посліду на транспортний засіб;

-          системи збирання яєць;

-          системи вентиляції.

Всього кількість голів птиці – 419616 голів.

В силу своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу №060-06/2008 від 06.06.2008 року позивач 09.06.2008 року уклав договір купівлі-продажу №В-060/06/08 з ЗАТ «Агромаш-ІФ» та ТОВ «Птахофабрика «Волноваська».

Відповідно до п.1.1 вказаного договору купівлі-продажу продавець (ЗАТ «Агромаш-ІФ») зобов'язується передати у власність покупця (позивача), покупець оплатити, а лізингоодержувач (відповідач) прийняти обладнання згідно додатку №1 (специфікації), що є невід'ємною частиною цього Договору (надалі - обладнання).

За договором купівлі-продажу №В-060/06/08 від 09.06.2008р. позивач оплатив ЗАТ «Агромаш-ІФ» обладнання, загальна вартість якого становила 17443437,12 (сімнадцять мільйонів чотириста сорок три тисячі чотириста тридцять сім грн. 12 коп.), що підтверджується видатковою накладною №НВ-0000227 від 25 червня 2008 року та актом приймання-передачі предмета лізингу, складеного 25 червня 2008 року та підписаного повноважними представниками ЗАТ «Агромаш-ІФ», ТОВ «ХЮПО-АЛЬПЕ-АДРІЛ-ЛІЗИНГ» та ТОВ «Птахофабрика «Волноваська».

Також, 25 червня 2008 року Позивачем та Відповідачем було складено та підписано додаток №3/1 «Акт прийому-передачі №060/1» до договору фінансового лізингу №060-06/2008 від 06.06.2008 року, відповідно до якого Позивач передав, а Відповідач прийняв предмет лізингу, а саме: Комплект кліткового обладнання для утримання курей-несучок типу БК-143.00-00.000 на 88704 птахомісць в кількості 4 комплекти та комплект кліткового обладнання для утримання курей-несучок типу БК-143.00.00.000 на 32400 птахомісць в кількості 2 комплекти, загальною вартістю на 17443437,12 (Сімнадцять мільйонів чотириста сорок три тисячі чотириста тридцять сім грн. 12 коп.).

Таким чином, факт передачі предмету лізингу від позивача відповідачеві підтверджується вищевказаними документами.

Відповідно до п.3.1, п.3.2 договору, всі платежі, що здійснюються на підставі цього договору лізингоодержувачу сплачує лізингодавцю на умовах, вказаних в цьому договорі, графіку платежів та умовах фінансування, якщо інше не встановлено письмовою домовленістю сторін, лізингоодержувач зобов`язується своєчасно сплачувати лізингодавцю всі передбачені даним договором платежі.

26 вересня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №1 до договору фінансового лізингу № 060-06/2008 від 06.06.2008 року, відповідно до якої п.1.2. змінено п.3.6 договору та викладено його у такій редакції: лізингові платежі вказані в українській гривні на день підписання додатку №4 (Графіку платежів). В подальшому лізингоодержувач сплачує лізингові платежі згідно виставленим рахункам в українській гривні, які можуть коригуватись відповідно до п.п.3.11, 3.14 цього Договору.

На підставі п.3 ч.2 ст.11 Закону України „Про фінансовий лізинг” від 16.12.1997р. № 723/97-ВР із змінами та доповненнями, лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Так, відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” сплата лізингових платежів встановлюється в порядку, встановленому договором.

Таким чином, внесення відповідачем щомісячних лізингових платежів за договором в порядку розділу 3 Договору, додаткової угоди №1 від 26.09.2008р., статті 530 Цивільного кодексу України та статті 11 Закону України „Про фінансовий лізинг” – мало провадитись у чіткій відповідності до встановленого графіку платежів. Крім того, згідно п.3.6 договору обов`язковою умовою сплати лізингових платежів є виставлення рахунку.

