Рішення № 84069870, 05.09.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2019 р. справа №300/1433/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суду в складі судді Гундяка В.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю “Альянс-Консалтинг ІФ” про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

04.07.2019 року Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Альянс-Консалтинг ІФ” про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за відповідачем рахується заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій за невиконання вимог Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю. Так відповідач, в порушення статей 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, не виконав нормативу по працевлаштуванню у 2018 році однієї особи з інвалідністю та в строк до 16 квітня 2019 року самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції та пеню за одне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайнятого ним, в розмірі середньої річної заробітної плати в суму 23 878,75 грн. Позов просив задовольнити повністю.

Відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з мотивів, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи. Просив суд в задоволенні позову відмовити з урахуванням тієї обставини, що фактично відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що підтверджується відповідними доказами долученими до відзиву, а тому на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити з наступних мотивів.

Судом встановлено, що відповідач 25.02.2018 подав позивачу Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік, в якому самостійно визначив середньооблікову чисельність штатних працівників в кількості 9 осіб, з них 0 штатних працівників, яким встановлена інвалідність, а необхідна кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, визначена – 1 особа. (а.с. 9).

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені, Законом України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”.

Відповідно до частини першої статті 17 вказаного Закону, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Частина 3 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” встановлено обов`язок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положенням статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю.

Згідно абз.9 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

У відповідності до Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, для відповідача повинна становити 1 особу. Однак судом встановлено, що згідно розрахунку Фонду соціального захисту інвалідів, наявного в матеріалах справи, протягом 2018 року фактично жодної особи з інвалідністю на підприємстві працевлаштовано не було.

Згідно ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Так судом встановлено, що норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю товариство з обмеженою відповідальністю “Альянс-Консалтинг ІФ” у 2018 році не виконало.

Проте частиною першою статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН.

Відтак на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування таких осіб та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

Судом встановлено, що відповідачем до центру зайнятості 18.04.2018 року подано звіт форми 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у якому зазначено про одну вільну вакансію – кур`єр. Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи копіями звіту форми 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", наказом на введення посади кур`єра та штатним розкладом товариства на 2018 рік .

Таким чином, протягом 2018 року центр зайнятості був проінформований про наявність вакансій для осіб з інвалідністю на ТОВ “Альянс-Консалтинг ІФ” та мав можливість у 2018 році направляти відповідних осіб для подальшого працевлаштування.

Крім того жодних доказів безпідставної відмови особам з інвалідністю у прийнятті на роботу до товариства позивачем подано не було.

Таким чином, відповідачем здійснено усі передбачені законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю на своєму підприємстві, та які підтверджуються відповідними доказами, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

За таких обставин в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

На підставі статей 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, статті 218 Господарського кодексу України, керуючись ст. ст. 244-246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

в задоволенні позову відмовити.

Згідно ст.255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з 05.09.2019 року, як дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивач: Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, (код 13662300), вул. Гуцульська, 9, м. Івано-Франківськ, 76018;

відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю “Альянс-Консалтинг ІФ” (код ЄДРПОУ 38330723), вул. Академіка Сахарова, буд. 34, офіс 502, м. Івано-Франківськ, 76014.

Суддя /підпис/ Гундяк В.Д.