Постанова № 8403886, 27.11.2009, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 22-а-35530/08 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Василенко Я.М

ПОСТАНОВА

Іменем України

"27" листопада 2009 р.

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Мамчура Я.С., Горбань Т.І.,

при секретарі                     Коваленко О.І.,

розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2008 у справі за її позовом до Громадської молодіжної організації «Центр культурного та фізичного розвитку «НААНА» про стягнення податкової заборгованості в розмірі 2550,00 грн., -

В С Т А Н О В И В:

28.01.2008 ДПІ у Дніпровському районі м. Києва звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва про стягнення з відповідача до Державного бюджету України податку на прибуток організацій і підприємств споживчої кооперації, кооперативів та громадських об'єднань у розмірі 2550 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2008 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням ДПІ у Дніпровському районі м. Києва звернулася із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що ухвалена із порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з’явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова підлягає зміні у мотивувальній частині, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 12.04.2005 позивачем складено акт № 358 про порушення відповідачем податкового законодавства, відповідно до якого встановлено порушення подання відповідачем у визначені законодавством строки звіту про використання коштів неприбутковими організаціями та установами 09.05.02, 09.08.02, 09.11.02, 10.02.03, 09.05.03, 09.08.03, 10.11.03, 09.02.04, 09.05.04, 10.08.04, 09.11.04, 09.02.05, чим відповідачем порушено вимоги пункту 4.1.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III (а. с. 20).

На підставі акту № 358 12.04.2005 позивачем було видано податкове повідомлення-рішення № 0004981501/0, яким визначено штрафні (фінансові) санкції у сумі 2040 грн. (а. с. 19).

29.04.2005 та 21.06.2005 позивачем було винесено першу та другу податкові вимоги по стягненню штрафних (фінансових) санкцій у сумі 2040 грн. на підставі ст.ст. 6, 8, 10, 11, 16, 17 Закону № 2181-III (а. с. 15-16).

13.07.2006 позивачем складено акт про порушення податкового законодавства № 2136-15/21705779, відповідно до якого встановлено порушення подання відповідачем у визначені законодавством строки звіту про використання коштів неприбутковими організаціями та установами 10.05.05, 09.08.05, 09.11.05, чим відповідачем порушено вимоги пункту 4.1.4 ст. 4 Закону № 2181-III (а. с. 18).

На підставі акту № 2136-15/21705779 02.08.2006 позивачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0006811501/0, яким відповідачу визначено штрафні (фінансові) санкції за неподання відповідачем звіту про податок на прибуток в розмірі 510 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що штрафні санкції за неподання податкової декларації не є податковим зобов'язанням, а тому несплата їх у встановлений термін не тягне за собою виникнення у платника податку податкового боргу, а відтак і підстав виносити податкових вимог.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що вони підлягають виключенню із мотивувальної частини оскаржуваної постанови, виходячи з наступного.

Податкове зобов'язання – зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України (п. 1.2. ст. 1 Закону № 2181-III).

Податковий борг (недоїмка) – податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання (п. 1.3. ст. 1 Закону № 2181-III).

При цьому, колегія суддів звертає увагу на доводи апелянта про те, що державою не виділено розрахункового рахунку для стягнення штрафних санкцій саме за неподання звітів про використання коштів неприбуткових організацій, а тому зазначені визначення (податкове зобов'язання та податковий борг (недоїмка)) слід використовувати з урахуванням вимог п. 1.3. Порядку «Про затвердження форми Звіту про використання коштів неприбуткових організацій і установ та порядку її заповнення», затвердженого наказом ДПА України від 11.07.1997 № 233, яким встановлений обов’язок неприбуткових організацій складати і подавати податковий звіт про використання коштів за кожний звітний період.

Також слід зазначити, що неприбуткові установи жодними нормами чинного законодавства не звільняються від обов’язку подання таких звітів в зв’язку із відсутністю прибутків у звітних періодах, а право позивача нараховувати штрафні (фінансові) санкції за сам факт неподання звітів підтверджується наступними вимогами законодавства.

Так, згідно до пп. «а» пп. 4.2.2 п. 4.2. ст. 4 Закону № 2181-III контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків, у разі якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію.

Крім того, частиною 4 статті 25 Закону України «Про об'єднання громадян» від 16.06.1992 № 2460-ХІІ встановлено, що контроль за джерелами та розмірами надходжень, сплатою податків об'єднаннями громадян здійснюють фінансові органи та органи державної податкової інспекції.

В свою чергу, відповідно до пп. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-III платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

Колегія суддів не заперечує правильність зроблених позивачем розрахунків штрафних (фінансових) санкцій, враховуючи те, що 2040,00 грн. (170,00 грн. штрафні санкції за один звітний період (квартал) х 12 звітних періодів (кварталів)) – сума штрафних санкцій донарахована податковим повідомленням-рішенням № 0004981501/0, а 510,00 грн. (170,00 грн. штрафні санкції за один звітний період (квартал) х 3 звітних періоди (квартали)) – це сума штрафних санкцій донарахована податковим повідомленням-рішенням № 0006811501/0, що разом складає 2550 грн.

Крім того, суд першої інстанції вважав неправомірними дії позивача в частині винесення податкової вимоги про стягнення з відповідача суми податку на прибуток? оскільки право податкового органу здійснити нарахування податку на прибуток платника податку кореспондується з обов'язком платника податку сплачувати податок на прибуток. При цьому, суд першої інстанції звертає увагу на те, що згідно з пп. «б» пп. 7.11.1 п. 7.11 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відповідач підпадає під ознаки неприбуткових організацій.