Позивач зазначає, що відповідно до умов договору останнім в період з 20.01.2009 року по 23.09.2009 року були виставлені відповідачу рахунки за договором лізингу, а саме:

1.          Рахунок №91 від 20.01.2009 року на 529 217грн.69коп.;

2.          Рахунок №385 від 20.02.2009 року на 529 686грн.85коп.;

3.          Рахунок №586 від 18.03.2009 року на 513070грн.18коп. - основного боргу та пеня 9042грн.07коп.;

4.          Рахунок №925 від 22.04.2009 року па 524 544грн.18коп. - основного боргу та пеня 23 662грн.56коп.;

5.          Рахунок №1490 від 20.05.2009 року на 513 595грн.21коп. - основного боргу та пеня 63106грн.35коп.;

6.          Рахунок №1842 від 22.06.2009 року на 518632грн.78коп. - основного боргу та пеня 40022грн.04коп.;

7.          Рахунок на оплату № 2210 від 21.07.2009 року, який включає відшкодування частини вартості предмета лізингу за 13 лізинговий період – 218042грн.98коп., винагорода лізингодавця – 300460грн.51коп. та пеня – 50770грн.54коп., а всього на загальну суму 569 274грн.03коп.;

8.          Рахунок на оплату №2606 від 25.08.2009 року, який включає відшкодування частини вартості предмета лізингу за 14 лізинговий період – 218042грн.98коп., винагорода лізингодавця – 352 378грн.73коп. та пеня – 57608грн.12коп., а всього на загальну суму 628029грн.83коп.;

9.          Рахунок па оплату №2990 від 23.09.2009 року, який включає відшкодування частини вартості предмета лізингу за 15 лізинговий період – 218042грн.98коп., винагорода Лізингодавця 361984грн.01коп. та пеня – 54528грн.66коп., а всього на загальну суму 634555грн.65коп.

За твердження позивача, зазначені вище рахунки відповідачем у повному обсязі не сплачені до теперішнього часу. Так, у відповідності до розрахунків позивача, розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю „Птахофабрика “Волноваська” по лізингових платежах за період з січня 2009 року по вересень 2009 року включно – складає 4486524грн.37коп.

Таким чином, на підставі статей 525, 526 Цивільного кодексу України, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача, зокрема, суми основного боргу в розмірі 4486524грн.37коп.

Дослідивши у сукупності матеріали, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення заборгованості в розмірі 4268481грн.39коп. згідно рахунків №385 від 20.02.2009р., №586 від 18.03.2009р., №925 від 22.04.2009р., №1490 від 20.05.2009р., №1842 від 22.06.2009р., № 2210 від 21.07.2009р., №2606 від 25.08.2009р., №2990 від 23.09.2009р. необґрунтованими та недоведеними з огляду на наступне:

Як зазначено вище, відповідно до п.3.6 договору (з урахуванням додаткової угоди №1 від 26.09.2008р.), лізингоодержувач сплачує лізингові платежі згідно виставленим рахункам в українській гривні, які можуть коригуватись відповідно до п.п.3.11, 3.14 цього Договору. Тобто, обов`язковою умовою сплати лізингових платежів є виставлення відповідного рахунку.

За приписом ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Судовими доказами слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного розгляду справи.

Згідно з п.4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, для всебічного та об`єктивного розгляду справи господарський суд своїми ухвалами неодноразово зобов`язував позивача надати докази надіслання (вручення) відповідачу рахунків за договором фінансового лізингу №060-06/2008 від 06.06.2008р.

Наразі, надані позивачем до матеріалів справи документи, які на думку останнього підтверджують факт надіслання Товариству з обмеженою відповідальністю „Птахофабрика “Волноваська” рахунків, на підставі яких виникла спірна заборгованість – судом в якості належних та допустимих доказів не приймається, враховуючи наступне:

По-перше, жодна з наявних в матеріалах справи банківських виписок (згідно яких на думку позивача відповідачем здійснено часткову оплату за спірними рахунками) не містить підставою оплати рахунки, на які посилається позивач.

