Рішення № 84570449, 04.09.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2019 справа № 914/707/19

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Зубкович Д.С., розглянувши матеріали

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування", м. Київ,

до відповідача: Акціонерного товариства "Кредобанк", м. Львів,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , Закарпатська область, м. Мукачеве,

предмет спору: стягнення 203 310,00 грн.

підстава позову: відсутність підстав для перерахування коштів по страховому акту,

за участю представників:

позивача: Лук`янчук Артем Володимирович - адвокат на підставі довіреності № 375 від 15.11.2018 року,

відповідача: Гончарова Уляна Ігорівна - адвокат на підставі довіреності від 03.04.2019 року,

третьої особи: не з`явився.

ПРОЦЕС

15.04.2019 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» до Акціонерного товариства «Кредобанк» про стягнення 203 310,00 грн.

Ухвалою суду від 19.04.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 05.06.2019 року.

Ухвала про відкриття провадження у справі отримана позивачем 25.04.2019 року, відповідачем - 24.04.2019 року, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення. Конверт з ухвалою про відкриття провадження, адресований третій особі, повернувся до суду з відміткою «за незапитом».

Відводів складу суду сторонами не заявлено.

08.05.2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У судому засіданні 05.06.2019 року судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

У судовому засіданні 19.06.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 10.07.2019 року.

У судове засідання 04.09.2019 року з`явилися представники сторін. Третя особа явку представника повторно не забезпечила, конверт з ухвалою про виклик учасника справи в судове зсідання 04.09.2019 року, адресований третій особі, повернувся до суду з відміткою «не проживає». Суд зазначає, що попередні ухвали суду також поверталися на адресу суду з відмітками «за закінченням терміну зберігання», «не було», «за незапитом».

Згідно з положеннями п.4 ч.6 ст.242 ГК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Суд зазначає, що третя особа повідомлялася завчасно та належним чином про час і місце розгляду справи за адресою, вказаною позивачем у позовній заяві, а у зв`язку з наявністю у матеріалах справи адреси станом на 2014 рік у м. Донецьк, суд також здійснював повідомлення третьої особи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

За таких обставин суд вважає, що повторна неявка в судове засідання третьої особи причин неявки не перешкоджає розгляду справи по суті в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 04.09.2019 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Позивач стверджує, що у добровільному порядку на виконання заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14.06.2016 року у цивільній справі № 755/3665/16-ц, ним складено страховий акт (розпорядження на виплату) про перерахування 21.02.2017 року страхового відшкодування у розмірі 203 310,00 грн. на користь Приватного акціонерного товариства «Кредобанк» - вигодонабувача по договору добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу. Однак, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06.04.2017 року апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Альфа Страхування» було задоволено, заочне рішення від 14.06.2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «Альфа Страхування» про стягнення страхового відшкодування відмовлено. Відповідно, позивач вважає, що відсутні правові підстави для отримання Акціонерним товариством «Кредобанк» страхового відшкодування у розмірі 203 310,00 грн., яке було перераховане згідно страхового акту від 21.02.2017 року на підставі заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14.06.2016 року, а раніше виплачена його частина підлягає стягненню на користь ПрАТ «СК «Альфа Страхування» у повному обсязі.

Відповідач стосовно заявлених позовних вимог заперечує, стверджує, що страхова виплата здійснена ПрАТ «СК «Альфа Страхування» добровільно на підставі самостійного визнання страховиком заявленого страхувальником ( ОСОБА_1 ) факту незаконного заволодіння застрахованим транспортним засобом в якості страхового випадку; позивач в особі комісії своїх спеціалістів визнав цю подію страховим випадком та здійснив страхову виплату, і ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 жодним чином не здійснили примусових або якихось винних дій на прийняття вказаного рішення. Крім того, посилання ПрАТ «Страхова компанія «Альфа Страхування» на рішення Апеляційного суду м. Києва у справі № 755/3665/16-ц, як на підставу, яка встановлює зобов`язання отримувача страхового відшкодування за договором страхування від 27.02.2014 року повернути його страховикові, є абсолютно безпідставним, адже рішенням апеляційної інстанції по справі № 755/3665/16-ц лише вказано на наявність у страховика, ПрАТ «Страхова компанія «Альфа Страхування», права не визнавати заявлену ОСОБА_1 подію із застрахованим транспортним засобом страховим випадком. Однак, наявність такого права зовсім не виключає для ПрАТ «Страхова компанія «Альфа Страхування» можливості добровільно та самостійно визнати заявлену ОСОБА_1 подію із застрахованим транспортним засобом страховим випадком та здійснити виплату страхового відшкодування.