Такі мотиви суду першої інстанції є безпідставними, оскільки, хоча позивач і просить стягнути з відповідача до Державного бюджету України податок на прибуток організацій і підприємств споживчої кооперації, кооперативів та громадських об'єднань, проте із наявних у матеріалах справи першої та другої податкових вимог від 29.04.2005 та від 21.06.2005, вони стосуються стягнення штрафних (фінансових) санкцій у сумі 2040 грн. на підставі ст. 17 Закону № 2181-III (а. с. 15-16), підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 якої, як вже зазначалось вище, встановлена відповідальність платника податків за неподання податкової декларації у строки, визначені законодавством.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність виключення і цих мотивів оскаржуваної постанови, як підстави відмови у задоволенні позову.

Крім того, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що позивачем по справі не надано суду доказів здійснення відповідачем операцій, що не звільнені від оподаткування на підставі підпунктів 7.11.2 - 7.11.7 зазначеного Закону, а також не надано доказів отримання відповідачем з інших джерел доходів, з яких має бути сплачений податок на прибуток.

Зазначені мотиви суду першої інстанції також підлягають виключенню, оскільки, як вже зазначалось вище, вимогами п. 1.3. Порядку «Про затвердження форми Звіту про використання коштів неприбуткових організацій і установ та порядку її заповнення», затвердженого наказом ДПА України від 11.07.1997 № 233, встановлений обов’язок неприбуткових організацій подавати та складати звіт про використання коштів за кожний звітний період незалежно від наявності чи відсутності будь-якого прибутку, а штрафні (фінансові) санкції позивачем були нараховані не за здійснення відповідачем операцій, що не звільнені від оподаткування або за отримання відповідачем з інших джерел доходів, з яких має бути сплачений податок на прибуток, а за сам факт неподання звітів про наявність чи відсутність прибутку.

Наступною підставою для відмови у задоволенні позову було й те, що встановлення позивачем під час проведення перевірки факту неподання відповідачем податкової звітності свідчить про порушення відповідачем порядку здійснення господарської діяльності, що тягне за собою застосування до такого суб'єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій у вигляді штрафу, визначеного пп. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників датків перед бюджетами та державними цільовими фондами» з урахуванням вимог ст. 250 Господарського кодексу України щодо строків застосування адміністративно-господарських санкцій, які позивачем були пропущені.

Колегія суддів з такими доводами не погоджується, оскільки вони ґрунтуються на помилкових висновках про те, що штрафні санкції за неподання податкової декларації не є податковим зобов'язанням, що спростовано вище.

В свою чергу, згідно до преамбули Закону № 2181-III цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

При цьому, пунктом 1.11 статті 1 зазначеного Закону визначено, що податкова декларація, розрахунок – це документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Колегія суддів вважає, що хоча позивачем нараховувались штрафні фінансові санкції за неподання звітів, проте із змісту визначення податкової декларації (розрахунку) вбачається, що аналогічні встановленим підпунктом 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-III штрафні санкції застосовуються і за неподання звітів неприбутковими організаціями, якою є відповідач, оскільки ці поняття тотожні.

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно до пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону № 2181-III за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

В свою чергу, згідно до пп. «а» пп. 15.1.2 ст. 15 Закону № 2181-III податкове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у підпункті 15.1.1 цього пункту, у разі коли податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов'язання, не було подано.

Отже, при накладенні штрафних (фінансових) санкцій за неподання спірних звітів підлягає застосуванню строк, встановлений статтею 15 Закону № 2181-III, а тому оскаржувана постанова суду першої інстанції підлягає зміні і в цій частині її мотивів шляхом їх виключення.

В свою чергу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 6.2.4. пп. 6.2 ст. 6 Закону № 2181-III податкова вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі, якщо її передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Податкова вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого місця її знаходження із повідомленням про вручення.

У такому самому порядку надсилаються податкові повідомлення.

У разі коли податковий орган або пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення або податкові вимоги у зв'язку з незнаходженням посадових осіб, їх відмовою прийняти податкове повідомлення або податкову вимогу, незнаходженням фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків, податковий орган розміщує податкове повідомлення або податкові вимоги на дошці податкових оголошень, встановленій на вільному для огляду місці біля входу до приміщення податкового органу. При цьому день розміщення такої податкової вимоги вважається днем її вручення.

Як вбачається з матеріалів справи (а. с. 15, 16, 18, 19) ні податкові повідомлення-рішення, ні податкові вимоги не були отримані відповідачем, оскільки на них відсутні жодні підписи повноважного представника відповідача та відсутні поштові повідомлення про вручення їх відповідачу, а доказів зворотнього позивачем не надано. Крім того, із позовної заяви вбачається, що податкові вимоги надсилалися відповідачу, однак в матеріалах справи відсутні докази про розміщення податкових повідомлень та податкових вимог на дошці податкових оголошень.

Отже, позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав неузгодженості суми податкового зобов’язання, визначеної позивачем з платником податків та як наслідок відсутності податкового боргу у останнього, оскільки згідно до п. 1.3. ст. 1 Закону № 2181-III податковий борг (недоїмка) – податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вирішила керуючись п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України змінити постанову суду першої інстанції, в зв’язку з правильним по суті вирішенням справи, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 201, 205, 207 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2008 – залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2008 – змінити, виключивши з її мотивувальної частини мотиви відмови у задоволенні позову, відмовивши у задоволенні позовних вимог з мотивів, зазначених у цій постанові.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2008 – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 02.12.2009.