По-друге, надані позивачем докази надіслання рахунків на електронну адресу відповідача не є належними та допустимими доказами в розумінні ст.34 ГПК України, оскільки є односторонньо складеними зацікавленою особою (позивачем) та не можуть слугувати підставою фактичного встановлення спірних обставин. Крім того, ТОВ “ХЮПО АЛЬПЕ-АДРІА-ЛІЗИНГ” не доведено, що зазначена ним електронна адреса надіслання рахунків (адреса заступника фінансового директора Романишина Василя Романовича) є електронною адресою відповідача. Одночасно, відповідачем надані довідки №614 від 06.11.2009р. та №615 від 06.11.2009р., згідно яких останній повідомляє, що в штатному розкладі Товариства з обмеженою відповідальністю „Птахофабрика “Волноваська” за 2008-2009рр. штатна одиниця (вакансія) заступника директора відсутня та за період з 2008р. та по даний час Романишин Василь Романович як робітник підприємства не числіться. Одночасно, відповідачем зазначено, що Романишин Василь Романович станом на 2008р. та на теперішній час є директором ТОВ „Донбасагрокомпані”, що є учасником СТОВ „Донецька птахофабрика” згідно статуту товариства.

Крім того, як зазначено вище, п.3.4 договору передбачено, що рахунки лізингодавця направляються на вказану в договорі електронну адресу лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв`язку.

Втім, як вбачається з матеріалів справи, в договорі електронну адресу лізингоодержувача не зазначено, доказів укладання додаткової угоди або іншого узгодження сторонами адреси для надіслання рахунків суду не представлено.

За приписом ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки відповідачем не надано суду належних доказів надіслання (вручення) відповідачу рахунків за договором фінансового лізингу №060-06/2008 від 06.06.2008р. (крім рахунку №91 від 20.01.2009р), а згідно умов договору це є обов`язковою умовою настання строку оплати, суд робить висновок, що строк оплати за наявними в матеріалах справи рахунками не настав.

Крім того, судом взагалі не можуть бути прийняті до уваги посилання позивача на відправлення рахунків на оплату №2210 від 21.07.2009 року, №2606 від 25.08.2009 року, №2990 від 23.09.2009 року, оскільки зобов`язання відповідача щодо оплати вказаних рахунків виникає у останнього вже в процесі розгляду справи №9/76.

Одночасно, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до чинного законодавства України, позовні заяви повинні подаватися до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони. Наразі, враховуючи те, що зобов`язання відповідача щодо оплати боргу в розмірі 1668952грн.19коп. виникло в процесі розгляду справи №9/76, суд вважає вимоги позивача в цій частині безпідставними, оскільки на момент подання позовної заяви до суду право позивача на стягнення грошових коштів в розмірі 1668952грн.19коп. не було порушено.

За таких обставин, враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ХЮПО АЛЬПЕ-АДРІА-ЛІЗИНГ”, м.Київ в частині стягнення заборгованості в розмірі 4268481грн.39коп. є необґрунтованими, недоведеними належним чином, а відтак такими, що підлягають залишенню без задоволення.

На ряду з зазначеним, стосовно виникнення заборгованості відповідача за рахунком №91 від 20.01.2009р. суд має зазначити наступне:

В матеріалах справи відсутні докази надіслання позивачем на адресу відповідача рахунку №91 від 20.01.2009р., проте у наданих відповідачем поясненнях (зокрема від 17.02.2010р.) останнім зазначено, що ним 31.03.2009р. було поштою отримано рахунок №91 від 20.01.2009р., що зафіксовано у журналі вхідної кореспонденції №118 від 31.03.2009р. (копія витягу з журналу додана до матеріалів справи). Крім того, відповідачем зазначено про здійснення оплати за вказаним рахунком, а саме:

- платіжним дорученням №12 від 01.04.2009р. на суму 311174грн.71коп.;

- платіжним дорученням №12 від 30.12.2009р. на суму 218042грн.98коп.