Третя особа пояснень щодо позовної заяви не надала, явку представника у судові засідання не забезпечували.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

27.02.2014 року на підставі заяви ОСОБА_1 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Альфа Страхування" (надалі по тексту рішення - позивач, згідно з договором - страховик) та ОСОБА_1 (надалі по тексту рішення - третя особа, згідно з договором - страхувальник) уклали договір добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № НОМЕР_1 , а саме SSang Yong New Korando 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , вигодонабувачем по якому зазначено ПАТ «Кредобанк» (надалі по тексту рішення - відповідач).

07.07.2014 року ПрАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування" отримало заяву ОСОБА_1 про незаконне заволодіння транспортним засобом та виплату страхового відшкодування (за договором добровільного страхування транспортного засобу), що сталося 05.07.2014 року, за наступних обставин: 05.07.2014 року близько 13:15 год. страхувальник залишив автомобіль на парковці лікарні, після повернення виявив, що мікроавтобус заблокував виїзд. Підійшовши до автомобіля, із мікроавтобуса вибігли озброєні люди, які забрали ключі від автомобіля та втекли на ньому.

Листом №2201.206.14.01-0258.04 від 15.04.2016 року позивач звернувся до страхувальника та до вигодонабувача, повідомивши, що місто Донецьк, на території якого сталось незаконне заволодіння транспортним засобом марки, є частиною території України, тимчасово окупованої незаконними терористичними збройними формуваннями, де триває антитерористична операція, з огляду на що та на підставі п. 4.1.10, п. 4.1.11 ч. 2 договору, подія, яка трапилась 05 липня 2014 року, не може бути визнана страховим випадком, а тому не породжує обов`язку страховика щодо виплати страхового відшкодування.

14.06.2016 року Дніпровським районним судом м. Києва у справі №755/3665/16-ц позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування», третя особа: Приватне акціонерне товариство «Кредобанк», про стягнення страхового відшкодування задоволено, стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» на користь Приватного акціонерного товариства «Кредобанк» страхове відшкодування у розмірі 203 310,00 грн.

21.02.2017 року Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Альфа Страхування» складено страховий акт №2201.206.14.01.01 (розпорядження на виплату) на підставі умов договору страхування за наслідками настання страхового випадку 05.07.2014 року на загальну суму 203 310,00 грн., та сплачено Приватному акціонерному товариству «Кредобанк» 203 310,00 грн. страхового відшкодування за а/м Ссанг Йонг, АН2462ІО, зг. с/а №2201.206.14.01.01 від 21.02.2017 року стр. ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_4 , що підтверджується платіжним дорученням №4878 від 21.02.2017 року.