Також відповідач зазначає, що у зв’язку з неточним призначенням платежу у вказаних вище платіжних дорученнях, останній звернувся до ТОВ КБ „Фінансова ініціатива” листом №89 від 08.02.2010р. з вимогою уточнити призначення платежу. На вимогу відповідача ТОВ КБ „Фінансова ініціатива” було видано додаткові платіжні доручення від 12.02.2010р. з уточненням призначення платежу.

Таким чином, враховуючи підтвердження відповідачем факту отримання рахунку №91 від 20.01.2009р., суд вважає, що позивач правомірно звернувся до суду із відповідними вимогами про стягнення боргу за вказаним рахунком.

Як вбачається з матеріалів справи, лізинговий платіж за рахунком №91 від 20.01.2009р. включає відшкодування частини вартості предмету лізингу в сумі 218042грн.98коп. та винагороду лізингодавця в сумі 311174грн.71коп.

Оскільки частина рахунку (а саме винагорода лізингодавця в сумі 311174грн.71коп.) була оплачена відповідачем 01.04.2009р., що вбачається з наданої позивачем копії банківської виписки, та підтверджено доданим до матеріалів справи відповідачем платіжним дорученням №12 від 01.04.2009р. (із подальшим банківським уточненням призначення платежу та на підставі цього виданим платіжним дорученням №12 від 12.02.2010р.), тому при подачі позовної заяви до суду позивачем до загальної суми основного боргу сума 311174грн.71коп. не включена, а отже вказана сума не є предметом розгляду даної справи.

Одночасно, інша частина рахунку №91 від 20.01.2009р., що включає відшкодування частини вартості предмету лізингу в сумі 218042грн.98коп. є предметом розгляду справи №9/76.

Наразі, в процесі розгляду справи відповідачем погашена сума основного боргу в розмірі 218042грн.98коп. згідно рахунку №91 від 20.01.2009р. В підтвердження зазначеного відповідачем надана копія платіжного доручення №12 від 30.12.2009р. (із подальшим банківським уточненням призначення платежу та на підставі цього виданим платіжним дорученням №12 від 12.02.2010р.)

Відповідно до п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

          На підставі вищенаведеного, з огляду на погашення відповідачем частини основного боргу, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 218042грн.98коп. згідно рахунку №91 від 20.01.2009р. підлягає припиненню у зв’язку з відсутністю предмета спору.

Крім викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 360994грн.69коп.

Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 ЦК України).

За приписом ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктами 3.16, 3.17 договору встановлено, що якщо лізингоодержувач своєчасно не сплачує лізингові платежі та інші платежі, передбачені цим договором, він зобов`язаний сплатити лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент прострочення грошового зобов`язання, від суми заборгованості за кожен день затримки платежу. Пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку сплати відповідного платежу та припиняє нараховуватись в той день, коли лізингоодержувач повністю сплатить прострочене грошове зобов`язання.

На підставі вищезазначеного пункту договору позивачем нарахована пеня в розмірі 360994грн.69коп.

Наразі, враховуючи вищевикладені висновки суду щодо відмови у задоволенні частини суми основного боргу, суд вважає, що належна до стягнення сума пені становить 25968грн.02коп. за період прострочення з 01.04.2009р. по 12.10.2009р.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 360994грн.69коп. підлягають частковому задоволенню на суму в розмірі 25968грн.02коп.

На ряду з зазначеним, позивач заявляє про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 49636грн.06коп. та інфляційних витрат в розмірі 138358грн.91коп.

За приписом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначеного, за розрахунком позивача, сума індексу інфляції становить 138358грн.91коп. та 3% річних становлять суму в розмірі 49636грн.06коп.

Однак, враховуючи підстави часткового задоволення вимог щодо стягнення пені, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 49636грн.06коп. та інфляційних витрат в розмірі 138358грн.91коп. підлягають частковому задоволенню на суму 3494грн.66коп. та 6541грн.29коп. відповідно.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 697737грн.48коп.

За приписом п.1 ст.230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Пунктом 17.1.2 договору передбачено, що за порушення будь-яких умов, передбачених пунктами 8.1.14.3, підпунктами 8.1.6, 8.1.12, 8.1.13 пункту 8.1, підпунктами 6.3.1, 6.3.2, 6.3.3, 6.3.7 пункту 6.3 договору, лізингоодержувач у кожному випадку порушення зобов`язаний сплатити штраф розміром 0,5% від вартості предмету лізингу.

Відповідно до п.17.1.3 договору, за порушення будь-яких умов, передбачених пунктами 5.8, 5.10, 6.1, 8.1.11, 8.1.14.1, 8.1.14.2, 8.1.14.4, 8.1.14.5, 14.1, 14.5, 14.7, 14.9, 14.15, 19.1, 19.5 договору, лізингоодержувач у кожному випадку порушення зобов`язаний сплатити штраф розміром 3% від вартості предмету лізингу.

На підставі вищезазначених пунктів договору позивачем нарахований штраф в розмірі 697737грн.48коп., при цьому позивач посилається на порушення відповідачем умов п.8.1.6 та п.14.1 договору.

Втім, суд вважає вказані посилання позивача безпідставними, оскільки останнім не доведено суду, що з боку відповідача мало місто порушення умов, передбачених п.8.1.6 та п.14.1 договору, хоча ст.33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення штрафу в розмірі 697737грн.48коп. підлягають залишенню без задоволення.

Клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю „Птахофабрика “Волноваська”, с.Рибінське – задоволенню не підлягає з огляду на наступне:

Відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, забороною відповідачеві вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

З огляду на позицію Вищого господарського суду України, викладену в Інформаційному листі „Про деякі питання практики забезпечення позову” від 12.12.2006р. № 01-8/2776, вирішуючи питання про забезпечення позову судом мають бути враховані наступні вимоги:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В контексті зазначених роз’яснень суд вважає, що задоволення клопотання про забезпечення позову не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості та адекватності. Крім того, доказів в підтвердження наявності підстав, які б ускладнили або зробили неможливим виконання судового рішення позивачем не надано, судом не встановлено, а тому вказане клопотання підлягає залишенню без задоволення.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.525, 526, 530, 610, 611, 612, 806-809 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 193, 230 Господарського кодексу України, Законом України „Про фінансовий лізинг”, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ХЮПО АЛЬПЕ-АДРІА-ЛІЗИНГ”, м.Київ до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Птахофабрика “Волноваська”, с.Рибінське про стягнення заборгованості в розмірі 5733251грн.51коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 4486524грн.37коп., пені в розмірі 360994грн.69коп., 3% річних в розмірі 49636грн.06коп., інфляційних витрат в розмірі 138358грн.91коп. та штрафу в розмірі 697737грн.48коп. – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Птахофабрика “Волноваська” (за адресою: с.Рибінське, Волноваський район, Донецька область, 85735, р/р 260080101024 в ТОВ КБ „Фінансова ініціатива”, МФО 380054, код ЄДРПОУ 30942418) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ХЮПО АЛЬПЕ-АДРІА-ЛІЗИНГ” (за адресою: вул. Польова, буд.24 д, м. Київ, 03056, р/р 2600615638 в ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”, МФО 300335, код ЄДРПОУ 35378830) пеню в розмірі 25968грн.02коп., 3% річних в розмірі 3494грн.66коп. та інфляційні витрати в розмірі 6541грн.29коп., а також витрати по сплаті державного мита в сумі 2540грн.47коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 13грн.96коп.

Видати накази після набуття рішенням законної сили.

В частині стягнення основного боргу в розмірі 218042грн.98коп. припинити провадження у справі.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Позивачу видати довідку для повернення з державного бюджету держмита в сумі 4034грн.05коп., перерахованого згідно платіжного доручення №7015 від 21.07.2009р., в зв’язку із внесенням державного мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

У судовому засіданні 15.03.2010р. оголошено повний текст рішення.

Головуючий суддя                               

Суддя                                                                                Левшина Г.В.

Суддя                                                                                Курило Г.Є.