06.04.2017 року рішенням Апеляційного суду міста Києва заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 14 червня 2016 року (залишене без змін 03.04.2019 року Верховним Судом у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду) скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові, у зв`язку з чим Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Альфа Страхування» звернулося до відповідача з листом від 04.03.2019 року про необхідність повернення раніше виплаченого страхового відшкодування протягом 30 днів з дати отримання даного листа. Копія листа з доказами його надіслання ПрАТ «Кредобанку» та отримання його останнім 11.03 долучені до позовної заяви. У відповідь на таку вимогу відповідачем листом від 22.03.2019 року №27-13346/19 повідомлено позивача про те, що дії ПрАТ «Страхова компанія «Альфа Страхування» як страховика за договором по оформленню та виплаті вказаного страхового відшкодування жодним чином не стосувались виконання заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14.06.2016 року, оскільки вказане рішення не вступало в законну силу та не підлягало виконанню, а згідно з умовами страхового акту № 2201.206.14.01.01. від 21.02.2017 року та платіжного доручення №БУ04878 від 21.02.2017 року, рішення щодо визнання свого обов`язку сплатити страхове відшкодування по страхувальнику ОСОБА_1 ПрАТ «Страхова компанія «Альфа Страхування» прийняла виключно на виконання умов договору страхування № 046.0646878.062 від 27.02.2014 року та виключно в добровільному порядку.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню пвністю з огляду на наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами став договір добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу, укладеного 27.02.2014 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Альфа Страхування" та ОСОБА_1 .

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Згідно з ч.1 ст.6 вказаного закону добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Страховим випадком згідно зі статтею 8 Закону України "Про страхування" є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Одним зі страхових ризиків, визначених договором, є НЗ - незаконне заволодіння транспортним засобом (крадіжка, грабіж, розбій). Водночас п.4 договору параграф 1 (частина 2) передбачено виключення зі страхових випадків, серед яких п.4.3.21 визначено - збитки, пов`язані з використанням транспортного засобу поза межами території (місця) дії договору, зазначеної в частині І (додатку до договору), якою є територія України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до статті 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Положеннями ст.26 Закону України «Про страхування» визначено підстави для відмови у страхових виплатах або страховому відшкодуванні, а також передбачено, що умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону. Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обгрунтуванням причин відмови.

Так, п.13.1 Правил добровільного страхування наземного транспорту передбачено, що виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з вимогами цих Правил страхування, умов договору страхування та чинного законодавства України, на користь страхувальника (його правонаступників, які нотаріально визначені) або вигодонабувача. Страхове відшкодування виплачується в розмірі, визначеному на підставі договору страхування, за умови визнання страховиком події, що сталася з застрахованим ТЗ та/або застрахованим додатковим обладнанням, страховим випадком та виконання страхувальником (вигодонабувачем) своїх обов`язків, визначених договором страхування (п.13.3). Якщо інше не передбачено договором страхування, страховик протягом 20 (двадцяти) робочих днів з дати отримання від страхувальника всіх необхідних документів, передбачених розділом 12 цих Правил, приймає рішення (складає страховий акт) про виплату страхового відшкодування (або відмову у виплаті страхового відшкодування, про що протягом 10 (десяти) робочих днів письмово повідомляє страхувальника та вигодонабувача з обґрунтуванням причин відмови) (п.13.4).

Як встановлено судом вище, страхувальник 07.07.2014 року повідомив страховика про незаконне заволодіння його транспортним засобом та подав заяву про виплату страхового відшкодування. Однак, листом від 15.04.2016 року страховик повідомив страхувальника та вигодонабувача про відсутність підстав для виплати страхового відшкодування так як подія, яка сталася на території м. Донецька, не може визнаватися страховим випадком, посилаючись на положення п.п.4.1.10 та 4.1.11 частини 2 договору. Тобто, страховий акт, який би був підставою для здійснення виплати страхового відшкодування за результатами заяви ОСОБА_1 від 07.07.2014 року, страховиком не складався і зазначена страхувальником подія, що мала місце 05.07.2014 року, страховим випадком не визнавалася. Суд звертає увагу, що порядок надання страховиком результатів розгляду заяви, а саме відмови у виплаті страхового відшкодування, сторонами в даній справі не оскаржується, тому не є предметом дослідження в даній справі. За таких обставин суд вважає, що твердження відповідача про те, що страхова виплата здійснена ПрАТ «СК «Альфа Страхування» добровільно на підставі самостійного визнання страховиком заявленого страхувальником ( ОСОБА_1 ) факту незаконного заволодіння застрахованим транспортним засобом, є безпідставними та такими, що не відповідають матеріалам справи.

Судом вище також встановлено, що після відмови страховика у виплаті страхового відшкодування 14.06.2016 року Дніпровським районним судом м. Києва у справі №755/3665/16-ц позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування», третя особа: Приватне акціонерне товариство «Кредобанк», про стягнення страхового відшкодування задоволено, стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» на користь Приватного акціонерного товариства «Кредобанк» страхове відшкодування у розмірі 203 310,00 грн. Відповідне рішення отримане страховиком 07.07.2016 року згідно з відбитком штампу вх.№6004/1-18У. Із даних Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що 19.12.2016 року ПАТ «СК «Альфа Страхування» звернулося до суду із апеляційною скаргою на зазначене рішення від 14.06.2016 року у справі №755/3665/16-ц, за результатами розгляду якої 06.04.2017 року Апеляційним судом міста Києва заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 14 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові. 03.04.2019 року рішення апеляційного суду залишено без змін.

Водночас, 21.02.2017 року ПАТ «СК «Альфа Страхування» складено страховий акт №2201.206.14.01.01 за наслідками страхової події від 05.07.2014 року, що мала місце у м. Донецьку, на підставі наданих документів, відповідно до умов договору страхування, яка прокваліфікована як страховий випадок за ризиком «незаконне заволодіння ТЗ внаслідок крадіжки, грабежу, розбою». До страхового акту складено розрахунок страхового відшкодування, з якого вбачається, що розмір страхового відшкодування визначено з урахуванням, зокрема, заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14.06.2016 року. На підставі відповідного акта сплачено 203 310,00 грн. вигодонабувачу по договору - ПАТ «Кредобанк». Наведене підтверджує позицію позивача про те, що сплата страхового відшкодування здійснена ним у зв`язку з наявністю судового рішення, а відповідно спростовує заперечення відповідача про добровільну сплату страховиком відповідного відшкодування.

Апеляційним судом міста Києва у рішенні від 06.04.2017 року вказано, що момент виникнення обов`язку страховика щодо здійснення виплати страхової суми є нерозривно пов`язаним із настанням страхового випадку. Настання події, яка може належати до страхових ризиків, але згідно з умовами договору страхування є виключенням зі страхових випадків, не породжує обов`язку страховика щодо виплати страхового відшкодування. Застосовуючи норми Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», а також позицію Верховного суду України в постанові від 27.01.2016 у справі № 3-1237гс15, суд дійшов висновків, що з огляду на проведення антитерористичної операції на сході України, у тому числі за місцем розташування застрахованого майна, та на підставі п.п. 4.1.10, 4.1.11, 5.1.11 договору страхування заявлена страхувальником подія не може бути визнана страховим випадком, а тому не породжує обов`язку страховика щодо виплати страхового відшкодування. Крім таких висновків, суд апеляційної інстанції, проаналізувавши положення ст. 979 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 16 Закону України «Про страхування», ст. 985 ЦК, ст. 3 Закону України «Про страхування», пункту 12.1.3. договору, вказав, що договір страхування надає право третій особі (вигодонабувачу) вимагати від страховика здійснити страхову виплату на свою користь, тобто наділяє вигодонабувача правами страхувальника, хоча і не покладає на нього обов`язків останнього. Із зазначеного випливає, що договір страхування надає третій особі право вимагати від страховика здійснити страхову виплату на свою користь. Стягувати страхову виплату зі страховика у даному випадку є правом вигодонабувача. Проте, у цивільній справі №755/3665/16-ц за позовом ОСОБА_1 АТ «Кредобанк» самостійних позовних вимог до страховика про стягнення на його користь страхової виплати в суді першої інстанції не заявляв та своїми правами на страхове відшкодування не скористався, у зв`язку з чим у суду не було правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення страхової суми на користь третьої особи, яка не уповноважувала позивача представляти її інтереси в суді.

Відповідно до ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд зазначає, що рішенням апеляційного суду від 06.04.2017 року, яке набрало законної сили 06.04.2017 року та залишене без змін судом вищої інстанції на даний час, встановлено обставину щодо відсутності у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» обов`язку щодо виплати АТ «Кредобанк» страхового відшкодування в розмірі 203 310,00 грн. на підставі заявленої страхувальником події, яка не може бути визнана страховим випадком. Відповідно, така страхова подія безпідставно врахована позивачем при здійсненні 21.02.2017 року виплати страхового відшкодування в розмірі 203 310,00 грн., тобто виплата страхового відшкодування на підставі акта від 21.02.2017 року була здійснена без правової на те підстави. Суд вважає безпідставними заперечення відповідачем позовних вимог у частині з посиланням на відповідне рішення суду апеляційної інстанції, та зазначає про неправильне трактування відповідачем однозначних висновків суду щодо відсутності у страховика обов`язку здійснювати виплату страхового відшкодування через відсутність страхового випадку. Згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 24.06.2015 у справі №907/544/14, якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.ч.1,2 ст.2 ГПК України).

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ГПК України).

Верховний суд у постанові від 28.02.2018 року у справі № 923/1106/16 констатував, що встановивши наявність порушеного права позивача, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення позивача до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.

З аналізу обставин даної справи, суд вважає, що сплачені страховиком грошові кошти в розмірі 203 310,00 грн., з урахуванням чинного та обов`язкового до виконання судового рішення у справі №755/3665/16-ц, вважаються безпідставно сплаченими відповідачу та безпідставно перебувають у його володінні. Тому суд вважає, що на правовий режим відповідних грошових коштів поширюються положення приписів ст.1212 ЦК України, відповідно до якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Зі змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Отже, сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

При цьому суд зазначає про допустимість та необхідність застосування тієї норми права, яка має бути застосована до спірних правовідносин, навіть, якщо позивач на таку норму не посилається, помилкове посилання позивача на іншу правову норму ніж та, яка має бути застосована до спірних правовідносин, не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позовних вимог (постанова Верховного Суду від 14.02.18р. у справі № 910/13195/17, п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення»).

Також суд враховує звернення Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» до відповідача з листом від 04.03.2019 року про необхідність повернення раніше виплаченого страхового відшкодування протягом 30 днів з дати отримання даного листа, вимоги якого відповідач не виконав. Звертаючись з такою вимогою, позивач керувався умовами договору, а саме п.15.3, згідно з яким передбачено, що у випадку визнання страховиком чи судом, що страхувальник (вигодонабувач) не має законних підстав на отримання страхового відшкодування, чи якщо сума належного до виплати страхового відшкодування буде меншою від вже фактично виплаченого, страхувальник (вигодонабувач) зобов`язується повернути суму виплаченого відшкодування (її частину) страховику протягом 5-ти робочих днів з дня отримання вимоги страховика, чи набрання законної сили рішення суду. Вказаним положенням сторони договору фактично погодили обов`язок страхувальника/вигодонабувача повернути виплачену йому суму страхового відшкодування у визначеному випадку.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторонам (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Незважаючи на звернення позивача з вимогою до відповідача повернути суму сплаченого страхового відшкодування після постановлення судом апеляційної інстанції рішення у справі №755/3665/16-ц, на обізнаність відповідача про наявність рішенням суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав на отримання страхового відшкодування, на передбачений договором обов`язок вигодонабувача повернути відповідні грошові кошти, відповідач добровільно не вчиняє таких дій, чим порушує права страховика на отримання грошових коштів у розмірі 203 310,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до положень ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України сплачений судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Кредобанк" (код ЄДР 09807862, 79026, Львівська обл., місто Львів, вул. Сахарова, будинок 78) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" (код ЄДР 30968986, 01011, м. Київ, вулиця Рибальська, будинок 22) 203 310,00 грн. заборгованості та 3 049,65 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 25.09.2019 року.

Суддя Матвіїв Р.І.